IV. Культ Найсвятішого Серця Ісуса - виникнення й розвиток

а). Початки культу в набоженстві до Святих Ран і Муки

Тепер хотіли би, шановні Брати, представити основний зарис цього культу, його суть, багатство ласк, які він приносить, і те, як цей культ виникає з науки, об'явленої, як зі свого першоджерела. Сподіваємося, що попередні наші докази,висвітлені Євангелією, показали, що культ НСІ є, насамперед, культом Втіленого Божого Слова, культом Божої й людської любові Ісуса, тої любові, яку Отець і Дух Святий плекають до грішних людей. Тож і Ангельський Вчитель повчає, що дже­релом відкуплення людей є любов Пре­святої Трійці, бо це та любов впливала на людську волю Ісуса і Його Серце, спону­кала пролити Кров, щоб нас з неволі гріхів визволити⁹⁴. "Хрещення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійснить­ся"⁹⁵.

Ми переконані, що наш культ для Божої любові та любові Ісусового Серця для людини, що його віддавали пора­неному Серцю Розп'ятого, ніколи не був чужим для вірних з тим природнім засте­реженням, що цей культ ясно виразився й поширився тільки останнім часом, коли Бог декотрим Своїм синам відкрив цю тайну, обдарував щедрістю Своїх дарів і ласк, і вибрав на провісників і пропо­відників того культу. Та в кожній епосіісторії не бракувало в Церкві людей, посвячених Богу, які йдучи за прикладом Божої Матері, Апостолів і славетних Отців Церкви, проголошували й прак­тикували культ почитання, вдячності й любові до людської природи Христа, особливо до Його Ран, які були завдані тілу, терплячому задля нашого спасіння.

Як же не визнати, що слова: "Господь мій і Бог мій!"⁹⁶, сказані апостолом Томою, перемінили невіруючого у віруючого, містять в собі сповідування віри, адорацію, любов, яка від зраненої людяності людської природи Спасителя підноситься аж до маєстату Божої Особи?! І хоча поранене Серце Ісуса завжди сильно спонукало людей до вшановування Його нескінченної любові до людського роду, і хоча до християн кожного періоду відносяться певною мірою пророчі слова Захарії, використані Євангелистом до Розп'ятого: "Споглядатимуть на того, кого прокололи!"⁹⁷, то, однак, треба визнати, що спеціальний культ Ісусового Серця, як до образу людської й Божественної любові Втіленого Слова, розвивався повільно і поступово.

б). Культ НСІ у середньовіччі та наступних епохах

Однак, якщо хочемо прослідкувати найважливіші періоди розвитку того культу в історії християнської побожності, спершу треба згадати прізвища людей, яких можна вважати передвісниками того культу. В приватній формі, але щоразу на вищому рівні той культ розвивався в лоні певних монастирських спільнот. Для прикладу подамо, що до утвердження й розвитку цього культу мали відношення такі святі: Бонавентура, Альберт Великий, Ґергруда, Катерина Сієнська, бл. Генріх Сузо, Петро Канізій, Франциск Сальський, Ян Евд. Той останній був автором першого літургійного Богослужіння на честь НСІ. На прохання французьких єпископів перше свято на честь НСІ було дозволене й святкувалося 20 жовтня у 1672 році. Особливе місце серед ініці­аторів цього піднесеного культу займає свята Маргарита Марія Алякок. За допомогою свого духовного наставника блаженного о. Клавдія де ля Коломб'єра, тривалим і прекрасним зусиллям доби­лася вона того, що культ набрав визначених форм і добре розвивався, завдяки ентузіазму вірних, а з-поміж інших форм побожності відзначався особливим духом любові й винагородження⁹⁸. Достатньо коротко згадати ті часи, щоб зрозуміти, що свій надзвичайний розвиток цей культ завдячує тому, що він був досконало згідний із суттю християнської релігії, ре­лігії любові. Треба ствердити, що цей культ взяв початок не з моменту осо­бистого об'явлення Бога і несподіваної появи у Церкві, але виріс з живої віри та ревної побожності. Поширювали його люди, обдаровані ласками, які плекали почитання Спасителя і Його прослав­лених Ран. Це були такі особистості, які красномовно переконували розум і здо­бували серця для того культу. Об'явлення св. Маргариті Марії, як відомо, не принесли жодних нових одкровень і не додали нового змісту в католицьку науку, їх основна думка полягала на тому, що Господь Христос, показуючи Своє Серце незвичайним і винятковим способам, хотів закликати розум людей обдумати і вшанувати таємницю любові, проявленої милосердним Богом до людей. Через цеособливе об'явлення Христос виразними, словами кілька разів вказував на Своє Серце, як на символ, який би заохотив людей пізнати й визнати Його любов. Водночас Ісус вчинив це Серце неначе знаком й запорукою милосердя й благодаті для Церкви наших часів.

