«Хто в силі збагнути, чи устами висказати. або розмовляти про чисту, непорочну, святу, осв’ячену неневісну Вседіву, від зачаття свого осв’ячену і від лона матері ізбранну...» (Сідал. III. на Н. з.).
Одному Святому дозволив раз Господь Бог побачити душу в стані ласки. Той вид спричинив йому таку невимовну радість що, наколи б не чудо, він був би вмер з задоволення.
Якщо душа в стані ласки така гарна, — то яка ж тоді душа Пресвятої Діви? Вона Прекрасна, — Архитвір Бога!
Дорогий Читачу! Чи не бажаєш Ти любити Тої, що красою Своєю і совершенністю перевищає все, що лише уявити собі можеш?
Чи бажаєш Ти зо мною приблизитись до Небесної Матінки? Вона ж така добра! Припавши до Її стіп, подивлятимемо Її так, як дитя подивляє свою рідненьку матір. Той вид наповнить нас пошаною, — і ми на завсіди приголубимось до Неї.
Пресолодка Мати, благослови це наше намірення! Ти ж добре знаєш, що ми любимо Тебе, але я б хотів, щоб любов ця не мала границь. Для того зволь перед нашим дитячим поглядом відслонити всю Свою величність, всю Свою доброту, всю принаду Свою. Передовсім захоплюй наше серце Своєю красою, та що більш, — зділай нас в’язнями Своєї любови, а потім віддай нас Ісусові.
Один монах, проходжуючись зо Святим Іваном Берхмансом по вулицях Риму, запитав: «Брате Іване, чи ти любиш Пресвяту Діву?» — Святий юнак, наче б цим питанням здивований, зарум’янився і відповів: «Вона моя Ненька; як же ж я б не мав Її любити?»
Якщо б я до Тебе звернувся з таким самим питанням: «Дорогий мій Читачу, чи любиш ти Пресв. Діву?» — Заздалегідь, здається мені, з твоїх уст мимоволі вирвався б усильний оклик любови: «Ох, як же ж я Її люблю! Вона ж моя Матінка!»
Але, ти з певністю не любиш Її, як слід. Не забувай, що Пресв. Діва не є звичайна мати. Ні, Вона випосажена незрівняною совершенністю. Вона об’єднує в Собі всі прикмети, що лиш можна їх собі уявити.
Вона є чудово гарна, — прекрасна! Вона добра, співчувальна, любима; Вона вірна, благородна, завсіди готова помагати; Вона покірна, лагідна й терпелива; Вона є Діва, пречиста, невинна, простодушна, непорочна.
Вона має серце так успосіблене, що не може глядіти на чиїсь терпіння, щоб вмить не виявити Свого співчування. Вона має так широко-відкритого духа, що розуміє всі наші злидні, ані трохи не дивуючись та не зражаючись ними.
Вона неустанно вважає нас за добрих, і то помимо нашої невірності й помимо, завжди вилічимих, ран нашої душі. Вона має таку ніжно-лагідну вдачу, що без найменших перепон кожен може до Неї зблизитися, висказати їй всі терпіння свої, та відкрити перед Нею всі рани своєї душі.
А що ж допіру казати про святість Її душі? Вона Архитвір Бога! В мріях про Ісуса і про Неї, в подиві совершенности, що нею у майбутньому мав Її вивінувати, — Сотворитель провів цілу свою вічність!...
Так сказати б, — Сотворитель до дна вичерпав Свою невичерпаєму всемогучість, Свою безконечну премудрість та безграничну доброту, щоб приготовити Бого-Чоловіка Ісуса й Його Божественну Матір, Сотворюючи Янголів, Він не думав про ніщо більш, як лиш про Свою Матір; не ділав в іншому намірі, як лиш в тому, щоб приготовити слуг для Найдостойнішої Цариці Неба. В книзі Об’явлення (Апокаліпси) сказано, що, коли Господь Бог сотворив чистих духів-янголів, показав їм Одну Невісту, приодягнену в сонячне сяєво, приказуючи їм, щоб вони приклонилися перед Нею, як перед своею прийдешньою Княгинею.
І про кого ж думав Господь Бог, коли у туземському раю сотворював Адама й Еву? Він думав про Ісуса, Цього «второго Адама», — і про Марію, Цю «новую Еву». Та й уже наших перших батьків Він обдарив принадною красою на образ і подобу Свого Сина й Його Матері.
