Мені пригадуються шкільні роки, як вранці на урок прийшов наш старенький директор школи, якого ми дуже поважали. Він був сам з Полтавщини і дуже любив людей нашого села. Закінчувалась осінь, і починалася зима. Нас він не називав учнями, а хлопчиками і дівчатками, тому говорив про вчорашній вечір:
- Було пізно, я йшов зі школи додому, бо перевіряв ваші перекази. Дуже багато помилок там знайшов. Мені було сумно, що я вас так і не навчив грамотно писати по-українськи. І здалося мені, що ви не хочете сприймати те, чого ми навчаємо вас. Але я почув, як ішли старші чоловіки з тяжкої роботи і співали чудову пісню на слова Леоніда Глібова «Стоїть гора високая». А я стояв і прислухався. А коли заспівали:
«До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна.
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона».
Признаюся перед вами, що в мене потекли сльози по обидвох щоках. І ось вони підійшли до мене, я їх привітав, подякував за таку прекрасну пісню. А вони запитали мене: «А як там наші діти вчаться?»
На жаль, я їм став говорити неправду: що ви – слухняні, добре навчаєтесь. Звичайно, не хотів їх засмучувати, бо тільки що так гарно співали, тому став вас хвалити. Тоді один із них, не буду казати хто, каже мені: «Демиде Степановичу, від дітей треба вимагати все, що можна, щоб не пролетіли даремно їхні дитячі молоді роки, як у цій пісні, що ми співали, бо нічого не можна повернути назад. А українську мову і літературу навчайте так, щоб вони не тільки мали добрі знання, але й полюбили, як щось найдорожче, бо це – рідне».
Тому сьогодні ми знову будемо писати переказ і я хочу, щоб ви написали краще. Рідну мову не тільки треба знати, а й полюбити. А темою цього переказу буде те, що я вам оце розказав: «А молодість не вернеться, не вернеться вона».
Дорогий брате (сестро), пам’ятай, що не тільки молодість, а кожен прожитий день не повернеться. Тільки пам’ять дещо зберігає, залишаються спомини щасливих днів, і то ненадовго. А гіркота болю і страждань чомусь завжди заповнюють наше серце.
Життя – це немов наша подорож. Ми йдемо з Єрусалиму, де нас охристили, до Емаусу, де буде наш спочинок. Чого тільки ми не переживаємо на цій дорозі: і радість, і задоволення, і зустрічі добрих друзів, і розлучення, і ворогів, і терпіння, і сльози, і злами, і зневіру, і накінець старість та безсилля. Отож, життя – це різнокольорова мозаїка, а ми йдемо і йдемо, але не помічаємо, що поруч з нами йде наш духовний Учитель – Син Божий Ісус Христос. Він вірний своїй обітниці, коли говорить, що не залишу вас до кінця світу цього. Щедрі дари ми отримали з Божих рук не тільки протягом цього року, але і з попередніх років нашого життя.
Життя - найбільший дар
Дякуймо Богові за великий дар нашого життя: за дар святого Хрищення; за очі, якими ми вдивляємося у цей світ, хоча деколи через окуляри; за слух, хоч трохи приглушений; за мову, хоч трохи невиразну; за руки, хоч трохи ослаблені; за ноги, хоч трохи немічні; за наше любляче серце, хоч деколи неспокійне; за думки, хоч деколи недоречні. Тож будьмо вдячні Богові за кожний день, прожитий у цьому році, а особливо за спокій, за всі ласки, які ми отримали від Нього. Дякуймо Богові за поглиблення віри, за відкинення сумнівів, за надію, яка перевершує знеохочення, а найбільше дякуймо за любов як до Бога, так і до ближніх, хоч не завжди вона була досконалою.
