Любов до тих, хто страждає у чистилищі
 

Душі у чистилищі дуже хотіли, щоб Анна-Марія за них молилася і випрошувала благословення. Однак за їх визволення Анна дорого платила своїми постійними стражданнями. Наперекір цьому вона задля померлих протягом сорока днів підряд босоніж ходила на цвинтар за будь-якої погоди. Біля кожного гробу вона тричі відмовляла панахиду і молитву за спасіння душі в чистилищі. Особливо молилася вона за душі померлих священиків.
Одного дня, коли Анна-Марія брала участь у Літургії за померлих, вона відчула сильний нестерпний біль. Кардинал Педіціні відправляв Святу Службу. Під час благословення вона побачила, як звільнена душа входить до неба. Вона гадала, що при цьому екстазі від радості помре. Анна просила звільнені душі із чистилища про те, щоб вони замовили добре слово про Церкву і Святійшого Отця.
 

"Часто Анну-Марію кликали до хворої людини, - говорив Домінік. - Незважаючи на час і соціальний стан людини, вона йшла її відвідати. З тим я не погоджувався. Не було в неї ні хвилини спокою, її шарпали з усіх боків. Навіть хвора чи обезсилена вона поспішала до хворого. Як я зауважив, вона ніколи не робила ніякої різниці між недужими, щоправда перевагу надавала бідним. Час, який Анна потратила під час відвідин, потім вдома подвійною напругою хотіла надолужити".

Любов до бідних

Одним із принципів, яким керувалася Анна-Марія у своїй діяльності, був принцип - не відмовити у допомозі бідним. Одного разу, коли її не було вдома, мати грубо відмовила у допомозі жебракові. Повернувшись додому і дізнавшись про цей випадок, Анна жалісно сказала: "Ради Бога, люба мамо, вже ніколи не відсилайте геть бідну людину без милостині. Як уже нема чого дати, то у шафі завжди знайдеться шматок хліба".
 Під час голоду в Римі Домінік дуже дивувався, що у них в шафі завжди лежав шматок хліба. До неї приходило дуже багато бідних людей, але Анні цього було замало - вона сама ще вишукувала їх у бідних кварталах. Французька революція значно збільшила ряди жебраків та бідняків.
Одного дня, йдучи разом з о. Рафаелем Наталі по вулиці, Анна звернула увагу на бідного, дуже убого одягненого, чоловіка. Від холоду і голоду його трусило, він ридав. Виглядав як опудало, покрите брудом. Перехожі уникали його. Лише Анна, керована християнською любов'ю, підійшла до нього. Разом зі священиком привела його додому, де він зігрівся, помився, переодягнувся та поїв. Коли його з великою ласкавістю та маленькою милостинею Анна провела до дверей, то ця молода людина через плачі не могла навіть подякувати їй. Іншим разом по дорозі до церкви Санта Марія делла Консолаціоне Анна-Марія побачила, як на вулиці лежить бідна жінка в епілептичному приступі. З її вуст текла піна, ціле тіло металося в корчах. Навколишні люди тікали від неї. Анна все ж підійшла до неї, очистила і, побігла до аптеки купити серцеві ліки. Її любов "вразила" очевидців. Великий гурт людей зупинився, щоб стежити за цим "театром". А потім вони й самі добровільно почали передавати гроші бідній жінці, щоб вона змогла купити собі хоча найнеобхідніше. Анна, побачивши, що приступ минув, тихенько зникла у найближчій церкві. Тут вона впала в екстаз і почула голос Господа: "Доню Моя, дякую тобі за старанність, з якою ти Мені прислужила".
Подібні сцени відбувалися і в лікарні святого Якова. Софія, яка тут часто бувала, бачила, як мама іде від ліжка до ліжка з усмішкою, роздаючи солодощі, як годує хворих, умиває їх, вирівнює їхні ліжка, подушки тощо. Її улюбленицею стала дівчинка, у якої рак знищив обличчя. Її голова була покрита фатою. Коли вона бачила Анну, то дуже раділа. Анна насамперед йшла до неї, гладила її, голубила, робила перев'язку і розмовляла з нею про небо.
У цій же самій лікарні лежала одна жінка на ім'я Санта, яку власний чоловік заразив невиліковною венеричною хворобою. Хвороба вже спотворила її обличчя та очі. Коли вона почула голос Анни, то радісно вигукнула: "Ось приходить до мене ангел!" Анна відносно довго затримувалася біля Санти. Коли Софія пошепки сказала матері, що вже час іти додому, бо від хворої йшов смердючий запах, та так само пошепки їй відповіла: "Насолоджуйся ароматом її душі! Із цієї постелі вона піде просто до неба!"
Коли Анну інформували, що захворіла донька жінки, яка її люто ненавиділа і переслідувала, вона все ж зайшла до неї. Під час відвідин втішала матір і доньку, а під кінець відвідин зробила над хворою знак святого хрест з іконою Божої Матері, і дівчинка одужала.
Її ласкавість не знала меж. Вона переходила і на тварин. "Убогі звірі мають рай лише на цьому світі, тому їм треба його заробити тут", - казала Анна.

