Ця повчальна історія почалась з того, що Анатолій, сусід Мирослава, приніс додому цуценя, яке йому подарував один старий знайомий.
Жили вони в невеличкому двоповерховому будинку на тихій вулиці. Навколо будинку було огороджене подвір’я, зайти в яке можна було з вулиці через хвіртку або ворота, які закривались, а вхід в будинок був з тильної сторони подвір’я.
Толік випускав бавитись цуценя на подвір’ї, і воно бігало, граючись зі своїм хазяїном і сусідами. І все б нічого, якби не порода цієї собаки – це був пітбультер’єр, з породи тих псів, власників яких в західних країнах прирівнюють до власників вогнепальної зброї.
Якщо такий пес вчепиться зубами в свою жертву, то така хватка називається мертвою, відтягти його дуже важко.
Як відомо, діти ростуть швидко, особливо чужі, що ж до цуценят, то оглянутися не встигли, як Рембо, так Толік назвав своє цуценя, виріс до розмірів дорослого пса, з гострими зубами і тупою мордою. І не знати з якої причини, але цей пес незлюбив Мирослава.
При його появі він гарчав, намагався кинутися на нього. Толік тоді хапав пса за нашийник і казав: «Не бійся, він тобі нічого не зробить, він просто бавиться».
Але Мирослав одного разу був свідком, як такий самий пес вчепився в задню ногу іншої собаки, і п’ять дорослих чоловіків хвилин п’ятнадцять не могли його відтягнути.
Толік проживав із своїм батьком, невеликого зросту худеньким чоловіком, який, за відсутності хазяїна, вигулював собаку на подвір’ї.
Щоправда Рембо виводили гуляти на поводку і навіть деколи одягали намордник, але на подвір’ї все це здіймали, щоби пес міг вільно побігати. І такі моменти були найнебезпечнішими для Мирослава.
Одного разу, коли він спускався сходами з другого поверху, двері квартири Толіка відчинились, і звідти вийшов його батько, тримаючи собаку на поводку. Поводок був десь до двох метрів завдовжки. Вибігши, пес вздрів Мирослава і миттю кинувся на нього, роззявивши пащу. Хтозна, що могло статися, якби не поводок.
З великими труднощами батько втримав Рембо, але той все-таки дотягнувся до поли Мирославової куртки, і одним зубом роздер її, як лезом бритви, сантиметрів на два. «Нічого собі, гострі зубки!» – подумав Мирослав.
Іншого разу, повертаючись додому, Мирослав побачив Толіка із закривавленою рукою. «Граючись, ненароком зачепив», – винувато пояснив той. Ще йому розповідали, як сусід, який підвозив своєю машиною Толіка і його пса, ледве ухилився від його зубів, коли той кинувся на нього ззаду, а міг би втратити скальп.
Було ясно, що будь-коли може статися біда. Мирослав намагався поговорити з Толіком і вимагав, щоб той виводив пса тільки з намордником і на поводку. Але той тільки казав, що нічого не станеться, що Рембо тільки грається і ніякої небезпеки немає.
– А твоя закривавлена рука? А те, що він кидався на мене?
– Це все випадковість.
Настала пізня осінь, і темніти почало рано, а Мирослав повертався з роботи пізно. І коли відчиняв хвіртку, входячи на темне подвір’я, молився, щоб щасливо дійти додому. Так далі тривати не могло.
Нерви в Мирослава почали не витримувати. Під вечір в його голові крутилося тільки одне: як щасливо добратися додому. В голову лізли різні думки, як вирішити цю проблему – від того, щоб налякати свого сусіда «крутими» хлопцями, до того, щоб отруїти собаку.
До дільничного він звертатися не хотів, не бажаючи вплутувати міліцію в цю справу, а отруїти пса було не так то легко, тим більше, що після цього він нажив би собі ворога.
Перед приходом додому він почав дзвонити дружині, вказуючи приблизно час, коли прийде, і та мусила чатувати на подвір’ї і на сходовій клітці, щоб Мирослав безпечно зайшов до хати. Існувала й певна небезпека для дітей.
На Мирослава деколи находила така лють, що він подумки насилав різні кари на свого сусіда. Але його стримувало те, що він був людиною релігійною і ходив до церкви. Він навіть питав поради в старого священика, як йому бути, і той, на здивування Мирослава, порадив йому отруїти пса.
«Це є звірятко», – сказав він, – «і якщо воно є небезпечне для вас, то, зробивши так, гріха мати не будете». Але Мирослав не хотів цього робити.
