Тверезо мисляча людина ні на хвилину не засумнівається в тому, що дитина є вагомою частиною родини. Багато подругів частково погоджуються з цією правдою і тому приймають від Бога дитину, але тільки одну! Максимум двох! Більше - нізащо на світі! Забувають про те, що, уникаючи у різний спосіб наступних дітей, кривдять тих, яких вже мають.

Батьки, які мають тільки одну дитину, зазвичай кажуть, що головне не кількість, а якість, що хочуть дати своїй вітчизні тільки одного, але доброго громадянина. На жаль, життя показує дещо інше. Історія вчить, що насправді великі люди походили з багатодітних родин. Якщо застановимося над тим, чому так є, то дійдемо до висновку, що кількох дітей можна виховати краще, ніж одинаків.

На перший погляд, це виглядає нелогічним, але насправді так є. Якщо вдома є більше дітей, то авторитет батьків і їхня любов краще розвиваються і раціональніше розподіляються, батьки не перешкоджають розвиткові особистості дитини безперервними повчаннями, ані не ослаблюють розвиток її волі, догоджаючи у всьому. Ось чому більшу кількість славетних людей нам дали багатодітні родини, а не ті, які мали одну дитину.

Наступне: де багато дітей, там кожне з них змалку привикає до зречення і поступливості. Де є більше дітей, там кожне мусить задовольнитися меншим і часто на свої забаганки чує: ″Ні, синочку! Ні, донечко! Треба й іншим дати!″ Властиво це є вихованням! Так діти вчаться панувати над собою, і пізніше, коли виростуть, зможуть легше переносити нестатки і поразки життя. Навпаки, де є тільки одна дитина, батьки її розпещують і в усьому догоджають. Усю свою любов і турботу скеровують на неї, обмежуючи дитину, тамуючи її природний розвиток, тому з неї виростає потворна, несмілива, розпещена, нездатна на опір людина.

Те, що з багатодітних родин зазвичай походять краще виховані особистості, має ще одну причину, а саме, що не тільки батьки виховують дітей, але й діти виховуються взаємно.

Кожен знає, що дитина має бавитися і потребує для цього необхідного товариства. Найвідповіднішим товариством для дитини є її рідня. Дитина, яка виховується без братів і сестер, властиво ніколи не була по-справжньому дитиною, не могла належно використати своїх дитячих років, перебувала завжди в товаристві дорослих, завчасно дозріла, є зарозумілою, складною, надалі знеохочена до життя, пересичена, завчасно старіє.

З ″одинаків″ і ″одиначок″ виростають понурі, замкнуті в собі, сумні, заздрісні, нещасливі діти, бо їхня душа не має променистих дитячих спогадів. Навпаки, де є більше дітей, там є більше радості, шуму, крику, більше забави, сварок, війни і миру - словом, діти переживають нормальний розвиток у дитячому світі.

Додаймо до цього те, що рідня не тільки є найкращим товариством для забав, але й найкращим вихователем. Діти, спілкуючись між собою, повинні завжди поступатися одне другому, в цей спосіб вчаться панувати над собою і приборкувати свої забаганки. В такий спосіб кожне з них переконується, що не тільки воно має право і голос, але і решта рідні.

Якщо більше родичів живуть разом, угамовують один одного взаємно, врівноважують і виховують. Між ними є тривалі конфлікти, але це, власне, виховує їхні майбутні характери, так само як камінці в струмку є гладкими, тому що неустанно між собою труться. Де більше родичів живуть разом, там кожен повинен навчитися карності, любові до ближнього, зречення і жертовності.

У зв'язку з цим питанням варто звернути увагу ще на одну справу, а саме, що не тільки батьки виховують дітей, але й діти виховують своїх батьків.

Виробляють у них чесноти, які повинні посідати добрі вихователі. Вчать їх жертвенної любові. Варто зробити аналіз душі жінки: яка зміна настає в ній, коли пригортає до себе новонароджену дитину. Незабутній образ, коли батько бере в свої сильні руки бажану і люблену дитину! Далі придивімося до зросту відповідальності, любові до праці, які пробуджує в душах батьків турбота про виховання дитини. Батьки повинні пам'ятати, що є відповідальними за кожне слово, сказане при дитині, за кожен приклад, який їй дають. Кожна дитина вважає своїх батьків найкращими, наймудрішими, найідеальнішими людьми, тож для дитини вони є найвідповіднішим ідеалом. Щаслива дитина, батьки якої є насправді ідеальними! Це велика пересторога для батьків, щоби старалися не відходити далеко від ідеалу, яким вони є в душах своїх дітей!

Якщо не вірите, що і діти можуть виховувати своїх батьків, то послухайте невелику історію про один випадок.

Жила собі маленька дівчинка, з якою мама щодня молилася вранці та ввечері. Одного вечора мама була дуже зайнята і не могла помолитися з донечкою, яка не давала їй спокою і кликала: ″Мамо, пішли молитися!″ Мама трохи нетерпеливо відповіла: ″Сьогодні помолись з татом!″ ″З татом? - відповіла дівчинка. - Тато не вміє молитися!″ Ніколи не бачила батька, який молиться, тому слушно могла припустити, що не вміє молитися. Дійсно, цей чоловік давно забув про обов'язки щодо віри і Бога, але завдяки увазі невинної дитини його затверділа душа зворушилася і звернулася до Бога.

Направду, треба бути повністю закаменілим, щоби ті слова не розчулили серця тата чи матері. В душах батьків має постати святе почуття доброї постанови і зміни на краще, коли дочка чи син скерує на них свій погляд, повний довіри, любові, віддання, пошани й ідеалів.

У такий спосіб діти виховують батьків.

www.saintjosaphat.org