Папи ПіяXII

Про культ

Найсвятішого Серця Ісуса

(дня 15 травня 1956 року)

Папа Пій XII передає вам, шановні брати, поздоровлення й апостольське благословення!

Haurietis aquas - З радістю черпа­тимете воду з джерел спасіння¹. Такими словами пророк Ісая в символічних образах передрікав різноманітні й щедрі Божі дари, які мала принести епоха християнства. Ці слова спадають нам на думку саме тепер: споминаємо соту річ­ницю тієї хвилини, коли наш попередник Пій IX, радісно прийнявши побажання й прохання з усього світу, розповсюдив празник Найсвятішого Серця Ісуса на цілий світ.

Не перелічити усіх благодатей, які з культу Найсвятішого Серця Ісуса зійшли на людей: скільки душ очистилися від гріха, набули небесної радості, заохо­тилися здобувати піднесені чесноти За словами апостола Якова "Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла"², можемо сміливо стверджувати, що у цьому культі, який усе потужніше й потужніше розви­вався на світі, бачимо безцінний дар Втіленого Слова, Божого Спасителя. Як єдиний Посередник благодаті й правди Ісус дав той дар Церкві, Своїй містичній Нареченій, котра в теперішніх новітніх часах має виконати багато великої праці, подолати безліч труднощів. Дякуючи цьому безцінному дарові, Церква могла активно проявляти свою любов до нашого Божественного Засновника й краще відповідати на заклик Ісуса, переданий св. Йоаном: "Ісус стояв і кликав, говорячи: "Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене й п'є! Хто вірує в Мене, - як Писан­ня каже, - то ріки живої води з нутра його потечуть. Так Він про Духа казав, що Його мали прийняти ті, які увірували в Нього."³.

Для слухачів Ісуса не важко було ці слова про "живу воду", яка випливає з Нього, поєднати зі словами Ісаї, Езекіїла, Захарії про царство Месії та з випадком, коли після того, як Мойсей доторкнувся своєю палицею до скали, з неї потекли рясні потоки води⁴.

Божа любов походить з Духа Святого, який є особовою любов'ю Отця й Сина в лоні Пресвятої Трійці. Апостол народів, по слову Ісуса, слушно приписує вилиттялюбові в душах вірних тому ж таки Духові Любові: "Любов Божа влита в серця наші Святим Духом, що нам даний"⁵.

Найтісніший вузол, який згідно з Писанням повинен запалити у людських серцях Божу любов і з'єднати їх з Духом Святим, котрий сам по собі є Любов'ю, виразно доводить нам, чим є найглибша суть культу Найсвятішого Серця Ісуса. Коли роздумуємо, яка основна риса цього культу, яка його природа, то бачимо в цьому культі найпіднесеніший акт релігії, який вимагає від людини повного й безу­мовного віддання себе любові Божест­венного Спасителя, любові, символом і живим знаком якої є Його поранене Серце. Дійсно, й у ще глибшому значенні, цей культ тим відзначається, що ми любов'ю відповідаємо на любов Спасителя. Адже це тільки сила любові спричиняє те, що людські душі повністю й досконало віддають себе під владу Бога, а почуття людей так єднаються з Божою волею, щостають чимось єдиним: "Хто ж пристаєдо Господа, є одним духом"⁶.

І. Підгрунтя культу Найсвятішого Серця Ісуса у Старому Завіті

а). Пояснити непорозуміння серед католиків

Хоча Церква завжди дуже високо цінувала й цінує культ НСІ* й наполегливо старається розвивати цей культ серед християнських народів і всілякими способами берегти від напастей нату­ралізму й сентименталізму, то вболівати треба над тим, що як колись, так і тепер такий славний культ був достойно оці­нений не всюди, інколи навіть такими хри­стиянами, які вважають себе католиками і прямують до святості.

"Була б ти відала про дар Божий!"⁷ З тим словами, шановні Брати, скеровуймо до Вас Нашбатьківський заклик, бо ж з Бо­жого наказу покликані бути сторожем і роздавачем скарбу віри й побожності, подарованого Церкві Спасителем Хочакульт НСІ попри помилки й байдужість багатьох тріумфує й пронизує Містичне Тіло Спасителя, декотрі наші діти пле­кають безпідставні упередження до цього культу, думають, що в наших часах він менш придатний, а може навіть шкідливий для духовних потреб Церкви й людства.

Не бракує й таких, що по суті й природі приєднують той культ до практик, які Цер­ква щоправда затверджує, але не наказує, вважають цей культ чимось додатковим, то його кожен може довільно практикувати або оминути, як сам цього захоче. Інші вважають цей культ занадто обтяжливим і не корисним, що легко шкодить тим, хто бореться за Царство Боже, хто свої сили засоби й час присвячує: для проповідування християнського вчення, особливо суспільного, розвиває таку релігійну діяльність, яку має за найнеобхіднішу тепер. Є й такі, що тому культові не надають значення й вато як засобу для відновлення християнської моральності в особистому й сімейному житті, але вбачають у ньому форму побож­ності, засновану швидше на почуттях, ніж на розумі, побожності "жіночої", мало потрібної людям освіченим.

Є ще й такі, що вважають, що той культ вимагає передусім покути, винагородження, інших так званих "пасивних"чеснот, які не дають зовнішніх плодів, і тому він не відповідний для розвитку по­божності, яка потрібна сьогодні. На їхній погляд, сучасна побожність повинна бути спрямована на тверду й енергійну дію, вести до тріумфу католицької віри, до досконалого дотримування католицької моральності. Але моральність, як відомо, швидше розкладеться від облесливих принципів тих, хто однаково ставиться до всіх (будь-яких) форм релігійності, не визнаючи різниці між добрим і поганим, а навіть, на жаль, підпадає під вплив матеріалізму й лаїцизму.