УЗДОРОВЛЕННЯ ФІЗИЧНОХВОРИХ
 

У протоколах процесу канонізації зафіксовано імена хворих, які були вилікувані або одужали завдяки просьбам і молитвам Анни. Коли кардинал Педіціні подавав звіт про окремі одужання, то він констатував, що навмисно не записав кілька сотень випадків, зафіксованих ним же відразу після одужання, крім того, тисячі випадків не були записані, бо ті, які він наводить, є найпереконливішими доказами її величі для нас усіх. Анна була однією з найбільших чудотворців сучасності, якщо не найбільшою.
Здібність і силу лікувати дав Господь Бог цій покірній, слухняній жінці. Він дав це офіційно, подібно, як свого часу апостолам. Після навернення благословенна Анна-Марія важко захворіла і готувалася до смерті. Господь з'явився у синьому плащі, взяв її за праву руку і, крім іншого, сказав їй, що цій руці Він дає Свою силу, щоб вона змогла уздоровляти хворих, потім додав: "Можеш встати, ти здорова".
Спочатку Анна доторкалася до хворих рукою. Щоб не привертати до себе лишньої уваги, вона почала використовувати ікони Пресвятої Діви Марії, святої Філомени, реліквії або олію із вічної лампади.
Ось ще декілька прикладів. Одна дама із князівського дому Албані смертельно захворіла на згубний рак молочних залоз. Через сповідника Анни попросила у неї допомоги. Анна-Марія передала йому декілька крапель олії із вічної лампади для того, щоб хвора помазала уражене місце, а Матір Божу гаряче просила у молитвах допомоги для недужої. Молитви Анни-Марії були вислухані, бо вже наступної ночі злоякісна пухлина і болі від метастаз щезли. Хвора видужала, щастя та почуття вдячності, переповнювали її. Ця дама із шляхетного роду увесь час пропонувала свої послуги Анні. Врешті-решт Анна-Марія погодилась із тим, що оздоровлена  жінка буде дбати про лампаду, олія із якої допомогла їй. Вона принесла пляшку олії, і її вдячності не було меж. Анна лише всміхнулася: "Не кваптесь так, доню моя! Не поспішайте, ідіть повільніше, бо захворієте знову! Пам'ятайте і надалі про свою обіцянку, бо як не додержите свого слова, то вас знову спіткає нещастя!" Через декілька тижнів дама оправдовувалася перед нею, що не може щотижня посилати олію, бо мусить економити, а ця економія мала початися з відмови від непотрібних витрат, наприклад таких, як олія. Щойно вона вислала листа з таким "оправданням", як її маєток залила вода. Відразу після цього недуга повернулася - смерть піднесла свою гостру косу над невдячною дамою. Анна-Марія намагалася знову її вилікувати, але Господь сповістив їй, що невдячність Його ображає, і тому єдиним даром для хворої може бути лише її навернення...
Онкохворою була й одна принцеса, сестра з монастиря святого Домініка. Стан її здоров'я ще погіршував страшний нарив. Вона потайки покликала Анну. "Нікому не хочу виявляти свою хворобу, тому ви мене мусите вилікувати", - сказала Анні. Анна завагалася. "Я - лише убога жінка і до того ж грішниця". Але принцеса-монахиня була настирливою і наполегливою у своєму проханні: "Ви не маєте чого оправдовуватися. Ви така, яка є. Але я вас прошу - допоможіть мені, випросіть у Господа для мене уздоровлення. Про недугу я розказала лише вам, а зараз черга за вами..." Анна-Марія в молитві передала прохання монахині Богові. Того ж вечора послала черниці трохи вати, яку намочила в олії лампади. Вранці щезли всі ознаки страшної недуги.
