Питання цінності різних вимірів довкілля від неживих до найвищих
живих форм буття – одне з найголовніших не лише для богослов’я і
філософії, а й для суспільствознавчих і природознавчих наук. Чому все,
що існує у світі від найпростішого до найскладнішого, надзвичайно цінне
для людини і вимагає від неї шанобливого і бережливого ставлення?
Відповідь Отців Церкви проста: тому що все довкілля пронизане живою
присутністю Бога, який створивши Всесвіт не залишив його, а в особливий
спосіб перебуває у ньому як джерело його існування, преображення,
оновлення і спасіння, незалежно від того, чи це «мертвий» камінь,
рослина, чи тварина.
Що є головним вартісним критерієм, який перетворює просту
речовину, рослину чи тварину у вмістилище надзвичайного і, без
перебільшення, містично-сакрального сенсу його буття, іншими словами – у
вмістилище безпосередньої і повноцінної (наскільки це можливо для
творіння) Божої присутності. Розуміння того, як у всій багатоманітності
природного середовища активно присутній Бог завжди було важливим для
мислителів. Часто, нерозуміння того, що все, що існує, існує у Бозі (т.
зв. панентеїзм) приводило до примітивного, часом навіть вульгарного
звинувачення у пантеїзмі, згідно з яким все, що існує – це і є богом.
Натомість, біблійна віра Отців Церкви пронизана свідомістю того, що
середовище, в якому живе людина – божественне середовище, а матерія –
божественна матерія. Це не тому, що Бог є матерією, чи навпаки, а тому,
що матерія немислима без таїнственної, всепроникної, животворної,
підтримуючої і оновлюючої дії Божественної енергії, сили, якою Бог все
творить, якою Він впорядковує світобудову і якою, як турботливий Батько
веде створений Всесвіт до нового неба і нової землі (Од. 21, 1–8).
Саме тому християнський досвід ставлення до довкілля ґрунтується на
глибинному сприйнятті матеріального, як сакрального. Всюдиприсутність
Бога – головна характеристика тієї «сторони» Його природи, яка звернена
до людини і всього творіння. З усвідомлення надзвичайної близькості Бога
до плодів Його творчості розвивається т. зв. «Природне богослов’я».
Дивлячись на розмаїття шедеврів Божественного Митця, людина пізнає
самого Автора творів. Християнин, у міру свого єднання з Богом-Творцем
одержує, як дар, глибинне пізнання сотворених речей, споглядає весь світ
у Бозі, який наповнює все і вся своїми творчими і життєдайними
енергіями.
Одним з найяскравіших богословів, який підсумував попередній досвід
християнського богомислення щодо «життєвого» споріднення, глибинного
взаємозв’язку між Божественним, вічним, єдиним і безмежним, з одного
боку, і природним, сотвореним, множинним і часово-просторовим, з
другого, є св. Григорій Палама (1293 –1359). Він, заглиблюючись у
пізнання того, ким, чи радше, яким Бог є, чітко розрізняє між абсолютно
недоступною і непізнаваною сутністю Бога (Бог у Самому Собі) і доступною
для всіх істот, всюдисущною Божественною енергією (дією, силою,
благодаттю, ласкою Божою. Це т. зв. Бог на зовні, Бог для нас). Саме
вона – безпосередня точка дотику предвічного Бога до всього, що Він
сотворив, все наповнив, у все проник, і далі все підтримує у пульсуючому
і дихаючому житті. Через енергії Бог все створіння веде до повноти
досконалості.
Божественна енергія – це Сам Богом у своїй дії. Бог не може закритись
у своїй любові лише для Себе. Це не був би Бог християн, Бог любові,
який через Свої енергії наче виливаючись з (переповненої любов’ю) чаші
все приводить до існування, щоб було з ким (чим) поділитись своєю
любов’ю. Цей поділ енергією любові – пряма та найглибша присутність
Самого Бога у тому кого (що) він створив. Важлива характеристика цієї
енергії – те, що вона не є якимось створеним, природним явищем, на
кшталт, сонячної чи електричної енергії. Енергія любові – відвічна. Тому
вона – безпосередній життєвий міст між Божественним Абсолютом і кожним
камінчиком, краплею дощу, билиною у полі, мурахою, яка трудиться,
зоряним небом та людиною. Остання створена вічним Богом, щоб бути
сотвореним богом на Землі. Подібно, як Бог, наш Батько, на Небі, людина
повинна мудро, по-батьківськи, керувати, дбати за творіння, співдіючи у
цьому з благодаттю головного Творця. Мета ж цієї творчої Боголюдської
співпраці одна – будівництво Божого Царства.
