Піст – це досить специфічний період часу. Його завдання полягає у тому, щоб підготувати вірних до правильного сприйняття певної події Священної Історії. Наразі, приміром, ми готуємося відчути Воплочення Предвічного Бога, готуємося гідно прийти до Новонародженого Христа. А що означає поняття «гідно»? «Гідно», між іншим, означає те, що ми маємо прийти до Господа цілісно. Не просто з’явитися на Різдвяні Богослужіння, не просто виконати обрядову складову святкувань, але й постати перед Богом «усім серцем своїм, усією душею своєю і всією думкою своєю» (Пор. Мт. 22, 37). Отже, завданням посту є віднаходження цілісності. Цілісним потрібно бути на усіх рівнях свого єства, потрібно мати цілісний світогляд, цілісне світовідчуття, цілісну волю, цілісну сферу емоцій. При цьому варто пам’ятати, що цілісність – це не аморфне змішання, а строга ієрархічна структура. Тому завданням посту є розстановка пріоритетів, їхня структуризація і поляризація.

Господь наш Ісус Христос є далеким від демократії і філософії постмодернізму, Він не визнає рівності та плюралізму цінностей. Йому потрібно щось інше, діаметрально протилежне – Він вимагає від нас тотальності й категоричності. Навчаючи, Ісус говорить: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той Мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той Мене недостойний. Хто не бере свого хреста і не йде за Мною, той недостойний Мене» (Мт. 10, 37-38). Отож, Христос вимагає від нас чітких пріоритетів, категоричної ієрархічності.

Слід звернути увагу на те, що Господь не говорить «той грішить» або ж «той коїть зло», Він говорить інакше: «той Мене недостойний». «Бути недостойним» означає не мати на щось права, в даному випадку – не мати права називати себе християнином. Без зайвої толерантності Ісус у щойно цитованому фрагменті Святого Письма показує свою схильність до дискримінації за ознакою світогляду. Коли Господь ходив по цій грішній землі, різноманітних конвенцій та декларацій ООН не існувало, якби ж вони існували, то, ймовірно, Він поставився б до них досить скептично і залишився таким же нетолерантним, яким ми Його знаємо. І саме тому Христос чітко говорить: «той недостойний Мене». «Недостойний, і все!» – вердикт остаточний, і жоден із міжнародних судів його не оскаржить…

І особиста гріховність кожного з нас, і історичний занепад християнства – це проблема недостойності як закономірного наслідку вибору хибних пріоритетів. Ми можемо називати себе християнами, носити хрестики, час від часу ходити до храму, однак ми не будемо достойними Христа, якщо Він не стане центральною віссю нашого світогляду, а відтак і життя. Якщо у центрі світогляду є Бог, то і будь-які наші вчинки, слова та помисли будуть сприйматися під кутом зору наших відносин із Творцем. Це буде міцний, цілісний світогляд. Якщо ж у центрі нашого світогляду буде щось інше (нехай і нейтральне за своєю природою), і при цьому ми будемо ідентифікувати себе з християнством, ми отримаємо духовну шизофренію. Ми станемо «літеплими», не холодними і не гарячими, станемо «анонімними атеїстами» (о. Олег Гірник), станемо симулякрами християнства – будемо позначати цю релігію (наприклад, поліпшувати статистику «християнського відродження України»), але не будемо правдивими учнями Спасителя.

У 1999 році американський соціолог Пітер Бергер запропонував новий термін – «десекуляризація». Цілком логічно розглядати десекуляризацію як процес, протилежний секуляризації, тобто як процес повернення релігії у суспільну сферу. Але що насправді криється за тим, що Бергер і багато інших аналітиків визначають як «десекуляризацію»? Що повертається: релігія (зокрема християнство) чи її симулякр? Я кілька разів зустрічав інформаційні повідомлення про нібито християнське і навіть католицьке оточення президента Обами. Хіба це не приклад підміни християнства його симулякром? Лишень подумати: католик входить до адміністрації виразно антихристиянського президента – хіба це не приклад симуляції Христової віри? Якщо в центрі світогляду стоїть Христос, то там немає місця для Диявола. Людина із цілісним християнським світоглядом може згрішити, одначе вона не може піти на тривалу і добровільну співпрацю із Дияволом і його слугами. А деякі сучасні «християни» можуть… Тож наше завдання (якщо, звісно, ми не хочемо поповнити ряди симулякрів) – не стати подібними на цих «деяких», і піст – це дуже хороша зброя у боротьбі з симуляцією.

Важливо усвідомити, що Диявол є не просто батьком брехні, він також є батьком симулякрів, а найдовершенішим його симулякром є Антихрист. На думку Євгена Маланюка, «найзгубніше» у Антихристі те, що він «удає Христа», що «він є Лже-Христос». І справді, той Антихрист, котрий втілюється у ході історії, не дуже схожий на страхітливого демона. Йому вдається відправляти людські душі до пекла і творити пекло на Землі саме тому, що він видається нам досить милим, привабливим, добрим. Симулякр – це брехлива копія, завданням якої є затьмарити собою оригінал. І Антихристу вдавалось, вдається і, очевидно, буде вдаватися виглядати привабливіше за Христа.

