Убогий дім Анни-Марії відвідували не лише посланці Святійшого Отця, але й святі цієї неспокійної доби - благословенний монс. Страмбі, преподобний монс. Меночіо, довірена особа Пія VII, преподобний капуцин Фелікс із Монтефісконе.
З однаковою заохотою вона приймала всіх відвідувачів, чи це був візник, чи міністр. "Комаха у неї мала таку вартість, як верблюд, блоха - як слон", - згадував очевидець. Вона не відмовила у пораді нікому, ні державним діячам, ні бідним. У неї було багато шляхетних відвідувачів. Крім уже згаданих, їй виявляли свою повагу воєвода із Сасії, з родини Бурбонів, принцеса Джістініані, лорд Кліфорд та інші. Анна-Марія, однак, про них ніколи не згадувала і не пишалася цим.
Знаки захоплення, пошани з боку видатних і менш знаменитих людей не вважала привілеєм, а навпаки виявляла свій жаль за них перед Богом. На підставі свідчень її сповідника найчастіше в такий момент вона за проявлену їй шану плакала у своєму куточку. Якщо в її присутності йшлося про вади її ближніх, то Анна-Марія, звичайно, реагувала на це словами: "Якби нас Господь Бог не вів за руку, то ми були б здатні зробити набагато більше гріхів". Часто вона цитувала слова святого Філіпа із Нері: "Господи, тримай мене добре, інакше я втрачений і ще сьогодні можу стати Юдою Іскаріотським". Якщо Домінік втихомирював її криком: "Будь тихо, ти того не розумієш!" - то вона лише всміхалася і відповідала: "Маєш рацію, я - дурна гуска і не здатна зробити щось добре".
Якщо їй хтось казав: "Моліться за мене, бо ви - свята", - то вона впадала у відчай: "Що ви таке кажете? Я не знаю, як це можливо, що мене ще взагалі Господь тримає на цій землі. Більше цього не кажіть. Справедливим і святим є тільки Бог. Я є лише убогою, старою і немічною жінкою".

Малі доброчесності Анни-Марії

Анна-Марія, яка щодня впадала в екстаз, цінувала і щоденні доброчесності, ці дари природи, "скромні квітки, які ростуть у тіні", як казав святий Франциск. Щодо чесноти мудрого ставлення до дітей, то Домінік відзначав, що Анна карала їх у міру, так що, слава Богу, вони були здорові та веселі. Її мучило те, що деякі батьки били своїх дітей по голові.
 І в роботі, і під час молитви у неї була чітка система, т.зв. певний ритм, однак вона могла порушити цей ритм, якщо це стояло на заваді спокою у родині або вияву любові до ближнього. Найчастіше практикувала молитву на самоті, але завжди брала участь у хресному поході в Колізеї.
Щодо обліку, то Анна-Марія була дуже скрупульозною: кожен гріш був у неї на рахунку, бо швидше дала б комусь, ніж взяла від когось. Вона уникала боргів, підкреслювала, що треба звикати жити лише відповідно до своєї спроможності.
Оскільки родина була велика, то вона час від часу мала помічницю. Одна з них, Джованна, свідчила: "Анна-Марія розмовляла з нами, як свята сестра. Одного дня я несла досить дорогу пляшку, загорнену в солому і якимось чином я її розбила. Мені було шкода. Слугиня Божа мене втішала: "Це нічого, у нас було таких пляшок більше, і всі розбилися". Щоб мене втішити, налила склянку вина. Подібно вела себе Анна, коли я розбила якусь чашку або тарілку. "Це нічого, і фабриканти повинні із чогось жити", - жартома, навіть без тіні гніву, говорила Анна-Марія". Це лише деякі приклади-ілюстрації душевної рівноваги цієї благословенної жінки.

