Не можу сказати, що питання ідентифікації кожної людини раніше мене не турбувало, але час від часу в моїй свідомості то зростало, то зменшувалося те, з чим довелося нещодавно зіткнутися. Це сильно зворушило мене і я хочу поділитися своїми переживаннями з читачами «Нової Зорі».

В середині лютого цього року я відвідав стоматологічну поліклініку (заболів зуб). При оформленні в реєстратурі медичної карточки працівник реєстратури подав мені бланк заяви (уже віддрукованої), в якій необхідно записати прізвище, ім’я та по батькові, адресу,  поставити підпис і дату.

Швидко пробіг очима, читаючи заяву, зупинився на назві закону «Про захист персональних даних», не заглиблювався у зміст цієї заяви, тому що і час підганяв, і зуб болів. Тож коли ставив свій підпис під цією заявою, думав, що вона потрібна для заповнення моєї медичної картки. Але вже буквально того ж дня, коли я прийшов додому, мав розмову з моєю сусідкою, яка стурбовано мені розповіла, що у поліклініці, де вона працює, змушують пацієнтів підписувати заяву, в якій вони дають згоду на обробку своїх персональних даних.

Через шість днів, коли в призначений мені день я прибув до поліклініки, то на все глянув іншими очима. Найперше уважно прочитав оголошення, яке було прикріплене над віконцем реєстратури, де було чітко вказано, що пацієнт зобов’язаний підписати цю заяву. Я записав назву і номер закону, щоб, якщо буде можливість, ознайомитися з ним. Переглядаючи закон, зрозумів, що Закон №2297 від 01. 06. 2010 р. «Про захист персональних даних» забороняє збір інформації про людину без її згоди. Потім я почав задумуватися над тим, чому я дав згоду, підписуючи ту заяву. В моїй пам’яті почала спливати інформація, яку я раніше прочитав у різних джерелах про поневолення людини через її ідентифікацію. Однак сьогоднішні щоденні проблеми пригасили у мене запал написати про все це. Обмежився бесідами у домашньому колі та з декількома знайомими і друзями. Але тепер бачу, що Господь наш не хотів, щоб все так залишалося.

Захворіла на запалення легень моя дочка, її госпіталізували в дитячу лікарню, а там не оформляють без батьків. Під час оформлення в приймальному відділенні листка хворого медичний працівник подає мені заяву з вимогою її заповнити. Я відмовився. На зауваження, що це є наказ керівництва, я сказав, що із законом ознайомився. Мене більше не чіпали.

Заяву я взяв з собою, вийшовши з лікарні, перечитав її декілька разів і зрозумів, що зобов’язаний поділитися з іншими тим усім, що є в моїй свідомості. Чому саме через газету «Нова Зоря»? Бо це, найперше, пов’язане з нашим духовним життям. Не знаю, чи вийде у мене, але хочу все з Божою допомогою викласти по порядку.

Розпочну свою розповідь з надзвичайно серйозного, що стосується кожної людини – це її ім’я. Від найперших людей і в подальшому Господь сам показує нам, наскільки для людини є важливим її ім’я, змінюючи ім’я Аврама на Авраам, Савла — на Павла, Симона — на Петра. Також ми знаємо, що коли людина реалізує своє покликання до монашого життя, попереднє своє життя із своїм ім’ям вона залишає, беручи собі нове ім’я. На сьогоднішній день чітко видно: на рівні з ім’ям людини є номер. Спочатку номер паспорта (здається все нормально, звикли), пізніше — ідентифікаційні номери, без яких, мовляв, не можна в сьогоднішній час успішно працювати податковій системі. Але перед тим пронумерували всі товари і майже всі продукти харчування, нумерують всю худобу, тобто все під номером.

Що означає термін «ідентифікація людини». Ідентифікація – це ототожнення чого-небудь з чим-небудь, тобто порівняння рівного з рівним. Тому людина, приймаючи особистий ідентифікаційний код (номер), погоджується на ототожнення з ним. Також ототожнює людину з номером і комп’ютерна система. Код стає для системи фактичним ім’ям людини, на яке вона змушена озиратися і яке вона (тобто система) повинна пред’явити в різних випадках.

Відбувається заміна імені людини на номер – цифровий код. Інакше кажучи, в процесі взаємодії з системою ідентифікаційний код стає головною ознакою людини, а словесне ім’я переходить у розряд другорядних відомостей про неї, таких як рік народження, адреса тощо.

Не можна оминути того, що ідентифікаційний код нав’язують людям, як найголовнішу умову фізичного існування в інформаційному суспільстві. Людину змушують постійно і всюди представляти цей номер, замість свого імені для отримання матеріальних благ і послуг. Якщо людина погоджується з цим, то і відбувається фактична заміна імені людського, християнського, на ідентифікаційний номер, який однозначно визначає людську особистість. Задумаймося разом, шановні брати і сестри – християни, хто ж це хоче нас всіх переіменувати з імен на числа. Хіба це не той, про якого говорить Господь через Івана Богослова на кінці 13 глави: «Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її – шістсот шістдесят шість».

