«Мати наша, подай нам у змаганнях помочі, в терпіннях полекші, потішення в смутках, в конанні поможи. Христіянським народам упроси з’єднання, покріплення ревности, грішникам, пробачення, витривання праведним, вмираючим спасіння, душам в чистилищі вічної слави». (Конд. Матері Божій Heуcтанної Помочі.
Чи знаєш ти, що це значить: матернє серце? Це справді архитвір Божий, що тут на землі найкраще наслідує чуйну доброту Сотворителя у відношенні до людей.
Господь Бог вивінував матір у таку постійну, підприємливу й помислову ніжність, що навіть сама мати не може зрозуміти всього того дару, що його вона отримала.
Чи коли завважив ти, з якою то любов’ю мати нахиляється над своїм дитятком, як тоне в цілковитому щасті, яка перенята своєю ніжністю, — і як вона тому маленькому створінню віддає всі свої труди й пестощі?
А яка радість, коли вона замітить, що Її дитинка вже зачинає відповідати на Її матерні пестощі, — й простягати свої рученята, щоб Її обняти!
Або знову, коли небезпека, або недуга навістить дитинку, — мати тоді переміняється у героїню! Вона приноровлює усі можливі властивості, вживає всіх способів і трудів, — ба що більш, — вона готова на смерть, щоб тільки спасти ту маленьку істоту, що їй вона дала життя.
Одначе — що ж є це життя туземне, тілесне, в порівнянні з життям надприродним, що його ми прийняли через Святе Хрещення?
Коли Господь Бог, щоб чувати над туземним життям, створив цей архитвір, — що зветься матір, — то чого ж Він не повинен був зділати, щоб захороняти надприродне життя нашої душі? І яку ж то Матір мусів Він нам дати, щоб Вона нас запровадила до неба, до життя безконечного, вічного?
О, Всеблага Мати! Я вже добачую, що Ти повинна бути незрівнянним чудом ніжнесенько-чуйної любови. Та й справді, Ісус не повинен був зділати менше, ніж те, що дав нам Свою власну Матір, бо всяка інша мати не могла б сповнити такого завдання.
І не думай, Дорогий Читачу, що це якась пересада. Ні! Справді, — коли раз Ісус рішив народитися з Пречистої Діви, щоб нас спасти, тоді Він не міг не бажати, щоб Ця Діва не була нашою Матір’ю так само, як і Йoro. Ісус через Воплочення стався нашим Братом.
Для того, отже, Його Мати є також наша Мати.
Коли Ісус воплотився у Ній, то це Він зділав як Відкупитель, — як Голова тіла, що членами його ми є. Чи ж Пресвята Діва могла зродити голову, а не зродити членів?
Відколи Ісус одержав людську природу в лоні Пресвятої Діви, відтоді вже ми становили частину Того Ісуса; ми вже тоді були з ним з’єднанні, як галузка з’єднується з пнем.
Так, отже, — наколи б хто захотів спинювати мене, щоб я не був дитям Пресвятої Діви, то б спиняв заразом і мойого Брата Ісуса, щоб Він не був Дитям Марії.
В перших віках Церкви, один єретик, на ймення Несторій, зворохобився, бажаючи Пресвяту Діву Марію позбавити Її достойного титулу Матері Божої. Невимовне та болюче порушення проявилося тоді серед вірних.
Тодішній Папа, Блаженний Келєстин, скликав Собор до Ефезу в Малій Азії. Під час того, як Вітці вели наради, непроглядна товпа народу окружала палату. Всі з великою нетерпеливістю вижидали кінця рішень.
Коли ж, врешті, Голова Собору показався на балконі й проголосив слова: «Марія є Матір’ю Божою: а хто б думав інакше, того узнається єретиком і виклятим з Церкви»! — якийсь неописаний порив одушевлення заволодів тою масою народу. Вмить залунали безконечні оплески радости й признання; народ, потім, проводив Достойників до їхніх мешкань, повторяючи тисячі разів: «Радуйся Маріє, Мати Божа!»
О, я розумію те тривожне вижидання й захоплення тієї товпи. Кажучи, що Пресвята Діва не була Матір’ю Бого-Чоловіка, Спасителя, Ісуса, — вже тим самим Несторій відбирав христіянам їхню власну Матір.
