«Вітай, Ти бо всім серцем Бога покохала; вітай — Ти показуєш Йому Серце все любов’ю палаюче» (3 Акаф. Покрова Пресвятої Діви Марії).
Господь Бог сотворив Марію такою гарною й такою доброю в тій цілі, щоб Вона притягала Йому серця людей. І для того то Вона стільки разів об’явилася, тримаючи в обіймах Ісуса-Дитятко, щоб заохотити душі невинних ще дітей, віддати себе Ісусові! А скільки то разів Вона так само заключила святий союз між Ісусом і душами, щоб їм перешкодити статися здобиччю світської любови та гріху.
Коли св. Герард Маєлля мав рочків шість, любив посіщати одну маленьку капличку, де почитали Божу Матір, що тримала Ісуса-Дитятко.
Одного дня, Маленький Ісус зійшов з обіймів Своєї Матері і почав бавитися з Герардом, а потім, подарував йому буханчик хліба, що був чудово білий.
Матуся і сестра здивувалися вельми, бачачи маленький хлібець, що його приніс Герард, але більш уваги на те не звертали. За кожнім разом, у наступні дні, дитина приходила з подібним хлібом.
Тоді старша сестра, потайки слідила свойого братчика у каплиці, і крадькома, бачила, як Ісус сходив з обіймів Своєї Матері, оказував Герардові всяким способом пестощі, деякий час радувався ним, а вкінці, на знак прощання дарував йому Свій маленький хлібець.
Рівно ж і мати хотіла побачити те, що там відбувалося, і ствердила те саме чудо.
О, яка добра й благосклонна Божественна Мати, даючи Свойого власного Сина за Товариша забави в тій цілі, щоб юні серця обнялись з Ним у любові!
Також у цій школі, малий Герард дійшов до любови Серафима. Вступивши згодом до монастиря отців Редемптористів як Брат, здавалося, не жив інакше, як життям любови й умертвлення, і життя його було попереплітане чудами. Він не знав, який спосіб винайти, щоб Пресвятій Діві доказати свою любов, — і часто попадав у захоплення на саму лиш згадку Імен: Ісуса й Марії.
І скільки то подібних здобутків Божественна Мати осягала! Справді, — Вона не мала більш, лише одне бажання: любити Ісуса. Ісус для Неї — все!
Також і ніхто з поміж людей не є пригідний так любити Бога, як Та Божественна Діва, бо ніхто не полюбив Його так гаряче. Вона була сотворена в тій лишень цілі, щоб вповні задовільнити бажання Пресвятого Серця Ісусового, яке прагнуло любови.
Її любов не була, як у прочих сотворінь, ланцюгом актів. Вона була одним безпереривним актом, одним жаром, завсіди діяльним.
І Господь Бог безупинно поширяв це полум’я через нові ласки; Він завсіди до цього вогня докидав більш і більш трісочок, — і в той спосіб Душа Марії запалала такою любов’ю, що серця всіх Янголів і всіх Святих, разом взятих, не були б мали змоги видержати того запалу.
Але ця безмірна любов ще не вистарчає для бажання Нашої Небесної Матінки. Вона бажала її ще побільшати в тій цілі, щоб зділати приємність Ісусові. І як Вона сама вже більш не жиє на землі, то взиває Собі на підмогу всіх діток Своїх і просить їх, щоб вони жертвували свої серця любити Ісуса.
Якщо Вона находить душу уляглу, вливає в ту душу повноту благодатей, що їх Вона має повноту, а то в тій цілі, щоб їх наново оплодороднити.
«Поможіть Мені, діточки Мої» — кличе Вона до нас, — «поможіть любити Ісуса. Ось, безмірна скарбниця Моїх власних заслуг: це для вас, черпайте довільно, щоб приподобатися Мойому Синові!»
Преп. Отець Муард, оснуватель Дружини Місіонарів, одного дня казав до Пресвятої Діви: «Предобра Мати! Дозволь мені любити Ісуса настільки, як того бажаю!»
А Божественна Мати йому відповіла: «О. дуже охоче! Позволяю тобі в дійсності досягнути всю любов ту, що її ти бажав». Одного дня, перебува­ючи в монастирі св. Колюмба, він припав перед ікону Предорогої Матері: «О, Мати», — молився — «Ти була така добра мені приобіцяти, що я дійду до любови Ісуса настільки, скільки я цього бажаю, — і ось я ще дуже далеко від того!»
