Батьківство – це покликання, як стосується певних дій, прикмет, способу реалізації життя, а не означає посідати щось. Покликання до батьківства не зводиться до того, щоб мати дітей, але щоб виконувати батьківські функції, бути мамою і татом. "За самою своєю природою установа подружжя і подружня любов спрямовані до народжування й виховання дітей, якими вони немов увінчуються” (GS 53). "Діти є найціннішим даром подружжя і приносять батькам найбільше добра” (GS 54).

Подружня єдність між чоловіком та жінкою і нерозривність подружжя ґрунтується на внутрішній духовній єдності осіб, які входять в інтимне сопричастя життя силою Божественної любові. У подружжя ця духовна єдність в любові висловлюється також і в тілесний спосіб у статевому співжитті. Таким чином, статевий акт, згідно з самою природою, має подвійний характер: єднальний і дітородний.

У тілесному вимірі він здійснює єднання в любові чоловіка та дружину, і ця любов спрямована до плідності, до народження нового життя.

Дитина не приходить ззовні, щоб долучитися до взаємної любові подружжя; вона з'являється в самому серці цього взаємного дару, є його плодом і здійсненням. Чоловік і жінка виступають як образ Божий, коли, народжуючи дітей, стають діяльними сопричасниками творчої сили і батьківства Бога (пор.: Еф. 3,14-15; Мт. 23, 9). "У місії подружжя передавати життя і бути вихователями тих, кому вони його дали, чоловік і дружина є співпрацівниками Божої любові і наче її виразом” (GS № 61).

Жодна людина не виникає випадково, вона завжди є ціллю творчої любові Бога. Із цієї фундаментальної правди походить те, що здатність до дітонародження є вписаною в людську статевість,  - це, співпраця з творчою Божою силою.

Подружня любов єднає чоловіка та жінку, і вони стають "одним тіло” через їхню відмінність та взаємодоповнюваність. Тілесна єдність є виявом і символом єдності духовної. У момент зачаття паралельно діють Бог і подружня пара: батьки дають тіло, а Бог наповнює життєдайним духом. Дитина – це плід і видимий знак любові батьків, активне прийняття подружжям Божого дару.

Батьківство – це приведення дітей у світ, яке відбувається етапами:

В енцикліці "Humanaevitae” Святіший Отець таким чином трактує відповідальне батьківство. Це розпізнання свого завдання в цьому покликані, беручи до уваги різні аспекти:

Риси "безвідповідального батьківства”

Звістку про поповнення сім'ї, особливо першу, більшість чоловіків сприймає зі змішаними почуттями:

Залежно від реакції на повідомлення дружини про її вагітність, батьків можна поділити на такі категорії:

1. Дбайливі – можуть прибирати, попрати, сходити з дружиною на вечірню прогулянку. Попереджають всі її бажання. 

2. Уникаючі – ці раптом стають трудоголіками. На них несподівано звалюється такий шквал роботи, що переробити все протягом робочого дня просто неможливо. Доводиться постійно залишатися на безкінечні наради, колегії, консиліуми. 

3. Незворушні – справжнього чоловіка нічим не здивуєш. Жінка повинна народжувати, от хай і народжує. 

4. Учені – постійно підсовують дружині літературу про правильне харчування, гімнастику для вагітних. Таким чином вони виявляють свою увагу.

За даними соціологів середньостатистичний український батько лише 4 хвилини в день приділяє увагу вихованню дитини. Лише 32% татусів допомагають дітям робити уроки.

А тих серед чоловіків, хто доглядає хвору дитину – лише 10%

Лише 24% татусів у своїх обов'язках мають супровід дітей до школи. Можливо, це якраз ті хвилини, коли по дорозі до школи тато ще й "виховує” своїх дітей? Для інших зацікавленість навчанням власних дітей обмежується переглядом табелю.

