У Катехизмі Католицької Церкви (п. 2111) знаходимо таке твердження:
“Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним і необхідним. Пов'язувати успішність молитов або сакраментальних знаків лише з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, - означає впасти в забобони (Пор. Мт. 32, 16-22).”

Які ж бувають марновірства й що не треба робити на християнських похоронах?


Поховальні обряди були оточені від давна різними марновірствами й прикметами. Так трапилось внаслідок гріхопадіння. Читаємо в Катехизмі Католицької Церкви (п. 397-401):

"Людина, яку спокусив диявол, дала вмерти у своєму серці довір'ю до свого Творця (Пор. Бут. 3, 1-11.) і, зловживаючи своєю свободою, не послухала Божої заповіді. Саме в цьому полягає перший гріх людини (Пор. Рим. 5, 19.). Усякий гріх надалі буде непослухом Богові і браком довіри до Його доброти.

У цьому гріхові людина поставила саму себе вище від Бога і цим самим погордила Богом: вона вибрала себе замість Бога, проти вимог свого стану створеної істоти, а відтак проти свого власного добра. Створена у стані святості, людина призначена бути цілковито «обожненою» Богом у славі. Піддавшись спокусі диявола, вона захотіла «бути, як Бог» (Пор. Бут. 3, 5.), але «без Бога і понад Богом, а не згідно з Богом» (Св. Максим Сповідник, Книга про спірні питання.)

Св. Письмо показує трагічні наслідки цього першого непослуху. Адам і Єва відразу втрачають благодать первородної святості (Пор. Рим. 3, 23.). Вони бояться Бога (Пор. Бут. 3, 9-10.), фальшивий образ Якого вони собі створили - Бога, заздрісного на Свої привілеї (Пор. Бут. 3, 5.).

Гармонія, у якій вони жили і яка була встановлена завдяки первородній праведності, зруйнована; зруйноване і панування духовних властивостей душі над тілом (Пор. Бут. 3, 7.); єдність чоловіка і жінки зазнає напруження (Бут. 3, 11-13.); їхні стосунки відтепер позначатимуться пристрастю і жадобою панування (Пор. Бут. 3, 16.). Гармонія зі створеним світом розірвана: видиме створіння стало для людини чужим і ворожим (Пор. Бут. 3, 17. 19.). Людина спричинилася до того, що створіння було «підпорядковане суєті» (Рим. 8,20). Нарешті, здійсниться виразно оголошений наслідок непослуху (Пор. Буг. 2, 17.): людина «вернеться в землю, що - з неї її взято» (Буг. 3,19). Смерть увійшла в історію людства (Пор. Рим, 5, 12.).

Після первородного гріха справжнє «нашестя» гріхів заповнює світ: братовбивство Авеля Каїном (Пор. Буг. 4, 3-15.); повселюдне зіпсуття як наслідок гріха (Пор. Бут. 6, 5. 12; Рим. 1, 18-32.); так само в історії Ізраїпя гріх виявляється передовсім як невірність щодо Бога, Союзу і як порушення закону Мойсея; навіть після Відкуплення, здійсненого Христом, серед християн гріх виявляється численними способами (Пор. 1 Кор. 1-6; Од. 2-3.). Св. Письмо і Церковна Традиція не перестають нагадувати про присутність та універсальність гріха в історії людини:
«Те, що відкриває нам Боже Об'явлення, підтверджується нашим власним досвідом. Бо людина, коли загляне у глибину свого серця, також помічає, що вона схильна до зла, і занурена у численні нещастя, які не можуть походити від її Творця, що є добрим. Людина, часто відмовляючись визнати Бога своїм початком, руйнує належний стосунок своєї остаточної мети й одночасно розриває всю гармонію і стосовно себе самої, і щодо інших людей і всіх створених речей» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium eе spes », 13, § 1.)".

Марновірства з’явилися внаслідок хибного розуміння Бога. Людина, під впливом натхнень злого духа, змінила своє ставлення до Милосердного Бога Отця і вбачала в Ньому безособову, байдужу, нелогічну, далеку силу, яку треба прихиляти до послуху собі різного роду рітуальними жестами, а навіть жертвами.

Зокрема можна привести багато похоронних прикмет і марновірств, зв'язаних зі смертю й похованням. У кожній місцевості, де немає гідного християнського виховання, існують свої дивні традиції поховання. Віра в любов і прихильність Бога, яку Він довів людям через смерть на Хресті свого Сина за наші гріхи і через Його воскресіння до життя, спонукала християн до зрілого і гідного пережиття своєї особистої Пасхи, тобто Переходу з цього світу до Небесного Царста. Невіра в Вічне Життя з Ісусом, а також відсутність як освіти, так і досвіду молитовного життя, привело багато середовищ людей до реалізації своїх страхів перед смертю в різного виду забобонних практиках.