ТАЄМНИЧИЙ СОНЯЧНИЙ ДИСК
 

Видіння променистого сонячного диску з терновим вінком, який немов застиг у повітрі десь десять кроків попереду і два кроки над її головою, було винятковою милістю, яку їй дав Господь Бог.
Подібні дари мали й інші святі. Так, святий Куломбан побачив на мить увесь космос, свята Франтішка Романа на протязі двадцяти семи років мала візію ангела з подібним завданням, як сонце Анни. Ангел відкривав св. Франтішці найпотаємніші вади людей, пояснював їхній духовний стан. Анна натомість читала у своєму сонці і найпотаємніші думки. Цей дар вона мала весь час. Спочатку Анна боялася, вважаючи, що це омана злого духа. Та Господь їй дав пораду, як вона може розрізняти: "Якщо це злий дух, то ти відчуєш велику тривогу, боязнь, а коли буду Я, то ти відчуватимеш насолоду".
У своєму сонці Анна бачила і найвіддаленіші народи так, "як фасад сусіднього будинку". Вона розповідала про кари, які за гріхи спіткали той або інший народ, бачила причини і способи виходу із занепаду. Подібним чином вона слідкувала і за розпадом окремих суспільних класів, кліру, шляхти та звичайного простого народу.
"Не стверджую, - казав сповідник, - що вона була в стані пізнати таємниці нашої релігії, але, хоч і не закінчила жодних студій, розповідала про таємниці віри так, як вчені-богослови. В справах моралі давала завжди зрозумілі і правильні відповіді, згідно з ученням віри".
Анна-Марія бачила у сонці і долі померлих душ, час і причини їх посмертного страждання. Вона бачила священика із передмістя, якого вдалося врятувати, бо він умертвляв себе жебракуванням.
Вона бачила іншого духівника, якого всі за життя поважали за хороші душпастирські проповіді, однак він терпів у чистилищі, бо прагнув лише слави світу цього, а не Божої слави, і тому не дуже щиро проповідував Боже слово.
Бачила Анна-Марія в чистилищі і свою подругу, яка страждала лише тому, що свої вчинки милосердя не тримала в таємниці.
Двоє монахів-приятелів із одного ордену страждало в чистилищі, хоч один помер у славі святості, а другий був дуже поважним духовним керівником. Та перший, однак, надавав великого значення лише своїм власним висновкам, другий був під час виконання своїх духовних обов'язків дуже неуважним.
Князь, який помер лише кілька днів тому, був захоронений, хоча жив у розпусті, та пробачив своєму запеклому ворогові. В чистилищі він був змушений пробути стільки років, скільки втішався марнотою цього світу.
Лаїк - учень Анни, який помер, як людина, що дотримувалась доброчесних норм життя, був засуджений на покаяння тому, що занадто кланявся вищим офіційним властям і особам.
Під час панахиди за багатого кардинала Дорія Анна-Марія бачила сотні Служб Божих, які небіжчик собі забезпечив ще за життя, щоб їх відслужили за нього після смерті. Службу Божу вважав панацеєю від всіх гріхів, квитком у Царство Боже. Визволення з чистилища кардинал одержав набагато пізніше.
Іншим разом вона бачила душу капуцина Фелікса де Монтефіасконе, як вона йде просто до неба. Так само бачила, як йшла до неба душа одного францисканця та одного єзуїтського новика і двох священиків-місіонарів.
Коли Анна сповідалася у отця Фердинанда із Ордену тринітаріїв, то сказала йому: "Генерала тринітаріїв і його спільників вбили французькі солдати в Іспанії. Їхні душі мучеників пішли до неба". І лише через місяць надійшла офіційна звістка з Іспанії про смерть тринітаріїв, яка повністю підтвердила пророчі слова Анни-Марії.
Іншим разом її візії були менш радісними. Тоді її обличчя дуже засмучувалося. Бачила душі мирян, високих церковних чинів, священиків, монахів і монахинь, які, мов блискавка, летіли в провалля, їх прізвища вона не називала. Але коли бачила, що один духівник після смерті залишив багато грошей, то покрутила головою. "Стільки є бідних, яким міг би допомогти. Спекулянти і експлуататори здобудуть спасіння у важких труднощах". І це справді так. Ця правда є дійсною і тепер.
Коли Анну-Марію питали про деякі догми правди, наприклад, про відношення між приреченням і Божою добротою, то їй достатньо було подивитись на сонячний диск, і вона давала правильну відповідь.
Епізоди із земного життя Ісуса Христа були у містичних візіях Анни-Марії надзвичайно детальними. Вона бачила будинок у Назареті, убого обставлений, місце, де бувала і молилася Діва Марія, і т.д.
Кардинал Педіціні згадував: "Я дуже часто питав про справи мого уряду, її відповіді походили, без сумніву, від Божої мудрості. Вона могла з кожним розмовляти про його долю. Розмовляла з людьми просто ніби мова йшла про найпростіші речі".
Анна-Марія безпомилково ставила діагноз, спосіб лікування і причини, чому недуги переслідували хворого. Свої знання Анна ніколи не використовувала для заробітку або з іншою метою.
Якщо з нею консультувалися щодо якоїсь хвороби, то вона посилала пацієнтів до лікаря, але коли бачила, що лікар помиляється, то казала: "Сину мій, спробуйте ще ці ліки".
Одного разу до Анни прийшла теща сина багатого купця. На прохання про одужання племінника жінка почула з уст Анни-Марії пророчі слова: "Тепер він ще вилікується, але через п'ять років впаде з коня. Буде напівмертвий і не зможе розмовляти. Але ви просіть Ісуса Христа, і він прийде до тями. Зробіть усе, щоб він висповідався і прийняв Єлеопомазання. Бо тут же помре. Причиною смерті не буде падіння із коня, а невиліковна хвороба органів травлення". Через п'ять років все відбулося так, як сказала Анна-Марія, і навіть розтин тіла довів правдивість її слів про невиліковну хворобу.
