Людська побутова свідомість перемагає християнську, відсуваючи її на узбіччя.

Якщо відбувалось би інакше, нам не треба було би кожного року наново припоминати елементарну правду народження Місії: Він народився поза нормами людського існування - народився в скотському закуточку, народився безпритульним, який немає навіть елементарного притулку  або криївки в моменті своєї найбільшої беззахисності – в моменті приходу на цей світ… Народився, хоча й очікуваним, але все ж таки зайвим. Розповідь приголомшених пастирів не набула популярності серед місцевих мешканців, бо ситуація Йосифа і Марії з Немовлятком Божим у наслідок інформування суспільства майже не змінилася: можливо зі скотської печерки вони перейшли у більш суху і "комфортабельну" яму, яку тепер ми оглядаємо під назвою "Молочної печери"...

...але розуміння того, що відбувається поряд з їх помешканнями і хто оселився поряд у городян Бетлегему не побільшалось: Йосифа з Марією, похоже, впритул не помічали, за що і розплатилися своїми дітьми від тільки що народжених аж по тих, що мали два рочки. Бо ніхто на час різні не міг сказати, з ким конкретно були пов’язані чуда Різдвяної ночі - не могли, бо вже забули, а забули тому, що правду кажучи, мало їх все це турбувало. Мало турбувало - бо ніякого відношення до особистого життя не добачалося. Якщо би їх завчасно було попереджено, що діло закінчиться вирізанням немовлят за царським наказом, тоді би... - тоді би Йосифа з Марією взагалі в околиці Бетлегему не допустили і гнали би геть скільки бачили. Бо Месія Месією, але своя сорочка ближче до тіла.

Трагічне і водночас чарівне й дивне Різдво Христове - свята ніч, в яку закінчилась безнадія вигнання з Раю і розпочався Пасхальний похід до Небесної Землі Обітованої, перетравлюється свідомістю людини, спрощується і стає карнавальним дійством, веселим шоу, яке інтерпретує незмінний сюжет, насичуючі його натяками на сьогодення, смішними пародіями і карикатурами щодо сучасних іродів та їх поплічників. Все покриває ясне сяйво вічного символу Материнства і Життєдайності, народження Життя всупереч повновладдю смерті. Прекрасна вічна містерія, яка мандрує через людську історію і не зникає. І якщо піддатися її очаруванню, тоді майже нічого не зміниться - крім конкретної відповідальності кожного християнина бути там, де Христос, і занурити своє життя в життя Христове. А це означає, що коляда, яка кличе нас відшукати печеру - останній прихисток бездомних невдах, і віднайти там Спасіння Всесвіту, не є ритуальною піснею, але закликом до конкретних дій і конкретного пошуку за конкретно означеними прикметами.

Але, як правило, нам не до того - у нас коляда, у нас святкування, у нас кутя, у нас пампухи не повинні зачерствіти...

І провідна думка та головний сенс Події Різдва залишається десь там, де нас нема.

(Чи я закликаю не святкувати Різдво? Чи я проти тисячолітніх традицій, співів, вертепів, колядувань? Категорично НІ! Я лише за те, щоби яскраве різнобарв’я святкувань не спустошилося через відсунення осторонь Головного)

Так само, як ми перестаємо помічати дивовижний сенс Різдва - заклик вийти за межі побутового, рутинного, веселого і затертого водночас, - так само, а може навіть гостріше, ми забуваємо про стрижень Водохрещі: покаяння та навернення. Ми радо забуваємо про те єдине, що може подарувати спокій і злагоду, що повертає і відновлює стосунки, приналежність, одаренність, призначення, масштаб місії і можливість її звершення. Замість того, щоби зосередити своє життя на дивовижному подарунку з Небес - покаянню і переміні мислення, тобто на метаної й наверненню, ми перетворюємо цей день на купання в ополонці, зимові змагання, ярмарок...

Я, знову ж таки, не є проти тої радісної метушні, аж ніяк!

Але благодать навернення - спасительна благодать навернення кожного - через нього бо так само перемінюється і спасається сопричетний йому Всесвіт, - проллється непоміченою мимо...

Бо навернення і покаяння у своїх проявах таки конкретні, що їх і підробити неможливо.

Такі конкретні, як Христос, якого ти колись зустрів - і життя після того вже ніколи не було таким, як до того.

Бо що може бути конкретнішим за Христа?

Що може бути конкретнішим за Втілений Логос?

Покаяння - це радісне щастя нового життя. Покаяння - це сяйво усвідомлення того, що слово "неплідне дерево зрубають і кидають в огонь" не має відношення до мене. Покаяння - це могутність визволення творчої енергії того, хто з Небес почув: ти є Сином моїм, любов’ю Серця мого, коханим сином Вічного Буття... Тоді - Свято.

"Ви, що в Христа хрестилися, во Христа зодягнулися..." І вказуючи на Христа – на того, кому він негідний взуття розв’язати, - Іван вказує і на мене... - ось чому найменший в Царстві Божому є більшим від нього!

Це наді мною во Христі лунає голос Отця і на мене, як крилястий птах, сходить Дух...

А зимові змагання, купання в ополонці - це такий малий додаток, який може бути, може не бути - свято від цього не зміниться - Свято Здійсненного Покаяння, Навернення і Достатньої Покути.

Отець Олесь Август Чумаков / http://catholicnews.org.ua