Була уздоровлена і недовірлива сестра з Ордену святої Терези. І це всупереч браку довір'я, бо монахиня дивилася на Анну-Марію, як на жінку низького походження, яка не є навіть монахинею, лише простою жінкою цього світу. Її сповідник за такі думки надав покуту. В переддень операції вона все ж таки вирішила використати вату, намочену в олії. Наступного дня лікар констатував, що оперувати не буде, бо нема жодних ознак метастаз. Недовірлива сестра не знала що й сказати, як возвеличити святість цієї простої жінки - одруженої жінки і багатодітної матері.
Потім немовби ожили євангельські сцени про уздоровлення недужих. Хворі зусібіч дізнавалися про надію, яку давала Анна-Марія.
Одного дня Анна у супроводі отця Рафаеля Наталі прийшла до жінки, донька якої була смертельно хворою. Лікарі не давали жодної надії, але мати наполегливо просила дару уздоровлення для своєї дитини. Анна її втішила: "Це нічого!" Вона зробила хрест над пухлиною горла, і молода дівчинка видужала. Міський квартал був у шоку та захваті. І ще одна мати, донька якої теж хворіла на таку саму хворобу, просила, щоб Анна їй допомогла. Анна і цю оздоровила. Після неї прийшла третя сусідка. Її дитина мала нариви у вусі, терпіла сильний біль. Анна правою рукою погладила хворе місце - і воно щезло. Мати ще не скінчила дякувати, як прийшла ще одна жінка з сином, хворим на дифтерію. Анна зробила один-єдиний хрестик на горлі, і дитина стала здоровою. Таким видужанням не було кінця-краю...
Знаю, що така велика кількість фактів про уздоровлення може з легкістю перейти в категорію буденності, і до того ж стати об'єктом насмішок людей. Я заспокоююсь, розвіюючи свої сумніви словами знаменитого Блеза Паскаля: "Ненавиджу дурні сумніви! Якщо є Ісус Христос Бог, то в чому ви бачите труднощі і проблеми?"
Одне видужання викликало велику сенсацію, як я уже зазначив. Було це уздоровлення Марії-Луїзи із роду Бурбонів, королеви Етрурії. Із країни її вигнав генерал Міолісі і, як в'язницю, призначив їй монастир святого Домініка, де вона жила разом зі своїми слугами та покоївками. Нещастя та сум спричинили у неї епілепсію. Під час приступів її мусили охороняти у зачинених кімнатах, де вона металася по килимах, стогнала, кричала, лютувала. Потім королева нерухомо лежала, ніби мертва. Жодні ліки не допомагали. Коли Марія-Луїза дізналася від принцеси Доріс про Анну, яка виліковує, то сказала її покликати, щоб вона випросила у Господа повернення їй здоров'я. Анна-Марія її попередила, щоб довіряла Пресвятій Діві Марії. Потім перехрестила її маленькою іконою Діви Марії. Епілептичні приступи в той момент зникли раз і назавжди. Королева могла тепер виходити з монастиря, прогулюватися вулицями міста. Цілком логічно, що ця вістка для лікарів стала готовою сенсацією. Королева віддячила Анні-Марії по-королівськи: зробила її своєю порадницею, стала її сестрою в Христі і утримувала аж до самої смерті олію в її лампаді, на відміну від інших шляхетних дам, які дуже швидко забували про свою вдячність і обов'язки.
Це видужання було лише початком цілої серії уздоровлень. Сповідник просив Анну допомогти юнакові, у якого теж були епілептичні приступи. Хворого знайшли лежачого в ліжку, він був зовсім виснажений черговим приступом. Сумні батьки стояли безпорадно біля ліжка. Анна радісним голосом сказала: "Вставай, швиденько-швиденько! На це люди не вмирають!" Хворий встав, скинув із себе ковдру й... пішов. Батьки ще не опам'яталися від чуда, як Анни вже не стало. Вдячність за це одужання тривала лише один місяць; спочатку юнак приходив часто, переконуючи Анну у своїй безмежній вдячності, пропонував їй свої послуги, бажання допомогти тощо. Але незабаром забув про свої обіцянки і навіть перестав їх провідувати. Та згодом знову захворів, але вже не наважився ще раз звернутися до благословенної Анни-Марії за допомогою, згодом помер.