б). Папи про почитання Найсвятішого Серця Ісуса

Такі погляди не згідні з тим, що проповідували Наші Попередники з цієї столиці правди, коли видавали декрети й затверджували культ НСІ. Хто наважиться говорити, що нашим часам не відповідає, побожність, яку Наш Попередник, Лев XIII, вважав "найбільш випробуваноюформою релігійності", ефективними лі­ками для зцілення тих хворіб нашого часу, які сьогодні набагато ширше й активніше атакують і руйнують як окремих людей, так і цілі суспільства. "Це побожність, яку ми радимо усім, бо всім вона несе користь". І додавав вказівки, які теж відносяться до культу НСІ: "Великою є сила зла, яке давно чигає на нас, проти якого дуже потрібна та єдина допомога, єдина ефективна й переможна. Хто ж допоможе, як не Ісус Христос, Єдинородний Син Божий! "Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали⁸". Тож прямуймо до Того, хто є життям, правдою й дорогою.⁹"

Наш безпосередній Попередник, Пій XI, теж вважав культ НСІ вартим від­значення й дуже придатним для розвитку побожності. Писав у своїй енцикліці: "Чи ж у цій формі побожності не заклика­ється, неначе в сумі, весь зміст нашої ре­лігії й норма більш досконалого життя?! Адже ця побожність найкраще веде до докладнішого пізнання Христа Господа, до глибшої любові Христа й доскона­лішого наслідування!"¹⁰ Нам самим неменш, ніж Нашим Попередникам, ця правда здається цілком явною й без­перечно вартою аби її підтвердити. На початку Нашого Понтифікату одразу ж у Нашій першій енцикліці висловили Ми радість від тріумфального розвитку культу НСІ серед християн і від безлічі спасенних наслідків цього культу для цілої Церкви¹¹. Його плоди за довгі роки Нашого Понтифікату не тільки не зменшилися в якості, красі й у кількості, але й збільшилися. То були роки, сповнені турбот і супротиву, але й щедрі великою радістю.

До розвитку культу спричинилися різні вдалі ініціативи й нові ідеї, дуже відповідні нашому часові: товариства розвитку культури, релігії й доброчин­ності, були опубліковані праці в галузі історії, аскези, містики, пов'язаної з куль­том НСІ. Великий вплив мали публікації "Апостольства Молитви", яке постара­лося привести до посвячення Найсвятішому Серцю Ісуса сім'ї, коледжі, інсти­тути, навіть цілі народи. Я радо брав участь у цих урочистостях посланнями й радіопромовами¹².

Коли бачимо ці надзвичайно щедрі потоки вод, тобто спасенних благодатей із Серця Відкупителя, що за натхненням Духа Святого розливаються над незлі­ченними масами католиків, не можемо стриматися, щоб не закликати Вас, шанов­ні Брати, щоб Ви разом з Нами віддали найвищу подяку Дарителю усього добра, Богу, за Апостолом: "А тому, хто може зробити куди більше за те, чого ми про­симо або що ми розуміємо за діючою в нас силою, йому слава у Церкві та в Христі Ісусі по всі роди на віки вічні. Амінь"¹³.

А як уже вознесли Ми нашу подяку Вічному Богові, то хочемо Вас і всіх найдорожчих синів Церкви закликати цією енциклікою, щоб Ви з великою старанністю пізнали погляди Біблії, Отців Церкви й теологів на фундаментальні засади культу НСІ. Ми міцно переконані, що тільки тоді, за допомогою світла правди, об'явленої Богом, пізнаєте основну, найглибшу суть культу НСІ, тільки тоді зможете належно оцінити незрівнянну піднесеність і невичерпні багатства небесних дарів. З побожнихроздумів й споглядання благодіянь цього культу випливуть глибші мотиви достойно вшанувати перше сторіччя від дня розповсюдження почитання НСІ на цілу Церкву.

Хочемо подати християнам добрі матеріали для роздумів і розмірковувань, щоб легше їм було пізнавати суть цього культу й отримувати від нього більше користі. Затримаємося для того над вибраними сторінками Старого й Нового Завіту, які містять об'явлення й описи безмежної любові Бога до людського роду, любові, якої до кінця не зможемо зро­зуміти. Згадаємо й наведемо теж комен­тарі Отців і Вчителів Церкви, потім постараємося висвітлити ту найдос­коналішу єдність, яка існує між тією формою побожності, якою почитаємо Серце Божественного Спасителя, й культом, що належить любові Спасителя й любові Святої Трійці за любов до цілого людства. Сподіваюся, що коли в світлі Святого Письма й Традиції пізнаємо підґрунтя й основні складові цього культу, тоді християни легше будуть черпати "воду з джерел Спасителя"¹⁴, краще оцінять важливість культу НСІ і його відповідне місце в Літургії Церкви, в її внутрішньому й зовнішньому житті, в її праці й подвигах. Тоді теж зможуть збирати духовні плоди для відновлення звичаїв, як цього хочуть Пастирі вірного народу.

в). Любов Бога - основний мотив культу Найсвятішого Серця Ісуса в Старому Завіті

Щоб усі люди могли краще зрозуміти вагомість доказів з текстів Старого й Нового Завіту, котрі теологи пов'язують з цим набоженством, треба, насамперед, знати причини, чому Церква огортає культом почитання Боже Серце Спасителя. Ви, шановні Брати, добре знаєте, що причина подвійна. Перша, спільна для всіх частин тіла Ісуса Христа, випливає з того факту, що Серце, як найшляхетніша частина людської натури, єдиносущно поєднане з Особою Божого Слова, й тому заслуговує на культ, яким Церква оточує Особу самого Сина Божого во плоті. Йдеться про правду католицької віри, проголошену урочисто на Екуменічному соборі в Ефесі й на ДругомуКонстантинопольському соборі¹⁵. Друга причина відноситься особливо до Божест­венного Серця Спасителя й для Нього особ­ливим чином домагається культу почитання, тому що Його Серце більш, ніж інші частини тіла, є природнім знаком і символом Його любові до людського роду. Наш Попе­редник, Лев XIII, проповідував: "У Серці Ісуса символ і образ безконечної любові Ісуса Христа, котра спонукає нас до взаємної любові"¹⁶.

