Чи можливим є поєднання в одній людині найкращих рис дружини, матері і навіть свекрухи та тещі? Виявляється, що так. Благословенна Анна-Марія це довела своїм життям, ідеально виконуючи свої родинні обов'язки.
Анна-Марія народилася в кінці XVIII століття в родині аптекаря. Через скруту і злидні сім'я була змушена переїхати з Сієни до Рима. На підставі класифікації соціального стану цієї доби таких людей зараховували до верстви "простих". Її чоловік працював слугою в палаці князя. Це тип чесного, але водночас твердого, грубуватого і владного сільського характеру, що контрастував з вдачею делікатної й добродушної людини, якою була Анна-Марія. Майже п'ять десятиліть тривало їхнє подружнє життя. Воно досконало перевірило її терпеливість. Крім Бога, Який цю просту жінку обрав посередницею у реалізації деяких Його задумів, її чоловік, можливо, найбільше зробив для того, щоб Анна-Марія вдосконалювалась у чеснотах, прямуючи до святості. Після багатьох років, як Анни-Марії вже не було серед живих, він, будучи дев'яностолітнім дідусем, констатував: "Я переконаний, що Господь Бог її взяв відразу до неба. Все її життя складалося із постійних і болісних вправ, щоб стати терпеливою".
Життя святих у нашій уяві часто асоціюється з життям духовних осіб, якимось способом захищених від щоденного світського життя. Анна-Марія жила не в монастирі, а вдома в родині, між світськими людьми, які були далекі від досконалості. Вона народила семеро дітей, вигодувала їх, виховала, прищепила любов до Бога, ближніх і до праці. Вона дбала про сім'ю, варила, шила, ходила за покупками...
Коли діти виросли, а вони дуже любили її та поважали, вона стала доброю бабусею, свекрухою і тещею. Хоча родина була змушена декілька разів змінювати місце проживання, у них ніколи не було просторої квартири. Декілька років змушені були жити в тісній квартирі разом із батьками, невісткою та дітьми. А це справді вимагало великого порозуміння та терпеливості. Анна-Марія це завдання виконала на відмінно, її велич полягає у тому, що вона жила життям святої в звичайному світському середовищі.
В Україні про життя благословенної Анни-Марії майже нічого не відомо. Тому бажаю всім читачам почерпнути не лише інформацію про цю своєрідну і рідкісну жінку, її сімейне життя, але збагатитися плодами її духовної боротьби і вдосконалення.
Нехай благословенне життя Анни-Марії Таїджі в родині буде взірцем для всіх християнських сімей.
 