Разом з о. Наталі Анна відвідала церкву Святого Павла під час урочистого супроводу Марзані, якого тільки що призначили кардиналом. Вона подивилась на сонце і тихо сказала: "Сьогодні велика імпреза, а через місяць буде похорон". Через місяць кардинал справді помер.
Королева із Етрурії важко захворіла. Благословенний Страмбі закінчив тридіум за її видужання. Просили преподобного Павла від Хреста, засновника конгрегації, і Анну-Марію помолилась за одужання. "Не поспішайте так, - відповіла, - бо королева і засновники скоро будуть сумні". Після короткотривалого покращення стану здоров'я королеви настало знову погіршення. Покликали Анну, яка свою приятельку тактовно попередила про наближення кончини і порадила хворій навести лад у своїх справах. Ця відповідь болісно торкнулась королеви, але вона принесла і цю жертву, а через кілька днів померла.
Анна-Марія відвідала церкву Святого Андрія в Квіріпалі, де знаходився новіціат Ісусового Товариства. Отець Россіні просив Анну, щоби вона помолилась за їхнього брата Марчела, який важко захворів. Причиною хвороби вважали жовчне каміння. "Ні, - сказала Анна. - не хвороба є джерелом великої небезпеки, а його внутрішній неспокій". Коли брата спитали, він признався і одужав. При цій нагоді отець Россіні спитав у Анни-Марії про Ісусове Товариство. Вона подивилась на сонячний диск і повідомила йому про багато випробовувань, які чекають на відроджене Товариство.
Серед учнів Анни були і ті, котрі прагнули використати її дар. Один чоловік спитав її, який номер він має витягти в лотереї, щоб виграти. Слуга Божа йому відповіла, що її завданням не є віщувати.
Її милий учень, статечний Луїджі, розмовляв із нею, як дитина з мамою:
- Мамо, я добре висповідався?
 Анна подивилась на сонячний диск і відповіла:
- В Сповіді ти забув сказати про умови гріха, який ти вчинив.
- Ах, це правда! - вигукнув статечний Луїджі.
Якщо до неї приходив карабінер або масон, що було не так часто, то сонячний диск темнішав, а коли її відвідувала добра душа, то сяяв більш ясніше.
Кардиналові Францу один ворожбит віщував, що він стане Папою. Кардинал це віщування дав перевірити Анні-Марії, на що та посміхнулася і сказала: "Ні, Пан кардинал хай заспокоїться, або хай втішається".
Одна кларистка (членкиня ордену Клари), Марія Агнес Фірау, яка майстерно вміла плести інтриги, своїми візіями і містикою схвилювала ціле місто. Вона заснувала і реформувала галузь третього чину ордена святого Франциска. Одна з її сестер чи через страх, чи через честолюбство, допомагала їй тим, що священикам, прелатам та іншим духовним особам розповідала про геніальність і святість своєї настоятельки. Її святість ставили на рівні святої Терези з Авіли.
Анна знала про її задуми. Двічі вона ці нещасні особи кликала до себе. І хоч відверто з ними розмовляла, та не могла навіть поглядом дати знати, що вона їхні інтриги розкрила. Обидві завзято таїлися і все заперечували, але Боже Провидіння не можна обманути.
Під час понтифікату Лева XII о. Рафаель Наталі зустрів у передпокої кардинала Крісталді, який йому сказав: "Їду в Неаполь, але я занепокоєний, бо один святий монах провіщав мені, що там помру. Хоч пророцтвам такого характеру я не вірю, але боюся. Ви не знаєте когось, хто міг би мені цю справу пояснити?" Отець Рафаель Наталі звернувся до Анни, і вона, подивившись на сонячний диск, сказала: "Нехай заспокоїться, його дорога увінчається успіхом, і він щасливо повернеться додому. В Неаполі він зайде в монастир, де будуть дві сестри. Одна має репутацію святої, але тій хай він нічого не каже, бо вона упереджена і тому помиляється. А другу вважають трохи дивною, але якраз вона є розумною і дасть йому важливу інформацію". Так і сталося. Коли кардинал повернувся до Риму, то хотів Анні-Марії віддячитися. Анна відмовилась від проявів вдячності, але порадила допомогти родині, яка опинилась у великій скруті. Кардинал забезпечив родині щомісячну допомогу. Через деякий час кардинал захворів. Лікарі заявили, що хвороба легка. Анна подивилась на сонячний диск і передала кардиналові, щоби він готувався до смерті. Він віддався волі Божій, навів лад у своїх справах і незабаром помер.
Якось Анна послала отця Наталі до одного приятеля. Бідака не мав навіть ламаного гроша, тому втратив спокій і хотів покінчити життя самогубством. Священик до нього поспішив і застав нещасного з пістолетом у руці. Порозмовляв з ним, додав відваги, втіхи і таким способом зберіг його життя.
1815 року монс. Страмбі просив Пія VII, щоб той звільнив його з посади єпископського уряду і дозволив жити в ордені пассіоністів. Кардинал Паска запевнив монс. Страмбі, що його прохання буде задоволено. Анна-Марія, однак, заявила, що його відвідини у Папи будуть безуспішні. "Тепер наша свята помилилась, - заявив монс. Страмбі отцеві Наталі. - Його Святості я хочу подякувати: він задовольнив моє прохання". Під час аудієнції Пій VII зайшов у передпокій, подивився на єпископа і звернувся до нього: "Знаємо, чому ви прийшли. Кого маємо післати на ваше місце? Якогось замітальника? Ідіть додому і працюйте!" Слугиня Божа мала рацію.
Після повернення єпископа Анна почала його втішати. Пророкувала йому, що він ще повернеться до Рима і тут знайде свій спочинок. І справді, Лев XII призначив монс. Страмбі своїм радником. Від того часу контакт курії з Анною-Марією був ще тіснішим. Коли Папа важко захворів, то попросив монс. Страмбі, щоб Анна помолилася за нього. Сам, однак, пожертвував своє життя за життя Папи. Анна повідомила: "Папа буде жити, помре монс. Страмбі. Хай готується до смерті" - "Але ж він зовсім здоровий!" - "Запевняю вас, що через кілька днів він буде на катафалку". Ніхто цьому не хотів повірити.