Назвемо деякі похоронні звичаї й марновірства, які християни не повинні брати до уваги, а радше в них каятись, переосмислювати нелогічність таких вчинків і з них сповідатися:

класти в труну гроші, речі й продукти; навіть якщо з якоїсь причини були куплені зайві приналежності для поховання;
класти на лице покійного млинець, а потім з'їдати його, вірячи, що цим знищуються гріхи покійного;
уважати, що найближчим родичам померлого не можна брати участь у перенесенні труни, щоб не спричинити чергової смертей у родині.
вірити, що людина, що випадково встала під час відспівування між труною й вівтарем, неодмінно незабаром помре;
вірити, начебто людина, що повернулася в будинок після виносу тіла й до повернення з цвинтаря, неодмінно помре;
вірити, що людина, що йде перед труною піде за померлим;
уважати, що не можна дивитися з вікна на похоронну процесію, а то вмреш;
уважати, що даючи на поминки столи й стільці, приведеш у свій будинок смерть;
на поминках ставити «для покійного» чарку горілки й хліб і зберігати цю «поминальну чарку» до сорокового дня;
лити горілку в могилу;
вимовляти: «Так буде тобі земля пухом»;
вірити, що душа померлого може приймати вигляд птаха або бджоли;
вірити, що якщо покійний не відспіваний, то його душа залишається на землі примарою;
вірити, що похоронну землю, яку дають на “заочному відспівуванні”, не можна зберігати в будинку більше одного дня;
вірити, що якщо людину поховати без руки або ноги, то й у тім світі він буде залишатися калікою. Цей поганський забобон послужив основою омани в деяких християн, які боялися, що в Судний день їхня близька людина повстане з мертвих без кінцівки й на вічність залишиться інвалідом;
вірити, що кремація може послужити причиною хвороб дітей або онуків кремуємого;
вірити, що тіла згорілих на пожежі не воскреснуть у Судний день. Серед деяких християн існує острах, що спалення неминуче прирікає покійного на пекельні муки (проводяться паралелі між вогнем крематорію й геєною вогненної).
класти під труну покійного сокиру;
кидати монети в труну, у могилу;
гойдати труну з тілом над порогами;
зупинятися на перехрестях;
“заземляти” тіло, мовляв, щоб погана енергія пішла в землю;
плакальниці при покійному - теж не церковна традиція.
закривати в приміщенні де перебуває покійний вікна й кватирки. Тримати вхідні двері або двері в кімнату з небіжчиком закритими;
закривати тканиною дзеркала. Дзеркала закривають неначебто для того, щоб душа покійного, побачивши себе, не злякалася. Інший варіант тлумачення: щоб покійний не налякав родичів. Уважається також, що через дзеркало душа може піти в темний світ «задзеркалля», де панує диявол і правлять біси. Насправді цей звичай пішов з далеких часів, коли в багатих будинках драпірувалися чорними тканинами дзеркала й кришталеві люстри, щоб вони своїм розкішним блиском не відволікали молящихся від молитви;
на час похорону забирати із квартири тварин (собак, кішок), особливо собак. Уважається, що виття або гавкіт собаки лякає душу покійного. Поганою прикметою вважається, коли кішка запригує в труну з покійним;
після виносу покійного з будинку обов'язково миють підлоги. У такий спосіб вимивають із будинку смерть. Або ж, коли виносять небіжчика, у будинку перевертають столи, стільці. У цьому немає необхідності. Все це пов'язане з поганськими звичаями;
двічі зупинитися по дорозі від будинку до цвинтаря. Це пов'язане з релігійним обрядом, за яким можна двічі служити молебень за померлого: при виході із дому і на цвинтарі. Церковний звичай забутий, а те, що труна з небіжчиком повинна бути поставлена у двох місцях, - пам'ятають;
не приносити з цвинтаря живі або штучні квіти. Уважається, що зробивший це буде довго й важко хворіти;
не приміряти одяг для померлого при його покупці. Уважається, що людина, навіть не знаючи для кого купується одяг, примірить свою смерть;
класти в труну окуляри або протез, що належать померлому;
нічого не лишати з речей померлого, якою би коштовною і гарною, не була б ця річ, щоб не взяти на себе чужі лиха й хвороби;
щоб не накликати в будинок нову смерть на поминальному столі не повинно горіти більше однієї свічі;
у того, хто на поминках сильно нап'ється, діти будуть п'яницями. Пияцтво на похоронах і взагалі будь-де є хамством і безкультур’ям, що само в собі є шкідливим і ранить суспільство.

Будь яку інформацію стосовно культури християнського похорону можна дізнатись від католицького священика на парафії. Варто пройти ретельну катехизацію для дорослих і завжди застосувати принцип здорового глузду.

о. Олег Сартаков / http://dc.lviv.ua