У 1860 році цісарські урядовці Наполеона III заборонили Луї Вейлотові видавати газету "Універс". У той час Луї Вейлот виїхав у Рим, де якраз Папа Пій IX готував канонізацію (зарахування до числа святих - М. Р.) Анни-Марії Таїджі, хоча після її смерті минуло лише 25 років. 6 березня 1860 року Л. Вейлот, захоплений особистістю Анни-Марії Таїджі, написав листа Папі Пію IX, в якому просив пришвидшити початок процесу канонізації.
У своїй книзі "Parfum de Rome" він присвятив Анні-Марії Таїджі окремий розділ. Під заголовком "Анна-Марія Таїджі, раба Божа" читаємо:
"У декреті записано, що Господь Бог обрав її для того, аби вона привела до Нього душі, аби стала жертвою смирення й відвертала нещастя силою своєї молитви... Проти всіх страшних хвиль безбожності Господь Бог поставив просту жінку.
Ця особа, ім'я якої сповістили світові вже через чверть століття після її смерті, була за соціальним станом "простою жінкою", В 1790 р. вийшла заміж за Домініка Таїджі, слугу родини князя Чігі.
Тридцять років тому ми її ще могли зустріти на вулицях Рима, коли вона, старенька і хвора, поспішала відвідати Спасителя в храмі або потішити якусь нещасну людину, яка опинилася в нужді. Ми б не раз почули і насмішки, які люди дарували їй: "Ага, там іде свята!"
У Римі, як і у всьому світі, святі люди повинні пройти подвійну перевірку: одні люди ними захоплюються, інші - ненавидять та зневажають. Перших, тобто тих, які ними захоплюються, вони бояться, натомість других, які їх зневажають, - люблять.
Убога Анна-Марія не могла не стати однією із найбільших особистостей тодішнього Рима. Це зробила милість Божа - дар чудодійних сил. У її присутності на людей випромінювались добро, втіха. Сама вона прагнула лише одного - аби могти слухати, любити та терпіти, та понад усе Анна-Марія цінувала працю.
Чимало осіб підтвердило яскравість її шляхетного життя. Як і свята Тереза, Анна-Марія мала прозору чисту душу... Але, на відміну від неї, Анна-Марія не жила в монастирі, а в родині, між людьми. Змушена була служити чоловікові, який був чесним, проте грубуватим, незграбним і неохайним. Вона народила йому семеро дітей. Маючи чимало турбот, сама часто хворіла. Ця вродлива і чарівна жінка не була готовою до того, що буде змушена приховувати ці риси. Але, коли почула Божий голос, то всеціло йому піддалася.
Господь Бог наділив Анну-Марію особливою милістю. Вже на початку свого шляху до досконалості Анна-Марія постійно, бачила золотий сонячний диск, в якому з'являлося все, про що думала. Анна-Марія знала повністю долю померлих людей. Її погляд сягав аж на край світу. Вона впізнавала осіб, яких до того часу ніколи не бачила, й проникала в найпотаємніші закутки їхніх душ. Анна-Марія Таїджі відкрила для себе і світу минуле і сучасне.
Достатньо було їй сконцентрувати свою увагу на предметі, як той не тільки відразу з'являвся в сонячному диску, але вона ще й навіть знала про нього все необхідне. Анна-Марія бачила увесь світ так, як ми бачимо фасади будинків. Поступово їй з'явилися окремі особи, а навіть і цілі народи. Вона знала причини зла, яке їх спіткало та засоби його ліквідації.