Всі святі отці, які писали про антихриста, сходилися на одній думці, що це буде найжорстокіший диктатор із всіх, які були раніше на землі. Тому один з них – Гітлер у свій час спробував цю систему ідентифікації у концетраційних таборах, випалюючи людині на тілі номер. Дуже добре пам’ятаю, ще навчаючись в школі, коли порушували це питання, то всі надзвичайно сильно обурювалися. Як це можна нумерувати людину? Це є протиприродньо і антигуманно.

Пройшло з того часу і не так уже багато років, а ми всі з номерками, правда «туманно», без випалювання на тілі, а на папірці і в комп’ютерній системі.  Спокійно, мирно і майже всі з тим тепер живуть. І все було б нічого вже з тим комп’ютером, якби це було кінцевою метою ідентифікації людини. Насправді це тільки один із ключових етапів до остаточного поневолення всього людства. Наступним кроком, який практично розпочали ще у 2011 році у деяких організаціях, а тепер і у закладах медицини, а може і ще десь, підступним, обманним шляхом хочуть заявити про згоду на обробку персональних даних людини.

Це означає, що на кожну людину, яка дала цю згоду, створюють електонний паспорт в комп’ютерній інформаційній системі, тобто по-старому: за часів радянської служби КГБ – «досьє». І якщо колись, щоб завести таку справу на людину, повинні були бути відповідні чинники, наприклад, політичні переслідування, переслідування за віру, то скажімо, будь ласка, яка є нагальна потреба у «когось» знати про кожну людину все в час всеоб’ємної демократії.

Якщо глянути на країни Заходу, то там цей  процес набагато випереджає нас, що і дає змогу частково бачити ці «наполеонівські плани».

Як встановлено міжнародними угодами в Женеві 2003 року і Тунісі 2005 року електронне населення в майбутньому буде контактувати з електронним урядом за допомогою інформаційних комп’ютерних систем, а кожна зокрема людина в цій системі буде у вигляді комп’ютерного файла, позначена числовим ідентифікатором особистості. Отже, номер – це знак приналежності людини до нової історичної формації, але і це ще не все. Наступним кроком буде впровадження біометричних паспортів, де людину будуть ідентифікувати за біометричними даними. Це можуть бути відбитки пальців, структура райдужної оболонки ока, форма обличчя, голос, запах тіла та інше.

Згадую фільми про криміналістів, як вони за відбитками пальців шукають тяжких злочинців. А що ж завинило суспільство, що кожну людину будуть розпізнавати за цими вище перерахованими ознаками?!

Читаючи ці рядки, можливо хтось подумає: а де ж тут духовність і в чому вона закрита. А ось в чому. В останній книзі Нового Завіту св. Іван Богослов звертається до нас такими словами: «І зробить вона (тобто звірина), щоб усім – малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам – було дано знамено на їхню  правицю, або їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він немає знамена ймення звірини, або числа ймення його…» (Гл. 13, 16-17).

А тепер я хотів би, щоб кожний собі змалював таку картину дуже близького майбутнього, коли всю торгівлю промисловими товарами, продуктами та іншими послугами будуть здійснювати у великих крамницях через каси-термінали і вже, як зазвичай, не готівкою, а як на багатому Заході через картки з вмонтованими чіп-кодами, а пізніше тотальне вживлення цих чіпів (мініатюрних мікросистем) безпосередньо в тіло людини.

Що ж буде з тими людьми, які доживуть до того часу і не зможуть встояти перед владою антихриста?

Книга Об’явлень св. Івана Богослова пише: «… Коли  хто вклоняється звірині та образу її і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву його, і буде мучений в огні і сірці перед Ангелами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її і приймає знамено ймення його. Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру» (Гл.14, 9-12).

Хтось подумає про себе: „чому нас черговий раз чимось залякують? Ні, це не так. Я просто всіх, хто читає ці рядки, з великою любов’ю закликаю бути небайдужими: ні молодим, яким властиво про такі речі ще не думають, ні літнім людям, які вважають, що до тих часів не доживуть. Часи антихриста наближаються швидкими темпами. Він прийде уже на все, що приготували люди для свого ж поневолення. Якщо Господь допоможе, щоб цей матеріал надрукували, то я щиро прошу всіх доносити цю інформацію до рідних, до близьких, до колег.

Закликаю духовенство і побожних людей при владі звернути увагу на цю велику проблему сьогодення.

На закінчення хочу всіх закликати до читання Євангелія, так як і наша Церква посвятила себе в 2012 році Божому всю правду, і всю істину пізнавати з цієї живої книги.