Вважаємо, що Десять заповідей Божих — це десять моральних цінностей людини, які мають бути дороговказом у певних життєвих ситуаціях. На відміну від епікурейського вчення (їж, пий, веселись, тому що завтра помреш від безцільного існування), християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей. Визріває питання: яким чином ознайомлювати дітей зі змістом Біблії, учити жити за християнськими законами, оскільки освіта в Україні має світський характер.

На наш погляд, є кілька шляхів залучення дітей до християнства. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім'ї, оскільки саме вона виховує дитину своїм прикладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні установки мислення, способи поведінки, життєве ставлення до навколишнього світу і самої себе. Окрім того, сім’я є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності.

Правдива християнська сім’я є скарбницею цінностей, носієм і плекальницею традицій. Сучасна сім'я поряд із проблемами економічного характеру переживає кризу духовну. Зникають такі цінності, без яких сім’я не може існувати, — подружня вірність, взаємоповага, а також материнство і батьківство.

Коротко розглянемо деякі проблеми сучасної сім’ї.

Найбільш важливою на даному етапі постає проблема розлучень, подружньої невірності. За даними соціологічних досліджень, кількість сімей, що розпалися, зросла майже в 1,5 рази, хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: "Що Бог з'єднав, людина нехай не роз’єднує". Тому даються церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю. Подружжя наділене рівними правами, хоча й різними покликаннями. Традиційно чоловік є захисником сім'ї і її годувальником, дружина — берегинею домашнього вогнища.

У давніх сім'ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалося за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Сьогодні цивільним шлюбам, а часто і церковним, не надається особливого значення: вінчання в церкві багатьма, на жаль, розглядається як народний звичай і традиція.

Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової сім’ї багато шлюбів, зважаючи на різні причини, часом незначні, розпадається, у результаті чого травмуються найменш захищені члени сім’ї — діти. Наступною проблемою сучасної християнської сім'ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути матеріального добробуту, а вже потім — народжувати дітей. Коли ж ми звернемося до історії, то побачимо, що здебільшого сім'ї наших прародичів були багатодітними.

За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням християнської сім’ї, оскільки подружжя — це спільнота, пов'язана любов'ю, є одним тілом. Тому сім’я повинна нести повну відповідальність цієї любові, творити нові життя. Однією з основних проблем сучасної сім’ї є байдужість у вихованні дітей. Ця проблема виникає як через економічні проблеми (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів сім’ї у завтрашньому дні) , так і через незнання батьків основ виховання дітей. На наш погляд, ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі. У вихованні дітей батькам потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких любов — найвища ознака злагоди і довіри.

 Щодо християнського виховання дітей, то перед батьками мають стояти такі завдання: 1. Навчити дітей християнської віри, молитви, любові до Церкви і відвідування Богослужінь.

2. Виховувати дітей у правдивих християнських чеснотах.

3. Підготувати дітей до самостійного християнського життя.

4. Виховувати обов'язковість.

5. Прищеплювати почуття справедливості (“Хто живе за правдою, той живе за Христом, той живе за Божими законами”).

6. Виховувати послух.

Релігійне виховання в сім'ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, оскільки прилучення дитини, підлітка до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам , як підліткова злочинність , наркоманія, проституція , бродяжництво тощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви “ Отче наш ” , домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливо лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого спасителя, тобто через віру. Передусім потрібно виховувати у дитини шану до батьків, працьовитість та повагу до старших.

Великий вплив на формування сім'ї, що є однією з важливих умов виховання морально-етичних якостей у дітей, справляє спільне сімейне святкування урочистостей і християнських свят (наприклад, Різдва Христового, Великодня тощо). Зауважмо, що такі традиції, як зустріч всієї сім’ї за столом, вшанування найстарших (носити вечерю дітям до своїх близьких родичів на Святвечір) дають змогу дитині, підлітку осягнути й задовольнити ще неусвідомлену дитячу потребу в теплих людських взаєминах, спілкуванні з дорослими “на рівних”, чого так прагнуть підлітки. Дитину не направляють на добрий вчинок — лише дають можливість виправлятися в найкращому з правил поведінки — у принесенні добра, усмішки, почуття вдячності.

Близько 75% батьків не знають таких моральних якостей, як чесність, порядність, любов до людей, звички до здорового способу життя.  Прикро, що меншої уваги у батьків заслуговує така християнська якість, як безкорисливість: більшість тат і мам не вважають необхідним виховувати її у дітей. Вчать дітей, що все на світі можна купити.

Але одним із шляхів залучення підростаючого покоління до норм християнської моралі є вивчення Біблії в недільних школах, які працюють при церквах, духовних семінаріях тощо. Цей шлях “спрацьовує” в тій ситуації, коли батьки з повагою ставляться до релігії, християнства зокрема, бажають, щоб їхні діти опановували Біблію, але самі ще не досить релігійні чи ознайомлені з Біблією недостатньо, принаймні для того, щоб пояснювати її дітям.

Доволі часто батьки, що позитивно налаштовані на прийняття дитиною віри в Бога, саме через дитину приходять до віри. Це є особливо актуальним у наш час, коли діти значно легше йдуть до Бога, ніж їхні не виховані у вірі в недалекому минулому батьки. Не випадково слова Ісуса Христа про дитячу чистоту і щиру віру є повчальними і корисними для християнського виховання у сім’ї: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18,3).

Віктор Березовий / Голос Живої Вервиці / http://www.livingrosary.org.ua/