Здається, що у великому Пасхальному Триденні існує якась пустка, мить очікування та мовчання між розп’яттям та воскресінням. Цю пустку заповнює Особа, яка має Серце, сповнене надії та впевненості, бо Її віра — лише Її віра! — не захиталася. Коли Бог провістив Її у Книзі Буття, тоді Вона стала знаком приходу Спасителя. Її народження вітали як світання, що заповідає сонце. Велика Субота є типовим днем Марії і все більше поширюється звичай святкувати в цей день «годину Марії». Серед людей цілого світу жива надія була тільки в Неї, бо лише Вона довірливо очікувала годину тріумфу Спасителя.[
Інші — ні. Для решти людей та субота була ще одним днем страху, багатим на болючі сумніви, невідомість і темряву. Думки головних свідків кружляли біля неясних спогадів: страшної смерті Ісуса з її принизливим тлом, ще більш недостойним через поведінку Його друзів. Юда завершив своє апостольство зрадою Ісуса і пізніше в депресії вчинив самогубство: сатана насправді заволодів ним. Петро, запальний та великодушний, після свого потрійного зречення вже не мав іншого виходу, як тільки гірко заплакати з жалю. Решту апостолів не змогли вчинити щось інше, як просто втекти. Боялися, що їх шукатимуть, тому, закрившись, сиділи вдома. І жінки, вірні Ісусові, плакали з горя, що не встигли забальзамувати Тіло померлого Христа, бо в п’ятничний вечір похорон відбувся поспіхом, адже наближався суботній день.
Було помітно, що в усіх пропала будь-яка надія. Кожному здавалося, що все завершилося. Ніхто навіть не припускав, що все лише почнеться. Ніхто навіть не подумав, що Кров, пролита задля Нового Завіту, визначила шлях нового Божого народу. Воскресіння настане як одна з великих несподіванок, в які не відразу в змозі повірити. Тому події, що оповідають про воскресіння, настають одна за одною. Спершу жінки побачили пустий гріб й ангелів, що говорили: «Немає Його тут! Воскрес!» (Лк. 24:6). Пізніше Сам Ісус явився деяким людям, групам, а врешті й зібранню, в яке входило близько п’ятсот вірних. Відтоді у пасхальній Літургії лунатиме радісний спів: «Радій, Небес Царице, бо воскрес Твій Син, як обіцяв».
У тій суботній тиші промінчик віри цілого людства горів лише в Марії. Це правда, що у Своєму Серці Вона бажала померти разом із Сином, але мусила розпочати нову місію нашої Матері, яку їй довірив під Хрестом вмираючий Син. Ні на мить не вагаючись, Вона повторила Своє fiat (так), Її місія розпочалася саме тієї Великої Суботи, коли — Марія жертвувала Богові щось цінне, чого ніхто тоді не усвідомлював, жертвувала непохитну віру. Тільки Вона вірила та думала про те, в що ніхто не вірив і про що ніхто й не думав. Лише Вона приготувалася до великої події, на яку ніхто інший не сподівався. Може, розмірковувала про символ «третього дня», під час якого знайшла малого Ісуса в Храмі, або про день, в який Її Син долучився до Неї в Кані й перетворив воду на вино. Може, обдумувала передані їй слова, якими Ісус завжди завершував заповідь Своєї Муки: «Син Людський (...) третього дня воскресне» (див. Лк. 9:22).Апостоли тих слів не розуміли, але очевидно, що Її Серце було сповнене надії та довіри.
Дивно минала та субота. Змінювалася сторожа для пильнування запечатаного гробу так, наче людина могла покласти край всемогутності Бога. Юрба, що прибула в місто, святкувала, бо було свято Пасхи, і не усвідомлювала, що та Пасха була пророчим знаменням великої дійсності, яка вже реалізувалася в болі й тепер мала реалізуватися в радості. Гріб під особливою охороною і відправляння обряду, який вже не мав сенсу — ось два з багатьох анахронізмів того дня. Основою є лише віра Марії та Її впевненість у тому, що має відбутися і що радикально змінить перспективи людського життя.
Таким способом субота стає днем Марії — днем приготування до Неділі Воскресіння, яка буде для християн святковим днем замість єврейської суботи. Відтоді Церква поволі поглиблюватиме культове та літургійне значення суботи, аж у IX столітті присвятить цей день Марії, відправляючи Службу Божу та Літургію Годин про Діву. Початком та вихідною точкою стануть віра та впевненість Марії, які Вона мала в ту святу суботу.
Настало, врешті, недільне світання. Вранці група жінок попрямувала до Гробу. Були це ті самі жінки, яких ми бачили біля Хреста, проте бракувало однієї, найважливішої. Чому не було з ними Марії? Це була значуща відсутність. Може, Воскреслий Господь уже явився їй, навіть якщо Євангелія не розповідають про це. А може, Вона настільки впевнена в Його Воскресінні, що не вчинила помилки інших жінок, які шукали Живого між померлими. Певним є те, що не пішла до Гробу, бо мала важливу причину, яка Її затримала.
Жінки, вірність і ревність яких гідні подиву, виявили несподіванку: порожній Гріб. Ця подія надала мовчазним скелям особливого значення. Через те, що були порожніми, стали першими свідками Воскресіння Христового. Саме тому Святий Гріб став найдорожчим, найулюбленішим і найчастіше відвідуваним місцем християн.
Пізніше відбулися інші появи Воскреслого, тому учні Ісуса передаватимуть один одному радісний крик: «Ісус Христос живий!» І сьогодні, через дві тисячі років, завданням християн є проповідувати всім людям: «Ісус Христос живий!» Це єдина радісна звістка, яка може спасти цілий світ.
Роздуми про Марію: Її віра була героїчною, але, безсумнівно, вона мала міцну опору, на якій базувалася, а це та сама опора, на якій стоїть наша віра: невпинна молитва і глибоке роздумування про слова та вчинки, звершені Сином Божим. Без цієї духовної помочі Її віра була б позбавлена опори. Коли Біблія розповідає про віру Авраама, також пригадує нам, що він повірив усупереч будь-якій надії, тобто всупереч всілякій очевидності фактів. Йоан Павло II сказав, що віра Марії була більша ніж віра Авраама. Авраам не бачив умираючого сина, а Марія бачила, але повірила попри все.
о. д-р Ґабріель Аморт, «Євангеліє Марії» / http://www.misionar.in.ua