Бажання мати дитину часто випливає із наступних міркувань, а саме, як батьки сприймають власну дитину:

Дитина плоть від моєї плоті: батьки неодмінно хочуть вкласти у свою дитину сласні життєві цінності. Дитина – продовжувач справи батьків, звичаїв, традицій. Батьки вимагають від дочки чи сина наслідування їх круті повороти в житті. Вони сприймають власну дитину лише як власне творіння. Не маючи поваги до свободи дитини, батьки підміняють любов до неї любов'ю до власних життєвих цінностей.

Дитина – моє виправдання перед людьми: дитина народжується як суспільна необхідність, тому що так прийнято у суспільстві, так нормально. При цьому батьки можуть займатися різними справами, а дитину вони мають як дань загальноприйнятим нормам. Вдягнута як всі, харчується не гірше за інших, досить зайнята: школа, студія, репетитор. Через дитину підтримується імідж самих батьків. При чому саме дитина нічого не означає для батьків. Дитина має добре вчитися, поступити в інститут, влаштуватися на престижну роботу, вміти заробляти гроші, мати сім’ю.

Дитина – моя опора в старості: деякі батьки виховують в дітях чутливість до потреби, здатність до турботи і піклування, вірності лише їм. Це настанова очікування. Постійно ведеться контроль за рівнем турботи, прихильності до батька та матері. Батьки можуть проявляти капризи, невдоволення, демонструвати хвороби і немічність, які культивуються лише з однією метою – утримати увагу та турботу дитини на собі.

Дитина дісталася дорого: якщо дитина в дитинстві багато хворіє, то в материнській душі розвивається сильні навички реагувати на її найменші розлади. Скоро вона перестає розрізняти, де у дитини капризи, а де насправді дитина потребує її участі. Мама стає роздратованою, або до крайності строгою, вимогливою, або навпаки, уразливою; або інакше – підлеслевою, адже дитина для неї – центр життя.

Еротична пристрасть: сьогодні немало матерів, що самі виховують синів, явно чи відкрито страждають цією хворобою. Невдоволеність чоловіком чи його відсутність пробуджують еротичну пристрасть до власного сина. Виражається вона у чуттєвій ніжності, інколи навіть у кокетуванні, яке сама мати не помічає. Якщо є друга дитина, і це дівчинка, то вона буде почувати постійне позбавлення любові. Неувага сина може породжувати материнські капризи, істерики та сцени, які будуть відбуватися, добиваючись прояву синівських почуттів.

Дитина – компенсація за відсутність чоловіка, дружини чи життєву невдачу: прихильність та привя'занність до дитини у цьому випадку може значно порушити весь розвиток дитячої душі, тому що замикає дитину на батьках, послаблює його волю, виховує до егоїзму та себелюбства

Дитина – професійно-педагогічне доповнення батьків: дитина для батьків, це те саме, що і помідорний кущ на городі. З цього куща батьки хочуть мати добрий урожай і для цього пробують різні способи і варіанти його вирощування, так і з дитиною вони чинять так як з предметом своїх педагогічних експериментів. Після прочитання ще однієї книги про виховання дітей, вони маючи нові ідеї, хочуть їх спробувати на власній дитині. Спочатку батьки будуть захоплені ідеєю розвитку пам'яті у дитини, іншим разом – ідеєю трудового виховання, в третій раз – ідея виховання волі через закалювання...

Дитина – спроба укріпити (чи збудувати) сім’ю: зазвичай зустрічається у жінок, які ставлять собі замету укріпити стосунки в сім’ї, повернути чоловіка, чи попередити його відхід, "прив'язавши” до себе дитиною, або примусивши таким чином партнера одружитися. Така поведінка матері є основною причиною порушення протікання вагітності, передчасних пологів, відсутності молока у матері, хворобливості малюка.

Дитина як дар Божий: сприйняття кожної дитини з радістю, як знак милосердя Божого та Його благословення. Як плід співпраці між Богом та батьками.

Треба зазначити, що чоловік починає в повноті себе відчувати батьком у трьох випадках:

Але поки батьківські почуття не прокинулись, ліпше, що можу зробити батько – це любити матір своїх дітей.

katolyk.org.ua