Монс. Страмбі помер після удару параліча. Пассіоністи переживали, що він не встиг прийняти Святе Причастя, просили отця Наталі, щоб той отримав відповідь про його долю у Анни. "Коли я зайшов до неї, то вона стояла біля печі і щось в'язала, Анна перервала роботу, закрила обличчя руками, кілька хвилин молилась, а тоді підняла очі до неба і передала через отця, щоби відразу на світанку вони розпочали Службу Божу і подали на ній Святе Причастя. Монс. Страмбі прийде до свідомості, зможе прийняти Причастя і навіть подякувати. Потім знов знепритомніє і відійде у вічність". Все так і відбулося, як сказала Анна. Ці факти підтверджені клятвою свідків.
А тепер на хвилину задумаймось. Ці унікальні, історично доказані події ставлять перед чесною віруючою людиною запитання: "Якщо хоч один із тих випадків правдивий, то нема сумніву, що і весь надприродний порядок та життя ясно доказані! Тому негідно і нечесно твердити, що надприродного життя не існує. Так, це незаперечні факти".
В 1805 році Анна пророкувала іспанську революцію, відступ Карла IV і його заслання в Рим. Через три роки її пророцтво збулося слово в слово.
1836 року вона сказала, що холера прийде в Рим аж у день її смерті. Запевнила Джованні і Софію, що холера обійде їхні сім'ї. Саме так воно і було.
1816 року Анна з усмішкою на вустах пророкувала о. Рафаелю Наталі, що його отруять, але виживе. Напередодні католицького свята Невинних десь о шістнадцятій годині його якісь волоцюги переконали зайти з ними випити склянку пуншу. Священик, щоб швидше позбутися їх, прийняв запрошення легковажно і зайшов з ними до кав'ярні Моете Чіторо. В кав'ярні його оточили одні гультяї. Священик похапцем випив поданий йому пунш і швидко вийшов, а присутні в кав'ярні зашипіли: "Справа готова!" Незабаром отець Рафаель Наталі відчув смертельний біль, який ні на мить не проходив і не легшав.
І лише вранці, коли отець повинен був йти відправляти Службу Божу, болі тут же зникли. Він зайшов до церкви Пієта, де на нього вже з усмішкою чекала Анна. Оскільки він не почував себе добре, то після відправи Анна вивела його із церкви відпочити. Лише в декількох метрах від храму знаходилась ця горезвісна кав'ярня, де вчора отець пив пунш. Коли власник кав'ярні побачив нежданих відвідувачів, то остовпів, не довіряючи власним очам. Анна з усмішкою попросила його, щоб він щось перекусив, і тоді йому стане ліпше... Потім отець Рафаель Наталі розповів їй подробиці вчорашнього дня, дякував Богові і на майбутнє зробив для себе правильні висновки.
Посол із Баварії одного дня відвідав Анну, щоб отримати від неї поради та інформацію. Анна під час відвідин спочатку розповіла йому про помилки, які він зробив у своєму житті, а потім розкрила політичну ситуацію в Європі. Слухаючи це, дипломат був шокований. Далі вона розповідала йому про життя в окремих шляхетних родинах, про різні інтриги тощо. Після годинної розмови дипломат заявив: "Ця жінка має перед очима весь світ так, як маю в руці портсигар. Все знає, причому ми не знаємо навіть того, що робиться у наших дворянських колах".
1825 року в Римі побував генерал Мічауд, друг російського царя Олександра І, який якось дізнався, що цар вже помер, тому поспішив до посольства Росії, але там його інформацію не підтвердили. Він гадав, що цю інформацію навмисно поширили ліберали. Але ось він зайшов до Анни, яка йому сказала: "Жаль, але він мертвий. Завтра про це повідомить і посольство. Помер, правда, як католик. Його душа в чистилищі. Він захоронений, бо був милосердний до людей, захищав Папу і Церкву". Газета "Цівіліта Католіка" 4 листопада 1876 року написала: "Генерала вислали в Рим з метою, щоб він з Папою обговорив навернення Олександра І і навернення Росії до католицизму".
Одного дня Анну відвідав багатий і вимогливий вищий сановник апостольської палати. Він їй сказав, що деякі релігійні душі йому передвіщали, що разом з Папою звершать для Церкви великі справи. Одночасно просив оздоровити хвору дружину. Анна-Марія поглянула на своє сонце, але змовчала. Сановник нетерпеливо чекав на відповідь. Анна-Марія нарешті заговорила: "Бог хоче покарати окремі родини, тому що вони не виконали своїх обов'язків".
Чоловік схилив очі і голову. Визнав свою вину. Через кілька днів пізніше Анна передала йому неприємну вістку: "Готуйтеся до смерті. Це стосується і вашої дружини". Через кілька днів дружина померла. Діти цілком зруйнували маєток і родину. Високопоставлений пан мав стільки відваги, що прийшов знову, щоб дізнатися всю правду. Анна йому сказала: "Ви збанкротуєте і незабаром помрете". Так і сталося.
Підчас молитви у церкві святого Павла за Мурами, Господь повідомив Анну: "Із цієї базиліки Я зроблю руїну через провини, які у ній були вчинені". Через деякий час пожежа зруйнувала базиліку.
Майбутній кардинал Ламбручині мав як нунцій (офіційний представник Ватикану), їхати у Париж (1827). Він чомусь вагався щодо успіху своєї місії. Просив Анну, щоби помолилась за нього. Вона подивилась на сонячний диск і сказала: "Дорога буде успішною, але нунцій хай готується до мучеництва". Пізніше він переконався у правдивості цих слів. У липні 1830 р. вибухнула революція. Він пережив страшні дні, але здоровий повернувся додому.
Анна бачила у своєму сонці розвиток подій в Європі протягом XIX сторіччя, в тому числі і прихід соціалізму. Погляд на всі ці події ще більше викристалізував її покору.