Знаємо, що Святе Письмо не подає жодної окремої згадки про спеціальний культ почитання й любові для фізичного Серця Втіленого Слова, як для символа Його любові. Відкрито стверджуючи такий стан справ, додаємо, що не дивує нас безсумнівний факт, що Божа любов, яка є основним мотивом цього культу, представ­лена в Старому й Новому Завіті в таких образах, які глибоко нас зворушують. Образи ці створювалися у Святому Письмі для заповіді приходу Божого Сина в люд­ській подобі, отже й можуть розглядатися, як знаки тої Божої любові й як передвіщення культу Божого Серця. Для нашої мети немає потреби множити цитати зіСтарого Завіту, що містять давно об'явлені правди. Думаю вистачить згадати Завіт між Богом і людьми, закріплений жертвами миру. Основні закони того Завіту подав Мойсей¹⁷, вони були вирізьблені на двох таблицях, потім тлумачили їх пророки. Факт той підтверджувався не тільки узами визнання найвищої влади Бога й належного Йому послуху, але підтримувався вищими мотивами - постійністю й незмінністю любові. Бо й для ізраїльського народу найвищою причиною послуху Богові не був страх перед покаранням і помстою Бога, який погрожує блискавками й громами з гори Синай, але любов належна Богові: "Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний! Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю! Оці слова, що їх Я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці.¹⁸"

Тому не дивуймося, що Мойсей і Пророки (правильно їх називає Доктор Ангельський "старійшинами" вибраного народу¹⁹), розуміючи, що фундаментом усього Закону була заповідь любові, описували стосунку між Богом і вибранимнародом, вживаючи образи радше взяті з взаємної любові між батьком і дітьми, любові в подружжі, аніж суворих образів, натхненних владою Бога-Господа-Володаря, або сповненою страхом рабської залежності нас усіх від Бога. Згадаймо для прикладу хоча б те, як Мойсей, ство­рюючи свою славетну пісню про визво­лення народу з Єгипетської неволі, коли хотів передати, що це був вчинок Божої всесильної допомоги, використав такі зворушливі образи й слова: "Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його таб поніс на своїх перах"²⁰. Але може найліпше акцентує любов пророк Осія, коли говорить про Бога, який щохвилини допомагає народові. У творах цього пророка, який серед "менших" пророків відзначається глибиною понять і точністю визначень, читаємо, що Бог проявляє до вибраного народу любов, сповнену справедливості й турботи, подібну до любові милосердного батька або любові нареченого, чиє почуття тяжко поранено. Осія говорить про любов, яка не зменшується й не припиняється,зіткнувшись з віроломством, зрадою й страшними злочинами, й не посилає заслуженої кари тільки для того, щоб перелюбну наречену й дітей непослушних навернути, очистити, відновити й по новому з'єднати зі собою узами любові: "Коли Ізраїль був дитятком, Я полюбив його, і з Єгипту покликав Я Мого сина... Я вчив Єфраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що то Я доглядав їх... Я притягав їх людяними мотузками, - поворозами любові. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо у них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти. Я вилікую їхню зраду; Я полюбив їх добродітно, бо гнів Мій від них відвернувся. Я буду для Ізраїля росою, він зацвіте, немов лілея, і, мов Лиман пустить коріння"²¹.

Подібні вирази знаходимо теж у пророка Ісаї, коли той описує розмову Бога з вибраним народом: "А Сіон сказав: "Господь мене покинув, забув мене Вла­дика мій!.. Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду!"²². Не менш зворушливі словаПісні пісень, де автор наводить чудове порівняння про любов наречених виразно описуючи узи взаємної любові, що пов'я­зують Бога з улюбленим народом: "Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками... Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару... Поклади мене печаттю на твоїм серці,печаттю на твою руку; любов-бо, як смерть сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її - вогненні стріли, прав­диве полум'я Господнє"²³.

Ця любов Бога найделікатніша, терпелива, усе прощає, хоча, врешті-решт, і відкинула ізраїльський народ, який поповнював злочин за злочином, однак цілковито не засуджувала його ніколи, тому представляється нам любов'ю надзвичайно напруженою і заповіддю тієї любові, яку обіцяний людству Спаситель з наймилішого Свого Серця вилив на усіх нас. Ця любов стала фундаментом Нового Завіту. Єдинородний Син Божий, Слово, яке стало тілом, Ісус, "благодаттю та істи­ною сповнений"²⁴, прийшов до людей, обтяжених гріхами й провинами. Тільки Він, у Своїй людській природі, єдино­сущно з'єднаний з Особою Божою, міг відкрити людському родові "джерело жи­вої води", яке б зросило висохлу землю й перетворило її на квітучий і плодоносний сад. У пророка Єремії знайдемо передвіщення того неймовірного чуда, вико­наного споконвічною любов'ю й мило­сердям Бога: "Господь Йому здалека з'явився: "Я полюбив тебе відвічною лю­бов'ю, тим і зберіг для тебе Мою ласку!.." Ні, ось який завіт Я створюю з домом Ізраїля після цих днів, - слово Господнє: "Вкладу закон Мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж - Моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: "Спізнайте Господа! Усі-бо вони будуть Мене знати, від найменшого до найбільшого між ними, - слово Господнє, - Я-бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше"²⁵.