Посередництвом цього тривалого і необмеженого чуда вона, вбога дружина Домініка Таїджі, стала відомим богословом, ученим і пророком. Це тривало 47 років. Аж до самої смерті ця понижена душа могла читати в таємничому і весь час присутньому сонячному диску. Однак свій сконцентрований погляд вона звертала на чудодійний диск лише тоді, коли йшлося про спасіння душі, як цього вимагала любов до ближніх або слухняність. Якщо щось було незрозумілим, то Анна-Марія не зосереджувала на цьому зайву увагу, вона не була допитливою, не вимагала пояснень. Приходили до неї як бідні, так і сильні цього світу, приходили і високі церковні достойники, і всі просили поради, допомоги. Заставали часто її при домашній роботі, а то й хворою.
Тим, що просили, Анна-Марія ніколи не відмовляла у допомозі, навіть останній шматок хліба давала їм, радо жертвувала для них і свій дорогоцінний час. Проте вона не приймала жодних подарунків, не прагнула привселюдного визнання.
Навіть впливові аристократи не змогли її переконати, щоб прийняла від них подарунки, матеріальну допомогу і таким чином допомогла своїй родині, дітям. У скруті вона зверталася до Бога, а Господь посилав їй потім усе необхідне.
Жила так, як птах - з дня на день. Одна королева, яка емігрувала в Рим, просила її, аби та прийняла від неї гроші. "Мадам, яка ви дивна! Я служу Господеві Богові, Який набагато багатший, ніж ви!" - відповіла їй Анна-Марія.
Доторк Анни-Марії до хворого приносив недужому уздоровлення... Інших попереджала про наближення їхньої кончини, і потім вони умирали у мирі з Господом Богом. За душі в чистилищі дуже покутувала. Звільнені душі приходили потім до неї дякувати за молитву, жертву і терпіння.
Анна-Марія багато терпіла тілом і душею, проте знала, що терпить за інших. Свої страждання поєднувала зі стражданнями Ісуса Христа.
Після прийняття Святого Причастя вона, наче вдарена блискавкою, падала на землю. Проходило чимало часу, поки знову приходила до тями. Божа присутність була причиною її екстазу, проте кожне терпіння було для неї солодким.
Під час бурхливих подій французької революції Анна-Марія жила в Римі. Папа Пій VI помер у Валенсії. Папа Пій VII потрапив у полон у Фонтабле. До приходу на престол Церкви Григорія XVI революція знову підняла свою голову. Вже почали ширитися чутки, ніби епоха Пап закінчується, а тому Христос та Його закони згодом перестануть існувати, а наука, мовляв, скоро цього таємного Сина Божого вважатиме звичайною вигадкою, і Він уже більше не буде робити чудес.
Саме в той час Господь Бог посилає нам оцю просту жінку, яка лікує хворих... Він дає їй можливість пізнати минуле, сучасне і майбутнє. Вона стверджувала, що Папа Пій VII повернеться на свій престол, бачила і період намісництва Папи Пія IX... Анна-Марія була відповіддю Божою..."
Ці рядки, написані Луї Вейлотом у маленькій кімнатці на Трініте Деї Монті, дуже сподобалися Папі Пієві XI, бо пригадали процес канонізації Бенедикта XV від З0 травня 1920 року.
Кардинал Салотті назвав Анну-Марію Таїджі Великою жінкою й покровителькою Риму.

