"Наше щастя на землі та наше вічне щастя
залежить від того, як ми йдемо за своїм
покликанням. Якби, намагаючись реалізувати
своє покликання, ми повинні були б померти, -
цей день був би найкращим у нашому житті"

Св. Жанна Беретта Молла

Господь Бог кожну людину наділяє усіма необхідними до спасіння ласками, а, отже, і по­кликанням.

Вже при сотворенні перших людей Господь Бог вказує їм на їхнє покликання: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі" (Бут. 1, 28).

Праведного Ноя і його сім'ю Бог призначає до продовження життя людського роду після потопу. Патріарха Авраама Всевишній кличе з Урії Халдей­ської для того, щоб зберегти в його серці чистоту віри в прав­дивого Бога і через його потомків послати на землю Спасителя.

Мойсеєві Господь Бог при­значає покликання вивести із­раїльський народ з єгипетської неволі і запровадити його до обі­цяної землі.

І таких прикладів можна навести дуже багато, тому що Господь Бог про нікого не забув, нікого не обділив покликанням. Завдання людини через голос совісті і через натхнення ласки зрозуміти своє покликання: де і в якому стані хоче бачити її Го­сподь Бог?

Що означає слово "покли­кання"? Хто є "покликаним"? Невже це стосується тільки священиків, монахів і монахинь? Це стосується не тільки їх, бо іс­нує покликання до подружнього стану, покликання ху­дожника чи музикан­та.

Запитання про по­кликання є водночас і запитан­ням про сенс життя. Для чого я властиво живу? Чому моє життя повинно бути вдалим? Як я хочу його прожити? Дати відповідь на ці запитання ми зможемо тільки тоді, коли надамо своєму жит­тю зміст, знайдемо те завдання, якому посвятимо себе цілкови­то. Вигадувати щось самому про сенс життя людина не має пра­ва. Існує велика відмінність між питаннями: Що хочу я вчинити зі своїм життям? і: Господи, що хочеш Ти, щоб я вчинив? Вже сама форма запитання впливає на наше майбутнє: чи я буду зводити споруду свого життя за власним проектом, чи "житиму за покли­канням", а керівництво передам Господеві?

Вибір покликання - це не справа одного дня, це не наслідок пережитих вражень чи емоцій. Вибір покликання - це:

1. Гаряча молитва та щире благання Св. Духа пізнати і виконати Божу волю щодо свого покликання.

2. Обґрунтовані, добре обдумані і виважені рішення.

3. Впровадження в життя і виконання пізнаної нами Божої волі.

4. Витривання до кінця у тому стані, до якого нас покликав Господь Бог.

Багато молодих людей переживає велику внутрішню бо­ротьбу при виборі покликання, особливо до духовного стану, часто їх серце опановує страх перед можливою фатальною по­милкою. Інші хочуть отрима­ти якісь виразніші знаки, що це дійсно є Божим покликанням. Від таких осіб часто можна по­чути: "Якщо така справді Божа воля, то нехай вона проявляється якось виразніше" або "Якщо б Господь Бог у якийсь конкретний спосіб це показав, то я не мав би вже ніяких сумнівів". Дехто ж хоче розпізнати Божу волю через незвичайні об'явлення, сни або внутрішній голос. Але у Святому Письмі Ісус Христос у притчі про багача і Лазаря говорить: "Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають... Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірить" (Лк. 16, 31). З цих слів випливає, що Господь Бог часто послуговується людьми для того, щоб підтримати і скріпити нас, коли йдеться про прийняття рішення при виборі покликання.

Отже, покликання - це діяння самого Бога, яке здебільшого пізнаємо через людей. Хто сподівається почути "голос Божий" щодо свого особистого життєвого шляху, повинен слухати і своїх ближніх, хто роздивляється, шукаючи знаків від Бога, не може не побачити принагідно і знаку від людей. Коли отець-настоятель скаже: "З тебе був би добрий священик", - тоді мусимо добре прислухатися до цих слів. Стан Церкви та різні ситуації, потре­би і сподівання співгромадян можуть бути голосом Бога, який звертається до нас. Бог нікого не примушує. Він завжди підводить нас до певної межі, і коли Він до нас промовляє: "Ходи, дові­рся Мені!" - ми можемо сказати: "так" або "ні". Одночасно "такні" не існує, бо в цьому випадку ми будемо подібними до буриданового осла, який сто­яв між двома копицями сіна і не знав, з якої має їсти, та врешті помер з голоду. Бог знає для нас дорогу, навіть коли ми скажемо "ні", але коли залишимося неви­значеними, Він не зможе нас вес­ти далі. Коли ж ми відважимося сказати Божій волі "так", що буде гарантом того, що ми правильно виконуємо Божу волю?

Церква знає старе правило: про те, чи людина покликана до конкретного служіння, особливо до служіння в духовному стані, вирішують такі моменти:

- внутрішня схильність;

- здатність;

- прийняття Церквою.

Внутрішня схильність

Коли відчуваємо, що нас вабить якась професія і ми залюбки виконуватимемо все, що до неї належить, це означає, що маємо до неї внутрішню схильність. Чим більшого старання вимагає професійна діяльність від жит­тя, тим інтенсивніше мусить ви­являтися і внутрішня схильність. Щодо церковного чи духовного покликання та пов'язаним із ним вибором потрібної професії, слід обов'язково порадитися зі спо­відником чи священиком, якому довіряєш. Він допоможе впо­рядкувати твої думки і на основі власного досвіду скаже, чи виста­чає тобі внутрішньої схильності, щоб ступити на обраний шлях. Саме під схильністю заховані клич та діяння самого Бога.