в). Папське затвердження - свято для почитання НСІ

Те, що цей культ випливає з принципів християнського вчення доводить ще й те, що Апостольська Столиця ще перед творами св. Маргарити Марії затвердила літургійний празник НСІ. Без впливу при­ватних об'явлень, на прохання вірних після висновку Конгрегації Ритуалів був виданий 25 січня 1765 року декрет Конгрегації Ритуалів, підписаний в лютому того ж року Папою Климентієм VIII, який дозволяв польським єпископам і Римському Архибратству Ісусового Серця святкувати урочистий празник НСІ. Цим актом Апостольська Столиця виразила бажання, щоб вже існуючий й процвітаючий культ ще більше розвивався, щоб "оживити символічну згадку Божої любові"⁹⁹, яка вчинила, що Спаситель наш склав жертву і винагородження за людські гріхи.

Після цього першого затвердження в формі привілею і у певних межах, наступило друге, тільки століттям пізніше, але вже більш значне, в більш урочистій формі. Говорю тут передусім про вище­згаданий декрет Святої Конгрегації Ри­туалів від 23 серпня 1856 року. Наш По­передник, Папа Пій IX, у відповідь на численні прохання й побажання єпископів Франції й майже усього світу поширив і урочистість для почитання НСІ на цілий світ і написав до неї достойні літургійні форми¹⁰⁰. Факт той заслуговує на вічну пам'ять вірних, бо як читаємо в літургії тої урочистості: "Відтоді культ НСІ, як повноводна ріка, усунувши всі греблі, розлився на цілий світ".

З того, що тут було сказано, випливає, що вірні повинні черпати знання культу НСІ зі Святого Письма, Традиції, Святої Літургії, бо там відкриваються чисті джерела того культу, якщо хочуть вникнути в його суть, звідти в своїх роздумах черпати поживні соки й зростання своєї релігійної ревності. Коли вірні ліпше зрозуміють той культ і зайого допомогою будуть іти до вищих цілей, тоді, напевно, дійдуть до солодкого пізнання любові Христа, яка є суттю християнського життя. Про це на підставі особистого досвіду говорить Апостол: "Ось чому я згинаю свої коліна перед Отцем, щоб Він дав вам за багатством Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа на зростання внутрішньої людини і щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові спро­моглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і пізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою"¹⁰¹. Серце Ісуса є най­чудовішим образом, який обіймає усю повноту Бога, повноту милосердя, яка притаманна Новому Завітові, в якому "з'я­вилась доброта й любов до людей Спаса,; нашого Бога"¹⁰², бо "не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти"¹⁰³.

г). Духовний характер культу НСІ

Постійним переконанням Церкви, вчительки правди, від моменту, коли тільки вийшли перші рішення Церкви у справі культу НСІ, було те, що основні складові того культу, акти любові і вина­городження для вираження нашого почи­тання для нескінченної любові Бога до людини, зовсім не заражені матеріалізмом і забобонами, однак, цей культ є такою формою побожності, в якій досконало проявляється та правдива, духовна релігія, передвіщена Божественним Спасителем в розмові з Самарянкою: "Та надійде час, - ба, вже й тепер він, - що справжні поклон­ники Отцеві кланятимуться: у дусі й прав­ді. А таких поклонників і шукає Собі Отець. Бог - Дух. Ті, що Йому покло­няються, повинні у дусі й правді покло­нятися"¹⁰⁴ .

Недостойно говорити, що спогля­дання фізичного Серця Ісуса заважає дій­ти до інтимної любові Бога й гальмує сходження душі до найвищих чеснот. Церква відкидає таке фальшиве містичне вчення й вустами Нашого Попередника, Інокентія II, засуджує фальшиві погляди про те, що "душі на дорогах внутрішнього життя, не повинні виконувати актів лю­бові до Діви Марії, до Святих, долюдяності Христа, бо це все предмети чуттєві, такою ж є і любов до них, бо сам Бог хоче посідати нашу любов"¹⁰⁵.

Хто так би думав, той скоріш за все вважав би, що символізм Ісусового Серця не йде далі поза означення чуттєвої лю­бові, й тому щодо того не може складати нового фундаменту в культі почитання, який застережений тільки для того, що Божественне по суті. Отже, таке розу­міння символічного значення святих обра­зів засудить кожен, вважаючи його абсолютно неправильним, бо безпідстав­но завужує трансцендентальне (яке ле­жить поза межами свідомості пізнання) значення тих останніх. Католицькі тео­логи разом зі святим Томою вчать: "Ми не оточуємо культом образи самі по собі, предмети, але образи, що ведуть нас до Втіленого Бога. Наше духовне відно­шення не затримується тільки на самих образах, але йде до того, чий це образ, кого зображає. Тому релігійний культ образів Христа не спотворює культу почитання, ані не псує чесноти релігійності"¹⁰⁶.

