Урок 27. Праця в нашому житті
Варіант уроку
Козловська Оксана Борисівна, вчитель-методист ЗНЗ № 236 м. Києва
Мета: розширювати знання учнів про значення праці для життя суспільства та кожної людини зокрема; викликати бажання турбуватись про ближніх; впевнювати в необхідності подолання лінощів; розвивати вміння висловлювати власні думки, допитливість, винахідливість, кмітливість; виховувати повагу до праці, людей праці.
Вчитель.
Любі діти, добрий день!
Зичу праці і пісень.
А ще, друзі, всім бажаю
Сил, натхнення на весь день!
Діти, подивіться навколо. Хто нас оточує? Хто все це зробив? (відповіді учнів).
(На дошці ілюстрації "Люди різних професій").
Кожного дня всі дорослі люди зайняті дуже важливими справами. Вони будують нам житло, печуть хліб, водять автомобілі, літаки, поїзди, дають нам світло, газ, працюють на ланах, у школах, на заводах і фабриках... Як би жилось нам без всього того, що вони роблять? (відповіді учнів).
Отже, всім необхідно працювати. Праця для людини – найголовніше. Господь кожному дав свій талант. Один може щось творити своїми руками, в іншого талант до мудрого слова, хтось має дар зцілення, а хтось – здібності до вивчення мов.
Кожен, отримавши дар від Бога, має сумлінно робити свою справу і жити з праці своєї. Так учив Христос, так учити апостоли, повторюючи слова Господа. "Хто не хоче працювати, – говорив апостол Павло, – той нехай не їсть. І хліб кожного буде таким, якою буде справа, що він її робить".
В українського народу є чудові прислів’я про це. Прочитайте їх.
Незмірними були Боже сумління і старанність у створенні світу й творенні людини. Шість днів Господь працював. А на сьомий день спочив. Тим і заповів людям: сумлінно і старанно здійснювати кожну справу, доводити її до завершення. У народі кажуть: "Кінець діло красить".
(Робота з казкою В. О. Сухомлинського "Перед Справедливим Суддею").
В одній людській громаді був такий звичай: коли людині, що прожила життя, наставала година помирати, вона поставала перед Справедливим Суддею, і той вирішував, що залишиться в світі від неї: повага співгромадян, любов, шана, вічна слава чи всього-на-всього маленька згадка.
І ось настав час помирати Працьовитій Людині. Прийшла вона до Справедливого Судді. Той і питає:
– Скільки літ прожила ти на світі?
– Дев'яносто дев'ять, – відповідає Працьовита Людина.
– Показуй свої роки.
А Працьовита Людина щодня садовила по одному дереву. Скільки днів вона прожила, стільки й дерев виросло. Повела Працьовита Людина Справедливого Суддю, стала показувати дерево за деревом. Багато днів минуло, поки Справедливий Суддя оглянув ліс, що виростила Працьовита Людина. Оглянув і сказав:
– Гарно ти прожила життя. Нехай залишиться від тебе у світі вічна слава.
Спокійно померла Працьовита Людина.
Поспіла година помирати Неробі.
–Скільки літ ти прожив на світі? - питає у нього Справедливий Суддя. – Дев'яносто дев'ять, – відповідає Нероба.
– Показуй свої роки.
А Неробі й показати нічого. Побачив Справедливий Суддя перед собою порожнє місце.
– Ну, що ж, нехай залишиться по тобі забуття, – вирішив Справедливий Суддя.
А яку пісню склав народ про такого собі Гриця. (Слухання пісні "Ледачий Гриць").
Давайте пригадаємо казку "Колосок". (Ілюстрації).
Про кого в ній розповідається?
Що робив Півник
А що робили мишенята?
Кому дістався смачний пиріг? Чому?
Чого навчає нас ця казка?
Якось у одного Хлопчика запитали: що він вважає найкрасивішим і найпотворнішим?
(Робота з оповіданням В.О.Сухомлинського "Найкрасивіше і найпотворніше").
Учень (читає). Довго думав Хлопчик і не міг вирішити, що ж на світі найкрасивіше, а що – найпотворніше. Йому здавалося, що найкрасивіше – це квітка бузку. А найпотворнішою видавалась жаба. Пішов до Дідуся, питає: "Чи ж то так? "Дідусь відповідає: "Ні, не так".
– Найкрасивіше, – каже Дідусь, – це праця людська. А найпотворніше те, що пускає цю працю на вітер. Йди, походи кілька днів по землі, й ти побачиш і те, й інше.
Пішов Хлопчик. Йде полем. Бачить, пшеничне поле жовтіє, нива – колосок до колоска.
– Оце і є найкрасивіше – думає Хлопчик. – Адже це праця людська. Йде далі. Підходить до школи. Бігають діти, граються. Одна дівчинка їсть хліб з маслом. Не доїла, кинула на землю, побігла до подруг.
– Це найпотворніше, – здогадався Хлопчик. – Адже вона людську працю пускає за вітром.
Вчитель. Що ж у світі красивого? У чому потворність?
А чи можуть діти допомогти старшим? (відповіді учнів)
Ось послухайте цю історію і скажіть, на вашу думку, чи буває таке.
Під час канікул Оля відпочивала за містом. Якось мама попросила доньку назбирати яблук на компот. Дівчинка відповіла: "Я цілий рік сумлінно працювала в школі, тож: тепер цілком заслужено відпочиваю. А ти мене навантажуєш своїми яблуками! "
Що ви сказали б Олі, аби переконати її допомогти мамі? (відповіді учнів)
А яку роботу ви виконуєте вдома? (відповіді учнів)
Учні (розказують вірші).
Таня-помічниця
Вранці мама борщ зварила, На спідничці – синій дощик,
Таня моркву принесла. Крапелиночки легкі
Мама вдень спідничку шила, Мама в кухні посуд мила,
Таня хату замела. Таня витерла стола.
Ой, смачний удався борщик, Швидко мама все зробила,
Ще й оладочки пухкі! Бо їй Таня помогла.
Г. Бичелюк
Золоті руки
У моїм садку витають
Пахощі густі.
Приберіг я любим друзям
Груші золоті.
Дам по груші я дівчаткам,
Хлопчикам усім.
Скаже хтось: "Такої груші
Я й за день не з'їм !"
В. Бойченко
Вчитель. А тепер перевіримо вашу кмітливість. Здогадайтесь, яку роботу виконують діти.