Господь Бог послав Анні справді відданого і вірного слугу в особі Луїджі Антоніні. Це був жартівливий юнак, який допомагав благословенній Анні-Марії аж до самої смерті. Цінними були і його свідчення під канонізаційного процесу.
Принцесі із Палестрини завдячуємо за інформацію про видужання її швагра, кардинала Барберіні, "Я радо при кожній нагоді зустрічалася з Анною. Але найчастіше листування було нашим спілкуванням. Вона молилася за мене, за мої турботи і проблеми, і результати були завжди такі, як вона передбачала. Була відверта і мила. Коли захворіли мої діти, я також звернулася до неї. Коли мій шваґер монс. Барберіні, незадовго до обрання його кардиналом, смертельно захворів, я також про це повідомила Анну, цю побожну жінку. Його стан через хворобу з часом все більше погіршувався. Анна мені передала, що я не повинна хвилюватися, непокоїтися, а шукати захисту у святого Філіпа із Нері. Вона послала мені його реліквію. Видужання було неочікуване і приписувалося Філіпові із Нері".
Занурена у молитву, Анна-Марія отримала від Господа вістку: смерть прелата вирішена в Божому умислі. Анна, однак, і надалі просила, щоб і цю неможливу хворобу Він вилікував. І вона цього досягла. Та Господь сповістив, що ніхто не буде це приписувати її молитвам, а заступництву святого Філіпа із Нері. Луїджі Антоніні, про якого ми вже згадували, вірно служив і допомагав Анні під час покупок, став її послом і супровідником. Часто вони разом відвідували хворих. Коли вона не могла особисто провідати недужих, то Луїджі передавала для хворих вату, змочену в олії. Сам Антоніні страждав на сильний ішіас, який з часом прикував його до ліжка, він лише з труднощами ходив на милицях. У таких випадках він теж звертався за допомогою до Анни, і вона його вилікувала. Якщо під час відвідин хворих він простудився, або захворів на бронхіт, достатньо було сказати про це "матері", яка одним знаком святого хреста уздоровлювала свого помічника.
Ще один зворушливий випадок: коли Анна важко захворіла, її прийшов провідати отець Наталі. Цього дня отець дуже страждав від приступу гіпертонії, який супроводжувався сильним головним болем, але Анні-Марії нічого про це не сказав, бо не хотів хвилювати її своїм станом здоров'я. Він сам намагався повідомити лікарів, священика і приятелів про те, що Анна смертельно хвора. Благословенна жінка кивнула рукою, щоб він підійшов до неї ближче. Зробила хрест і сказала: "Відпочиньте і поспіть півгодини, і все буде гаразд. Тепер я вас дуже потребую, не хочу, щоб ви хворіли". Через півгодини отець Рафаель Наталі був здоровий.
Іншого разу Анна йшла на Святу Сповідь і по дорозі до храму її зненацька захопив дощ, який лив мов із відра. Вона постукала у найближчі двері і попросила: "Позичте мені парасольку, щоб я змогла зайти до Нашої Наймилішої Діви Марії". Жінка, яка відкривала двері, впізнавши Анну, пообіцяла принести парасольку і, між іншим, додала: "Знаєте, у нас в домі лежить небіжка". Жінка провела Анну до вбогої квартирантки, яка ще була в смертельній агонії. Декілька хвилин тому священик уділив її Тайну Єлеопомазання. Родичі і знайомі стояли навколо ліжка вмираючої і молилися. Анна поклала руку на холодне чоло і зробила знак хреста. Потім вона відійшла, але про парасольку забула. Між тим, буря перестала, а "мертва" встала з ліжка і почала ходити.