МІСІЯ БЛАГОСЛОВЕННОЇ АННИ-МАРІЇ ТАЇДЖІ
 

Про багатогранну діяльність і послання благословенної Анни-Марії Таїджі розповідає вже письмовий вступ до початку процесу канонізації. Його значення можна звести до трьох пунктів:

Взірець святості у суспільстві

Для всіх родин, дружин і матерів вона є взірцем і гарним прикладом. Як дружина, вона підпорядковувалася "чоловікові, хоча чесному, але грубуватому, неохайному і запальному". Вона стала взірцем, зокрема, для жінок, які в поті чола заробляють гроші на хліб насущний. Анна-Марія - взірець для матерів, які годують і виховують дітей.

Жінка покаяння

У своїй родині і в суспільному житті Анна-Марія Таїджі була жертвою. Вона каялася за гріхи священиків та їхніх парафіян, була громовідводом для Пап і світу... Громовідводом й, одночасно, запаленою свічкою в похмурі революційні часи... Так стверджують Папи.

Оборонна фортеця Церкви

Анна-Марія жила в апокаліптичну добу, коли падали королівські престоли, а народи взаємно себе винищували під час воєн. Пана Пій IX про неї висловився так: "Її життя стало осудом століття, в якому панували нажива, брехня і пиха. Вона стала живою апологією духовних вартостей. Винахід парових машин та електрики дали підстави заперечити надприродне. І тоді Господь Бог пробудив "просту жінку", щоби вона перемогла гордість цього століття, щоби протистояла атеїзмові, який намагався захитати і знищити основи Церкви її суспільного ладу. Бог зробив з неї жертву та одночасно і оборонну фортецю Церкви".

