Я недаремно почала говорити про любов, адже все в житті починається з любові. Неправильне розуміння життя на землі призводить до зачерствіння, закам’янілості серця. У світі споконвіку існує не тільки добро, але й зло. І що характерно: щоб людина стала поганою, не треба докладати особливих зусиль, але зробити людину хорошою – о, це потребує дуже великої праці.

Кожен з вас, батьків, по-своєму будує родинне вогнище, має найважливішу справу свого життя, дбаючи головним чином про матеріальний достаток. І якщо запитати – для чого, то майже сто відсотків відповість: „Заради дітей”. 

Погляньмо, що відбувається. Ми позачинялися від усіх і всього. Ми занурилися в це „забезпечення дітям щасливого майбутнього”, що самих дітей майже не помічаємо. А де вони? Хто й де їх виховує, чого навчає? У наш час наукових злетів, технічного прогресу, високих технологій, на жаль, не поменшало, а збільшилося зла, яке на кожному кроці чатує на юну душу. Як уберегти, захистити від цього наших дітей?

Зло багатолике, воно, як поцукрована отрута, проникає швидко. Зосередимо свою увагу на таких його проявах, як егоїзм, душевна черствість, жорстокість та агресивність. Зароджуються вони здебільшого не в роки юнацтва, а значно швидше, коли дитина робить перші кроки у житті. Пам’ятаймо, що ми часто випускаємо з уваги те, що діти надзвичайно спостережливі. Кожне слово матері й батька, їхнє ставлення до дитини, до своїх батьків та родичів, сусідів і взагалі людей, до тварин і рослин – усе фіксує допитливий дитячий розум, за прикладом найближчих, люблячих батьків, дає свою оцінку всякому вчинку.

Інколи можна спостерігати приблизно таку картину: молоді батьки гуляють зі своїм сином. У руках дитини іграшка – автомат. Хлопчик захоплено „розстрілює” всіх і все навколо. Літній чоловік зауважує: „Не можна стріляти в людей, у пташок...”. Це викликає обурення в батьків: „І чого чіплятися до дитини? Воно ж мале, грається собі”. Сьогодні він імітує гру, а в майбутньому може зробити це по-справжньому. Отже, дядько поганий, бо чіпляється, батьки хороші – захищають своє чадо. Що доброго виховує така гра?

Бувають діти, які на людях – сама ввічливість. А вдома від егоїзму, безцеремонності страждають рідні, найдорожчі люди. Чого ж варта така показна вихованість?

У деяких сім’ях немає належної поваги до старших, батьки в присутності своїх дітей грубо розмовляють з бабусею чи дідусем, мовляв, „не пхайтеся” – не ваша справа. В присутності своїх дітей обмовляють своїх друзів чи знайомих, не приховують свого зверхнього ставлення до сусідів, яких вважають людьми „нижчого сорту”. Ще інші брутально лають чужу тварину чи птицю, яка опинилася на їхньому подвір’ї чи городі. А потім, спостерігаючи за агресивністю свого сина чи доньки, дивуються: „І звідки це в нього?”

А скільки сімей потерпають через схильність батьків до алкоголю! Звісно, що це велике горе. Страждають передусім діти, вони стають озлоблені, агресивні, ображені на весь світ за своє обкрадене дитинство.

Скільки б прикладів не наводилося, у всьому і в першу чергу відповідальною є сім’я. Та аура, в якій виховується і формується дитина. Якщо в ній відбувається щось для неї незрозуміле, це буде відбиватися на її поведінці. Діти – це очі і вуха. Вони вбирають в себе поведінку оточуючих, а потім відповідають так само.

Впоратися з дитячою агресією можна, хоч це не так просто. Ніколи не можна відповідати агресією на агресію. Сім’ї, в яких батьки постійно спілкуються з дітьми, рідше стикаються з цією проблемою.

Дорогі батьки, пам’ятайте, що ставлячись байдуже до агресивних дій дитини, ви пропонуєте їй так званий агресивний шаблон поведінки, який закріпиться надовго чи назавжди. Тому терпляче намагайтеся навчити дитину аналізувати, слухати, порівнювати, хай пояснить вам про свій дискомфорт, власне про те, що її турбує.