Господь прийшов у цей світ, щоб відкрити нам шлях до Небесного Царства. Антихрист запропонував людям дещо інше – «Прогрес», ідею здобуття Земного Едему, і гуманізм – теорію, згідно з якою людина є ціллю- і цінністю-в-собі, і про щось вище за себе їй думати непотрібно. Відтоді людство почало «прогресувати», тобто забувати про Небо і все більше грузнути в болоті. Звісно, дари Антихриста дуже часто вилазять боком, та цей віртуоз театральної гри кожного разу надягає все більш привабливу маску. От і сьогодні він виглядає досить перспективно, з ним хочеться мати бізнес, інвестувати у нього власну душу… Антихрист звертається до нас із голлівудською посмішкою на устах, тактовно і виважено говорить, власну солідність підтверджує зеленою волютою. Щоб ми не сумували, він пропонує нам колосальну сферу послуг. В обмін на якісь «нікчемні» переконання та принципи, Антихрист залюбки надасть можливість для кар’єрного росту і поліпшення фінансової ситуації. А головне, на відміну від Христа, він не схильний до дискримінації. Він толерантний, він – це найкращий захисник прав і свобод людини й громадянина…

Будучи симулякром християнина, перемогти симулякра Христа неможливо. Ба навіть більше, людина-симулякр нездатна не те, що противитись Антихристу, але й просто бачити, розрізняти це витончене зло. Все цілком логічно, адже християнство – це не ґаджет, не якийсь додаток. Воно не може бути збоку. Воно або є центральним змістом нашого життя, або його немає, а є симулякр. Антихрист не боїться симулякрів, навіть симулякра Христової віри. На Заході, приміром, він цілком толерантно ставиться до багатьох «християн», особливо тих, які у своїх «храмах» вінчають тварин і содомітів, а лесбійок висвячують у єпископи. Якщо ж ми побачимо, що слуги «Прогресу» закривають черговий католицький заклад для дітей, то це означає, що засновану на св. Петрі Церкву ворота адові не сокрушать ніколи. Не сокрушать Церкву, проте зможуть сокрушити багатьох недостойних…

Щоб розпізнати Антихриста і йому протистояти, потрібно мати надійний світоглядний стержень, яким, як уже зазначалося, є Христос. Лише тоді наша присутність на цій землі буде цілісною, і цілісною, відповідно, буде наша боротьба. «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той Мене недостойний». Недостойним є кожен, хто любить будь-яке творіння більше, ніж Творця. І не тому, що творіння любити неможна. Любити творіння потрібно, «бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Йо. 4, 20). Потрібно любити матір і батька, рідних і близьких, власну націю і все людство, дбати про інтереси своєї родини і Вітчизни, чинити опір силам глобалізації та лібералістичного виродження. Але будь-яка любов до творіння, будь вона дієва чи суто емоційна, має бути освяченою і просвітленою любов’ю до Творця.

Епоха Модерну, що лишилася за нашими плечима, була епохою роздрібнення і фрагментації. Постмодерн, що йде на зміну Модерну, не несе в собі нічого кращого. Перед нами постає все той же фрагментований світ, щоправда, абсолютно плоский, позбавлений сенсу, репрезентований на екрані гіперсимуляції. Цей світ пропонує стати плоскими і нам з вами, пропонує стати нездатними до жодної любові і жодної дії. Антихрист здійснює свої обіцянки, дарує Земний Едем – спокій і попкорн для глядачів позбавленої сенсу вакханалії. Відкидаючи Бога або ставлячи Його на задній план, Модерн дозволяв нам любити творіння, тепер же навіть любов до творіння вважається неполіткоректною. Постлюдина, котру виховує нинішня епоха, покликана стати номадом, перекотиполем, що мігрує від одного Інтернет-банеру до іншого, ні до чого не прив’язується, не поневолює себе путами любові. Що це, як не відплата за нашу недостойність? Але оскільки це відплата Господня, то вона справедлива і повчальна, адже кожна Божа кара – це дар.

Христові слова про недостойних – це заклик стерегтися гуманізму. Тепер, коли на зміну гуманізму приходять постгуманістичні тренди, ми можемо дуже чітко усвідомлювати, які наслідки несе в собі ігнорування Господньої волі. Тому попереду – доба Нового Середньовіччя, час відречення від Антихриста із його «Прогресом» і гуманізмом. Це, очевидно, буде революційне Середньовіччя, Середньовіччя підпільників, що роблять виклик усьому світові. І це Середньовіччя може народитися лише в наших серцях…

Сьогодні, готуючись зустріти Новонародженого Христа, ми маємо зачати у своєму серці дух Нового Середньовіччя, маємо відновити ту цілісність, тотальність, інтегральність, якої від нас очікує Господь. «Усе у Бозі і для Бога!» – саме під таким гаслом має відбутися внутрішня ревізія та інтеграція. Якщо ми будемо захищати «традиційні цінності» як цінності-в-собі, ми програємо. Моральні чесноти, сімейні цінності, цінності націоналістичні, усе те, проти чого воює Антихрист, є справжніми цінностями лише тоді, коли просвітлюються любов’ю до Господа. Нехай же Різдвяна Зірка, що понад дві тисячі років тому звістила прихід Спасителя, осяює нам шлях трагічного оптимізму, шлях у майбутнє, шлях Революційного Середньовіччя!

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ
www.banderivets.org.ua