Під час Різдвяних свят і Нового року ми висловлюємо побажання своїм близьким, родичам, друзям, бажаємо найперше щастя, здоров’я і всіх Божих ласк. Тобто ми словом хочемо принести приємність своїм близьким. Чуємо по радіо, дивимось на телебаченні, читаємо в газетах: «Бажаємо щастя». Здається, що слово «щастя» у наших побажаннях є на першому місці. Чому так? Мабуть, тому, що кожна людина мріє бути щасливою, тобто бути у всьому задоволеною. На жаль, так мало ми тут, на землі, маємо правдивого щастя. Кожна людина тужить за тим щастям. І ніколи ми не помиляємось, коли бажаємо комусь щастя. Діти вже у дитячому віці хочуть бути щасливими – мати добру опіку своїх батьків, молоді хочуть радіти щастям дружби зі своїми приятелями, у школі – здобувати легко знання, а вдома – від батьків очікують похвали.
Батьки знову хочуть бути щасливими і бажають, щоб це щастя їм принесли діти. Навіть люди, похилі віком, мріють про щастя, щоб не хворіти, бути забезпеченими матеріально, а ще, щоб до них прислухалися.
Свята Мати Тереза з Калькутти пише: «Я просила Бога подарувати мені щастя, і Бог сказав мені – ні. Він сказав, що дає благословення, а чи буду я щаслива, чи ні, - залежить від мене... Я просила Бога навчити мене любити всіх людей так, як Він любить мене. Нарешті, сказав Бог, ти зрозуміла, чого треба просити». І вкінці вона пише: «Я не одержала нічого з того, що хотіла, - але я одержала все, що мені потрібне» («Життя св. Матері Терези»).
Господь Бог знає, що є потрібне для нас і тільки Він може насправді нас ощасливити. Чи не найбільшим щастям є, коли ми щиро віримо в Бога у Тройці Святій Єдиній, коли ми щоденно спілкуємось з Христом у слові Божім і у Святій Тайні Євхаристії, коли ми в молитві розмовляємо з нашим Спасителем Ісусом Христом, з Матір’ю Божою, ангелами і святими.
Щастя – давати
«Більше щастя давати, ніж брати» (Ді. 20, 35). Бо хто нас може ощасливити, як не Господь Бог? Ісус Христос нас просить: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28) Він, як наш Спаситель, ощасливлює нас не тільки на якийсь період нашого життя, але і на життя вічне. «Ніхто вашої радості від вас не забере» (Ів. 16, 22). З Христом ми всюди будемо щасливі: вдома, в праці, в подорожі, і навіть у терпіннях та стражданнях. «Господи Сил! Щасливий чоловік, що покладається на Тебе» (Пс. 84, 13).
Тож, коли ми бажаємо щастя своїм ближнім, то саме таке християнське побажання складімо, щоб воно виражало побожний зміст нашого щастя, що є любов’ю до Господа Бога і до наших ближніх. Бо кожне побажання є молитвою нашого серця. Не будьмо байдужими. Будьмо милосердні навіть до наших ворогів. «Благословляйте, а не проклинайте», – каже Господь.
Одного разу вранці, коли я готувався до Служби Божої, підійшла до мене молода жіночка в сльозах і питає: «Що мені робити? Моя сусідка ставить свічки на мене по церквах, щоб я померла. Мені порадили робити так само. А що ви порадите, отче?»
Довелось мені пояснювати, що цього не можна робити в жодному випадку, бо це – тяжкий гріх. Навпаки, потрібно молитись за цю жінку, щоб вона зрозуміла, що чинить не по-християнськи. «А ви посповідайтесь, перепросіть Бога, поєднайтеся з Ним у Святому Причасті. Якщо ми з Богом, тоді хто проти нас», - кажу їй. Це було під час Різдвяного посту, коли ми повинні готуватися до зустрічі з Новонародженим Ісусом. Я їй ще встиг пояснити, що Свята Літургія є безкровною жертвою за наше спасіння, просив частіше ходити до храму. Можливо, тому ми такі нещасливі, бо не вміємо привітатись, поздоровити одні одних, простити невелику провину.