Культ відноситься до самої Особи Втіленого Слова як до мети без огляду нате, чи це буде культ образів, реліквій, пам'яток, знарядь Муки Христа, чи теж якась річ, що перевищує усе своєю явною цінністю - це поранене Серце Розп'ятого Ісуса.

Тож від тілесної речі, якою є Серце Христа, від його природнього симво­лічного значення можемо піднестися до споглядання його любові, видимої для наших почуттів. Однак можемо й повинні піднятися вище, до адорування й роз­думування над любов'ю особистою, аж врешті, йдучи ще вище, піднестися до розважання і адорації любові Божої Втіленого Слова. Адже ми віримо, що в Особі Ісуса Христа єднаються Божа й людська природа, й на тій основі можемо собі уявити ті найтісніші зв'язки, які існують між чуттєвою любов'ю фізичного Серця Ісуса й подвійною любов'ю ду­ховною: Божою й людською. Ті обидві любові не тільки існують разом у святій Особі Божественного Спасителя, але й єднаються одна з одною. Чуттєва людська любов піддається любові Божій, і мають аналогічну подібність до першої. Ми тут не стверджуємо, що в Ісусовому Серці існує й адорується формальний знак, як про це говорять, чи досконалий, абсо­лютний знак Його Божої любові, бо ж найглибша суть любові ніколи не може бути зображена адекватно жодним сотво­реним образом. Християнин, який покло­няється Серцю Ісуса, адорує разом із Церквою знак і слід Божої любові, яка аж так далеко зайшла, що Серцем Втіленого Слова полюбила рід людський, обтяжений багатьма гріхами.

Необхідно, щоб у тій галузі теології, яка вимагає делікатності й розважності, кожен прийняв правду природнього символу злучення фізичного Серця Ісуса з Особою Слова. Ця правда опирається на принципах вчення про єдиносущний союз. Хто ж не визнає тієї правди, той буде відновлювати старі фальшиві переко­нання, вже не раз відкинуті Церквою, які противляться єдності в Христі з тим, що кожна природа залишається окремою і цілою в собі.

Визначивши цю фундаментальну правду, можемо краще зрозуміти, що Серце Ісуса - Серце Божої Особи, тобто Втіленого Слова, яке у деяких наочнопредставляє всю любов Бога до нас. Тому культ НСІ заслуговує на те, щоб його сприймали, як визнання сповідуванням християнської віри, як визнання релігії Христа, Посередника між Богом і людиною. До Серця Бога можна дійти тільки через Серце Ісуса, як це сказав Сам Ісус: "Я - путь, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене"¹⁰⁷.

Тож легко зрозуміти, що культ НСІ за своєю суттю - це культ любові, якою Бог нас полюбив, є теж практичним вико­нанням тієї любові, яку плекаємо до Бога й людей. Інакше кажучи: предметом культу є любов Бога до нас, Бога, якого адоруємо, якому дякуємо, якого на­слідуємо. Метою того культу є те, щоб любов, яка єднає Бога й людей, зростала й удосконалювалася в нас, щоб ми щораз сильніше щодня виконували "нову" заповідь, що її довірив апостолам Божест­венний Учитель, як спадщину, як заповіт: "Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! Це Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!"¹⁰⁸. І це заповідь справді "нова", тільки Ісусова, як про це пише Тома Аквінський: "Різниця між Старим і Новим Завітом коротко показана у пророка Єремії: "І я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт..."¹⁰⁹. Те, що вже в Старому Завіті заповідь виконували зі страху і святої любові, це заслуга Нового Завіту, бо у Старому Завіті та заповідь була в деяких випадках не притаманною йому, а тільки як приготування до Завіту Нового"¹¹⁰.

V. Практика культу Найсвятішого Серця Ісуса

а). Краще зрозуміти й зактуалізувати

До сих пір була мова про правильні принципи і піднесеність того культу. Пе­ред тим, як закінчимо обговорювання тих прекрасних і радісних тем, хочу заохотити Вас, шановні Брати, і за вашим посере­дництвом усіх наших найдорожчих синів у Христі, щоб усі старалися поширювати й поглиблювати культ НСІ, оскільки, як сподіваюся, з цього виникнуть численні користі в наших часах. Закликаю вас, свідомий своєї Апостольської місії, яка колись була довірена Петрові, тричі покликаному до любові.

