За Польщі чимало з наших галичан жили й працювали в різних куточках Речі Посполитої. Нужда гнала бідного українця з дому в чуже ярмо, часом аж за океан. З далекої чужини привозили вони до рідної хати не тільки якийсь там зарібок, а й багато різних приповісток, незвичних оповідок та життєвої мудрості.

Розповідав чоловік однієї моєї знайомої, що працював на шахтах на півдні Польщі, про трафунок в одній польській родині.

...Його товариш, тяжко зморений і спрацьований, прийшов додому і став казати до жінки: "Хочу ковбаси!" Жінка вжахнулася, адже була Страсна П'ятниця. Вона йому і те, й інше на стіл - всі його улюблені страви. Тобто догоджає з усіх сил, як може. А він уперся на своєму: давай ковбаси і все!

Зазвичай до війни майже в кожній польській оселі на почесному місці в світлиці були обладнані куточки у вигляді шопок з фігурами Святих осіб. Ці шопки прикрашалися квітами і заслонялися такими собі фіранками. Це виглядало дуже файно. Була така шопка також і в домі цієї побожної родини. Господиня не на жарт стривожилася такою зовсім невеликопосною забаганкою свого чоловіка і почала опам'ятовувати його: "Чи ти, бува, не здурів, чоловіче?! Та ж он Матка Боска дивиться на тебе!"

І тоді той чоловік придумав - що б ви гадали? Його голова працювала в той момент чомусь тільки в напрямку жолудка. Придумав він такий викрутас. Каже до жінки: "А давай заслонимо Матері Божій очі, щоб вона не бачила!" Роззлостилася тоді жінка і врешті махнула на нього рукою: роби, що хочеш! І чоловік віддався на волю своїх земських пристрастей, на волю потреб живота. Не під силу йому стало умертвлення. Забув він про те, як терпів Христос заради нас, грішних. Наївшись, завалився спати і захропів на всю хату.

А на ранок - лишенько! Лице в того чоловіка все спухло, очі йому запливли, ніц не міг бачити. Похорував трохи бідолаха і небавом віддав Богові душу.

Кажуть, нібито важко любити Бога. "Хто любить Мене, той заповіді Мої берегтиме" - казав Ісус Христос. Звичайно, грішити завжди приємно і легко. Але перед тим, як віддатися гріхопадінню, згадаймо: чи так само приємно буде нам летіти в пекельну пропасть?..

Стефанія ГНАТІВ, 88 років
м. Львів-Скнилів
Дзвін з Фатіми 3(68), травень-червень 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org