На Різдвяні свята існує звичай відвідувати близьких, сусідів, друзів, родичів, щоб висловити добрі побажання. Майже кожна коляда закінчується щирими побажаннями для тих, кого вітаємо, і для всього українського народу. Святкування Різдва Христового – це є загальнонародне піднесення нашого духа. Наша подяка Богові, наші побажання і щира молитва є нашим освяченням. Усі сили маємо інвестувати на любов до ближнього, щоб нам Господь міг сказати: «Був я спраглий, ви дали мені пити. Був я голодний, ви мене нагодували. Терпів я, ви мене потішили… Людина, яка доведе свою жалість над собою і склониться над ранами свого ближнього, віддає Богу найкращу молитву і найшляхетнішу жертву, це і є любов до ближнього на ділі» (св. о. Піо).
Молитва і милосердя
Християнські свята повинні виражати нашу молитву. Кожен день свят зобов’язує нас бути на Службі Божій. Щоб наші побажання були плідними, потрібна молитва, щоб цей дорогий час приніс якнайбільше користі для нашої душі.
Україна перебуває у стані війни з Росією. Ця війна таїть у собі великі таємниці. Є постійні жертви, де на жертовнику незалежності – найкращі сини українського народу. За словами о. Піо, «молитва є найбільшою зброєю, яку ми маємо; є ключем, який відкриває Господнє серце». Про це писав і говорив нам Митрополит Андрей Шептицький: «І легко часами кров пролляти в одній хвилині ентузіазму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня, жар сонця, злобу людей, ненависть ворогів, брак довір’я своїх, недостачу помочі від найближчих, і серед такої прощі аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед побідою ані винагороди перед заслугою» («Слово до української молоді», 1932 р.). І далі він продовжує: «Застановіться над моїми словами, двічі-тричі їх прочитайте… Бо не дай, Боже, щоби хаос і зло, яке гряде, застало нас у такому розбиттю».
Тож під час свят, дорогі брати і сестри, моліться за мир і спокій у нашому народі, за цілісність нашої держави, щоб не настав хаос у нашій владі, чого дуже хоче наш ворог. Усе життя на землі Ісус Христос відображає безмежну любов до нас. Завдяки цій любові ми знаходимо душевний спокій, надію на щасливе життя тут, на землі, і у вічності.
Тернисту дорогу дає Господь нашому народові, але не втрачаймо віри, що Ісус Христос, наш Спаситель, постійно перебуває з нами і своїм Найсвятішим Серцем зігріває нас своєю божественною любов’ю. Розважмо собі, як ми проявляємо милосердя до своїх ближніх. Якщо його не було достатньо, то треба щось змінити у своєму житті. Наш український народ виявляв милосердя не тільки у відносинах між собою, але й до інших народів. Під час ІІ світової війни українські сім’ї рятували єврейські родини, а Митрополит Андрей Шептицький показував у цьому добрий приклад.
Війна на сході країни показує, що ми небайдужі до чужої долі. Волонтери є доказом патріотизму до своєї Батьківщини і великого милосердя.
Наше милосердя повинне проявлятись на кожному кроці: вдома, на роботі, на ринку, в крамниці, лікарні, школі і навіть у храмі Божому. Християнські свята не пройдуть даремно, якщо ми ці дні проведемо з побожністю: подякуємо Богові за прожиті роки, побажаємо родичам Божих ласк, піднесемо на дусі друзів, близьких, особливо хворих, відвідаємо храм і станемо учасниками св. Літургії, будемо молитись родинами вдома, будемо творити діла милосердя.
Будьмо впевнені, що ми таким способом не тільки збагатимо себе духовно, але й принесемо багато радості для інших, освячуючи їх.
о. Мелетій БАТІГ, ЧСВВ / http://www.novazorya.if.ua