Якщо відповідно обдумаємо ці всі основи, на яких опирається культ НСІ, тоді чітко зрозуміємо, що не йдеться тут про якусь звичайну форму побожності, яку можна за бажанням ставити нижче за інші форми побожності, або й оминати. Йдеться про практику такої побожності, яка най­краще може довести до осягнення християнської досконалості. Бо, якщо "devotio-побожність" в теологічному зальноприйнятому значенні, як пояснює Ангельський Учитель, означає бажання віддати себе на службу Богові¹¹¹, то яку ж службу можна собі уявити, котра була б більш відповідальна, більш необхідна, піднесена, солодка, як служба любові?! Що може бути миліше Богові, ніж послух любові, ради любові?! Бо усяка служба є в певному значенні даром, а любов "це перший дар, за яким ідуть подальші да­ри"¹¹². Ми всі повинні найвище цінувати ту форму релігії, за допомогою якої людина більше шанує й любить Бога, простіше віддається Божій любові. Цю форму представляв нам і радив наш Спаситель, а Папи прославляли в своїх славетних творах і декретах. Тому кожен, хто таку благодать довірену Церкві Ісусом Христом знехтував би, той вчинив би дуже нерозважливо, шкідливо і Бога б нашого образив. Отже, якщо так це все виглядає, то вірні ніколи не повинні сумніватися, що коли вели­чають Найсвятіше Серце Спаса, водночас виконують найвищий свій обов'язок служіння Богові й присвячення себе самих, своєї особистої діяльності як зовнішньої, так і внутрішньої своєму Сотворителеві й Спасителеві. Таким чином активно вико­нують Божу заповідь: "Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю!"¹¹³. Таким чином осягають теж певність, що любити Бога їх спонукає не якась там принагідна вигода, душевна чи тілесна, в цьому житті чи у вічності, але тільки доброта Бога, якому хочуть бути віддані й вірні, якому хочуть завжди складати акти любові, адорації, подяки.

Якби так не було, то культ НСІ зовсім не відповідав би справжнім істотним вимогам християнської релігії, бо людина вшановувала б не Божу любов, а щось інше. Тому правильно часом закидають велике самолюбство і турботу про сьогодення там, хто абсолютно погано розуміє цю найпіднесенішу форму побожності й непра­вильно її практикує. Тому нехай всі будуть міцно переконані, що в культі НСІ зовнішні заходи побожності не займають першого місця, і що той культ важливий тому, що приносить багато добра. Христос Господь тому й приєднав до приватних об'явлень обітниці про ласки, щоб люди основні обов'язки католицької релігії, тобто любов і винагородження виконували ревніше й таким чином краще забезпечили спасіння як своє, так і своїх близьких.

До цієї форми побожності наполегливо закликаю всіх Наших у Христі улюблених синів: і тих, хто вже звик черпати ласки із джерел вод спасенних, які випливають із Серця Спасителя; і тих, які збоку, як глядачі з зацікавленням, але і з сумнівами дивляться на діла цього культу. Нехай зараз зосеред­жено обдумають, що тут йде мова про культ віддавна існуючий в Церкві, міцно опертий на Євангелії. Тому культові міцно сприяєТрадиція і свята Літургія, а Папи Римськічасто й широко проголошували похвалу для нього. Не вистарчало їм того, що встановили свято для почитання Серця Спасителя й розповсюдили його на цілий світ, вони ще йчасто посвячували рід людський НСІ¹¹⁴. Додаймо тут також і згадаймо ті пребагатій різноманітні плоди культу, як незліченні навернення до християнства, оживлення релігійності у багатьох людей, сильніше й тісніше поєднання багатьох християн зі Спасителем - і все це особливо часто й щедро проявлялося в останніх десятиріччях.

Коли спостерігаємо навколо нас це чудове явище, цей прекрасний розвиток культу НСІ в усіх суспільних станах, переживаємо велику радість в серці й дякуємо спочатку Спасителеві за Його безмежну доброту, а потім поздоровляємо з батьківською радістю тих всіх, духовних і світських католиків, які багато праці вклали в розвиток цього культу.