ІІ. Культ Найсвятішого Серця Ісуса у світлі Нового Завіту й Традиції

а). Любов Бога у Втіленні та Відкупленні

Тільки з Євангелії пізнаємо, чим є Новий Завіт між Богом і людьми. Перед­віщений Єремією союз між Богом та ізраїльським народом за посередництвом Месії був лише образом і символом Но­вого Завіту, звершеного Втіленим Словом. Цей союз незрівнянно вищий, піднесеніший, триваліший, звершений не кров'ю козлів і волів, але затверджений святою Кров'ю "Агнця Божого, який світу гріхи забирає"²⁶. Виразніше, ніж у Ста­рому Завіті, виявляється, що христи­янський завіт заснований не на неволі та страсі, але на дружбі, яка єднає Батька й дітей. Новий Завіт зміцнюють і піджив­люють Божі ласки. Він натхнений прав­дою, як каже євангелист: "Від Його пов­ноти прийняли всі ми - благодать за бла­годать. Закон-бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа"²⁷.

Ці слова учня, "що його любив Ісус і що під час Вечері схилився Йому на груди"²⁸ вводять нас в тайну нескінченної Любові Втіленого Слова. Тож достойною справою, справедливою, слушною та спасенною, шановні Брати, буде трішки затриматись у розважанні цієї наймилішої таємниці. Просвітлені світлом Євангелії, зможемо осягнути те, про що пише Апостол до Ефесян: "І щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові, спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились всякою повнотою Божою"²⁹.

Божественна Тайна Відкуплення, передусім по своїй природі - це таємниця любові, справедливої любові Христа до Свого Небесного Отця. Жертва Христа, складена з любов'ю й смиренням, при­несла безмірне винагородження за гріхи роду людського: "Христос складав жертву з любові й послуху, і таким чином дав Бо­гові більше, ніж це вимагало відкуплення людського роду"³⁰. Отже, це діло мило­сердя і любові Святої Трійці та Божест­венного Відкупителя щодо всіх людей, які не могли б самі достатньо відпокутувати свої гріхи³¹. Через щедре багатство Своїх заслуг, що їх здобув, проливши Свою Найдорожчу Кров, Христос зміг відновити й виправити завіт приязні між Богом і людьми, який був зламаний колись нещас­ним упадком Адама в раю, а потім числен­ними гріхами вибраного народу. Божест­венний Спаситель, наш законний і доско­налий Посередник, Своєю величезною любов'ю сплатив борги й зобов'язання людського роду щодо Божих законів, вчи­нив предивну єдність між Божою справед­ливістю й Божим милосердям, а тайна нашого спасіння піднеслася понад усе, як про це пише Ангельський Вчитель: "Стверджуємо, що визволення людини через Муку Христа відповідає і ми­лосердю, і справедливості Божій. Справед­ливості, бо через Муку Христос надолужив за гріхи людства, а людина через спра­ведливість Христа визволилася. Мило­сердю, бо людина сама не могла б за себе винагородити, тож Бог дав Свого Сина, щоб за нас надолужив. Це було діло на­багато більшого милосердя, ніж коли б Богвідпустив би нам гріхи без нашого ви­нагородження за них. Тож і сказано: "Та Бог, багатий милосердям, з-за великої Своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом благодаттю ви спасенні!"³².

б). Потрійна любов Спасителя до людей: божественна, людська духовна та емоційно-чуттєва

Щоб ми справді могли зрозуміти, наскільки це для нас, смертних, можливо "разом з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина"³³ тайну лю­бові Втіленого Слова до Отця на небесах і до грішників, треба роздумати над тим, що ця любов була не тільки духовна, як це властиво Богові, оскільки Бог - це Дух³⁴. Таку духовну любов плекав Бог до наших предків, єврейського народу. Вислови любові у Псалмах, творах Пророків, в Пісні над піснями відносяться до найправдивішої, але духовної любові Бога до людей. Однак, описи з Євангелії, Апостольських листів, Одкровення, котрі відносяться до любові Ісусового Серця, не означають однієї тільки Божественноїлюбові, але й також любов людську, для правдивих католиків це очевидно.

Слово Боже не прийняло якогось ілюзорного тіла, як це проповідувала в першому столітті певні єретики, засуджені Апостолом Йоаном: "Багато бо спокусни­ків поширилось у світі, що не визнають IcycaХриста, який прийшов у тілі. Той то єспокусник і антихрист"³⁵. Слово Боже прийняло людську природу, особисту, цілу й досконалу, зачату в Пречистому лоні Діви Марії за посередництвом Святого Духа (Лк. 1,35)³⁶, і приєднало цю природу доСвоєї Божественної Особи. Прийняло її повністю, не зменшену, не змінену щодо духа й тіла, обдаровану інтелектом і волею та іншими зовнішніми проявами пізнання, почуттів, природніх інстинктів. Так про це навчає Католицька Церква згідно засад, урочисто визнаних і затверджених Римсь­кими Папами й Вселенськими Соборами: "Totusinsuis, totusinnostris" - цілий як Бог, цілий як людина, досконалий в Божественності, досконалий в людяності^{37 38 39-}"totusDeushomo, totushomoDeus".

Тож не можна сумніватися, що Ісус Христос мав правдиве Тіло, з усімавластивостями тіла, посеред котрих най­вищою є любов. Не викликає жодного сумніву те, що мав теж фізичне серце, по­дібне до нашого, бо без тієї найпрекраснішої частини тіла людське життя не могло б існувати, якщо мова йде про почуття. Серце Ісуса, єдиносущно з'єд­нане з Божественною Особою Слова, підлягало поривам під впливом любові й інших почуттів, а ті пориви, почуття були узгоджені з людською волею, сповненою Божої любові, і з самою безмежною любов'ю, яка Сина єднає з Отцем і Святим Духом, так що не було там жодного дисонансу між трьома видами любові⁴⁰.