ПОХОДЖЕННЯ ДЖІАНЕТТІ, УРОДЖЕНКИ СІЄНИ
 

Анна-Марія Таїджі народилася 29 травня 1769 року в Сієні.
Двір Людовика XV, просякнутий моральним занепадом та багатьма інтригами, своєю поведінкою готував для себе і християнства поступове знищення. У літературному світі панував Вольтер, який, будучи 75-літнім старцем, заполонив світ своїми "екцикліками". Все занепадало - Церква, мораль, монархія. Ціна хліба дуже піднялася, дефіцит досяг астрономічних масштабів, народ був незадоволений.
У Римі володарював Климент XIV, який під натиском Бурбонів переслідував єзуїтів. Католицькі держави Іспанія, Австрія, Італія й Польща теж охопила політична завірюха. Противники Церкви 7 липня 1770 року у Варшаві "висвятили" масонську ложу. Із Сієни, місця народження Анни-Марії, вигнали єзуїтів, змусивши їх залишити власну колегію...
Старий батько Марії - П'єтро Джіанетті - був власником маленької аптеки в Сієні. Він одружився з доброю, але бідною Марією Санта Масі, яка 29 травня 1769 року подарувала йому дівчинку, майбутню благословенну. Через день після народження дитини в храмі святого Івана Хрестителя дівчинку охрестили й назвали Анною-Марією-Антонією. До шести років вона жила разом із батьками в Сієні. Однак Луїджі Джіанетті після смерті свого батька опинився у скрутному фінансовому становищі. Немилосердні кредитори замучили його своєю безоглядністю, змусивши спочатку продати запаси ліків, а потім й аптеку. Фінансово зруйнована родина переїхала у Рим, де оселилася в бідному кварталі Via dellaVirgini.
Анна відвідувала школу "Маеstre Рue - побожних учительок". Оскільки вона була слухняною, милою, товариською дівчинкою, то вчителі та шкільні товаришки полюбили її. Згодом Анна-Марія готувалася до прийняття Святого Причастя. Школу відвідувала всього два роки, бо змушена була допомагати матері. Навчилася читати, але писати не встигла. Численні книги написано про неї, про ту, яка сама не вміла писати, й ледве вміла підписатись. Дивовижні вістки, з'яви, роздуми, які вона висловлювала, записані чужими людьми з її слів. Господь Бог св. Катерину із Сієни навчив писати, Анну-Марію - ні.
Проте Анна дуже добре знала катехизм, напам'ять вивчила Псалми, і своїми знаннями дивувала навіть визначних богословів. Це був не тільки її надприродний дар, але й результат доброго християнського виховання.

НАВЧАННЯ ТА СЛУЖБА АННИ-МАРІЇ (1781-1790)

Анні-Марії - 13 років. Вона навчається кравецького ремесла у швейній майстерні. Власниці цієї майстерні - дві вже поважного віку пані - ставилися до неї по-материнськи, але виплачували мізерну платню. Вдома Анна-Марія змушена була ще прати, варити, й втішати батьків, які ніяк не могли змиритися з тим, що вони, колись поважні аптекарі, тепер - бідняки, звичайні слуги.
Юній Анні-Марії світ усміхався усіма барвами та красою. Вона хотіла відчути всі його радощі, не усвідомлюючи, які небезпеки за ними приховуються. Але від упадку Анну-Марію захистила її шляхетна душа. Хотіла веселитися, як її ровесниці, однак швидко зауважила, що хоч перші принади та атаки дівочої любові відбила, однак немає гарантії, що не настануть інші, які будуть її спокушати, і ця боротьба може закінчитися для неї поразкою. Анна-Марія вирішила шукати захисту в чистому та щасливому подружжі. Вона пізнала весь смак світського життя, починаючи від дрібничок, тому не дозволила собі іти далі тим шляхом, але зупинилась, роздумала і "озброїлась".
У її матері, яка походила із міщанської родини, залишилась лише молоденька доня - окраса римського кварталу. Вона часто підкреслювала її фізичну красу, і молода дівчина усвідомлювала принади свого гнучкого стану, прекрасного обличчя, волосся, чудового голосу і вміння вести розмови. Проте все це не стало нещастям для молодої італійки, яка залюбки читала дівочі романи і не відкидала танців.
1787 року Анна-Марія залишила майстерню і почала шукати більш оплачувану роботу. Батько відмовився від мізерної пенсії й подався працювати слугою в палац Мутті-Маккарані. Коли ж довідався, що його пані Марія Серра шукас покоївку, запропонував їй свою доньку Анну-Марію. Пані Серра схвально поставилась до його пропозиції й запропонувала роботу не лише дівчині, але навіть її матері. Отож сімейство Джіанетті залишило малесеньку квартиру, переїхавши у палац. Відразу з'явилися різні вигоди, адже тепер у всіх була робота. Мати Марія Санта вже не повинна була ходити з дому в дім у пошуках хоча б якоїсь роботи.
Сеньйора Серра, 30-річна жінка, дуже пишалась своєю молодою покоївкою... Анна, яка вже пізнала різні небезпеки, не раз зауважувала, як за нею оглядаються різні люди і, зокрема, представники чоловічої статі, їхній інтерес тішив її, а тому все більше часу вона витрачала перед дзеркалом, але Господа Бога не забувала. Сеньйора Серра не була, прикладом чеснот для молодої дівчини, і Анна не знаходилася у якомусь пуританському середовищі. Щодня для її господині їжу приносив майбутній чоловік Анни, помічник кухаря в палаці Чігі.
Навколо вродливої молодої дівчини почали крутитися чоловіки не лише в палаці, бо вона усіх зачарувала своєю красою. "Гарна дівчина. - так записано в Декреті про канонізацію. - все частіше зустрічала молодих осіб, які почали загрожувати її цнотливості. Деякі з їхніх висловлювань були надто відвертими і образливими для Аннн-Марії. Совість дівчини пробудилася; Анна почала шукати охоронця, який би їй допоміг залишитись чесною.., хоча трохи і кокетливою".