б). Культ НСІ щодо актуальних проблем Церкви

Хоча, шановні Брати, набоженство до НСІ усюди принесло великі плоди для християнського життя, однак знаємо, що Церква, воююча й мандруюча на цій землі, а особливо суспільство ще не досяглоповної форми досконалості, як цього бажав собі Ісус Христос, Наречений Містичної Церкви. Адже багато синів Церкви своїми гріхами плямують це Обличчя, яке повинні на собі відображати. Ще не всі вірні світяться тією чистотою моралі, до якої закликає їх Бог. Не всі грішники вернулися до дому Отця, який покинули через гріхи; до дому Отця де отримали б найліпше вбрання¹¹⁵ і пер­стень, символ вірності для Нареченого їхніх душ; ще не всі погани були включені до Містичного Тіла Христа. І це ще не все. Гіркий біль спричиняє нам слабнуча віра добрих, чиї душі, спокушені пожад­ливістю земних багатств, слабнуть у рев­ності й любові Бога. Ця любов поволі гасне, а ще більше розпинають нас вчинки безбожників, які наче збуджені пекель­ними силами, тепер щораз більше поши­рюють ненависть до Бога, Церкви, а передусім до Божественного Спасителя. джерела Божої любові для людей, про якого Міланський Учитель говорить:"Петра питають про те, у чому сумні­вається, але не сумнівається Господь, який питає не з метою довідатися, але щоб повчити того, кого після Свого Вознесіння залишить на землі серед нас як намісника Своєї любові"¹¹⁶.

Ненависть до Бога і до тих, хто є повноправними заступниками Бога, є таким же злочином, що більшого, напев­но, людина вчинити не може, бо людина створена на образ і подобу Божу, при­значена для досконалої дружби з Богом, ця дружба повинна тривати і на небесах. Людина, ненавидячи Бога, найсильніше відривається від Найвищого Добра, ненависть спонукає її відкидати від себе й від своїх найближчих усе, що походить від Бога, що з Богом єднає, тобто відкидати правду, чесноту, мир, справедливість¹¹⁷.

Боляче спостерігати як зростає число тих, хто поширює матеріалістичні теорії, як щораз сильніше підносяться вимоги свободи пристрасті й розпущеності. Що ж дивного, що перед такими фактами любов у серцях багатьох холоне, любов - найвищий закон християнської релігії, найміцніший фундамент правдивої досконалої справедливості, джерело миру і чистої радості?! Колись Спаситель нага­дував: "Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне"¹¹⁸.

в). Серце Ісуса - стяг спасіння для сучасного світу

Бачачи таку масу зла, яке сьогодні більш ніж коли-небудь нищить особи, сім'ї, народи й цілий світ, де знайдемо, шановні Брати, ліки? Чи ж знайдеться краща форма побожності, ніж культ НСІ? Вона найбільш відповідна меті католиць­кої релігії, найбільш придатна для духов­них потреб Церкви і цілого роду люд­ського. Яка релігійна акція була б славніша, краща, здоровіша, коли власне той культ весь прямує до Божої любові?¹¹⁹. Що більш ефективніше від Христової лю­бові, в якій культ Серця Ісусового щораз міцнішає й розвивається? Що ефектив­ніше підштовхне вірних впроваджувати в життя євангельські закони? Коли занед­баємо право любові, як про це нагадує Дух Святий: "І ділом справедливості - мир буде"¹²⁰, чи зможемо ми коли-небудь знай­ти правдивий мир?

За прикладом Нашого безпосе­реднього Попередника, скеровуємо до всіх Наших синів у Христі те ж напучення, яке наприкінці минулого століття Лев XIII скерував до всіх християн, до тих усіх, хто серйозно переживає про своє й сус­пільства спасіння: "Оце перед очима усіх з'являється знак інший, знак Божого Провидіння, Найсвятіше Серце Ісуса, яке променіє незвичайним сяйвом посеред полум'я. У Ньому надія усіх, від Нього можемо випросити й отримати спасін­ня'"²¹.

Нашим найгарячішим бажанням є те, щоб культ НСІ став прапором єдності, спасіння, миру для усіх християн, які ревно і наполегливо працюють над впро­вадженням у світі Царства Божого. Нехай ніхто не думає, що через цей культ буде зменшена вартість інших форм релігій­ності, якими християнський народ під проводом Церкви почитає Божественного Спасителя. Навпаки, ревний культ НСІ призведе до розвитку культу Святого Хреста й любові до Найсвятіших Тайн. Можемо також стверджувати, що, зреш­тою, голосять об'явлення, дані святійГертруді й святій Маргариті Марії: ніхто не зможе зрозуміти Христового Хреста, якщо не вникне в містичні глибини Ісусо­вого Серця. Нелегко теж зможе хто-небудь зрозуміти силу любові, яка примусила Ісуса, щоб став нашою поживою, якщо не матиме особливого почитання до Євхаристійного Серця Ісуса. Завданням того Серця, якщо вжити слів Лева XIII, є те, щоб нагадати нам акт найвищої любові, в якому Спаситель виляв на нас усі ба­гатства Свого Серця, щоб залишитися з нами аж до кінця віків у пречудовому Таїнстві Євхаристії¹²². Бо "не найменшою часткою Ісусового Серця є Євхаристія, яку нам дав з величезної любові Свого Серця"¹²³.