Слово Боже правдиво прийняло людську натуру, досконало людську, сформувало собі тілесне серце, яке так само, як наше, може терпіти, бути пробите, поранене. Це все треба обдумати в світлі Відкуплення, бо усяка інша інтерпретація приведе тільки до згіршення й буде визнана глупою, як це було з Христом у відношенні до євреїв і поган⁴¹. Догмати Католицької віри згідно зі Святим Письмом вчать нас, що Син Божий задля того прийняв людськуприроду, піддану терпінням і смерті, тому що прагнув принести криваву Жертву на Хресті й так сповнити спасіння людей. Апостол народів так це пояснює: "Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому не соромиться Він називати їх братами, коли вже каже: "Я звіщу ім'я твоє Моїм братам, хвалитиму тебе серед громади!" І ще: "Буду надіятись на нього!" Та й: "Ось Я та діти, що їх Бог Мені дав". А що діти були учасниками тіла і крові, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола. Тому Він мусів бути у всьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу"⁴².

в). Святі Отці про почуття Втіленого Слова

Святі Отці, достовірні свідки Божого Одкровення, добре зрозуміли чітку науку св. Павла, що тайна Божої любові наче підстава, правило й вершина Втілення і Відкуплення.

Зустрічаємо у них постійні й обширні згадки про те, що Ісус прийняв людську природу й наше слабке тіло, щоб могти діяти для нашого спасіння і якнайвиразніше проявити Свою любов назовні.

Святий Юстин пише, перекликуючись з Апостолом народів: "Любімо й шануймо народжене з ненародженого Бога Слово, бо для нас стало людиною, щоб, приймаючи участь в людських терпіннях, дати нам ліки на ті страж­дання"⁴³ . Св. Василій, перший з трьох Кападокійських Отців, вчить, що емоційні почуття Христа були справді людськими й водночас святими: "Господь наш прийняв природні почуття, щоб довести правдивість, неілюзорність втілення, але відкинув почуття грішні, які псують чистоту нашого життя, як недостойні Бо­жої непорочності"⁴⁴. Гордість і слава Антіохійської Церкви, св. Йоан Златоустий, говорив, що почуття, які проявляв Ісус, ясно підтверджують, що Христос прийняв справді й цілком людську природу: "Бо якщо б не мав нашої натури, не переживав би наших смутків і не плакав би"⁴⁵.

Серед Отців латинських треба тут згадати тих, котрих Церква сьогодні вшановує, як найголовніших своїх вчителів. Святий Амвросій добачає в унії природне джерело почуттів і почуттєвих поривів які переживало Боже Слово, коли стало людиною: "Тому, що прийняв теж почуття душі, інакше ж Бог, бо є Богом, не міг би сумувати ані вмирати."⁴⁶ Власне з тих почуттів св. Ієронім витягує основний до­каз про те, що Христос справді прийняв людську природу: "Наш Господь, щоб показати правдивість Своєї людяності, по-справжньому переживав смуток"⁴⁷. Св. Августин з властивим йому натхненням подає залежність між почуттями Втіле­ного Слова і ціллю Відкуплення людини: "Ці почуття людської слабкості, слабке людське тіло, смертність того тіла прий­няв наш Господь не з необхідності, а з ми­лосердя, щоб перемінити в Себе Тіло Своє - Церкву! Її Головою Сам захотів бути, тобто прийняв члени Свої у святих і вір­них. Коли хтось із них мусить терпіти й сумувати, то не повинен вважати, що поз­бавлений благодаті, оскільки не від гріха терпить але зі слабкості й вбогості людської природи. Таким чином Містичне Тіло Христа певним способом стає подібним до хору різних голосів, які приєднуються до першоголосу, який інтонує спів, тобто члени йдуть за голосом Голови того Ті­ла"⁴⁸. Коротко, але не менш влучно про ті діла говорить св. Йоан Дамаскин: "Цілого мене прийняв, цілий з'єднався з цілістю, щоб цілість спасти. Не могло ж бо бути оздоровлене те, що не було прийняте."⁴⁹ "Усе прийняв, щоб усе освятити"⁵⁰.

г). Натуральна символіка Ісусового Серця у висловах Святого Письма й ОтцівЦеркви

Треба визнати, що подані вище вислови Святого Письма, Отців та інші подібні, не згадані тут, хоч багато говорять про те, що Ісус прийняв людську природу й підлягав людським почуттям, щоб нас спасти, однак ніколи на згадують у зв'язку з тими почуттями Його фізичного Серця, не вказують безпосередньо на Серце, як на символ безмежної любові. Хоча Євангелисти та інші святі письменники не описують прямо Серце нашого Спасителя, обдароване здатністю відчувати не менше,ніж наші серця, котре б'є почуттями по­двійної волі Його полум'яної любові, однак виразно вказують на Його Божественну любов і почуття, котрі з неї випливають: бажання, пориви, радість, смуток, побоювання, гнів, які проявляють, ся в словах і вчинках Ісуса. Передусім на Обличчі Спасителя, як у дзеркалі, найвірніше відображаються почуття, які зво­рушували розум і волю, наче хвилі, що, відбиваючись від берега, повертаються до Його Найсвятішого Серця, спричиняючи зворушення. До цього відносяться слова Ангельського Вчителя, які виражають! загальновідомі речі й знання людської психіки: сум'яття від гніву проявляється назовні, проявляється в тих членах, у яких найсильніше видно вплив серця: в очах, обличчі, мовленні"⁵¹.

Позаяк Серце Втіленого Слова вва­жається головним знаком і символом тієї потрійної любові, якою Божественний Спаситель любить Предвічного Отця й усіх людей, то це Серце є символом любові Сина й Отця з Духом Святим, тієї любові, яка тільки в Ньому, в Слові, яке стало тілом, об'являється в слабкомулюдському тілі, хоча "у Ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества"⁵². Є воно теж символом по­лум'яної любові, влитої в душу Христа, яка збагачує Його волю. Вчинки Христа освітлені, керовані подвійними знаннями, благословенними і влитими⁵³. І врешті, ще природнішим і безпосереднішим спо­собом, Серце Ісуса є символом зовнішніх проявів Його любові, бо Тіло Спасителя, сформоване в Пречистому лоні Діви Марії під предивним впливом Святого Духа, перевищує в досконалості усі інші людсь­кі організми, а отже й досконаліше в реагуванні⁵⁴.