ЗАРУЧИНИ І ВЕСІЛЛЯ АННИ-МАРІЇ ТАЇДЖІ

Майже три роки служила Анна покоївкою у пані Серри, коли Провидіння їй дало статного молодого Домініка. Вже довший час Анна ставила перед собою запитання: вона повинна вступити в монастир чи жити світським життям? Коли дівчина спитала поради у свого сповідника, то почула відповідь: "Оскільки ти дотепер навіть у думках не жила у монастирі, іди собі звичайною дорогою чесного подружжя". Така відповідь втішила перш за все матір Анни. Вона весь час марила, що її Анна вийде заміж за шляхетного багатого кавалера, якого зачарує своєю вродою, і, таким чином, родина знову віднайде втрачену вагу та авторитет, яким вона так пишалась у Сієні. Але так не сталося!
Бог послав їм простого слугу, помічника кухаря, статного Домініка. Рід Таїджі, з якого він походив, колись у XV столітті був теж славним і багатим, але пізніше також збіднів.
Домінік Таїджі народився 1761 року і теж приїхав до Рима у пошуках щастя. Одержав місце помічника кухаря в палаці Чігі. Його завданням було носити і наповнювати мішки з фруктами, овочами, зерном, переносити важкі предмети, подавати страви і виконувати подальші накази кухаря. Друзі називали його "гарним Андраіоліно", бо він справді був гарним і сильним чоловіком середнього зросту, вів звичайний спосіб життя, був побожною людиною, але, як сказано в процесі канонізації, - це "був твердий, грубуватий тип сільського хлопця, з важким характером, зовсім протилежним до характеру Анни. Він сприймав речі повільно, був твердолобий і прудкий". Вона ж, навпаки - делікатна, чемна, чутлива, ввічлива, люб'язна, видно, що походила із доброї родини славного міста Сієна.
Домінік раз або двічі в день приносив із палацу Чігі харчі для пані Серри. Був це величезний палац, який 300 вікнами швидше нагадував бастіон, його коридори і сходи вимощені мармуром, кімнати прикрашені витонченими статуетками, всілякими настінними оздобами та цінними картинами. У всьому - шляхетна княжа пишнота. У цьому палаці на повну силу пульсувало життя. Згодом у ньому ж Анна-Марія прожила значну частину свого життя.
Сім'я Чігі належала до найбагатших родин у Римі, походила, до речі, теж із Сієни. Із цього міста походило і декілька Пап римських.
Хоча Домінік був слугою, проте князь йому довіряв. Свідчить про це, окрім іншого, і такий факт: тричі обирав господар Домініка, аби той супроводив його під час обрання Папи римського. В час виборів Папи Пія IX Домінік був уже пенсіонером, а тому відмовлявся від такої честі, посилаючись на свій похилий вік, та князь наполіг на тому, аби він з ним поїхав. Одного разу князь навіть поплескав Домініка по плечу і сказав: "Домініку, ви, напевно, підете прямо до неба і при цьому на спині понесете всю сім'ю Чігі". Домінік помер, коли йому виповнилося 92 роки.
Під час служби він щодня розносив харчі не тільки в палаці, але також і пані Серрі. Тут і познайомився з родиною Джіанетті. Час від часу з П'єтро Джіанетті Домінік випивав по склянці вина, при цьому боязко спостерігаючи за Анною. Їй було 20 років, йому - 28. Анна шукала допомоги у чесного християнина, спроможного заробити на щоденний хліб. Він же шукав здорову, приємну і працьовиту дружину. Народна дипломатія в цьому відношенні не знає довгих зволікань. Домініку сподобалась молода дівчина, Анна покохала Домініка. До його вух доходила різна інформація про Анну. Старі дами, у яких Анна служила в дитинстві, пані Серра давали Анні щонайкращі характеристики. Князь Чігі теж виявив свою згоду і заявив, що Домінік і після одруження залишиться у нього слугою. Джіанетті теж у палаці чули про Домініка щонайкращі відгуки.
Заміжжя Анни до певної міри розорювало родину Джіанетті, колишніх мешканців Сієни. Хоча Сієна була далеко, та біда зробила своє. Щодо протилежних рис характеру молодого подружжя, то незаможні люди на таких моментах не загострюють увагу, адже хто не знає, що нема досконалої людини, що кожен повинен нести свій хрест.
Під час процесу канонізації промотор віри підняв питання про те, що Таїджі одружились у молодому віці, після місячного знайомства, а це необхідно вважати проявом легковажності. Софія, донька Анни-Марії, з гумором на це відповіла так: "Моя мама мені сказала, що вона протягом сорока днів все зробила, бо не хотіла навіки залишитись дома, зокрема тоді, коли переконалась, що майбутній її чоловік - чесна людина. Відтермінування справи могло принести лише проблеми. Але вона ніколи не скаржилась і не шкодувала, що так вчинила. Мій батько був суворою людиною, і кожна жінка скаржилась би на свою долю, але мама цього не робила. Вона завжди почувалась щасливою від того, що вийшла заміж саме за нього".
Після заручин у листопаді 1789 р. Анна, її мати і пані Серра готували придане. Молоде подружжя взяло шлюб 7 січня у церкві Сан Марчелло ал Корзо. Всі присутні прийняли Святе Причастя. Після вінчання відбувся гарний і веселий весільний бенкет зі співами та танцями.
Радість і щастя, які запанували в родині у перші роки, не виявили відмінностей характерів молодого подружжя. Всі були переконані: щоденне життя приносить із собою і проблеми. Були це заручини вовка з невинним ягням. Але ягнятко до певної міри втихомирило і приборкало вовка.
"Це неправда, - сказав Папа Пій IX З0 квітня 1876 року паломникам із Тулузи, - що різні характери можуть бути на перешкоді подружжю. І таке подружжя може бути щасливим, коли їх веде той же самий Дух Божий. Принесіть у жертву свої власні інтереси, і ваші проблеми полегшить Господь Бог".
Всю таємничість благословенної Анни-Марії можна підсумувати в декількох словах: бути терпеливим і перемагати себе. Вовк буде вити, але мовчання та усмішка приборкають його.
Князь Чігі відвів для молодого подружжя дві кімнати на першому поверсі палацу. Одну кімнатку Домінік віддав своїй тещі. Її важкого характеру він ще тоді не знав. Тесть жив у кімнаті, яку одержав від пані Серри.
 