ОСТАННЄ ОЧИЩЕННЯ
 

В минулому миловидна римлянка з кварталу Монті перетворилася передчасно у виснажену особу. Стара, шістдесятисемирічна жінка майже півсторіччя йшла дорогою терпіння та очищення. Її супроводжували біда, страждання, любов до ближнього, і в тій невтішній ситуації - пристрасна любов до Бога. Вона одержала від Господа Бога сильну втіху: "Я тобі весь належу так, як і іншим, котрі на себе беруть відважно мій хрест. Діти хреста - це Мої діти. Мої улюбленці".
Анна йшла впевненими кроками по царській дорозі. На неї сипалися образи, але вона отримувала пошану і честь від найкращих людей. Старенька уникала похвали і поспішала до своєї убогої кімнатки, де тихо і в покорі піднімала очі до неба.
Коли йшла разом із о. Рафаелем Наталі до церкви святого Павла, то сказала йому: "Це ми ідемо останній раз". Після Святого Причастя вона одержала від Розп'ятого Христа глибоке почуття задоволення і спокою. "Живи у спокої, доню моя, не зворушуйся тим, що діється навколо. До побачення, побачиш Мене у небі. Так, доню Моя, до побачення. Незабаром ти будеш зі Мною у Моєму Царстві". Сім місяців їй не залишалось нічого іншого, як лише втішатися та вгамовувати свій голод стражданням.
26 жовтня 1836 р. Анна злягла в ліжко, щоб з нього вже ніколи не встати. Її тіло від п'ят аж до голови трусилося від болю, вона невимовно терпіла, поглядаючи на свою родину, яка перебувала у великій скруті. Наперекір всьому Анна зберігала спокій, який її ніколи не залишав, будучи одним із джерел її багатьох чудес. "Спокій її душі не піддався жодному іспитові". - сказав кардинал Педіціні. Її сповідник підкреслював: "Під кінець свого життя Анна дійшла до спокою і такого єднання з Богом, що це неможливо навіть пояснити. Обмежена людська психологія не вміє пояснити чудо спокою в розп'ятті. Вона про смерть говорила так спокійно,
 немов про прогулянку вулицями міста. Своїми убогими, зболеними і терплячими пальцями працювала аж до останніх трьох днів з голкою в руці. Так вона служила своїй сім'ї.
Надійшли хвилини, коли від болю вона вже не змогла рухатися, і її душевні страждання дедалі більше наростали.
У таємничому сонці їй і надалі віддзеркалювалися світові події. Вона слідкувала за виникненням нових підпільних організацій і товариств. Їхня діяльність викликала жорстоке переслідування католиків у Швейцарії. У Женеві, Лондоні, Турині. Мацціні готував всесвітню революцію. Передусім революцію, із якої повинна була виникнути єдина Італія. В її програмі домінувало тотальне знищення католицизму. Італійський народ був ніби покликаний в ім'я прогресу знищити католицизм! Людство ніби є єдиним визволителем. У Німеччині Анна бачить переслідування в дусі гасла: "Одна німецька релігія, одна німецька філософія у єдиній німецькій країні". У Франції тріумфує дух Вольтера і містичний соціалізм. В Китаї та Індокитаї відбувалися криваві переслідування..., всі ці візії проминали перед її очима, а вона боролася зі смертю.
Якщо хтось звернув увагу на її миле і спокійне обличчя, то одержував відчуття, ніби вона лежить у постелі, повній троянд.
"Уже не один рік вона їла, як мала комашка", - сказав якось Домінік. Сама їжа для неї була чимось нестерпним. Вмирала, як Йов. Постіль, на якій лежала, їй дав сам сповідник. Він організував збірку коштів, але навіть її не вистарчило для багаточисельної родини. Для Анни, яка це бачила, ці факти були великим стражданням. Бог посилав їй лише найнеобхідніше. В цей страшний час вона ще одержала виклик у суд, щоб заплатити борги за свою доньку. Позивач був здоровий, як тур, однак через кілька місяців він помер на страшну хворобу.
Дружина генерального гувернера із Савої познайомилася з Анною у Римі і відчувала потребу за отримані милості якось віддячитися. Вона повідомила Анну, що забезпечить допомогу. "Слугиня Божа, - казав о. Наталі, - мені дала наказ, щоб я їй гарно подякував і повідомив, що Анна не бажала ніяких подарунків, бо про неї підуть зайві розмови. Так вона відкинула допомогу. Дякувала за все, що прийшло, що відійшло до невиліковно хворих людей".
О. Рафаель Наталі ще раз схилився перед Анною. Він її розумів і не сперечався з нею. Щодня відправляв Святу Службу в її домі і уділяв їй Святе Причастя. Коли наблизився кінець, кардинал Педіціні дав згоду, щоб Анна могла причащатися і тоді, коли до цього випивала ліки.