УЗДОРОВЛЕННЯ ДУШЕВНОХВОРИХ
 

Дар уздоровлення фізичнохворих був лише передвісником для ще більш ціннішої милості - уздоровляти душевнохворих. Першим кроком для Анни, подібно, як і для святої Терези Авільскої, було звільнити душу, яка їй довірилась, від зла і смутку. Вона усвідомлювала собі слова Господа: "Філоретті. Як тільки злий дух вніс у серце людини сум, то він тим самим впіймав жертву у свої тенета". Тому під час зустрічі з хворим Анна-Марія спочатку намагалася своєю усмішкою і ласкою визволити душу від смутку, а потім материнським словом звільняла від пихатості. Опущена вниз голова пацієнта була знаком першої перемоги над сатаною, але хто замикався у своїй гордості, то був втрачений. "Скільки священиків, - згадував Педіціні, - було вирвано із сатанинських принад і пасток вже навіть підчас розмови з Анною-Марією". Люди різного соціального стану зі злих вовків ставали знову покірними ягнятами вже від одного її погляду.
"Можу вас запевнити, - казав Домінік, - між особами, які просили мою дружину дати їм пораду, були й розчаровані та злі люди. Коли вони розмовляли з Божою слугинею хоча б кілька хвилин, то відходили з похиленою головою і наверталися до Бога". В кімнаті Анни-Марії багато разів розгорталися родинні драми, які щоразу закінчувалися перемир'ям.
"Яким чином в нашій родині пануватиме мир і спокій, якщо ми не маємо його з Богом?" - ставила Анна часто таке питання. Вона сама намагалася випросити цей мир і спокій своєю відважною поведінкою. Навіть виступаючи перед Богом у ролі адвоката грішників, вона виявляла свою святу відвагу. Траплялося, що Анна-Марія дорікала Господу, що Він її вже, напевно, більше не любить, коли не хоче дати їй милість, якої просить: "Бачу, Господи, що Ти мене вже більше не любиш. Так, хочу навернення цієї особи. Так, знаю, що він Твій заклятий ворог, але лише тому, що він Тебе не знає. Що то є для Тебе хоча б на мить подарувати цій особі милість пізнання? Буду змушена з Тобою розлучитися, бо Ти мене не хочеш вислухати!" Так погрожують і статечні мешканці Неаполя святому Януарію, в молитвах-проханнях про чудо... Під кінець своєї жалісливої просьби Анна часто чула відповідь: "Твої бажання вже виконані!"
В останні роки життя Анна-Марія була слабкою і хворою і тому часто посилала замість себе о. Рафаеля, щоб той подбав про людей, які страждали на душевні розлади. Він мирив подружжя, готував людей до смерті, припиняв грішні зв'язки, навчав торговців не обманювати і не експлуатувати бідних...
Ось один з багатьох прикладів: молода Мануєлу Аннібалі, яку через ревнощі побив чоловік - кухар, шукала захисту і притулку в Анни. Благословенна жінка протримала її у себе вдома три дні. Разом вони молилися, а потім Анна попросила отця Рафаеля Наталі: "Пошукайте її чоловіка. Він вийде вам назустріч з кухонним ножем і буде дуже лютувати. Не бійтеся його! Ви його суворо картайте. Тоді ніж йому випаде із рук. Він буде плакати, мов дитина, впаде на коліна до ваших ніг і, нарешті, стане, мов ягнятко". Отець Рафаель Наталі пішов шукати цього чоловіка. Їхня зустріч відбулась саме так, як і казала Анна-Марія. Чоловік привітав його з кухонним ножем у руці, почав його лаяти і лютувати. Нарешті зі слізьми в очах вислухав слова священика. Отець Рафаель Наталі пригадав йому Альпи, де часто лютує буря, вдаряють блискавки, а через короткий час на синьому блакитному небі з'являється усміхнене сонце. Кухар все зрозумів...
Анна зробила подальший крок - покликала розлюченого чоловіка на спільну вечерю. Під час вечері попросила, щоб він обняв свою дружину. Обоє відійшли рука в руку, а їхнє подальше життя проходило в любові та спокою.
 Кардинал Салотті так підсумував факти про соціальний апостолят благословенної Анна-Марії: "Вона докладала чимало зусиль, щоб спокій і любов запанували у кожній родині".
Ось ще історія про багате, але нещасливе подружжя. Причиною нещастя були постійні ревнощі дружини через занадто велику увагу, яку приділяв її чоловік одній з покоївок. Постійно вибухали пекельні сцени. Обоє відвідували Анну, але кожен зокрема. Обоє просили в Анни допомоги у відновленні спокою у родині. Дружині Анна сказала заспокоїтись, а чоловікові - залишити покоївку. Обоє послухали поради, і в їхньому домі знову запанували мир, злагода.
Приблизно в той же час парох з міста Арс - святий Іван Марія Віанней - констатував зі слізьми в очах: "У сповідальниці я пізнав зло". Дім Анни був подібний до сповідальниці французького міста Арс.
Одну із її знайомих чоловік зраджував з іншою заміжньою жінкою. Анна-Марія їй порадила мовчати і молитися, запевняючи, що все буде гаразд. Розв'язка прийшла зовсім неочікувано. Одного дня невірний чоловік поспішав на домовлену зустріч. По дорозі біля церкви Сан Лоренцо Луціна цілком випадково зайшов до церкви. І що побачив? Його пасія приймала Святе Причастя! Відразу збагнув: якщо вона має відвагу обманювати Бога, то як легко вона зможе обманювати любовника?!" Залицяння скінчилося. Самокритично він визнав свою помилку і вину перед дружиною - а в сім'ї запанував спокій.
Соціальний апостолят Анни-Марії пізнали на собі міністри, реформатори, високі церковні сани і Папи. Всім вона зуміла сказати правду без компліментів. "Від великих цього світу, - казав кардинал Педіціні, а він також до них належав, - Анна вимагала визволитися від земних справ і зберігати людяне ставлення до підлеглих".
Анна-Марія ніколи не давала поради нашвидкуруч, не робила зайвих зауважень. Спочатку вона вислуховувала людину, а потім довго молилася, коли треба було, радилася зі сповідником і лише потім давала пораду. Її поради і рішення можна висловити простими словами: "Прощати і забути! Нікому не радити того, що б сама не зробила".