Нарешті, прагнемо поставити міцні мури проти безбожних атак ворогів Бога й Церкви, хочемо навернути суспільство до любові Бога й ближнього, тому не вагаємося стверджувати, що культ НСІ - це найефективніша школа Божої любові. Підкреслюємо: школа Божої любові, на якій повинно опиратися Боже Царство в окремих душах, родинах і в народах, як той же Наш Попередник мудро вказав:

"Царство Боже бере свою міць і форму від Божої любові. Це його фундамент і ціль: любити в святості, в гармонії й порядку, звідси випливуть наступні необхідні нор­ми: досконало виконувати свої обов'язки, нікого не кривдити, вважати земні добра нижчими від дібр Божих, любов Божу ставити понад усе інше"¹²⁴.

Натомість, щоб з культу НСІ на хри­стиянські сім'ї й на всіх людей сплинули щедрі духовні користі, нехай вірні намагаються до того культу приєднати культ Непорочного Серця Марії. У ділі Відкуплення з Божої волі Пресвята Діва Марія була якнайміцніше поєднана з Христом. Наше спасіння повстало з любові Христа і Його Муки і з любові й терпінь Матері, внутрішньо злучених одне з одним. З цього випливає, що було б добре, аби християни, отримавши через Марію від Христа Боже життя, після виконання культу належного Ісусовому Серцю, вшанували теж Найсолодше Серце Небесної Матері, побожністю, любов'ю, подякою, винагородженням. За тим премудрим й ласкавим розпоряд­женням Провидіння Божого і Ми саміурочисто посвятили Святу Церкву й цілий світ Непорочному Серцю Благословеної Діви Марії¹²⁵.

г). Достойно вшанувати соту річницю урочистості НСІ

У цьому календарному році, як уже вище згадували, щасливо закінчується перше століття від тої хвилини, коли за рішенням Нашого Попередника, Пія IX, ціла Церква почала обходити літургійну урочистість для почитання НСІ. Гаряче прагнемо, шановні Брати, щоб спомин про це століття був поєднаний із урочистими празниками, як вираз християнської ра­дості й побожності, з особливою ревніс­тю, з організованими публічними адора­ціями, подякою, у єдності в любові хри­стиянській з тим народом, з якого не без таємного передбачення Бога, вийшла свята діва, яка стала провісником цього культу.

Кріпимося солодкою надією і бачимо, які незвичайні духовні плоди принесе культ НСІ, якщо тепер скрізь належно буде зрозумілий і з любов'ю втілюва­тиметься в життя. Засилаємо до Богасмиренні молитви, щоб ці наші найпалкіші прагнення підтримав за допо­могою Своїх ласк. Прагнемо також, щоб за допомогою Божої ласки щораз більше зростала побожність вірних до Най­святішого Серця Ісуса, щоб усюди розро­сталося "царство правди і життя, царство святості й ласки, царство справедливості, любові та миру."¹²⁶

Як заповідь тих дарів небесних, уділяємо з цілого серця Апостольського благословення вам самим, шановні Брати, усьому духовенству, вірним, посвяченим піклуванню вашій душпастирській турботі, а особливо тим, хто усіма силами намагається поширювати, розвивати й поглиблювати культ Найсвятішого Серця Ісуса.

Дано у Римі, у св. Петра, 15 травня 1956 року, вісімнадцятого року нашого понтифікату - Пій XII.

www.saintjosaphat.org

---

Примітки:

^1. Іс. 12, 3.

^2. Як. 1, 17.

^3. Йо. 7, 37-39.

^4. Пop. Іс. 12, 3; Ез. 47, 1-12; Зах. 13, 1; Вих. 17, 1-7; Чис. 20, 7-13; 1 Кор. 10,4; Од 7, 17, 22,1.

^5. Рм. 5, 5.

^6. 1 Кор. 6, 17.

^7. Йо. 4, 10.

^8. Ді. 4, 12.

^9. Enc. Annum Sacrum, 25 Maii 1899; Acta Leonis vol. 19, 1900. pp. 71, 77-78.

^10. Еnc. Miserentissimus Redemptor, 8 Maii 1928, A. A. S. 20, 1928, p. 167.

^11. Пор. Enc. Summi Pontificatus, 20 Octob., 1939; A. A. S.31, 1939, p. 415.

^12. Пор. A. A. S. 32, 1940, p. 276; 35, 1943, p. 170; 37, 1945, pp. 263-264; 40, 1945, p. 501; 41, 1949, p. 331.

^13. Еф. 3, 20-21.

^14. Ic. 12, 3.