Вислови Святого Письма й висновки католицької віри вчать, що в Найсвятішій Душі Ісуса Христа все було в найдоско­налішій гармонії та згоді. Ісус ціленаправлено скеровував Свою потрійну лю­бов до того, щоб нас відкупити. Тож має­мо слушні причини дивитися на Серце Ісуса, як на найбільш промовистий образ Любові Божественного Спасителя, почи­тати в Ньому свідка нашого Відкуплення, бачити в Ньому наче містичні сходи, яки­ми йдемо "в обійми Бога нашого Спасителя"⁵⁵. Отже, будемо захоплюватися й прославляти Його любов, що проявляється в різних ділах і чинах, словах, за­повідях, чудесах, а особливо в тих спра­вах, які найбільше об'являють любов Його Серця: Божественне установлення Євхаристії, тяжку болісну Муку і смерть на Хресті, коли дав нам Пресвяту Матір, заснував Церкву, зіслав Святого Духа на Апостолів і на нас. Побожно і з любов'ю будемо роздумувати над ударами Божест­венного Серця, якими наче вимірювався біг часу на землі, аж до тієї найвищої хвилини, коли, за свідченням Євангелиста: "Ісус, скрикнувши сильним голосом: "Звершилось і схиливши голову, віддав духа..."⁵⁶. Припинилося биття Серця, на хвилину припинилася чуттєва любов, аж переміг Христос смерть і встав з гробу. Коли ж Його Тіло, досягнувши стану вічної слави, знову з'єдналося з Душею Божественного Спасителя, Найсвятіше Серце вже ніколи не переставало битися спокійним розміреним ритмом, ніколи не переставало виражати потрійну любов, якою Божий Син єднається зі Своїм Отцем у Небі та з цілим людством, якого Він Сам є повноправною містичною Головою.

III. Активна участь Найсвятішого Серця Ісуса у спасенній місії Відкупителя

а). Серце Ісуса як символ любові Ісуса під час земного життя Спасителя

Тепер, шановні Брати, я б хотів зібрати щедріші плоди з тих радісних роздумів, тому в спогляданні обдумаймо, якими є людські й Божі почуття нашого Спасителя та Його Серця під час Його земного життя і в дальнійшому аж до вічності. Бажаємо, насамперед від Євангелії світла, котре дасть нам змогу увійти до храму Божественного Серця, в якому разом з Апостолом народів будемо захоплюватися "надзвичайним багатством Своєї благодаті у Своїй доброті до нас у Христі Icyci"⁵⁷.

Достойне величання Серце Ісуса б'ється любов'ю Божою й людською від моменту, коли Марія великодушно сказала своє: "Fiat - нехай зі Мною станеться!" Слово Боже, "входячи у світ, говорить: "Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але єси тіло приготував Мені. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. Тоді Я сказав: "Ось іду, бо у сувої книги написано про Мене, щоб Твою учинити волю, Боже" Згідно Твоєї волі ми освячені Жертвою Тіла Ісуса Христа один раз назавжди."⁵⁸. Любов'ю, згідно з почуттями люд­ськими, і любов'ю Божою билося Серце Спасителя, коли в Назаретському домі розмовляв Ісус зі Своєю улюбленою Мамою, з опікуном Йосифом, якому працьовито й послушно допомагав у столярській праці. Тими потрійними почуттями керувався Ісус у Своїх щоденних мандрівках, творячи незліченні чудеса, воскрешаючи померлих, повер­таючи здоров'я хворим, виконуючи різну працю, терплячи голод і спрагу, в муках і поті, в нічних чуваннях і молитвах до Отця на Небі, коли виголошував промови й притчі, особливо ті про милосердя, про загублену драхму, загублену вівцю, блудного сина. У тих всіх словах і вчинках виразно проявляється Серце Спасителя, за словами Григорія Великого:"Вчися Присутності Серця Ісусового в словахБожих, щоб тим палкіше прагнути справ вищих."⁵⁹

Серце Ісуса проявляло глибшу любов тоді, коли з Його вуст виходили слова любові. Згадаймо тут, наприклад, хвилину, коли Ісус , бачачи знудьговані натовпи людей, голодних і змучених, вигукнув: "Шкода Мені люду!"⁶⁰. Коли дивився на Своє улюблене місто, засліплене гріхом, перед загрозою руїни, говорив: "Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як та квочка збирає курчат своїх під крила, але ви не бажали!"⁶¹. Любов'ю Отця й святим обуренням билося це Серце, коли бачив святотатські торги у храмі, коли таврував святотатців тими словами: "Написано: Дім Мій домом молитви буде зватись, ви ж чините з нього печеру розбійників"⁶².

Особливою любов'ю й тривогою билося Ісусове Серце, коли наступала хвилина страшної муки. Природня боязнь, огида, страх перед мукою й смертю ви­кликали вигук: "Отче Мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша Мене..."⁶³. Тріум­фуюча любов і велика гіркота наповнювалиСерце Ісуса, коли отримав поцілунок зради й зробив останнє намагання, щобнавернута приятеля й зрадника, який сліпо опирався цьому: "Чого прийшов сси друже?! Юдо, поцілунком видаєш Чо­ловічого Сина?"⁶⁴. З великою любов'ю і співчуттям говорив до жінок, які плакаланад незаслуженою стратою Спасителя: "Дочки єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою й над вашими дітьми! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?"⁶⁵.

Коли Божественний Спаситель висів на Хресті, Його Серце наповнили різні по­чуття: полум'яна любов, пригнічення, жах, милосердя, милість, благий спокій, а свід­ками цих почуттів стали вимовлені слова: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять!...⁶⁶ Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?..⁶⁷ Істинно кажу тобі: "Сьогодні будеш зо Мною в раї!..⁶⁸ Спраглий Я⁶⁹. Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!"⁷⁰.