ЛЮБОВ ДО ВОРОГІВ
 

Анна-Марія була вже від природи дуже вразливою і схильною до помсти, але її терпеливість виявилась ще більш героїчною. Чоловіки і жінки для цього, на жаль, надавали їй чимало нагод.
"Одного дня я була у пані, яка мене вчила шити, - розповідала Софія, - зайшла сусідка Франтішка і назвала мою маму відьмою та чаклункою. Я пішла до батька, щоб поскаржитися. Він був якраз на кухні князя. Тато розлютився і в чому, як був, побіг до чоловіка Франтішки, на якого розкричався: "Якщо ти не зможеш приборкати язик своєї дружини, то не раз пожалієш про це!" Коли Франтішка повернулась додому, чоловік її збив, як житній сніп, і вона кілька днів не виходила на вулицю. Моя мама, дізнавшись про те, що трапилося і що я наробила, суворо мене покарала. Вона взяла кочергу, поклала до вогню і пригрозила, що випалить мого довгого язика. Коли я її просила, щоб вона мені пробачила, вона сказала, що мені на той раз пробачить, але в майбутньому - ні. Я не одержала сніданку і в школу пішла зі шматком сухого хліба. Кілька днів ми взагалі не розмовляли. Батькові Анна сказала, що він скривдив Франтішку, коли з одного слова зробив такі висновки. Нарешті сама відвідала Франтішку, принесла їй ласощів і молилася за її одужання, яке скоро настало".
"Завжди знаходились злі язики, які не залишали її у спокою, - підкреслював у своїй промові Домінік. - Згадую, як одна жінка без віри і честі очорнювала добре ім'я Анни. Я наказав цю жінку ув'язнити, чим дуже засмутив свою дружину. Анна-Марія робила все можливе, щоб визволити ув'язнену. Вже на волі ця потвора ще завзятіше поширювала наклепи. Якби я її схопив особисто, то вона би взнала мою силу. Анна почувала себе нещасною, але все ж таки просила мене залишити жінку в спокою, бо її слова не можуть ні поранити, ні вбити".
Господь сам покарав наклепників за Свою слугиню. Багато духовних осіб вже з досвіду знало, що коли хтось ображав Анну, той часто мусив відплатити за це ще того ж самого дня. Анна з тим не погоджувалася, але у своїх видіннях діставала відповіді, що лише завдяки її просьбам винні будуть покарані саме в цьому житті, а не у вічності.
Це трапилося у період понтифікату Папи Лева XII. Анну відвідала високопоставлена особа і настійливо просила порозмовляти з о. Рафаелем Наталі. "Він ще не повернувся, - відповіла чемно Анна, - "Знаю, що він вже вдома!" - "Ви помиляєтеся, його ще вдома нема. Пане, я звикла говорити правду, я справді не знаю, коли він повернеться". Відвідувач розсердився і вилаяв Анну, кажучи, що вона - звичайна брехунка. Анна заспокоїлась і почала навіть молитися за нього. Але через три дні після інциденту цього відвідувача ув'язнили і відвезли до Ангельського замку. Його випустили на волю аж після того, як проголосили блазнем. Він помер важкою смертю.
Іншого високопоставленого чоловіка, який без причин образив Анну, схопив параліч. Його жінка благала Анну-Марію, щоб вона допомогла йому і випросила у Господа хоча б стільки часу, щоб він зміг привести в порядок свої останні справи. Просила Анну, щоб та послала чудодійну ікону Діви Марії. Але Господь заборонив їй це зробити: "Хто тебе зневажав, не потребує твоєї допомоги і в часі смерті. А хто відкинув Святе Причастя, поки був здоровим, той заслуговує, щоб йому було відмовлено і в хвилину смерті". Анна сумно повідомила дружину паралітика: "Нічого не допомогло, навіть, якщо б я вам послала іконку Діви Марії". Згаданий чоловік ще того вечора помер.
"Коли ми жили на Корсо, - згадував Домінік, - у нас була злослива сусідка, прачка, яка декілька років випробовувала нашу терпеливість, а найбільше Аннину. Вона була ненормальною, бо всюди розповідала про нашу Анну брудні чудернацькі наклепи, які б навіть вигадати було важко. Анна-Марія робила все так, ніби вона нічого не бачить, не чує: під час зустрічі завжди віталась і намагалась принести їй радість. Але прачка і надалі не давала Анні спокою. Я злостився, але Анна весь час мене втихомирювала. Нарешті розсердився і Господь. Він повідомив Анні, що вже наближається хвилина упокорення для цієї злосливої сусідки. Анна просила, щоб Господь цього не робив, але у відповідь почула: "Я покараю її в цьому житті, а в майбутньому дам їй змогу поправитися". Жінка, яка до того ж була ще й гордою, мов демон, і ущипливою, як гадюка, втратила маєток, мусила жебракувати і одного дня прийшла до дверей Анни просити. Анна не заспокоїлась тим, що дала милостиню, але, дякуючи своїм знайомствам допомогла їй знайти роботу, щоб та не мусила жебрати".
 Людині здається, що їй сниться сон, коли вона читає відповіді кардинала Педіціні, о. Рафаеля Наталі або Софії. Честь цієї святої жінки щодня фурії тягли до болота. Вони твердили, що вона продала честь своїх доньок, що на власні очі бачили, як вони грішили тощо. Коли дівчата виходили на вулицю, фурії тут же йшли за ними, лаяли та ображали їх.
Зловмисна жінка, яка жила з Анною-Марією в одному коридорі, часто залишала відчиненими двері, щоб бачити, хто приходить або відходить з помешкання Таїджі. Анну називала відьмою або чаклункою. Всім розказувала: "Це Анна винна, що ніхто не хоче жити з нею в домі". Як відповідь Анна посилає їй подарунки, одного дня це була половина запеченої курки. Сусідка, яка була не лише злодійкою, а скупою й ненажерливою, під час обіду ласо ковтала смачну печеню з курки і ледве не задушилася. Потім почала кричати, що Анна хотіла її отруїти. "Можливо, ви забагато ковтали", - пояснювала Анна. За таку відповідь Анна дістала новий шквал лайки. Пізніше сусідка потрапила у скруту. Прийшла до Анни і просила її милостиню. "Якось ця сусідка прийшла і до нас просити милостиню. Наша мати, - писала Софія, - не заспокоїлась тим, що змогла їй допомогти лише один раз. Перед своєю смертю вона нас просила, щоб ми цій жінці і надалі допомагали, виявляли до неї своє милосердя".