Якось під час вечірньої Служби Божої йому спало на думку відмовити декілька молитов за свого кривдника і його батька. З того часу щодня молився за них. «А чому б не дати за нього на Службу Божу і не прийняти за його навернення Святе Причастя?» – подумав якось.
Мирослав дав спочатку на одну Службу Божу, потім на три і, нарешті, на 30 днів. Не минуло й семи Служб Божих з тридцяти, під час яких він приймав за навернення свого сусіда Святе Причастя, як Анатолій виїхав зі своєї квартири в іншу, яку він найняв, забравши і свого ненависного пса.
Через деякий час злий собака почав становити серйозну загрозу і для самого господаря, якому прийшлось за допомогою лікаря-ветеринара його безвихідно усипити.
І тут Мирослав згадав слова Ісуса Христа з Євангелії: «А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних.
Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять?
Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 44-48).
Мирославу стало соромно, соромно за те, що він сам хотів вирішити свої проблеми, а не вдався одразу по допомогу до Господа Бога.
«Як часто, – думав він, – ми тріпаємось, вигадуємо якісь комбінації, вдаємось до всяких пройдисвітів та екстрасенсів, щоб вирішити якісь свої проблеми, коли потрібно лише одного: очиститись з наших гріхів і звернутись зі своїми бідами до нашого Доброго Господа через молитву, піст, покаяння і Святе Причастя в наших намірах.
І якщо вони є чисті й корисні для нас, Бог обов’язково їх вислухає і не забариться з допомогою. «Все, що не попросите в моє ім’я – дасться вам». Для Мирослава раптом стало ясно, що диявол дуже боїться, коли внаслідок його підступів людина, проти якої вони спрямовані, не злиться, не мститься, а починає благословити і молитися за того, руками якого сатана чинить зло.
Він одразу залишає ту людину, бо не хоче, щоб ми молились один за одного, особливо за чиєсь навернення. Якщо не хочеш мати ворогів – не проклинай їх і не бажай їм зла, а молися за них і благослови їх, бо вони теж є дітьми Божими і Він їх любить не менше ніж нас, і «станете синами Отця вашого, що на небі…»
***
Всі події, викладені в цьому оповіданні, є реальними, змінені тільки імена, і автор, учасником яких він був, міг би навести ще декілька аналогічних прикладів зі свого життя. Молитва, піст і Святе Причастя – ось наймогутніша зброя в боротьбі проти диявола.
«Цей рід виганяється молитвою і постом», – казав Ісус Христос. Зараз, коли пишу ці рядки, наша Батьківщина знаходиться у великій небезпеці. Руками Путіна диявол хоче знищити нас, хоче знову насадити тут розбрат, брехню, підкуп, ненависть, зло.
І робить він це руками опущених, зомбованих наскрізь брехливою кремлівською пропагандою, обдурених людей: сепаратистів, диверсантів, терористів, – просто морально деградованих, за яких треба багато молитися і постити.
Але Ісус Христос виразно казав: «Петре, ти скеля, на цій скелі я побудую свою церкву і ворота пекольні її не подолають».
Тому, любі браття і сестри, закликаємо вас: моліться і постіть за навернення тих обдурених людей, руками яких ЗЛО робить свої чорні діла, моліться за тих, хто керує ними і направляє їх, моліться за навернення Росії, до чого ще майже сто років тому закликала Пречиста Діва Марія.
Господь Бог не хоче смерті грішника, а його навернення, і ми, як це не дивно звучить, можемо допомогти Йому в цьому; так, так, саме ми, немічні і грішні люди. Ми маємо багато спасенних молитов, серед яких наймогутнішою є Вервиця.
Але найдієвішим є жертвування Служби Божої і Святого Причастя в цьому намірі. І сатана відступить від них. Якщо ми не будемо байдужі, бо теперішнє лихо стосується всіх нас, і пожертвуємо бодай по три Служби Божі і Святі Причастя в цих намірах, то всі пекольні плани Кремля і його очільника неодмінно розсиплються в прах.
І пам’ятаймо: якщо ми вважаємо себе християнами, то не можемо бути осторонь, не можемо просто дивитись, як руйнують нашу Неньку-Батьківщину.
Ця жертва є під силу будь-кому, але наслідки її будуть справді спасенними для нас. Доведемо політикам, що не вони, а Бог керує світом!
З вірою і надією до Господа Бога – і Він неодмінно вислухає, помилує і спасе нас.
СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ!
http://www.misionar.info