А потім довго, протягом цілого Стар. Заповіту, Господь Бог мабуть не був нічим іншим зайнятий, як лиш тими двома предметами Своєї Любови. Всі тодішні події мали за ціль приготовити Спасителя й Його Матір. Всі особи, що то виступали на видівні світу, завжди представляли й прообразували Відкупителя й Його Співучасницю в ділі св. Викуплення...
Сотворюючи Сару, Ревекку, Рахилю, Юди-ту, Естеру й прочих, Господь Бог начеркав тоді лише нариси Своєї Божественної Матері; Він, — так сказати б — забавлявся, подібно як маляр-мистець, що то лиш кілька ліній проводить, неначе б для проведення часу, — заким сотворить Свій пречудний Архитвір.
Коли ж, вкінці Він, взявся створювати Ту, що Нею займав Свої думки протягом вічности, Він до того зібрав усі сили Своєї всемогучости.
Він зо скарбниці Своєї премудрости й доброти зачерпує всі совершенства, всі красоти й принади, що лиш їх може в собі сприйняти сотворіння.
Та Вибрана, Благодатна, Та Пренепорочна Діва, яка чудово-гарна, мусить бути Вона!
Один монах, що гаряче любив Пресвяту Діву, молився раз до неї: «Моя Предобра Мати, я так люблю Тебе! Чому Ти ніколи мені не покажешся? Я так усильно бажаю Тебе побачити, — хоча б один-однісенький раз у своєму житті!»
Божа Мати післала до нього янгола, щоб той йому заявив: «Твоя молитва вислухана: Пресвята Діва тобі з’явиться. Але Вона є така Свята, така Прекрасна, що скоро лиш твої очі Нею захопляться, вони вже ніколи не можуть глядіти на якусь-там марну красу туземну. Значить, — побачивши Її, ти осліпнеш!»
І справді, — того ж таки само вечора, Пречиста а, г. повному блиску Своєї непорочної краси, з’явилася тому монахові. А монах, боячися цілком осліпнути, усильно приглядався й подивляв Її, — але лиш одним оком...
Коли ж видіння проминуло, він почав у своєму серці відчувати глибокий жаль, що не подивляв Її обома очима.
«О Люба Матінко!» — почав він знова молитися, — «бажаю втратити ще й друге око. З’явися мені ще раз, один-однісінький раз, останній раз!»...
І Пресвята Діва показалася настільки добротлива, що знова вислухала молитву того смілого монаха. Вона вдруге з’явилася йому, — та ще й на довший час. Але, — яке щастя! Коли видіння зникло, монах замітив, що він не сліпий; навпаки, — Всеблага Матінка ще й привернула йому вживання ока, що на нього він був осліп.
О, найніжніша ласкавосте Пресолодкої Діви! Вона, чей же, нікому не може завдати прикрощів!
Сотворюючи Її, Всеблагий Господь хотів учинити Її всесовершенну під кожним зглядом: без порівняння прекрасну, так щодо тіла, як і щодо душі, — милу, лагідну, запобігливу та притягаючу до Себе людські серця.
І справді, — Він не міг учинити щось менше! Ця ж Божественна Діва буде Його Мати: Він то рішив! Отже ж Вона буде Його гідна Мати. Вона Своєю святістю немов рівнятиметься самому Богові.
Вона повинна була посідати Серце пречисте, безкрає, вщерть наповнене любов’ю, щоб мати змогу обняти в Ньому свого Сина, — Всевишнього Господа.
Крім Свого преславного Материнства, Вона тут на землі мала бути ще й Товаришкою Сина Божого, заступити місце неба, облегшити Йому злидні й нужду на цій грішній землі,
Преблагословенна Матінко! Наші думки губляться, слідкуючи за Тобою по цих вершинах. Ти ж переповнена благодаттю; Ти Своєю любовю й красою перевищаєш усіх Янголів і всіх Святих, разом взятих.
Наколи б Господь Бог нікого не був сотворив, а лише Тебе Одиноку, то Він був би цілком задоволений зо Свого діла. Лиш у Тобі Одній Він знайшов би всю славу, що Її повинно Йому принести сотворения всесвіту.
Чи ж, Ти Сама Одна — зміст усіх досконалостей, розсипаних по всіх сотворіннях. Ти Достойна Мати Ісуса, Цариця всесвіту, насолода Пресвятого Божого Серця,
Вона й моя Мати, моя вселюба Ненька! Подібно, як маленьке дитя, я можу наблизитися до Тебе, кинутись Тобі в обійми і вилляти перед Тобою всю ніжність почувань мого щиро синівського серця, — а Ти певно мене зрозумієш.
Мати Моя, Маріє, я люблю Тебе! Поможи мені, Тебе лучше пізнати та щиріш полюбити.
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