Криза
 

Квартира була темною і мокрою, але руки Анни перемінили її у затишне й приємне гніздечко. Шестеро дітей народилося в цій кімнаті, крім останньої дитини. Домінік гордився своєю дружиною. Він хотів, аби його дружиною захоплювалося якнайбільше людей у палаці. Заощадивши гроші, він купив їй гарні сережки, шовкову блузку, золотий браслет, намисто з перлами. Анна-Марія, народжена у Сієні, але вихована в Римі, з гарячою кров'ю італійки, завжди була веселого настрою, тішилася, коли милувалися її вродою. Вона щиро сміялася, співала, раділа, коли біля неї був її охоронець - її Домінік, бо почувала себе в безпеці. Вона гарно, в міру можливостей, одягалася, дбала про свою зачіску і різні оздоби, й стала більш гордою, аніж до того часу. Молода жінка, подібно як усі жінки її віку, слухала лише голос свого серця: "Тобі двадцять років, ти гарна і молода". Бог ще не відкрив їй очі. Провидіння ще не мало своєї години, проте Анні-Марії для навернення треба було менше часу, ніж для Терезі з Авіли.

1790-1791 рр.

 Революція набирає швидкого темпу. Людовік XVI скликає національні збори, які проголошують права людини, однак, забувши про права Божі. Церковну власність націоналізовано, абатства і монастирі - скасовано, монахів - вигнано. Майже 50 тисяч священиків відмовились дати клятву вірності новій конституції, що спричинило хвилю переслідувань і ув'язнень. Оскільки Папа Пій VI осудив конституцію, йому скасували Авіньон і князівство Венасін. Заплановано знищення Церкви і папства як такого. Всі ці події сильно вплинули на Рим.
Анна-Марія всміхалась, кокетливо поглядаючи в дзеркало, відвідувала театр. Але в душі почала назрівати криза.
Вона захоплювалася золотими прикрасами, урочистостями, була на межі загубленості. Проте завдяки Божому милосердю небезпеки й спокуси повністю не оволоділи нею. Пізніше Анна зрозуміла, і була глибоко вдячною Богові, що Він їй допоміг уникнути усього злого. У цей період життя вона не була позбавлена помилок. І хоча усвідомлювала, що дотримується християнської моралі стосовно своєї сім'ї, проте жила більше для світських радощів, аніж для Бога. Будучи молодою і гарною жінкою, Анна більше дбала про марноту цього світу.