Найгрубішою і неприхованою є фізична агресія – заподіяння фізичної шкоди: бійка, штовхання. А найпоширеніша – словесна агресія: образливі  прізвиська, лайка, погрози, докори, звинувачення, крик, верески. Останнє дуже поширене серед дітей шкільного віку, що звикли домагатися свого будь-якою ціною. Проявом агресії є і кидання спересердя предметів на підлогу (биття посуду), гримання дверима чи стукання кулаком по столу.

Необхідно пам’ятати, що вплив телебачення на психіку дітей різко відрізняється від подібного впливу на дорослих. За результатами досліджень учні молодших класів не можуть чітко визначити де правда, а де неправда. Вони щиро довіряють усьому, що відбувається на екрані. Ними легко керувати, маніпулювати їхніми емоціями і почуттями. Варто зазначити, що емоції, особливо негативні – це не однохвилинний спалах, а довготривалий стан. Емоції, що руйнують здоров’я дитини, – це гнів, злість, агресія. Близькі до них емоції страждання – біль, страх, образа.

Ми всі добре знаємо, що виховувати дитину треба шляхом добра, милосердя, справедливості, з якими діти повинні стикатися повсякчас, адже найбільше на психіку школярів впливає домашня атмосфера. Потім – те, з чим дитина стикається щодня у різних життєвих ситуаціях поза домом. І нарешті – це почерпнуте з телебачення, інтернету, з допомогою яких відбувається пізнання „дорослого світу”.

Різні „бойовики” та навіть дитячі мультфільми викликають жорстокість, насильство, злобу, агресію і ненависть. Проте не фільми-страшилки винні, а недостатня увага батьків до дитини. Без любові та уваги дитина росте психічно нездоровою.

Добре пам’ятається мені випадок, коли на подвір’ї одного з училищ між дівчатками зчинилася бійка. Замість того, щоб втрутитися і заспокоїти емоційних юнок, їхні ровесники це ганебне явища знімали на мобільні телефони. Коментарі тут, як кажуть, зайві.

Інколи дитяча байдужість, жорстокість є просто вражаючою. Однолітки дражнять, обзивають різними прізвиськами своїх однокласників, принижують слабших, насміхаються над зовнішнім виглядом, відбирають речі, нецензурно лаються та навіть погрожують. Від нудьги або в пошуках розваг знущаються над своїм ровесником або якоюсь тваринкою. Погодьтеся, що після такого фільми жахів уже виглядають невинною казкою...

Щось надламалося у світі, підірвані мости любові, черствіють душі, дитячі і дорослі, ми не вміємо контролювати свої емоції, відрізняти добро від зла, де святе, а де грішне. Будь-яке зло з’являється внаслідок порушення людиною морального закону Любові і Гармонії (Божої заповіді).

Отож спілкуйтеся зі своїми дітьми якомога більше. Чудовий, всесильний і тонкий інструмент виховання – слово. Як стверджує народна мудрість: добре слово лікує, а зле – калічить. У медицині існує думка, що грубе, жорстоке, образливе слово є тією іржею, що роз’їдає нервову систему людини.

А ще цікавтеся тим, які телепрограми дивляться ваші діти, з ким товаришують. Утверджуйте в юній душі імунітет проти зла, цікавтеся їх інтересами, що їх хвилює, чим вони живуть. Нагадуйте дітям Заповіді Божі, будьте уважними до них, звертайте увагу на кожен їхній вчинок, кожне слово.

Жан Жак Руссо писав, що вірний спосіб зіпсувати людину – це дати їй усе і не вимагати від неї нічого. Наші діти сьогодні справді мають усе. Та найбільше нині бракує любові, доброти, милосердя, прощення.

Хороші діти – найбільше щастя, найбільша винагорода за все, що зробила людина за своє життя. Не шкодуймо часу для творення найбільшої цінності у нашому житті. Знаходьмо цілющі джерела любові, черпаймо з них для наших дітей, щоб чистими і добрими були їхні душі.

Оксана ВЕРБОВСЬКА,

вчитель християнської етики.

м. Богородчани

novazorya.if.ua