ОСТАННЯ ХВОРОБА І СМЕРТЬ

У неділю, 2 червня 1837 року, Анну охопила гарячка. В понеділок після Святого Причастя вона втратила свідомість. Люди гадали, що померла. Але це був екстаз, в якому Господь Бог повідомив їй, що у п'ятницю помре. Коли Анна опритомніла, то сповістила цю для неї радісну новину священику Наталі.
Потім ще двічі вона покликала Домініка, втішала його і дякувала за ласку і турботу. Після нього покликала дітей, кожного зокрема. Радила їм, щоб молились спільно вервицю, любили Матір Божу і посилювали взаємну любов. Потім родина оточила ліжко вмираючої, і Анна зі слізьми в очах усіх їх благословила. Вона думала про майбутнє. Творець від неї забрав деякі турботи, коли повідомив їй, що сім'ю бере під свою опіку-покровительство, попросив її, щоб із любові до нього залишила їх бідних і сказав, що Він цих доброчинців нагородить.
Помічниця дому розповіла про спокійну смертельну боротьбу: "Вервиця в одній руці, у другій - ікона "Ісус Христос у Назареті", і увесь час - молитва, безнастанно, тихо і пошепки: "Із любові до Бога". Коли її питали, як вона себе почуває, відповідала, що, дякуючи Богові, непогано.
Нарешті Анна-Марія покликала до себе Софію, щоб та їй дала в опіку цілу родину. Просила її доглядати за старим Домініком, Маріучі і власними дітьми, щоб їх самотніх не пускала на вулицю. "Прийде ще й до вас страждання, переслідування, злі язики, але не будь легковажною, не сумнівайся, Господь вас рано чи пізно потішить". Потім благословила її і залишилася сама. Вона ще востаннє дала пораду - бути слухняними аж до смерті. Для її виснаженого тіла лікар приписав дуже сильні ліки. Господь сповістив їй, що ліки її вб'ють, але як на цьому будуть наполягати рідні, то має їх вживати. І в цьому вона підпорядкувалася Господеві. Лікар і Домінік наполягали на тому, що ліки треба випити, і Анна послухала. Ліки наблизили її кінець.
У середу вона прийняла Святе Причастя. Після відпущення гріхів впала у стан довгого мовчання.
Члени сім'ї і дальші родичі під час смерті, яка наближалася, відійшли, щоб своїми розмовами та присутністю не перешкоджати. Але Анна й сама просила, щоб вони йшли відпочивати. Священик перед відходом ще спитав її, як вона себе почуває. Тихо зашепотіла: "Смертельні болі". У той момент вона ще підняла руку і доторкнулась до грудей о. Рафаеля Наталі, щоб вилікувати його від гіпертонії, і відіслала його відпочивати.

Смерть

У четвер після Єлеопомазання смертельні болі ще більше посильнішали. Діти і Домінік уголос плакали, тому вона їх відіслала геть. Залишились чужі люди. І священики потім відійшли, гадаючи, що боротьба ще триватиме деякий час. Вікарій молився часослов у сусідній кімнаті. Анна-Марія залишилася сама. Тепер уже могла спокійно померти. Десь о четвертій годині ранку гнаний внутрішнім голосом о. Наталі повернувся до вмираючої. Хвора важко дихала. Прийшов і вікарій, промовив молитви за вмираючих та дав їй останнє помазання та відпущення гріхів. Було чути важкий віддих, і свята жінка вступила у царство вічного спокою.
Домінік описав свої спостереження так: "У сусідній кімнаті я почув молитви священика. Ті, що були біля неї, сказали, що вона спокійно померла".
Була четверта година тридцять хвилин ранку 9 червня 1837 року. Анна мала шістдесят вісім років. У той час жила по вулиці Віа де Апостолі, 8, при парафії Санта Марія ін Віа Лата.
Отець Наталі, плачучи, відкрив свій гаманець і нарахував у ньому всього 4 долари, за що можна було купити хіба одну труну. Цими грошима треба було оплатити всі витрати, пов'язані з похоронами (що разом коштувало 200 доларів), а ще й нагодувати всю сім'ю. Але Бог, однак, про них не забув. Кардинал Педіціні послав 50 доларів. З Мілана, Турина та інших міст і місць прийшли подарунки. Ще й у важкі дні холери родина мала все необхідне, так, як передбачала Анна.

