«Бо дні ті будуть таким лихом,

якого не було від початку світу»

(Євангеліє від Марка, 13, 18-19)

Минув місяць з часу кривавого розстрілу на Майдані у Києві Героїв Небесної Сотні. А таке враження, немов минула ціла вічність. Пробуджена нація, перед якою відразу ж постало безліч викликів, зненацька і по-злодійськи підступно зазнала брутальної наруги: ненаситний московський імперіалізм почав безжально шматувати територію держави, відгризши Крим і хижим оком позираючи на наступні ласі шматки – Південь і Схід, а, найстрашніше, на Київ - серце  України. Блискавична агресія старшого «православного» брата – це продовження монголо-татарської навали, яку Московія не припиняє супроти України вже вісім століть.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденую збудять…

Ох, не однаково мені.

Шевченкове пророцтво збувається на наших очах: приспали, зґвалтували, обікрали на очах у цілого світу і, продовжуючи знекровлювати, вирішили кинути на узбіччі людської цивілізації погибати… Брудний чобіт північного агресора цинічно розтоптав міжнародне законодавство, принципи мирного співжиття народів на своїх суверенних територіях, елементарні моральні й духовні норми, повертаючи людство до часів розгнузданої і безкарної сваволі монгольських орд.

 Місяць тому нам здавалося, що нарешті подолали страшну загрозу для нації – кримінальний режим Януковича, а тепер з жахом зрозуміли, що джерело тої загрози воістину апокаліптичне – це доктрина «русского міра», якою з благословення РПЦ МП озброївся кремлівський двоголовий орел-стерв’ятник, роздираючи пазурами тіло України.

Отож, трохи історії. На початку 2004-го року в Москві під час т. зв. всесвітнього російського народного Собору, тодішній митрополит Смоленський і Калінінградський Кіріл презентував доповідь під назвою «Россія і православний мір». Це було перед початком другого президентського терміну В. Путіна і за п’ять років до обрання Кіріла на Московське патріяршество.

Ось лише одна цитата: «Cьогодні настав час для систематичних і серйозних ініціатив по консолідації православного світу на всіх напрямках». Саме так зароджувалася ідея «русского міра». Через короткий час вона стала державною ідеологією. Вже у 2005 р., звертаючись до Федерального собранія, Путін назвав крах СССР найбільшою геополітичною катастрофою XX ст. і недвозначно висловився на користь його відродження в тому чи іншому вигляді.

Зі сходженням на престіл Кіріла в 2009-му і переобранням на «третій строк» В. Путіна в 2012-му, «русский мір» вже не просто служить шаблоном для визначення геополітичного курсу північної імперії, але перетворюється у різновид нав’язливої ідеї. А наступний, 2015-й рік, визначений Кремлем як термін створення Євразійського союзу Росії, України, Білорусі і Казахстану.

І хоча ідеологія цього процесу виглядає потворно й абсурдно – реставрація Союзу під хоругвами політичного православія, — але певний неоімперський субстрат на виході вже маємо. Його перший здобуток – брутальне загарбання Криму. Так, днями, виправдовуючи анексію української землі, голова Федерального собранія Росії Валєнтіна Матвієнко (до речі – етнічна українка!) ствердила більш ніж переконливо: «жодні санкції не змусять нас змінити свою позицію, щоб відмовитися від історичної місіі – захисту русского міра».

І майже в унісон Кремлю патріярх Кіріл, звертаючись 14 березня в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя в Москві до віруючих, також заговорив про «русский мір», як про «велику російську цивілізацію, що вийшла з Київської купелі», яку «недоброзичливці 400 з гаком років робили спроби розколоти і розділити». А далі, обстоюючи «моральні цінності православія», назвав ворогами тих, хто хотів «розділити наш народ, і особливо відірвати південні й західні російські землі від єдиного «русского міра».

До речі, справжню вартість «моральних цінностей» московського православія днями побачив увесь світ: переслідування і викрадення греко-католицьких священиків у Криму, спроби загарбання майна Кримської єпархії УПЦ КП, прямі погрози і залякування служителів та вірних інших конфесій. Нема жодного сумніву, що з продовженням московської агресії в Україні цей тиск не лише посилиться, але й переросте у жорстокі репресії. І про це на повен голос заявляють нині предстоятелі українських церков – Патріярх Філарет, Блаженніший Святослав, католицькі владики України.

Українська Греко-Католицька Церква впродовж останніх трьохсот років здобула  особливо трагічний досвід «братнього» навернення до православія. Наші ієрархи, духовество і мільйони вірних до дна скуштували гірку чашу «моральних цінностей» московської синодальщини, починаючи від Петра І і закінчуючи Сталіним. А тому для нас нині дуже важливо зберегти цей вироблений століттями духовний імунітет і не піддатися солодкій обрядовій спокусі, щоб, за словами Т. Шевченка з поеми «Кавказ», не «довелось запить з московської чаші московську отруту!». До такої моральної і віровизначної стійкості у нинішні буремні часи нас закликає Глава УГКЦ Блаж. Святослав у своєму Листі до священиків Одеського і Кримського екзархатів УГКЦ (див. 4 стор.):

«Віримо і молимося, що всемилостивий Господь не допустить випробувань понад наші сили і що ми залишимося вірними Богові, святій Католицькій Церкві і рідному народові аж до кінця».

Наостанок варто зазначити, що навіть у Росії маніакальну ідею «русского міра» поділяють далеко не всі православні конфесії. Так, пресовий орган Російської Істинно-Православної Церкви, яку очолює архієпископ Тіхон, застерігає:

«Загроза початку Третьої світової війни сьогодні, як це не парадоксально, виходить від країни, яка оголосила себе «наступницею Святої Русі», а насправді є спадкоємницею антихристиянського, богоборчого СССР, тобто того «звіра», про котрого перестерігали численні святі новомученики. Тому не виключено, что саме із зовнішньо «православного» середовища, з колись православної країни, може з’явитися антихрист, щоби спокусити навіть вибраних (Мт. 24: 24)».

о. Ігор Пелехатий

http://www.novazorya.if.ua