Про
це ж говорить св. Григорій Палама, роздумуючи над значенням Божого
образу і подоби у людині, зазначає, що якщо за подобою до Божої святості
людина стоїть нижче від ангелів, то за Божим образом, вона перевершує
ангелів, оскільки, маючи тіло, вона обдарована подібною до Бога творчою
здатністю брати участь разом з Ним у творенні світу. Іншими словами,
людина отримує від Бога створений з нічого всесвіт, щоб продовжити Божу
справу творіння тут на землі. Отож, людина – співтворець, і подібно до
Бога чашу любові має виливати на все матеріальне, кожну річ, кожну
істоту, які, за словами св. Франциска Асизького (1182 – 1226), є нашими
братами і сестрами. Вони завжди з нами, довкола нас, дотикаються до нас,
ніби запрошують до діалогу, ніби хочуть повністю відкрити глибини
таємниць свого буття.
Енергія любові – це енергія Бога-Трійці. Плодом любовного спілкування
Отця, Сина і Святого Духа є наповнення всього створіння
найконкретнішою, найближчою, особовою, а не абстрактною і безликою,
присутністю Бога. Енергія любові – багатоманітна, оскільки у
різноманітний спосіб пронизує всю множинність і розмаїття довкілля. Ця
енергія – це всепроникливий рух, який єднає все у Бозі, подібно до
сонячного проміння, яке, де б не сяяло і куди б не проникало, виходить і
повертаються до свого джерела – Сонця.
Св. Григорій Палама, роздумуючи над видінням св. Венедикта, який
споглядав весь Всесвіт зібраний в одному промені божественного світла,
зазначає: «Так як сонце, яке сходить та освічує світ, показується
одночасно само і показує речі, які освічує, так і сонце праведності:
коли сходить для очищеного духа, стає само видимим і показує глибинний
сенс сотворених речей». Можливість зануритись у містичні надра пізнання
матеріального довкілля досконало відкривають нам таїнства Воплочення,
Хресної Смерті і Воскресіння Сина Божого. Цілковито увійшовши у
матеріальне середовище, яке Він сотворив, постраждавши плоттю і
воскресивши її, Син Божий остаточно обожив її, і у Вознесінні посадив
праворуч Отця, на якого не сміють херувими і серафими дивитись. Св.
Максим Ісповідник (580–662) наголошує на тому, що «тайна Воплочення
Слова містить у собі ... весь смисл сотворінь, які чуттєво сприймає і
пізнає розум. Той хто пізнає тайну Хреста і Гроба пізнає і глибинний
зміст речей; той хто посвячений у приховане значення Воскресіння знає
мету, заради якої від початку, Бог все сотворив».
Поряд з нествореною божественною енергією, яка відкрита до світу і
через яку людина бере участь у Божественній природі, обожується, стаючи
богом по благодаті, Григорій Палама говорить про існування другої,
створеної енергії, чи т. зв. "благодаті природи”. Тут святитель чітко
розрізняє між нествореною Божою благодаттю і спричиненим нею наслідком у
площині створених речей: розмаїттям природних сил, енергії, процесів,
які вивчають науковці природничих наук. Творіння безконечно віддалене
від Бога, і водночас надзвичайно близьке до Нього завдяки найглибшому
зв’язку між божественною енергією та наслідком її дії у світі сотворених
законів природи. «Божественна енергія не є творінням. ... Але творінням
є те, що ця енергія спричинює і звершує». Створені енергії довкілля
можливі лише завдяки діючій присутності у них нествореної енергії
Пресвятої Трійці.
Сакральна цінність природного середовища у розмаїтті його єрархічного
буття, має своє коріння в енергійній, благодатній й особовій
присутності живого Бога у кожному елементі будь-якої речі, рослини чи
тварини. Живий Бог-Отець, Бог-Син і Бог- Дух Святий своєю енергією
любові, як сонце промінням, пронизує, обіймає і наповнює життям
зростанням до досконалості все, що існує. Триєдиний Бог надає кожному
елементу матеріальної світобудови, від найпримітивнішого до
найдосконалішого, Свій глибинний енергійний нурт, свій сенс буття, свою
ціль, до якої все творіння прямує у Бозі і на славу Божу.
Віктор ЖУКОВСЬКИЙ
xic.com.ua