^15. Cone. Ephes.Can. 8; пop. Mansi, Sacrorum Conciliorum Ampliss. Collectio, 4, 1083 C.; Cone. Const. 2, can. 9; ibid. 9,382 E.

^16. Пор. Enc. Annum sacrum: Acta Leonis. Vol. 19 1900, p. 76.

^17. Пор. Вх 34, 27-18.

^18. Вт. 6, 4-6.

^19. Sum. Theol. 2-2, q. 2, а. 7; ed. Leon. Tom. 8, 1895, p. 34.

^20. Вт. 32,11.

^21. Ос. 11, 1,3-4; 14, 5-6.

^22. П. 49, 14-15.

^23. П. п. 2, 2; 6, 2; 8, 6.

^24. Йо. 1, 14.

^25. Єр. 31, 3; 31, 33-34.

^26. Пор. Йо. 1, 29; Євр. 9, 18-28; 10, 1-17.

^27. Йо. 1, 16-17.

^28. Йо. 21, 20.

^29. Еф. 3, 17-19.

^30. Sum. Theol. 3, q. 48, а. 2; ed. Leon.Tom. 9, 1903, p. 464.

^31. Пор. Enc. Miserentissimus Redemptor: A. A. S. 20, 1928, p. 170.

^32. Еф. 2, 4-5; Sum. Theol. 3, q. 46, a. 1 ad 3; ed. Leon. Tom. 9, 1903, p. 436.

^33. Еф. 3, 18.

^34. Йо. 4, 24.

^35. 2 Йо. 7.

^36. Пор. Лк. 1, 35.

^37. S. Leo Magnus. Epist. Dogm. "Lectis dilectionis tuae" ad Flavianum Const. Patr.13 Iun. a. 449; ctr. P. L. 54, 763.

^38. Cone.Calced. A. 451; Mansi, Op. Cit. 7 115 B.

^39. Gelasius Papa, Tract. 3: "Necessarium" deduabusnatuns in Christi; A. Thiel, Epist. Rom. Pont, a S. Hilarousque ad Pelagium 2, p. 532.

^40. Пор. S. Thorn. Sum. Theol. 3, q. l5, a. 4; q. 18, a. 6; ed. Leon, tom 11, 1903, p. 189 et 237.

^41. Пор. 1 Kop. 1, 23.

^42. Євр. 2, 11-14. 17-18.

^43. Apol. 2, 13; P. G. 6, 465.

^44. Epist. 261, 3; P. G. 32, 972.

^45. In Joann. Homil.63,2; P. G. 59,350.

^46. De fide ad Gratiamim, 2, 7, 56; P. L. 16, 594.

^47. Пор. Super Matth. 26, 37; P. L. 26, 205.

^48. Enarr. in Ps. 87, 3; P. L. 37,1111.

^49. De fide Orth. 3, 6; P. G. 94, 1006.

^50. Ibid. 3, 20; P. G. 94, 1081.

^51. Sum. Theol. 1-2, p. 48, a. 4; ed. Leon. Tom, 6, 1891, p. 306.

^52. Кол. 2, 9.

^53. Пор. Sum. Theol. 3, q. 9, aa. 1-3; ed. Leon. Tom. 11, 1903, p. 142.

^54. Пор. Sum. ibid 3, q. 33, a. 2, ad 3 m; q. 46, a. 6; ed. Leon. Tom, 11, 1903, pp. 342, 433.

^55. Тт. 3, 4.

^56. Mt. 27, 50; Йо. 19, 30. "

^57. Еф. 2, 7.

^58. Євр. 10 5-7, 10.

^59. Registr.epist.lib. 4, ep. 31 ad Theodorum medicum: P. L. 77, 706.

^60. Mк. 8, 2.

^61. Mт. 23, 37.

^62. Мт. 21, 13.

^63. Мт. 26, 39.

^64. Мт. 26, 50; Лк. 22,48.

^65. Лк. 23, 28.31.

^66. Лк. 23, 34.

^67. Мт. 27, 46.

^68. Лк. 23, 43.

^69. Йо. 19, 28.

^70. Лк. 23, 46.

^71. Лк. 22, 15.

^72. Лк. 22, 19-20.

^73. Мал. 1, 11.

^74. De Sancta viiginitate, 6; P. L. 40, 399.

^75. Йо. 15, 13.

^76. 1 Йо. 3, 16.

^77. Гал. 2, 20.

^78. Пор. S. Thorn. Sum. Theol. 3, q. 19, а. 1; ed. Leon. Tom, 11, 1903, p. 329.

^79. Sum. Theol. Suppl, q. 42, a. 1 ed3 m; ed. Leon. Tom. 12,1906, p. 81.

^80. Гімн Вечірні Свята Пресвят. Серця Ісуса.

