«Мене закутаного темрявою безприкладних гріхів, осяй промінням каяння, Діво, даючи мені все діяти діла світла» (Окт. Гл. 7.).
Одиноким нещастям, що може тебе стрінути на землі, це гріх. 1 як коли треба тобі згадати на свою Матінку, то якраз тоді, коли ти мав нещастя образити Господа Бога.
Не думай, що ти вже досить сильний, щоб наново не впасти в гріх. Навіть хоча б ти через довгі літа зіставав Богові вірний, то ця довга вправа в чесноті не дає тобі ніякої запоруки, що не впадеш наново.
Людська воля є дуже хитка, а нагоди до гріха такі численні і не раз такі принадні! Що ж отже робити тоді, як вже лучилося тобі це нещастя? Чи впасти на дусі? — Це було б ще більше зло. По грісі звернися з покорою до Божої Матері, відкрий їй рану, що заподіяв твоїй душі гріх і проси, щоб вставилася за тобою в Ісуса. Св. Августин був великий грішник. Але спізнав свій блуд, молився і став великий святий.
Свята Маргарита з Кортони нагрішила чимало також, але покаялась та відзискала невинність. Свята Марія Єгипетська була згіршенням для своїх сучасників, але послухала голосу Божої Матері, що кликала Її до покути й сталася взором покути. Грішити — це річ людська, але зіставатися в грісі, це вже річ диявольська. Як ти згрішив, повстань негайно і зачни боротьбу. Поручи себе Божій Матері. Вона не в силі відкинути тебе, як молитимешся до Неї. Чи ж не є Вона Прибіжище грішників?.. Чи ж Свята Церква не каже всім вірним взивати Її цим ім’ям.
Пресвята Діва не лише Мати праведних, але також і грішників. Якби не було грішників, кажуть святі, Вона не була б піднесена до такої гідности. Отже вона немов би завдячувала грішникам свою назву Божої Матері.
Як же ж могла б Вона відтрутити їх від Себе, коли вони удаються до Неї?
Якщо ти мав нещастя згрішити, так відмовляй до Неї цю побожну молитву: «Згадай, Всемилостива Діво Маріє, що від віків не чувано, щоб той, хто прибігає під твій покров, або благає Твоєї помочі, або умоляє Твого заступництва, не був Тобою вислуханий. Тою надією заохочений, Діво над всі діви і Мати Ісусова, удаюся до Тебе, приступаю й стаю перед Тобою, як грішник зітхаючи; не відкидай, Царице світу й Мати Предвічного Слова, моїх молитв, але послухай їх ласкаво і вислухай. Амінь»
Один військовий старшина, з гарнізону в Штутгарті, оповідає, що мав одного приятеля, хірурга, людину дуже образовану, але недовірка. Одного разу той недовірок занепав тяжко та на своє лихо, не хотів нічого й чути про потіху релігії. Його приятель зателеграфував до Франції, до його старенької матері, щоб повідомити її про тяжку небезпеку та рівночасно звернувся до Небесної Матінки, щоб виєднати навернення для свого приятеля. Він увійшов до одної церкви і відмовив перед престолом Божої Матері молитву: «О, — згадай». Та що ж, — признається він — моя душа була подібно хвора, як душа мого приятеля. Але мимо цього, він благав Божу Матір, щоб не звертала уваги на його негідність і спасла душу хворого.
Пополудні навідався він до хірурга. Як дуже він здивувався, коли побачив його в зовсім зміненім стані. «Заклич мені негайно священика, — казав він, — я хочу сповідатися. Сьогодні рано, десь коло години 10, — а саме тоді його приятель молився в церкві — «нагло прийшла мені на гадку молитва: «О, згадай», яку я відмовляв колись, коли був ще дитиною. Я повторив її кілька разів і почув, що якась незнана радість заволоділа моєю душею враз із жалем за мої гріхи. Я хочу сповідатися».
1 справді він поєднався з Господом Богом і дізнавав великої радости задля того, що відзискав давню й синівську любов до Пречистої Діви.
Під цю саме хвилю приїхала з Франції старенька, побожна мати вмираючого. Хто змалює її щастя у хвилі, коли побачила свого сина знову христіянином, що поєднаний з Богом, прощався з цим світом! Справді ніхто ніколи не чував, щоб якийсь грішник прибігав до Неї, а Вона щоб полишила його власній волі, та не помогла йому вернути до Божої ласки. Вона нам дана, щоб бути поміччю в немочах. Вона не може не сповняти свого завдання.
Вона огортає Своєю добротою грішника, що молиться, або за якого молиться хтось інший, так довго, аж доки не зловить його душі й не наверне до Господа Бога.
Одного разу якась дитина впала серед забави в Сену, в ріку, в околицях міста Галь, у Бельгії. Ця місцевість є славна великими відпустами. Якийсь прохожий кинувся в ріку та вирятував дитину. На це прибігла мати й хотіла його нагородити за прислугу. Вона дала йому медалик Божої Матері. Чужинець усміхнувся, — бо не мав віри, — але прийняв його бодай на пам’ятку. Дитина тим часом підросла. З неї став пізніш монах, Норбертин у Грімбергу. Опісля з браку здоров’я просив, щоб вислали його до теплих країв, до Африки, на місіонера.
Одної ночі кличуть його до шпиталю. Там стрінув він конаючого чоловіка, що відмовлявся приступити до сповіді. Нараз побачив священик, що недужий мав на грудях медалик Матері Божої з Галь. «Чи ви любите Пресвяту Діву? Спитав він вказуючи на медалик. — Ні, відповів хворий, це лише пам’ятка. Одного разу вирятував я з Сени якусь дитину, а її мати дуже просила, щоб я конечно прийняв цей медалик». На ці слова священик аж задрожав зо зворушення. Він вмить пригадав собі, що оповідала йому нераз його мама.
«Ця дитина, сказав він до хворого, то я сам, а Пречиста Діва послала мене сюди, щоб спасти вашу душу. Бачите, як Вона окружає вас Своєю любов’ю? Не опирайтесь ж Їй більше, бо смерть вже близько». На ці слова очі вмираючого залилися сльозами. Йому здавалося, що якась густа заслона спала йому з очей: «Це правда, шепотів він, Вона мене любила, але я — я не хотів Її любити!..». Великий жаль потряс його серцем. Він негайно щиро висповідався і вмер поєднаний з Богом — спасенний...
О! це правда! Вона добра й любляча, ця наша дорога Небесна Матінка!
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