б). Найвищі дари Ісусового Серця

Хто зможе достойно описати ті удари Ісусового Серця, ті прояви безмежної Його любові, коли уділяв людям найвищідари: Себе давав у Євхаристії, коли давав нам Пресвяту Матір та уділяв Священство?!

Поки Ісус споживав останню вечерю зі Своїми учнями, Серце Його вже пере­живало велике зворушення, бо ж Ісус знав, що встановлятиме Таїнство Тіла й Крові Своєї, тієї Крові, якою мав бути встанов­лений і освячений Новий Завіт. Ісус тоді говорив: "Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж Мені страждати."⁷¹. Хвилювання досягнуло зеніту, коли Ісус, "взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: Це - Моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин. Так само ж і чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша - це Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас пролива­ється"⁷². Слушно можемо стверджувати, що Божественна Євхаристія, як Таїнство уді­лене людям і як Жертва, яку Сам і далі офі­рує вічно, "бо від сходу сонця аж до його заходу"⁷³, а також Священство - це дари Божественного Серця Ісуса. Найціннішим даром, як вже було сказано, є Марія, Божа Матір, улюблена Матір усіх нас. Вона була Матір'ю Спасителя щодо тіла, Його прия­телькою в уділенні дітям Єви життя Божої ласки, слушно ж поздоровляємо її духовну Матір усього роду людського. Так про це пише святий Августин: "Воістину Вона - Матір членів Спасителя, якими ми є і всі, бо любов'ю співдіяла, щоб для Церкви родилися вірні, Її члени"⁷⁴.

Спаситель дав нам Себе як дар некривавий під видами хліба й вина, але хотів теж дати особливий доказ глибокої нескінченної любові через криваву Жертву на Хресті. Сам бо говорив учням про любов так: "Ніхто не спроможен; любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає"⁷⁵. Тому Жертва на Голготі найвиразніше представляє нам любов Ісуса Христа до Бога "З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав; Свою Душу. І ми також повинні за братів душі класти!"⁷⁶. Божественний Спаситель насправді був прибитий до Хреста скоріше через любов Свою до нас, аніж через катів. Його добровільна Жертва є найвищим даром для людей, як про це влучно каже Апостол: "Який полюбив мене й видав Себе за мене"⁷⁷.

Не має жодних сумнівів, що Серце Ісуса найглибше й безпосередньо з'єднане з Життям Втіленого Слова, стало неначе знаряддям Божества більше, ніж усі інші частини людської натури Ісуса, і тому стало теж законним символом тої незмір­ної любові, яка підштовхнула Спасителя, щоб проливши Кров, вступив наче в містичний шлюб з Церквою: "Терпів з любові за Церкву, щоб Її поєднати з Собою, як наречену"⁷⁸ -⁷⁹. Церква народи­лася з Ран Спасителя й стала управи­телькою Крові спасенної, розділювачем Святих Таїнств, звідси діти Церкви черпають вище життя, як відмовляємо у Святій Літургії: "Ex Corde scisso Ecclesia Christo jugata nascitur - з Рани Серця народжується Церква, з Христом з'єднана, з Серця роздає ласки"⁸⁰. Про той символізм, відомий ранньохристиянським Отцям і церковним письменникам, як про відлуння пише Універсальний Учитель: "З Боку Христа витекла вода для очищення і Кров для спасіння. Кров відповідає Таїнству Євхаристії, вода - Таїнству Хрещення, котра має силу очищення з Крові Христової"⁸¹. Те, що тут говориться про Бік Христа, про поранений Бік, відкритий воїном, те саме треба сказатипро Серце Ісуса. Піка воїна пройшла аждо Серця, щоб переконатися в смерті Христа. Рана вже мертвого Серця Ісуса на протязі віків стає живим образом любові й добровільно принесеної жертви, щоб і відкупити людей. Христос полюбив нас аж до складання кривавої жертви на Голготі: "Христос полюбив вас і видав себе за вас як принос та жертву приємного Богові запаху"⁸².

в). НСІ - символ потрійної любові в людському житті в небесній хвалі.

Коли наш Спаситель вступив на небеса й засів праворуч Отця в хвалі людяності возвеличеної, не перестав любити Церкву, Свою Наречену, тією ж самою любов'ю. Ввійшов до Неба, несучи на Ранах Своїх рук, ніг, боку променисті трофеї Своєї потрійної перемоги: над сатаною, гріхом і смертю. Ніс у Своєму Сер­ці, як у найціннішій Скарбниці, незмірні багатства заслуг, плоди потрійного тріумфу, щоб роздавати їх відкупленому людству. Про цю радісну правду так пише Апостол народів: "Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям!

Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити."⁸³.