^81. Sum. Theol. 3, q. 66, а. 3 ad 3 m; ed. Leon. Tom. 12, 1906, p. 65.

^82. Еф. 5, 2.

^83. Еф. 4, 8, 10.

^84. Йо. 14, 16.

^85. Кол. 2, 3.

^86. Рм. 8, 35. 37-39.

^87. Еф. 5, 25-27.

^88. Пор. 1 Йо. 2, 1.

^89. Євр. 7, 25.

^90. Євр. 5, 7.

^91. Йо. 3, 16.

^92. S. Bonaventura, Opusc. 10: Vitis mystica c. 3, n. 5; Opera Omnia. Ad Claras Aquas (Quaracchi) 1898, tom, 8, p. 16; Пор. S. Thorn. Sum. Theol. 3, q. 54, a. 4; ed. Leon. Tom, 11,1903, p. 513.

^93. Pм. 8, 32.

^94. Пор. Sum. Theol. 3, q. 48, a. 3; ed. Leon. Tom, 11,1903, p. 467.

^95. Лк. 12, 50.

^96. Йо. 20, 28.

^97. Йо. 19, 37; пop. Зх. 12, 10.

^98. Пор. Litt. Enc. Miserentissimus Redemptor: A. A. S. 20,1928, pp. 167-168.

^99. Пор. A. Cardellini, Decreta authentica, 1857, n. 457, tom. 3, p. 174.

^100. Пор. Deer. S. C. Rit. ApudN. Nilles, De rationibus festorum Sacramentissimi Cordis Jesu et purissimi Cordis Mariae, 5-а ed. Innsbruck 1885, tom 1, p. 167.

^101. Еф. 3, 14, 16-19.

^102. Тт. 3, 4.

^103. Йо. 3, 17.

^104. Йо. 4, 23-24.

^105. Innocentius XI, Constit, Ap. Coelestis Pastor, 19 Novembris 1687; Bullarium Romanum, Romae 1734, t. 8, p. 443.

^106. Sum. Theol. 2-2, q. 81, a. 3 ad 3 m; ed. Leon. Tom, 9, 1897, p. 180.

^107. Йо. 14, 6.

^108. Йо. 13, 34; 15, 12.

^109. Єр. 31, 31.

^110. Comment in Evang. S. Joann. E. 13; lect. 7, 3, ed. Parmae 1860, tom 10, p. 541.

^111. Sum. Theol. 2-2, q. 82, a. 1; ed. Leon. Tom. 9, 1897, p. 187.

^112. Ibid. 1, q. 38, a. 2; ed. Leon. Tom, 4, 1888, p. 393.

^113. Mк. 12,30; Mt. 22,37.

^114. Пор. Leo 13, Enc. Annum Sacbrum: Acta Leonis, vol. 19, 1900, p. 71 sq.: Deer. S. C. Rituum, 28 Iun. 1899, in Deer. Auth. 3, n. 3712; Pius XI, Enc. Miserentissimus Redemptor: A. S. S. 20, 1928, p. 177 sq.; Deer. S. C. Rit. 29 Ian.1929: A. A. S. 21, 1929, p. 77.

^115. Лк. 15, 22.

^116. Exposit. In Evang. Sec. Lucam, 1, n. 175; P. L. 5, 1943.

^117. Пор. S. Thorn. Sum. Theol. 2-2, q. 34, a. 2: ed. Leon. Tom, 8, 1895, p. 274.

^118. Mт. 24, 12.

^119. Пор. Miserentissimus Redemptor: A. A. S. 20, 1928, p. 166.

^120. Ic. 32, 17.

^121. Enc. Annum Sacrum; Acta Leonis vol. 19, 1900, p. 79; Enc. Miserentissimus Redemptor: A. A. S. 20, 1928, p. 167.

^122. Litt. Apost. Quibus Archisodalitas a Corde Eucharistica Jesu ad S. Joachim de Urbeerigitur, 17 Febr. 1903; Acta Leonis vol. 22, 1903, p. 307 sq.; Enc. Mirae caritatis, 22 Mai 1902: Acta Leonis vol. 22, 1903, p. 116.

^123. S. Albertus M. De Eucharistia, dist. 6, tr. 1, c. 1; Opera Omnia ed. Borgnet, vol. 38, Parisiis, 1890, p. 358.

^124. Enc. Tametsi: Acta Leonis, vol. 20, 1900, p. 303.

^125. Пор. A. A. S. 34, 1942, p. 345 sq.

^126. Ex. Misc. Rom. Praef. Jesu Christi Regis.

---

Релігійне видавництво "Добра книжка"

Львів - 2003

Переклад з польської Романа ПОТИКЕВИЧА