Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, проведеними фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова, Церква вперше за історію Незалежності України опустилася на другу сходинку суспільної довіри серед громадських і владних інституцій, поступившись лідерськими позиціями волонтерським організаціям.
Здавалося б, факт незначний, але він змушує до призадуми: чому? Однозначно і вичерпно відповісти на це запитання непросто, проте, проаналізувавши теперішню надскладну ситуацію в Україні, можна простежити, що громадяни бажають бачити у словах, а головне – в діях представників релігійних організацій більш чіткі й однозначні відповіді на пекучі проблеми в державі: причини і тактику жахливої війни на Донбасі, тотальну корупцію, зокрема – в силових органах, відсутність обіцяних на Майдані реформ та катастрофічну господарську кризу, спричинену об’єктивним не лише економічним станом. Але перш усього українці хочуть бачити в Церкві беззаперечний моральний авторитет.
Перед Церквами і релігійними організаціями України нині стоїть надважливе завдання: твердо відстоювати віру в Бога та гідність людини. І першим – визначальним - іспитом стануть зміни до Конституції, які Верховна Рада спробує затвердити вже восени.
Зараз тривають запеклі дискусії навколо статей про особливості самоврядування в окремих районах Донбасу. Справді, українська влада, мабуть, є одинокою в світовій історії, яка намагається змінити основний закон держави на виконання якихось ефемерних «мінських угод»… А якщо завтра нам нав’яжуть «одеські», «мукачівські» чи ще якісь «угоди», то ми також будемо підлаштовувати під них Конституцію?!
Проте зміни в основний закон держави згаданою вище нормою не обмежуються. Набагато небезпечнішими є статті, які фактично узаконюють т. зв. гендерну рівність, ювенальну юстицію, евтаназію, виключне право жінки на аборти та уможливлюють одностатеві шлюби. І хоча Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій завчасно скерувала цілий пакет пропозицій щодо неприпустимості таких підступних нововведень на адресу Верховної Ради, жодна з них депутатами не була врахована.
Тому українським Церквам потрібно негайно спільними й об’єднаними зусиллями сконсолідувати своїх вірних, зібрати мільйонні підписи з протестами, якщо потрібно – організувати масові маніфестації і не допустити дискримінаційних статей Конституції, які загрожують руйнуванням Божих Заповідей, знищенням родин і Богом встановленого шлюбу між чоловіком і жінкою. Якщо цьому не вдасться завадити, рівень довіри суспільства до релігійних організацій опуститься ще нижче.
Другий важливий іспит, який Церква хронічно провалює, - це дуже мляве реагування або й відверте мовчання на чисельні порушення суспільної і християнської моралі в політиці і в громадському житті та в засобах масової інформації. Здається, навіть в мирні часи Україна не здригалася від безнастанних актів жорстокості на мирних територіях, гучних шоу-оргій за участю багатотисячних натовпів неповнолітніх учасників, від масових пиятик під ширмою презентації різних торгових брендів тощо.
Зокрема, на Прикарпатті впродовж останніх років епіцентр цих гарячих розваг перекочував з Івано-Франківська на Буковель. Нема, мабуть, жодного тижня, щоб там під шапкою реклами туристичного бізнесу не відбувалося або стриптиз-шоу, або показ секс-моди, або різні пивні фестивалі, які закінчуються далеко за північ з цілком очікуваним фіналом. Як на це можна мовчати у той час, коли чи не щодня у наших селах і містах на колінах проводжають в останню дорогу захисників України, коли проливаються ріки сліз горем убитих матерів, молодих вдів, дітей сиріт?! ЦЕРКВА НЕ МАЄ МОРАЛЬНОГО ПРАВА МОВЧАТИ НА ЦЮ ГИДОТУ І НА ЗНУЩАННЯ НАД ПАМ’ЯТТЮ ЗАГИБЛИХ ГЕРОЇВ!
Але повернімося до Конституції і Верховної Ради. А чому б, наприклад, очільникам релігійних організацій, скажімо, на Західній – дуже побожній – Україні не ініціювати спільний форум з народними депутатами, тут обраними, кожен з яких перед виборами виявляв найвищі зразки побожності і меценатства (а таких є більше ста!), щоб спільно виступити на захист традиційної сім’ї і людської гідності і не допустити дискримінаційних, руйнівних статей в оновленому тексті Конституції. Суспільство оцінило б таку ініціативу дуже високо, а релігійні організації здобули б нових визнавців, які нині блукають манівцями у пошуку духовних орієнтирів…
* * *
Одного разу Ісус сказав своїм учням: «Кажу вам, що коли ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете до Царства Небесного… Тож нехай же буде ваше слово: “Так – так”, “Ні – ні”, а що більше цього, – те від лукавого» (Мт. 5, 37).
Україна нині, як ніколи, спрагла глибокої віри, справ милосердя і справедливості. І тому наведені вище слова Христові скеровані до кожного християнина, а особливо – до священнослужителів. Тому чинімо, як звелів Ісус: словами і вчинками кажімо «так!» – добру, і рішуче «ні!» - злу, бо половинчастість, літеплість і т. зв. толерантність за рахунок Божої Правди – то від лукавого.
о. Ігор Пелехатий / http://www.novazorya.if.ua