Однак, до її легковажності поступово додавалась незрозуміла незадоволеність. Одного дня Анна, одягнена у своє найкраще плаття, проходила біля базиліки святого Петра. Вона була дуже задоволеною і веселою, коли раптом почула якийсь внутрішній голос-попередження. Разом з натовпом людей зайшла аж до духовного отця на ім'я Анджело. Хоч той отець ніколи не бачив цієї жінки, але внутрішній голос звернувся до нього: "Дивись на цю молоду жінку, одного дня я її тобі довірю, а ти допоможеш їй навернутись. Вона стане святою, бо Я її собі обрав, і вона мусить стати такою".
Анна зауважила цей сильний пристрасний погляд, але не зрозуміла його. Її свідомість пройняв відчай. Про все розповіла своєму сповідникові, той її заспокоїв: "Будьте спокійною, слухайте свого чоловіка і залишайтесь йому вірною дружиною".
"Цього замало", - почула голос у своєму серці. Вона все довше і довше почала молитись, однак була незадоволеною. Нарешті, Анна вирішила порадитися з іншим сповідником. Дні минали. Життя йшло далі. Одного недільного вечора Домінік запропонував їй прогулятися бульваром. Анна гарно одяглася, взяла сережки, намисто і зробила найкращу зачіску, бо ж вона - його єдина гордість.
Домінік зауважив, що дружина робить це не з задоволенням, як бувало раніше, а, побачивши в її очах смуток, почав скаженіти, кричати: "Так, ти зі мною не хочеш іти на бульвар, йдеш лише з примусу". Анна приховала сльози, всміхнулася і змінила тему розмови... Вони прогулювались бульваром, як Анна раптом запропонувала: "Домініку, зайдімо до церкви на коротку молитву, один "Отче наш..." - "Це можемо зробити", - відповів твердо Домінік.
Проблема і надалі залишалась не вирішеною: як голос, що її кликав, поєднається із досконалістю і обов'язками молодої жінки? Вона вирішила стати досконалою.
При першій нагоді пішла до церкви, щоб висповідатися та одночасно вирішити свою проблему. У сповідальниці було багато людей. Коли підійшла її черга, в очах з'явилися сльози: "Превелебний отче, перед вами на колінах велика грішниця!" Священик подивився на незнайому йому жінку й відповів: "Ідіть геть! Ви не наша!". За хвилину він передумав і вирішив, що вислухає її. Не знайшовши нічого, що відповідало б поняттю "велика грішниця", дав їй розгрішення. Проте вбога жінка, як і раніше, залишалась незадоволеною й неспокійною.
Деякий час була якоюсь кволою. Жінку, яка б не мала такої сильної волі, ця пригода могла б спонукати на поганий вчинок. Анну, подібно як і святу Терезу із Авіли, спочатку сповідники не зрозуміли. Навіть їхня поведінка стосовно неї була грубуватою.
Коли образа пройшла, вона зайшла помолитися до церкви святого Маркелла. Саме в цій церкві вона обвінчалася з Домініком. З великим страхом вступила до сповідальниці, де сидів священик із конгрегації сервітів. Йому було 39 років, а звали його Анжело Верарді. Це був саме той священик, який свого часу в базиліці святого Петра відчув внутрішній голос: "Подивись на неї добре... Я її покличу до святості". Коли Анна висповідалася, до неї звернувся духовний отець: "Нарешті ви прийшли!". Він передав Анні те, що почув у своїй душі в Соборі святого Петра: "Господь Бог вас любить, він хоче вас усю для себе!".
Анна даремно прожила три роки. І лише тепер починалося для неї нове життя.
Хто такий отець Анджело? В монастирі сервізів його знали і всі дуже поважали через його глибоку побожність та релігійну наполегливість. Цей священик був визначений і покликаний для духовного проводу делікатної душі Анни. Анна-Марія Таїджі не була сестрою якогось ордену, ані побожною вдовицею. Вона була молодою дружиною Домініка, якому протягом 12 років подарувала семеро дітей. І сьогодні її основне завдання саме у сім'ї - навчити інших так само виконувати свої обов'язки.

Очищення

Першою вимогою Творця було очищення. Анна повинна була усвідомити свою власну убогість. Після сповіді у храмі святого Маркелла вона розпочала шлях покаяння, з якого вона вже ніколи не звертала. Після повернення до своєї скромненької кімнати в палаці Чігі, Анна клякала на коліна і немилосердно бичувала себе. У хвилини розкаяння Анна товкла головою об землю аж до кровотеч. Отець Анджело був змушений попередити її, що вона є дружиною Домініка. І тут виникла нова проблема: Домінік не був святим Йосифом... Він лише побачив, що настав кінець їхнім прогулянкам по бульварі, відвідинам театру, гулянням, які так любив. Настав кінець і різним прикрасам, кокетству, кінець всьому парадуванню, які Анна так любила. Вона так тішилася, коли люди зауважували Домінікові, яке у неї гарне плаття або зачіска...
Але сталося чудо! Бо Домінік теж погодився з її поведінкою та зміною. "Десь рік після нашого весілля", - пізніше розповідав Домінік, - Анна, повна молодості і краси, зреклася із любові до Господа Бога всіх прикрас. Почала одягатися просто, як тільки можна було. Вона просила мене, щоб я з тим змирився, з чим я великодушно погодився, бо знав, що вона повністю віддалася побожності"