Ми ж без Неї на цій землі були б сиротами, подібно, як єретики, що не мають Матері. Ох, яким же ж то смутком було б тоді переповнене наше довге вигнання на цій долині сліз і горя!
Одного разу протестанський пастор звернувся до католицького священика з питанням: «Що це такого, що ваша церква є така притягаюча, та що вірні так люблять Її посіщати? Для чого то католики завсіди мають такий вдоволений й радісний вигляд? А в нас, — навпаки; все має вид пригноблений та сумний!»...
А католицький священик відповів: «Це ж нічого в тім дивного! Протестанти не люблять Пресвятої Діви, вони навіть не терплять самої Її ікони у своїх церквах, — вони вже більш не мають Матері! Подібно, як діти, — чи ж зможуть вони найти приємне вогнище родинне, коли місце матері є опорожнене?»
1 це є таке природне, що людське серце шукає матері! Як же б Господь Бог був обтяв Своє діло, позбавляючи нас нашої Небесної Матінки!
Раз одна побожна мати підійшла до своєї дитинки, щоб навчити Її робити знак святого хреста. Пояснила їй, — як могла, — котрі то були Ці Три Особи Божі. Дитя поважно хрестилося, повторяючи слова, що йому підсказувала мати: «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа».
Але, — вмить дитя повернуло до мами свої зачудовані оченята і заголосило: «Але ж бо тут бракує Мами!...»
О, яке правдиве є це мимовільне запитання! Без Матері в надприродному житті ми були б дуже пожалування гідні.
Пресвята Діва є така добра, що Вона навіть заступає і туземську матір, якщо та заскоро померла. І скільки ж то разів Вона сама це заявила сиротам, котрі їй поручили своє горе-недолю.
Маленький Раймонд Ноннат ще при свойому народженні був утратив матір. Досягнувши віку, коли вже почав уживати розуму, він вибрав собі Пресвяту Діву Марію, щоб Вона заступила йому туземну матір.
Одного дня, коли клячав і молився перед Її вівтарем, почув, як Божественна Діва промовила: «Не бійся нічого, Мій дорогий Раймонде, ти є Моїм синком; називай Мене завсіди своєю Матір’ю, а Я тобі буду помагати й всюди тебе охороняти!»
Коли св. Тереса мала 12 літ, втратила свою матір. Тоді вона з плачем кинулася у підніжжя статуї Божої Матері і благала в Неї помочі, та просила, щоб Вона зволила бути їй Матір’ю.
Марія зараз відповіла на той тривожний заклик дитини, й потішила її. «Відтоді» — оповідає св. Тереса, — «все, чого я лиш просила у Пресвятої Діви, — я отримувала!»
Але не лишень у дитячому віці людина відчуває конечну потребу материнської помочі. Туземське вигнання, у премногих случаях, є таке прикре, а досвідчення такі численні й обмани такі жорстокі!
Якщо ти пізнав прикрощі життя — чи ти ніколи не оглядався довкруги себе, в намірі найти таку дорогу істоту, свою давно вже померлу матір?... І на Її спомин твої очі, може бути, наповнялися сльозами...
Чому ж у своїх злиднях не звертаєшся до Небесної Матінки? Вона ж так усильно бажає тобі помогти!
Коли св. Альберт Великий, був ще шкільним учнем, вельми журився, що не може успішно вчитися. Пресвята Діва чудесним способом відкрила йому знання, і він потім став чудом знання-наук.
Коли св. Іванові Дамаскинові, по розпорядженні володаря відтято руку за те, що він пером обороняв ікони Пресвятої Діви Марії, — то Ця Предобра Мати чудесно ту руку злікувала.
Коли молодий Роман Сладкопівець стався предметом насмішок зо сторони своїх товаришів за те, що в церкві не вмів співати, — Пресвята Діва вночі вділила йому дару співати й укладати набожних пісень.
О, незрівняно-ніжнесенька чуйність Серця нашої Предоброї Матері ніколи не знала границь!
То ж — і в свою чергу, — ти в усіх своїх злиднях звертайся до Неї та благай в Неї помочі! А я, — в Її Імені, — тобі кажу, що ти не відійдеш від Її ікони без потіхи!
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