ТВЕРДИНЯ ЦЕРКВИ, ПОСЛАННЯ БЛАГОСЛОВЕННОЇ АННИ-МАРІЇ

Без пролитої крові нема відпущення гріхів... Бог обрав цю покірну жінку, щоби навколишній світ отримав відпущення. Від Великого Розколу Христова Церква ще не знаходилося в такому жалюгідному стані й ситуації, як тоді. Бога висміювали, людей виганяли з храмів, клір зневажали, Пап волікли від в'язниці до в'язниці. Християнство повільно гинуло в крові. В революційних арміях та в імператорській армії не було ні одного священика, який би уділяв умираючим відпущення гріхів та Святу Тайну Єлеопомазання. Була необхідна жертва примирення та відкуплення.
Благословенна Анна-Марія стала, на підставі свідчень священиків, які її добре знали, жертвою за Церкву і Рим. Бог їй пообіцяв: вона буде очевидцем визволення Рима від ворогів Пап. І справді, темний період історії папства минув ще при її життю. Господь пообіцяв їй, що холера, поки вона живе, в Рим не прийде. Епідемія розпочалася саме в той день, коли Анна-Марія померла. Христос її покликав як жертву за гріхи християн.
Бог прищепив Анні-Марії невимовно безмежний опір супроти гріхів. Коли вона чула на вулиці богохульство, то починала плакати і повторювати коротеньку молитву: "Боже, слава Тобі!" Після повернення додому падала на землю, била головою об землю, допоки не починала текти кров. Але чи можна порівняти гріхи якогось візника з богохульством тих, які в час революції групами клялись, що в житті й в годину смерті зрікаються будь-якого священика.
Ще на початку свого навернення Анна-Марія усвідомлювала своє покликання бути жертвою примирення. Великодушно і самовіддано прийняла вона своє страждання, але спантеличена багаточисельними і частими екстазами просила Господа про їх зменшення. Господь Бог її прохання вислухав. Ісус Христос схвалював її героїчну жертву. "Навіть серед Божих служителів нема багато таких, доню Моя, котрі би зреклися духовних радощів, щоб із любові обняти страждання. Так, лише дехто з них так вчинив. Я обрав тебе, щоб поставити в один ряд з мучениками... Для покріплення віри твоє життя буде довшим і більш заслуженим мучеництвом, ніж криваве страждання".
Ось один з не багатьох записів видінь, власноруч зроблених Анною-Марією в поетичній формі:
Ніхто не зрозуміє страждання твоє.
Я - Майстер, Який тебе формує.
Я - Всезнаючий.
Все те, що Я знаю, залишиться сховане.
Її покликання було чітко окресленим: "Твоє покликання - навертати грішників, втішати священиків, прелатів, навіть Мого Намісника на землі. Будеш воювати проти творінь, опанованих тисячами пристрастей. Зустрінешся з багатьма невірними душами. Будеш посміховиськом, та з любові до Мене все це перетерпиш. Усіх твоїх переслідувачів приведу до відповідальності. Тих, які до тебе будуть ласкаві, потішу, незважаючи на їхню гріховність. Я Сам тебе візьму за руку і поведу до вівтаря, як жертву".

Анна-Марія без утіхи

Її душа швидко змінювалася від ясного світла до безпросвітної пітьми, та Небо було невблаганним. Сльози би, напевно, полегшили болюче заслання, але навіть і це заспокоєння не було їй дане. Анна-Марія всеціло була віддана Божій волі, п'ючи келих найстрашніших страждань без полегшення та допомоги.
"Йшла дорогою між двома полюсами: від найбільшого багатства аж до цілковитого убозтва. Постійні екстази показували їй лише біду цього світу... Було це двадцятирічне чистилище. Всюди бачила Бога, але не могла Його досягнути. Довга ніч тривалістю двадцять років! Після прийняття Святого Причастя на мить їй привідкривалось ясне сонце, але потім наставала ще більш темніша і глибша пітьма Творець-Майстер, щоправда, з нею говорив, але лише, щоб покликати її вступити на вістря своєї Голготи. Терновий вінок, гострі вістря якого облямовували таємниче сонце її видінь, став зрозумілим в довгих темних ночах, коли її душа, мучена демонами, відчувала себе немов на безутішній пустелі. Та вона ніколи не просила припинити чи облегшити своє мучеництво, а навпаки, додавала собі ще більш суворіші акти покаяння, облегшуючи своє терпіння у довгих молитвах.
 У той час йшли війни на багатьох плацдармах світу, тому слово "героїзм" стало одним із найефектніших. Анна-Марія його, однак, ніколи його не афішувала, вона просто жила по-геройськи.