Тоді Пресвята Діва йому відповіла: «Не бійся, дорогий сину, Я є вірна, незабаром твої бажання будуть вислухані!»
У дев’ять днів потім, дня 19 червня І854 p., Отець Муард помер, збудивши акт найвищої любови.
А ти, Дорогий Читачу, чи ти хочеш ще лучше зділати, як той святий Місіонар? Благай Пресвя­ту Діву, щоб ти любив Ісуса не лишень так дуже, як ти того бажаєш, але так дуже, як дуже Вона Сама бажає Його любити!
Ти маєш серце обмежене: ти не знатимеш, якої широченної любови бажати. А, віддай своє серце Пресвятій Діві. Скажи Їй, щоб Вона його пе­ремінила у Своє, і щоб Вона Сама любила Ісуса для себе стільки, скільки Серце Діви, Божої Матері, є спосібне Його любити.
А тобі вистарчить, для цього віддати Їй цілу свою істоту: свого духа, своє серце, усі свої власти, тіло своє й душу свою. Віддай Їй все то, як річ та власність Її.
Коли ти посідаєш туземські добра, ти можеш передати кому небудь, — по свойому вподобанню.
Твій акт дарування, коли його приняли, є невідкличний і є в силі закона.
Якщо ти можеш розпорядитися на хосен другого своїми добрами дочасними, то чому ж ти б не міг своєї душі й свойого тіла покласти на ласку Пресвятої Діви? Вони належать до тебе більше, ніж добра туземські.
І наколи Пресвята Діва приняла твій дарунок, ти, вже не належиш до себе. Ти вже стався Її щасливою власністю, Її річчю!
Тоді чи не маєш ти права до Неї казати: Предобра Мати, вже більше не належу до себе? Моя свобідна воля Твоя, Люби нею Свого Божественного Сина!»
І ввесь довгий день ти їй повторяй: «Предобра Мати, думай моїм умом, працюй моїми думками, люби моїм серцем, — бо все це для Тебе!»
«Молися через мене, покланяйся Богові через мене, причащайся через мене, будь через мене наново присутня при Жертві на Голгофі під час Служби Божої!»
О, як ти поступиш наперід у правдивій любові зглядом Ісуса, наколи ти так віддаш себе Пресвятій Діві!
А при цьому, затям собі, що цей дарунок цілого себе для Пресвятої Діви є справедливий.
Все те, що посідає дитина, отримала від своєї матері. Все те, що ти, дійсно, маєш з дібр надприродних, — ти винен Пресвятій Діві. І чи ж не лицює, щоб ти через свобідний акт звернув їй те, що ти від Неї отримав?
Навіть більш, — коли рішаєшся цілковито посвятитись Божественній Матері, ти даєш їй змогу немов побільшити Її власну любов зглядом Ісуса. Через те діло ти збільшуєш у небі, — побічним способом, — славу, яку Божественна Мати віддає Богові. Вкінці, ти у такій самій рівномірності причиняєшся до зросту щасливости, що буде Її участю впродовж вічности.
Яке ж щастя для тебе, дитя Марії, мати змогу віддавати в такий спосіб прислугу своїй Матері, Мати змогу вчинити, щоб Вона, задля твоєї теперішньої ніжности, забуде смуток, що їй ти інколи завдав!
Яке ж це щастя для тебе, мати змогу сказати. «Наколи я схочу, моя Мати, Марія, буде щасливіша в вічності, буде більш близька Ісуса й Ісус буде більш Її любити. І тому то я не маю іншої повинності, як лиш ту, щоб віддати Їй ціле
своє серце й дозволити Їй зділати з нього Свою річ і Свою власність, передати Їй своє серце, через яке Вона змогла б ще свобідно любити Ісуса на цій землі.
О, Пресолодка й Вселюбива Мати! Моє серце дрижить від щастя на саму згадку, що я ввесь належу до Тебе, що моє серце стається проливом, через який Ти переливаєш Свою власну любов до Ісуса.
О, я на завсіди хочу остатися з’єднаний з Тобою! Хочу Тобі посвятити своє серце, свої думки, свої бажання, радощі і всі смутки свої. Прийми все те, Всеблага Матінко, переміни в Свою Душу, — і пожертвуй Ісусові!
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