г). Дари Святого Духа і Серце Ісуса

Дари Святого Духа, уділені учням Ісуса, були першим зовнішнім знаком щедротної любові Спасителя після Його тріумфального входу на лоно Отця. Після десяти днів Святий Дух Утішитель, даний Отцем для нас, зійшов на апостолів, які зібралися в світлиці, як обіцяв був Ісус під час Тайної Вечері: "І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки"⁸⁴. Це Дух Утішитель, оскільки є особовою любов'ю Отця до Си­на і Сина до Отця, посланий Обома і у ви­гляді вогняних язиків дає душам великі багатства Божої Любові й інших небесних ласк. Це влиття Божої любові випливає і з Серця Спасителя, "в якому сховані всі скарби мудрости і знання"⁸⁵. Любов є водночас даром і Серця Ісуса і Його Духа, який є Духом Отця і Сина, з якого бере початок свій родовід Церква і її чудесне розповсюдження на всі поганські народи, перед тим заражених ідолопоклонством, взаємною ненавистю, зіпсутістю моралі й злочинами. Ця Божа любов - найцінніший дар Ісусового Серця і Його Духа. Ця лю­бов додала Апостолам і Мученикам мужності, з якою вони боролися героїчно аж до славної смерті, даючи таким чином свідчення правди Євангелії. Та любов дала Вчителям Церкви сили для витривалого вивчання, щоб зрозуміти й оберегти правду католицької віри. Це вона під­живлювала чесноти свідків, надихала творити корисні й дивовижні діла, які були великою допомогою для вічного спасіння і користі на цьому світі. Ця любов чинила, що діви добровільно й радо утримувалися від тілесних радостей і повністю при­свячували себе любові Небесного Наре­ченого. На честь і славу тієї Божественної любові, яка випливає з Ісусового Серця і вливається до душ вірних з Святим Духом, Апостол народів написав той переможний гімн, що славить тріумф Ісуса-Голови й членів Його Містичного Тіла, оспівуючи Його перемогу над тими всіма, хто робить перешкоди в поширюванні Царства Любові: "Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслі­дування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?.. Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім !"⁸⁶.

д). Культ НСІ є культом Особи Втіленого Слова

Тож ніщо не забороняє нам адорувати Ісусовому Серцю, як природньому й найвиразнішому символові тієї невичерпної любові, якою палає Божественний Спаситель до людського роду до сих пір. Хоча це Серце вже не підлягає бурхливим змінам цього смертного життя, однак завжди живе й б'ється, з'єднане нерозривним зв'яз­ком з Божою Особою Слова, з Нею й через Неї поєднане з Його Божою Волею. Тому це Серце Ісуса, сповнене Божої й людської Любові, багате на ласки, вислуженими Мукою і смертю, стає джерелом вічно-тривалої любові, яку Його Дух виливає на членів Його Містичного Тіла.

Серце ж нашого Спасителя є наче образом Божої Особи Слова, з двоїстою природою: Божою і людською. Можемо вньому розглядати не тільки символ, але й суть таємниці нашого Відкуплення. Коли адоруємо Серце Ісуса, то через Нього і в Ньому адоруємо несотворенну любов Божого Слова, а також людську любов та інші почуття і чесноти, адже обидві любові спонукали Спасителя пожертвувати Собою за нас і за всю Церкву, як за Свою Наречену, згідно слів Апостола: "Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, щоб появити Собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна"⁸⁷.

Христос, полюбивши Церкву, й на­далі Її любить потрійною любов'ю, про яку ми вже згадували, стає оборонцем Церкви⁸⁸, щоб ласку і милосердя для Неї випрошувати в Отця, бо "Він завжди живий, щоб за них заступатися"⁸⁹. З Його Серця постійно летять до Бога молитви за нас і не припиняються ніколи. Як колись "за Свого тілесного життя"⁹⁰, так ітепер, як небесний тріумфатор, з не мен­шою дієвістю заступається за нами перед Отцем, котрий "так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але жив життям вічним"⁹¹. Тому ж Отцеві показує Своє живе, поранене Серце, яке палає ще більшою любов'ю, ніж коли, поранене списом воїна, переставало битися: "І тому було поранене Серце Твоє, щоб ми через видиму Рану побачили невидиму Рану любові"⁹². Без сумніву, Небесний Отець, який власного Сина не пожалів⁹³, але за нас усіх віддав, коли Його просить такий Заступник такою наполегливою молит­вою, пробачить нам і завжди буде щедро виливати потоки Божих ласк на всіх людей.

Схожі матеріали: Haurietis Aquas – З радістю черпатимете воду з джерел спасіння (продовження) Про відпусти (Набоженство до Найсвятішого Серця Господа Нашого Ісуса Христа. Як підручник для священиків) Енцикліка Папи Лева XIII ARCANUM DIVINAE SAPIENTIAE (Таємниця Божої Премудрості) З Енциклік Папи Римського "Про співвідношення розуму та віри" Христос-Цар. Пояснення енцикліки Quas primas про царську гідність Христа-Царя Христос-Цар. Пояснення енцикліки Quas primas про царську гідність Христа-Царя (продовження) Христос-Цар. Пояснення енцикліки Quas primas про царську гідність Христа-Царя (продовження) Христос-Цар. Пояснення енцикліки Quas primas про царську гідність Христа-Царя Слово о Святейшем Сердце Иисуса ARCANUM DIVINAE Енцикліка ЛЕВА XIII, Папи Римського (Про християнське подружжя) ЕНЦИКЛІКА ПАПИ ПІЯ ХІ ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ. ЧАСТИНА 1. ДIТИ, ВIРНІСТЬ, ТAЇНСТВО ЕНЦИКЛІКА ПАПИ ПІЯ ХІ ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ. ЧАСТИНА 2. ПAСТKИ ТA НEБEЗПEKИ ЕНЦИКЛІКА ПАПИ ПІЯ ХІ ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОДРУЖЖЯ. ЧАСТИНА 3. XРИСТИЯНСЬКE OНOВЛEННЯ ПОДРУЖЖЯ ЕНЦИКЛІКА ПАПИ РИМСЬКОГО ЛЬВА XIII Розп’яття Господа Зішестя в ад Воскресіння Правила посту Питання способу дотримання посту в УГКЦ Неділя - день святий Про відпусти Про відпусти Церковні приписи щодо Великого посту Нужда, спричинена розлученнями (продовження) “Раб Божий” - це звучить гордо. Думка і наука Церкви в питаннях літургічної мови Наука Церкви про т.зв. „християнські церкви” Сходу й Заходу Катехизм: ЗАСНУВАННЯ І РОЗШИРЕННЯ ЦЕРКВИ Священна Конґреґація у Справах Доктрини Віри PERSONA HUMANA / ЛЮДСЬКА ОСОБА Папа Пий XII - Энциклика Fulgens corona