Однією з моїх улюблених страв є вінегрет. Хоч він і не є авангардовим словом кулінарного. мистецтва і не надто привабливий на вигляд, можливо і недієтичним, але що зробиш — люблю вінегрет і все тут. І то не тільки люблю його їсти, але й готувати. Це ж цілий ритуал: треба зварити овочі, дрібненько їх порізати, нарешті вимішати і заправити. Смакота!
Ця кулінарна забава спала мені на думку, коли я читав статтю чудового знавця проблематики нової релігійності отця М. Фусса (М. Fuss). Він, даючи означення Нью-Ейдж, називає його «релігійним вінегретом». На мою думку, ця метафора досконало відображає характер Нью Ейдж як мішанини усіх можливих форм релігійності.

Справді, чого тільки в тому вінегреті не знайдеш! Від шаманізму, вавилонської та єгипетської магії, через всі індійські культи, гнозу, суфізм, до окультизму, спіритизму і закінчуючи вірою в НЛО і сатанистськими мотивами. Ідеологом цього безнастанного порівнювання релігій і творення з них найнесподіваніших мозаїк є Джозеф Кемпбел (Joseph Campbell). Серія його програм на американському телебаченні під назвою «Сила міту» побила рекорди популярності. Його книжки перекладені на багато мов. Створена Кемпбелом порівняльна мітологія повинна була до-вести, що всі релігії у своїй суті однакові. На думку цього автора релігії можна поділити на ті, які орієнтуються на природу, і ті, що орієнтуються на суспільство. До перших належать усі поганські релігії, а до других — юдаїзм і християнство. Релігії,' зорієнтовані на природу, є, за Кемпбелом, більш універсальні, відкриті, тоді як християнство обмежене до суспільства певного типу. Ці релігії виступають не тільки в їх історичному вигляді, але й у перетвореній масонсько-ілюміністичиими мітами формі. Незважаючи на те, що ці погляди не витримують жодної наукової критики, вони виглядали так привабливо, що швидко знайшли своїх популяризаторів. Одним з них був Джордж Лукас (Jeorge Lukas), режисер «Зоряних воєн», який визнавав, що теорії Кемпбела були головним джерелом натхнення для його фільму. Додатковим поштовхом до поширення давніх релігійних вірувань було 500-ліття відкриття Америки. У зв'язку з цією річницею пропагувалися індіанські релігії, доводилася їх вищість над християнством. До цього руху долучається пожвавлена місійна діяльність найрізноманітніших індійських, китайських чи індонезійських гуру, а також розвиток ченелінґу і астрології, про які я вже писав. Якщо до цієї суміші додати екологізм, фемінізм і пацифізм, часто в крайніх формах, то отримаємо приблизний смак того «релігійного вінегрету».
Усі ці складники вимішуються в соусі «нової парадигми» поняття, взятого з творів Купа (Kuhn). Цей методолог, досліджуючи історію науки, відкрив, що кожна епоха витворює певну модель науки, яка є зобов'язуючою, аж доки не буде замінена іншою, універсальнішою моделлю. Так, наприклад, класична, шотонівська, фізика була замінена атомною, яка базувалася на теорії Ейнштейна. Цю модель перенесено на історію релігії, і стверджується, що після християнської парадигми настане нова, більш універсальна, під назвою Нью Ейдж.
Результати такого змішування часто бувають несподівані і досить кепські, як наприклад, концепція, що Христос був йогом і з дванадцяти років жив в Індії, де вивчав різні східні техніки, які пізніше використовував, коли робив чуда. Помилково, отже, думати, що різні вигадані теорії про Христа може пропагувати тільки засліплений ненавистю до релігії комуністичний режим. Виявляється, що це не є виключно йому притаманна риса.
І все ж, цей «релігійний вінегрет» має один домінуючий смак — релятивізм. Передовсім релігійний релятивізм — усі релігії рівні. Можна вибрати ту, яка найбільше подобається. Але це тільки декларація, оскільки найчастіше критикується християнство. Потім релятивізм пізнавальний — не існує ніяких об'єктивних істин. «В кожного своя правда, і всі мають рацію», — повторює один з авторитетів Нью Ейдж. Закінчується крайнім моральним релятивізмом: добре те, що ти вважаєш добрим для себе. Для нью-ейджівських екологістів найвищим добром є охорона природи, для уфологів це послух прибульцям з космосу і т.д. Гріха нема, є тільки помилка, огріх. З поняттям гріха бореться вся література Нью Ейдж як з деструктивним і застарілим. А основу всіх цих різновидів релятивізму знаходимо у висловлюванні одного з героїв повісті Шерлі Маклейн (Shirley MacLaine) «Ми є Бог». Нав'язливо приходять асоціації з описом спокушування прародичів.
«Релігійний вінегрет» є досконалим виявом ідейної неоднорідності, синкретизму Нью Ейдж. Однак часто для окреслення Нью Ейдж застосовуються соціологічні терміни: релігія, секта, рух. Усі вони не передають особливості Нью Ейдж як певної суспільної структури. Тому соціологи релігії визначили Нью Ейдж як нетворк (network), або мета-нетворк (metanetwork). Це поняття, яке звичайно не перекладається іншими мовами, можна було б передати як мережа або супермережа. В чому полягає специфіка Нью Ейдж? Він не має постійних структур, які має секта, Церква Чи рух. У ньому немає провідників, визначених умов членства, нема також певної однозначної доктрини. Це радше мережа неформальних гуртків, учасниками яких є люди, зацікавлені тим чи іншим аспектом нью-ейджівської ідеології. Так, наприклад, збираються неформальні групи людей, які цікавляться астрологією. Для задоволення їх потреб відкривається книгарня, в якій пропонуються книжки з астрологічної тематики, постає осередок з курсами астрології, починає виходити часопис, присвячений цій проблематиці. Коли кількість зацікавлених зростає, з'являються астрологічні клуби, астрологічні центри дозвілля і т.д. Створюється мережа служби сервісу для задоволення потреб групи людей, які цікавляться астрологією. Такі мережі постають для прихильників далекосхідної релігії, окультистів, феміністок і т.д. Тому Нью Ейдж є свого роду супермережа, метанетворк, створений з різних нетворків. Якщо додати до цього взаємопроникнення окремих нетворків, то можна собі уявити, наскільки складна його структура. Додаймо крім цього, що Нью Ейдж зазіхає на те, щоб охопити всі сфери культури від релігії, через музику, мистецтво, архітектуру, закінчуючи політикою.
Запропонована побіжна характеристика може викликати в когось із шановних читачів почуття загрози чи навіть страху. Спокійно. Я представляю структуру Нью Ейдж саме для того, щоб вона не була чимось невідомим, демонічним, а сприймалася як певний елемент дійсності, з яким стикатиметься сучасний християнин. Христос сказав своїм учням: «Не бійся, маленьке стадо». Треба, щоб ці слова з усією силою дійшли тепер і до нас. Раніше на віруючих кричали з партійних трибун, сьогодні їх висміюють на шпальтах буцімто прогресивної преси і доводять, публікуючи нью-ейджівські видання, що християнство пережило себе. Але християнин спокійно відповідає: «Я знаю, кому я вірю».
Щоб ця відповідь була справді виважена, кожний з нас, християн, потребує близькості Христа, досвідчуваної в таїнствах, молитві та читанні Слова Божого.
Для кращого, критичного ознайомлення з нью-ейджівськими делікатесами рекомендую книжку отця Анджея Зволіньского «Таємні немочі» (польською мовою — ks. Andrzej Zwolinski. Tajemne niemoce).