«Чистая, пощади мою смиренну душу, забіжи що скоріш і захопи, вириваючи її лукавому» (Окт. Гл.1.).
Був раз один юний монах, що любив дуже Пресвяту Діву Марію. Він відмовляв перед Її престолом довгі молитви. — а всі співбраття й навіть настоятелі не могли надивуватись його ревності...
У своїх труднощах вони прибігали до нього та поручали йому йти перед ікону Пречистої Діви Марії і молитись досіль, доки не одержить їм бажаної ласки.
І набув він задля того великої слави й особливших благодатей. Та по якомусь часі в серце молодого монаха всунулася дрібка гордости. Він почав занедбувати монаші приписи, потім став остигати в призиванні Марії, а в кінці — покинув монастир і пустився в світі на грішне життя.
Що ж бракувало тому монахові? — Покори!
Він не зрозумів того, що мимо ласк, якими обсипала його Марія, не перестав бути - - крайним нуждарем — тому й упав у гріхи. Це велика річ — не цінити себе, а йти до Матінки Божої, як мале дитя, що нічого не має й нічого не знає...
О Пречиста Діво! Покірна Голубко, що очарувала Серце св. Духа, навчи мене покори!
Покора — це розположення душі, що бачить свою беззглядну нічевість та вимолює для себе помочі з висот.
Доки не бачиш, що ти нужденний і грішний, або — бодай повний блудів — ти неспосібний добре молитися. Бувають люди, яким здається, що вони найліпші, що мають багато чеснот, а тимчасом їх блуди — аж разять других. Бувають такі, що не сповідаються довгі місяці, а потім кажуть: що ж я зробив злого? Я ані злодій, ані палій. Не знаю, щоб я міг казати на сповіді?
Є такі, що їх совість обтяжена чужою кривдою, ненавистю або затяжним гнівом, а мимо того сміють увійти до церкви, піднести згорда голову та шептати молитви перед престолом, наче б були найбільші праведники в парохії.
Зарозумілі облудники! Їх молитва не молитва, бо не знають своєї нужди. Вони б’ються в груди, вклоняються низько іконам, хрестяться без упину, довго пересиджують в церкві, але кінець кінцем не відмовили ні одної правдивої молитви, бо були повні високого поняття про себе самих.
Так живуть цілими літами: вбогі — а вважають себе за багатих, грішники — а мають себе за праведних, прив’язані до церкви та її обрядів, а в дійсності — вороги Ісуса Христа.
Може ще й на смертнім ліжку будуть ошукувати священика й свояків своєю ніби — вірою та побожністю... У гордості своєї душі погибнуть навік!...
О, яка то страшна річ — ця укрита гордість! Як точить вона цілу душу, не лишаючи нічого більше, лише сповид.
Ця гордість смутила Серце Божественного Вчителя, коли жив ще на землі, так дуже, що сказав фарисеям, сторожам Церкви й жидівських звичаїв цей гострий докір: «О, повапнені гроби! Ви красні зовні, але внутрі — повні костей і гнилі». Ви вдаєте побожних, що заховують закон, покірних, але ваше серце повне злоби, гордості та бути.
Гордість може дійти до того, що грішник робить собі з набожності до Пресвятої Діви оружжя, щоб тривати в грісі.
Чи ж він не молиться до Божої Матері? Чи не ходить рік-річно на прощу до якогось храму Марії? Не б’є поклонів перед Її іконами?... Та Божа Мати не приймає цих молитов, бо вони не з серця, що хоче поправитись.
Хоча б грішник поповнив усі можливі гріхи, як лиш звернеться до Тої доброї Матері з сокрушеним серцем, так Вона зараз пригорне його до себе. Противно, хоча б він мав лише одного гріха на совісті, а не хотів щиро признатися до нього перед самим собою, то двері милосердя перед ним не отворяться.
Отець Сенєрі оповідає, що трьох юнаків вийшло одної ночі, з наміром допуститись гріха. По дорозі згасла їм ліхтарня. Вони побачили на розі вулиці статую Пресвятої Діви. Перед статуєю блимала лампочка. Приступили, щоб засвітити свою ліхтарню, але світло в тій хвилі зникло.
Як тільки вони віддалилися, лампа заясніла знову так, як перед тим. Вони хотіли знову спробувати, але раз-у-раз повторялось те саме явище. Щойно тоді спізнали, що Пресвята Діва радо сіяє світлом для тих, що покидають гріх і приходять до Неї, але не для тих, що опускають Її для гріха.
Проклятий той, що використовує набожність до Пресвятої Діви Марії на те, щоб утвердитись у своїм лукавстві. Його набожність пуста, бо не основується на покорі, на пізнанні своєї власної немочі.
Отже коли зачинаєш молитись до Марії упокорись перед Нею глибоко. Скажи Їй:« О Мати, покажи мені мою нічевість; даруй мені мої гріхи; я хочу стати покірним й лагідним, як Ти покірна і лагідна була».
А потім проси Її, щоб Вона сама очистила твою молитву й представила її своєму Божому Синові: О добра Матінко, Ти сама направ те, що бракує у моїй молитві. Я такий неспосібний до молитви, прийми мою молитву до Своєго Серця, та переміни її.
А така молитва, що її Пресвята Діва очистила, чи ж може бути відкинена?
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