ВШАНУВАННЯ
 

Як тільки серце Анни-Марії зупинилось, кардинал Педіціні написав кардиналові-секретареві Апостольської Столиці і попросив його, щоб цій жінці підготували достойний похорон. Він сам на протязі тридцяти років захоплювався її незвичайними милостями, які вона одержала від Господа Бога.
Похорон, однак, не був такий, як хотів кардинал. Господь Бог обіцяв Анні, що поки вона живе, в Рим холера не прийде. Щойно останній віддих вийшов з її грудей, як у вічному Місті розбушувалася холера. Настала страшна паніка. Смерть святої жінки залишилась майже непоміченою. Покійна два дні пролежала в церкві Санта Марія ін Віа Лата. Всі знайомі прийшли віддати останню шану та попрощатися з нею. В неділю увечері її супроводжувала група побожних шанувальників на кладовище Камно Верано, де на бажання Папи Григорія XII тіло було покладено у свинцеву труну, яку запечатали. До вкладення у труну отець Наталі дав виготовити посмертну маску.
Відразу, через кілька днів наперекір холері почалося паломництво до її гробу. Звичайні люди, єпископи, кардинали поспішали до гробу. Кардинал Одескалчі доручив о. Наталі зібрати усі документи, на підставі яких о. Луже, постулятор процесу, напише першу біографію Анни-Марії Таїджі. Книга викликала величезний резонанс, бо відразу була перекладена на багато мов світу.
Слава про її святість зростала щодня. Отець Рафаель Наталі і Домінік не встигали відповідати на запитання, які надходили з усіх боків. Багато людей хотіло знати, якими були її останні години життя та останні слова, писали про незвичайні милості, які вона отримала від Бога, інші хотіли почути про уздоровлення людей, які настали завдяки її молитвам і просьбам. Всі, однак, говорили про неї лише добре. Хвалили її, що була обсипана чеснотами і заслугами.
Кардинал Педіціні написав досить об'ємні спогади про благословенну жінку і часто молився над її гробом. Кардинал Мікара, капуцин, префект Конгрегації обрядів, носив з собою її фотографію. Поважний Франтішек Бернард Клаус, який часто просив її молитися за нього, весь час повторював: "Якщо вона не в небі, то там нема місця ні для кого".
Благословенний Гаспард Дел Буфало, засновник Ордену місіонарів Найдорожчої Крові, болісно переживаючи втрату цієї дорогої особи, зітхнув: "Якщо Господь Бог кличе до себе такі дорогі душі, то це значить, що час відплати близько".
Поважний Вінцент Палотті призначив Анну "своєю секретаркою і уповноваженою для всіх справ Конгрегації Найсвятішої Трійці". Благословенна
Марія Пелетір, засновник Конгрегації Доброго пастиря, довірила їй усі свої справи, які мала оформити в Римі.
Монс. Флаже, єпископ із Локсвіла, який помер у стані святості, відвідав Анну під час її останньої хвороби. Потім він розповсюджував про неї добрі вісті у Сполучених Штатах Америки.
Кількість чуд біля гробу зростала, і люди скаржились, що Анна похована так далеко від Риму. За вказівкою кардинала-вікарія, її мощі перенесли до церкви Санта Марія делла Пасе. З цієї нагоди відкрили труну, яка була запечатана 18 років. Її тіло в ній було непсуте, немов вона щойно була похована.
Велику шану віддавав Слугині Божій Папа Пій IX. У день битви під Метані він дав поширити ікони, на яких він стоїть на колінах біля благословенної жінки і молиться.
Коли він дізнався, що Слугиня Божа висловила свого часу бажання бути похованою в церкві тринітаріїв. то 18 серпня 1865 року дозволив перевезти її до базиліки святогоХристогона. Через три роки труну знову відкрили. Одяг благословенної Анни вже розкладався, але тіло залишилося нетлінним. Сестри-йосафатки замінили одяг на новий. Вісім днів тіло було виставлене в церкві для почитання. Вся околиця Рима була в русі. Порядок змушені були забезпечувати солдати. Мертве тіло потім переклали у подвійну труну зі свинцю та кипарису. У формі саркофага поклали її у вівтар каплиці. Через велике скло можна було бачити тіло благословенної Анни-Марії в рясі третього чину. Руки складені навхрест на грудях. Обличчя закрите білим полотном.
Між тим розпочався процес канонізації. Після офіційного розслідування в 1852 року розпочався церковно-судовнй процес. Тридцять свідків під клятвою подало зізнання. Між ними були кардинали, єпископи, шляхтичі, домашні помічники, дві доньки Божої слугині і нарешті 92-річний Домінік, який, крім Бога, найбільше долучився до того, що Анна-Марія Таїджі стала святою.
1863 року Папа Пій IX розпочав процес канонізації, тобто зачислення її до святих. 4 березня 1906 року Пій Х виголосив її героїчні доброчесності і чесноти. Нарешті 30 травня 1920 року Бенедикт XV зачислив Анну-Марію Таїджі, матір родини, до лику святих. Незабаром цю благословенну жінку дав усім матерям за особливого охоронця і призначив її покровителькою католицьких жінок.
Із багаточисленних чуд Святійший Отець ухвалив такі: 1869 року римлянка Марія Дел Пінто з третього чину тринітаріїв, як і Анна-Марія, захворіла на внутрішнє запалення жіночих органів. Вона схудла до кісток. Лікарі констатували, що її не можна вилікувати. На наполегливу просьбу родичів Марія виконала тридіум і просила Господа, щоб Він її оздоровив. "Я собі не бажала видужання, бо я хотіла радше терпіти. Я відмовила новенну до Духа Святого, щоб змогти пізнати волю Божу, чи мені відмовляти тридіум. Під час новенни я побачила в сяйві світла Непорочну Діву Марію, а біля неї - Анну-Марію. "Проси про своє одужання, доню моя, із хвороби вилікуєшся, бо нагод для страждань буде достатньо", - почула. Так я відмовила тридіум. Потім з'явилася Діва Марія і Анна-Марія, яка тримала в руках білу хусточку, ніби хотіла витерти мені сльози від жахливого болю. Пресвята Діва Марія сказала: "Доню моя. тут твоя визволителька". В цю мить від страшного болю я скрикнула. До мене підбігли родичі, але я вже була здорова. Відразу встала і пішла до церкви святого Христогона, щоб подякувати за отриману ласку".
Друге чудо, яке відбулося 1867 року в інтернаті сестер Успення Діви Марії в Сантфо біля Ліона, підтвердив французький лікар з Ліона д-р Едуард Карі. Учениця Меланія Севін під час ігор у дворі інтернату впала на кам'яну підлогу, вивихнула собі ногу і розірвала мускул. Д-р Карі лікував її і кожного дня описував, як протікає хвороба. Нога спотворилась і похудала, з'явився опух, висока температура. Дівчина страждала від сильного болю, тому лікар був змушений зняти пов'язку. Сестри шукали реліквію, але знайшли лише образок Анни-Марії Таїджі. Вони приклали його до хворої ноги. В цю мить чотири присутні сестри здивовано спостерігали досі небачене явище. Нога почала вирівнюватися, покручені нерви ставали на своє місце. Дівчина кричала, що вона здорова. Прийшов д-р Карі. Всі сліди важкого поранення зникли. Лікар констатував, що сталося чудо!
30 травня 1920 року в день свята Пресвятої Трійці Бенедикт XV проголосив матір Анну-Марію Таїджі благословенною.
Бенедикт XV потвердив її чуда, підкреслив і прославив її героїзм. "Це справжня мати родини, ангел, який потішав усіх членів сім'ї, це приклад для учениць і робітниць. Це мати, яка зуміла поєднати свою роботу з внутрішньою зосередженістю, мати, яка подбала про своїх батьків, дружина, яка доглядала і сумлінно дбала про свого, не завжди чемного і вдячного чоловіка, і велику кількість своїх дітей. Це мати, яка не занедбувала своїх обов'язків і знайшла час відвідувати хворих, бути для кожного потіхою.
Увечері 30 травня 1920 р., коли її прославляла велика кількість віруючих, віддаючи честь і шану в церкві Святого Петра, Бенедикт XV вклякнув, тихо помолився і вшанував реліквії Анни-Марії Таїджі, дружини слуги Домініка.
Лише мала купка людей знала про цю дорогоцінну перлину. Багато хто її зневажав. Цього їй, однак, не вистачало, і вона суворо карала сама себе.
Анна-Марія Таїджі жила у неспокійні часи. Вона стала прикладом для принижених, покірних і убогих. Була зразковою дружиною, матір'ю, бабусею, тещею і свекрухою. Вона дала світові приклад, досі небачений, але великий, історичний, актуальний і сьогодні. Анна виявила безмірну любов до Бога, яку може і вміє оцінити лише Він сам.
Анна-Марія не була вченою, навіть не вміла писати, знала те, що навчив єдиний її Учитель, сам Господь Бог. Вона стала приниженим лакмусовим папером, на якому небачена рука написала прекрасну поезію жертовної любові.
У світі зневіри Анна-Марія наважилась сказати нечувані слова:
"Я в Господа Бога не лише вірю, я його і бачила! Ціле півсторіччя я Його бачила щодня!"
 