ХВОРОБИ, НЕМОЧІ ТА НАПАДИ

Саме в хвилини відкритого неба для Анни-Марії земне життя ставало нестерпним. Ущипливі гадюки і наклепники на неї нападали, як сильний проливний дощ. Всі її почуття, згідно зізнань багатьох свідків, були піддані суворим іспитам. Вона терпіла постійний головний біль, який щоп'ятниці дуже посилювався. Не витримуючи цих страшних страждань, вона хоча б на хвилину хотіла прилягти, але домашні турботи знову і знову змушували її вставати. Болі настільки посилювались, що хоч як вона намагалась, та не змогла їх більше приховувати, зі слезами шепочучи тихо і покірно: "О, які болі! О, яке страждання, я вже далі не можу!"
Болі шматували її голову, очі боліли ще більше. Тоді вона не витримувала денного світла, була змушена шити і стояти лише біля печі. На очах слідів хвороби не було видно, але Анна була змушена про них розказати священикові. В останні роки життя на одне око вона майже нічого не бачила.
Болі у вухах були такі сильні, що інколи Анна-Марія була змушена обв'язувати хустиною всю голову. В літню спеку біль посилювався аж до запаморочення, але благословенна жінка терпіла.
Її губи майже весь час були в гіркій жовчі, її мучила спрага, але Анна добровільно зреклася води.
Анну-Марію майже запаморочував огидний запах гріхів цього світу, який її переслідував як подальший ступінь страждання. Таке почуття наростало в її душі завжди, коли вона знаходилась біля грішника. Ні аромат квітів чи парфум могли заглушити цей страшний запах, який приводив її до непритомності.
 Ланцюг терпіння, однак, на цьому не закінчувався. Сильних страждань завдавав Анні-Марії й хронічний ревматизм з гострими болями, її переслідувала астма, а чудодійна права рука була позначена небаченими стигмами. На своєму тілі вона, можливо, не мала й місця, не позначеного болем. Анна-Марія всіляко намагалась приховати своє терпіння навіть перед найближчими людьми. Наполегливо працювала, посміхалася, втішала інших, а сама терпіла болі. Наприклад, якби не Джованна, помічниця Анни-Марії, то ми б не мали навіть уяви про її подальші страждання. Пологи найменшої дитини залишили в її тілі велику гнійну рану. Лікарі порадили лікувати рану свинцевою платиною. Джованну, яка відзначалася чеснотою покори, Анна-Марія попросила нічого нікому не розповідати про рану, щоб приятелі та родичі не мучилися. Джованна бачила, який страшний біль Анна переносить, коли згинається, і тому намагалася допомогти, але у відповідь чуда напівжартівливу відмову: "Залиш так, чистилище є боліснішим".
Коли отець Рафаель Наталі питав її про стан здоров'я, то інколи вона признавалася, ковтаючи сльози:
- Отче. страшні болі.
- Ви повинні витримати! Священик намагався всіляко її підбадьорювати.
- Ласка Божа допоможе, - так вона відповідала з усмішкою на вустах.

 Напади

Протоколи канонізаційного процесу інформують нас про намагання злого Духа зламати Анну-Марію. Демон спочатку намагався зіпсувати її молитву різними фальшивими картинками, потім являвся у подобі привабливих постатей і, нарешті, перейшов до відкритих нападів та атак.
Убогій жінці, яка вміє читати, але не вміє писати, сатана пред'являє "загадки", доводить їй, що вона дурна, віртуозно переконує в абсурдності догм про спасіння, спокутування, Пресвяту Євхаристію, воскресіння і пекло: "Хто тобі доказав, що існує вічність? Все закінчується разом зі смертю. Поглянь, те, що кажуть священики, - це лише казки". Спочатку Анна плакала і частіше повторювала Апостольське визнання віри. А коли робила знак святого хреста, тоді демони тікали від неї.
Наступного дня вони змінювали свою тактику. Якось почула тихий стукіт у двері. Увійшло дві постаті: єпископ у фіолетових і кардинал у червоних ризах. Анна встала назустріч шанованим гостям. Збентежена великою пошаною, вона поцілувала в руку шанованих гостей, запропонувала сісти. Поступово в ній наростало підозріння, бо якимись дивними були поради гостей: "Цей спосіб життя, доню моя, не підходить для твого віку, стану. Більше уваги приділяй своїм обов'язкам у родині. Це важка провина скорочувати своє життя такими умертвлінням. Думай про життя своїх дітей, про їхнє виховання. Що з ними буде, коли ти серйозно захворієш? Навіть сестри-кармелітки, які умертвлюють себе згідно даного приречення, не живуть так аскетично, як ти... Чому, власне, ти не хочеш втішатися своїм життям на землі? Подивись на інших. