Пречиста Діва Марія, відвідуючи свою Родичку Єлизавету, співає гимн подяки Всемогутньому і Вічному Богу за всі ласки, які Він уділив для Неї: "Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо Він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім'я" (Лк. 1, 46 - 49). Святий Йосиф також у тяжких своїх випробуваннях і сумнівах отримував підтримку і потіху зі Св. Віри, з молитви. Свята Родина з Назарета шанувала і була вірна приписам Божого Закону: "Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай на свято" (Лк. 2,41 - 42). З цього випливає, що у Пресвятій Родині панував дух Божий, дух молитви. Сьогодні запитую вас, дорогі християнські родини: чи наслідуєте ви Пресвяту Родину з Назарета, чи ви, батьки, разом зі своїми дітьми дотримуєтеся приписів і Законів Божого та Церковного? Чи у ваших родинах має місце спільна молитва не тільки на Святий вечір і перед Великоднім сніданком, а впродовж цілого року? Батьку і мати, чи ви самі виконуєте третю Заповідь Божу, яка голосить: "Пам'ятай день святий святкувати", і другу Заповідь Церковну, яка гласить: "В неділі й свята Службу Божу побожно вислухати"? Чи ви самі дотримуєтеся цих Заповідей і в дусі Святої Віри виховуєте ваших дітей? Скільки є тих родин, яких можна сьогодні назвати практикуючими християнами? Дуже мало. Отже, першою причиною кризи родинного життя є занедбання в наших родинах свого християнського обов'язку - молитви, з чого і випливає втрата і відступництво від Святої Віри.
Друга причина кризи християнських родин - боязнь випробувань і терпінь у родині. Кожна молода пара мріє про щасливе родинне життя. Бажання бути щасливими не раз є такі високі й незбагненні, що тяжко, навіть маючи ті чи інші засоби, їх осягнути. Родини нинішнього віку не будують свого родинного життя, виходячи з засад "що маємо і що можемо", на правдивій реальності, упованні на Божу опіку і милосердя, на Боже Провидіння. Часто-густо наші родини за зразок до наслідування беруть європейські та американські родини з телевізійних серіалів, в яких пропагується невірність у подружньому житті, комфорт, відпочинок, де людина ніби не працює і все має, посідає всі блага і матеріальні статки. Коли Господь Бог, подібно як на праведного Йосифа зсилає випробування, родина не витримує, їй тяжко змиритися з тим, що її мрія, бажання розвіялися і не стали реальністю. Важко не раз зрозуміти християнській родині: те, що вона сьогодні переживає - це Боже випробування, треба пережити цю кризу; "безвихідь", дана Богом для освячення і зміцнення сім'ї, з часом може стати великою радістю і нагородою з небес для родини. Праведний Йосиф і Марія у тяжких випробуваннях були вірні Богові і довіряли один одному, хоч не раз і самі не розуміли, чому Бог допускає на них такі тяжкі терпіння і душевні страждання. Тому, дорогі християнські родини, будьте вірні одне одному: чоловік - дружині, а дружина - чоловікові. Ви потрібні один одному. Пам'ятайте: радість, розділена між двома особами - це подвійна радість, а горе, розділене між двома особами - це пів горя. В часі горя і терпінь, в достатках і злиднях, у багатстві й убожестві, у здоров'ї і хворобі, в день радості і в смутках будьте разом, бо Той, хто вас засмутив, у свій час вас потішить. Не шукайте розв'язання проблем родинного життя у розлученні, алкоголі, ненависті і злобі, не ходіть до екстрасенсів, ворожбитів, бо вони вам не допоможуть і не дадуть ані відповіді на ваші проблеми, ані доброї поради, як вийти з кризи. Ідіть до св. Йосифа і Пречистої Діви Марії, в молитві до них ви знайдете спокій душі і серця, за їх заступництвом скоріше подолаєте свої проблеми і кризу родинного життя.
Третьою причиною кризи християнських родин є дух матеріалізму. Жодна ідеологія не є такою небезпечною для спасіння людської душі, як дух матеріалізму. Бо він дуже підступний, прихований і зрадливий. Святе Письмо Старого і Нового Завіту подає багато прикладів того, як перешкодою для багатьох людей до осягнення Царства Небесного був матеріалізм. Ісус Христос дає оцінку, як тяжко людям, прив'язаним до матеріальних речей, ввійти до Небесної Батьківщини: "Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною". Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. Глянув Ісус на нього й мовив: "Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже" (Лк. 18, 22 - 25). Апостол Юда Іскаріотський, який був покликаний і вибраний Спасителем для голошення Доброї Новини для загибаючи дітей Ізраїлю, стає зрадником і за матеріальну винагороду продає свого Учителя: "Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: "Що хочете мені дати, і я вам Його видам?" Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати" (Мт. 26,14 - 16). Навіть із цих двох прикладів ми бачимо, яким небезпечним є дух матеріалізму і як він нам стоїть на перешкоді до Небесної Батьківщини.
На початку 90-х років минулого століття наш народ масово почав залишати рідний край у пошуках праці, виїжджаючи, як сьогодні часто можна почути в ЗМІ, в "цивілізований світ" на Захід. Матері покидали своїх дітей, чоловіки залишали своїх дружин, діти залишали своїх батьків. Так виїжджали, шукаючи праці, добрих заробітків, і не раз "стягували" одні одних. Напевне, немає в Україні такої місцевості, навіть найменшого села чи хутора, звідки б люди не виїжджали на Захід. Можливо, ніхто не міг ще тоді передбачити гірких наслідків "легкого і солодкого" заробітку. Хтось їхав, щоб допомогти своїм дітям здобути вищу освіту, бо навчання стало платним; молоді сім'ї виїжджали з надією, щоб, заробивши грошей, купити собі окремі помешкання. Інші їхали, бо хтось у родині був хворий і бракувало коштів на лікування. Були й такі, яких "виганяла" на Захід жадоба грошей, і вони мріяли розбагатіти, відкрити свій бізнес. Були родини, де жадоба жінки до грошей, до багатства ставила чоловіка перед вибором: або ти їдеш на заробітки і забезпечуєш "нормально" родину, а як ні, то я не потребую такого чоловіка і подаю на розлучення. Але одні й другі - хто покидав рідний край з нужди і голоду, і той, хто мав забезпечення, а бажав стати ще багатшим - не знали і не могли знати (ні вони, ні їхні родини, які залишалися в Україні), яке майбутнє на них чекає, що вони здобудуть на "цивілізованому Заході" і що втратять у рідному краї. Без сумніву, долі складалися по-різному, не можна всіх рівняти під один стандарт. Були такі, які, скуштувавши "цивілізованого" життя, але маючи добре християнське виховання і будучи морально загартованими, могли швидко зорієнтуватися, оцінити правдивий стан речей і через деякий час поверталися до своїх родин. Можливо, вони не досягнули того, за чим їхали і чого шукали на Заході, але, повернувшись додому, зберегли свої родини, і це найважливіше. Такі люди і їх родини направду є щасливі. Була й інша категорія людей, серце, душу і розум яких заполонив західний світ. Вони швидко ввійшли в ритм життя тієї чи іншої країни. Матеріальний достаток, спосіб життя на Заході, "права людини", як часто любили говорити ті, які приїжджали з заробітків... Мовляв, там я почув себе людиною, там людина - з великої букви. Моя відповідь їм була дуже коротка: "Зате Господь Бог там з малої букви". Бо людина себе поставила на місце Бога. Без сумніву, що люди, які вийшли з-за залізної завіси комуністично-атеїстичного режиму (більшість із них) не мали ні практичного, ні теоретичного духовного виховання, тож не могли усвідомити тієї великої небезпеки, яка чигала на їх тіло і душу. На першому місці у них був матеріалізм. Багато з них почувалося в цьому світі людьми меншої вартості, а навіть рабами, залежно від того, в кого вони працювали і яку роботу виконували. Ці особи не могли зауважити в собі тих шляхетних рис характеру і поведінки, тієї любові і милосердя, доброти, тієї великої прив'язаності до родини, яка притаманна українській душі і серцю, бо в світі, в який вони потрапили, цих чеснот не беруть до уваги і не плекають їх.
Матеріальний добробут для багатьох наших людей став самоціллю не тільки під час їхнього перебування на Заході, а взагалі в їхньому житті. Спочатку вони давали про себе знати своїм родинам якнайчастіше, а з часом все рідше і рідше, а відтак - тільки листівки з нагоди Рождества і Великодніх свят, можливо, в день іменин чи уродин. Діти, які виростали без материнської чи батьківської опіки, догляду, виховання нерідко дивилися на своїх батьків не з почуттям дитячої любові, захоплення і відданості, а як на людей, які стали тільки джерелом матеріального забезпечення. Приїжджаючи у відпустку в Україну, батьки не відчували любови і відповідної поваги від своїх дітей, не раз жалілися, як вони тяжко працюють для своїх родин, а не мають від них за це жодної подяки. Чому так? Любов і повагу не можна купити за жодні гроші та скарби цього світу. Жива присутність батьків у сім'ї - це найбільше щастя. Коли дитина своїми очима бачить, яку тяжких хвилинах життя, в час смутку, нестатків, випробувань різного роду батьки допомагають один одному, подають руку взаємної підтримки, коли в родині панує постійна атмосфера взаєморозуміння, то такі фактори, мають найбільше виховне значення для формування характеру дитини. Тоді батьки є справжнім ідеалом для своїх дітей, а родинне гніздо - найбільшою школою в житті дитини. Коли дитину образили, скривдили - де вона шукає для себе захисту, підтримки? На колінах або в обіймах найближчої особи, тата або мами. Але коли батьків немає поряд, дитина шукає порятунку і захисту в людей, які можуть її захистити, в так званих "авторитетів" у будинку чи місцевості, де проживає, в школі чи у вищому закладі, де навчається. І так поволі наші діти відходять від нас і стають на дорогу свого способу життя. Такі втрати не можна оцінити жодними матеріальними вимірами. І тоді само по собі випливає запитання: що людина здобула і що втратила? Отримала можливість придбати різні матеріальні цінності, але втратила набагато більше - свою родину.
Дорогі християнські родини! Пресвята Родина з Назарета - Мати Божа і Її Обручник св. Йосиф - дають нам сьогодні живий приклад правдивого християнського життя. Найбільша радість для родини, коли дружина і чоловік, батьки і діти є разом. Разом радіють, веселяться, сумують і плачуть, один одному допомагають, підтримують, радять. Бажаю всім нашим християнським родинам духа вірности, взаємної любови і поваги, духа молитви і розторопності, духа вірности в подружньому житті, яку ви обіцяли один одному, коли складали присягу під час вінчання. Хай Пресвята Родина з Назарета вас благословить і допомагає!
о. Василь КОВПАК
Дзвін з Фатіми 2(19), березень-квітень 2005 р.Б. http://www.saintjosaphat.org