Здатність

Кумедним було б, якби, не вміючи розрізнити два звуки, хтось ревно бажав стати му­зикантом, незважаючи на своє захоплення творами Моцарта чи Баха. Для конкретної про­фесії потрібно мати і відповідні здібності. Подібно є і в спра­ві покликання. Тому, щоб це не призвело до розчарування і щоб не помилитися, варто просити про допомогу людину, обізнану з вимогами обраного шляху і твоїми особистими здібностями та обдаруваннями.

Прийняття Церквою

Коли усвідомлю свої здатності та схильності, тоді слід спробувати реалізувати свої бажання. Покликання вимагає мужності зважитись на щось. Коли Ісус побачив двох учнів Йоана, зацікавлених та кміт­ливих, що йшли позаду Нього, Він запитав: "Чого бажаєте?" Зніяковівши, вони відповіли: "Учителю, - де перебуваєш?" Він мовив до них: "Ходіть та подивіться!" (Йо. 1,35). Коли у спілкуванні зі священиком, яко­му довіряєш, зробимо висновок, що саме тепер маєш ступити на свій шлях, тоді дозволь Христові закликати тебе: "Прийди і поди­вися!.. Прийшов час розпочати твою мандрівку на твоїй дорозі. Все інше я покажу тобі вже на місці".

Духовне покликання вимагає зламу. Коли настане твій час, мусиш іти. Тоді не маєш права більше вагатися. Іти - це залиши­ти все позаду і розпрощатися з рідною домівкою, колом дорогих приятелів, улюбленим місцем праці, молоддю на парафії... Од­нак, це не таке болісне прощання, яке переживаємо на похоронах, та все ж повинно відбутися внутрішнє звільнення, різке і оста­точне. До покликання завжди належить звільнитися настільки, наскільки цього вимагає шлях, яким маю йти далі. Від тих, кого Ісус кличе до свого наслідуван­ня, Він вимагає остаточного зре­чення. Тому для осіб, які мають духовне покликання, означає покинути щось більше, ніж тепло домашнього вогнища. Вони змушені віддати і власні плани на майбутнє, кар'єрний зріст, ба­жання зустріти супутника життя та мати власну родину... часто дехто мусить насамперед зали­шити позаду страх чи вагання (чи справлюсь?) або ж звільнити­ся від гнітючих думок: чи справді варто зважитись на цей крок?

Кожна духовна особа почула колись у своєму серці слова Христові: "Якщо хочеш бути досконалим..., ходи за Мною" (Мт. 19,21), "...але візьми свій хрест на щодень і наслідуй Мене"(Мр. 8,34). Залиши все іншим і ходи за Мною. Наслідуй Мене в житті Євангельських рад. Наслі­дуй Мене в убожестві, бо "лисиці мають нори, птиці небесні гніз­да, а Син Чоловічий не має де го­лови прихилити" (Мт, 8, 20). На­слідуй Мене в послусі, бо я був послушний Своєму Небесному Отцеві аж до смерті на хресті. Наслідуй Мене в чистоті, стриманості, безженстві. Може, цей хрест не раз буде давати про себе знати, не раз відчуватимеш, що маєш його на своїх раменах, - не бійся, ти не сам. Я буду з тобою. Я буду твоєю силою. Якщо хочеш бути досконалий, ходи за Мною, а матимеш скарб на небі (пор. Мр. 10, 21).

Греко-Католицька традиція №2, Лютий 2011 http://www.saintjosaphat.org

Схожі матеріали: Життя як покликання Покликання Покликання – це відчуття себе справжнього Ісус – найвірніший за всіх Правдива та фальшива побожність Розмова з Богом Розп’яття Господа Зішестя в ад Воскресіння ЯКЩО ЗАМІЖ НЕ БЕРУТЬ Десять правил, щоб добре жити БОГ ХОЧЕ ТІЛЬКИ НАШОГО ДОБРА ВПРАВИ В ПІДЧИНЕННІ БОЖІЙ ВОЛІ Реколекційні науки: ГРІХ Реколекційні науки: ЛЮДЯНІСТЬ Любов до Батьківщини Бути святими сьогодні БОЖА ЛЮБОВ І ЗАСОБИ, ЩОБ ЗДОБУТИ ЇЇ ЗАСОБИ, ЩОБ ЗДОБУТИ БОЖУ ЛЮБОВ ВОГНЯНІ СТРІЛИ ЦЕБТО ДОКАЗИ ЛЮБОВИ, ЩО ХРИСТОС ВИЯВИВ НАМ У ВІДКУПЛЕННІ (І) Де твій скарб, там буде і твоє серце ВОГНЯНІ СТРІЛИ ЦЕБТО ДОКАЗИ ЛЮБОВИ, ЩО ХРИСТОС ВИЯВИВ НАМ У ВІДКУПЛЕННІ (ІІ) ВОГНЯНІ СТРІЛИ ЦЕБТО ДОКАЗИ ЛЮБОВИ, ЩО ХРИСТОС ВИЯВИВ НАМ У ВІДКУПЛЕННІ (ІІІ) ПРОСТІТЬ – І БУДЕТЕ ПРОЩЕНІ... Про Божі присуди і всевідання ЗАСАДИ ДЛЯ КЕРУВАННЯ ДУШІ, ЩО ХОЧЕ ДОСКОНАЛО ЛЮБИТИ ІСУСА ХРИСТА Пам'ятай про смерть Перешкоди на шляху зцілення ПОБОЖНІ ПОЧУВАННЯ ДУШІ, ЩО ХОЧЕ ВПОВНІ НАЛЕЖАТИ ДО ІСУСА ХРИСТА Що робить гординя