Анна-Марія Таїджі подібно, як і багато інших, пророкувала триденну темноту. На думку професора Конзіонатора (Der grosse Monarch), існує принаймні тридцять прогнозів цього незвичайного явища. Одну триденну тьму пророкувала сестра Роса Колумба Астендо із монастиря Тежі біля Ніц (+1847). Так само і стигматизована сестра Палма де Орія (+1872). Відома стигматизована містичка Марія Юлія Ягени (+1941) із бретонського містечка Блун пророкувала, що це станеться в березні 1891).
"У природі настане триденна пітьма; два дні і три ночі триватиме ніч. Світло будуть давати лише посвячені свічки. Кожна свічка витримає три дні. У домах безбожників і тих, які ображають Бога, з'являться злі духи у формі огидних і страшних постатей. Можна буде почути страшні образи Бога. Блискавки проникнуть у Ваші доми, але посвячені свічки не згаснуть: не згасить їх ні вітер, ні буря, ні землетрус. На небесах хмари почервоніють, як кров. Гуркіт затрусить землею. Блискавки на вулицях будуть сіяти смерть і нещастя. Земля затруситься. Хвилі моря заллють великі простори. Земля переміниться на безмежний цвинтар. Мертві тіла безбожників і справедливих покриють землю. А потім настане голод".
(Цитовано за книгою "Палахкотливе полум'я" Йогинеса Йоганіса).

Погляд у майбутнє

Коли Анна-Марія побачила на таємничому сонячному диску несправедливість, злобу, розкошування людей, то задля навернення всіх бажала бути розп'ятою. У такий час вона була засмучена і виснажена, весь час молилась і чинила покаяння, бо вони ображали Господа Бога. Коли чаша страждання наповнювалася по вінця, її серце від болю майже тріскало, Спаситель її втішав образом майбутніх часів, коли Церква буде тріумфувати як ніколи дотепер.
І Анна передбачала та пророкувала триденну пітьму. "Всю землю покриє густа пітьма, яка триватиме три дні і три ночі. В цій тьмі нічого не буде видно. Отруєне повітря знищить не все, а зокрема ворогів віри. Поки триватиме пітьма, буде неможливо запалити якесь світло. Тільки посвячені свічки можна буде запалити, і лише вони будуть видавати світло. Хто під час цієї темноти відкриє вікно і захоче подивитись, або вийти з дому, той застигне на місці мертвий. Під час цих трьох днів люди мають залишатися вдома, будуть молитися на вервиці і пристрасно просити про помилування. Окремих осіб збереже Боже милосердя. Потім народи навернуться, і Церква вступить на свій тріумфальний шлях".
 

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
 

Очі благословенної Анни-Марії Таїджі, які бачили такі величні Божі діла, вже давно навіки закрилися, її губи, які передали стільки пророчих слів, теж замовкли. Зараз Анна-Марія Таїджі стоїть перед величчю Божою і просить милосердя для нас усіх, і ми з покорою у серці звертаймося до неї:
О благословенна Анно-Маріє Таїджі, задля покори, з якою ти вірила і прославляла найбільшу таємницю Трійці Пресвятій єдиного Бога, випроси мені благодать (можна скласти прохання), про яку я з вірою прошу.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. (З рази)
О благословенна Анно-Маріє Таїджі, задля великої любови та побожності, з якою ти шанувала таємницю життя Ісуса, випроси у Нього благодать (можна скласти прохання), про яку я усердно прошу.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. (З рази)
О благословенна Анно-Маріє Таїджі, задля твоєї дитячої довіри Пресвятій Матері випроси у Неї благодать (можна скласти прохання), про яку я покірно прошу.
Слава Отцю і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. (З рази)
Частина нетлінних мощей благословенної Анни-Марії Таїджі стараннями о. д-ра Романа Василіва привезена з Вічного Міста Рима в Україну і знаходиться в храмі святої Анни у м. Бориславі Львівської області по вул. Володимира Великого, 45.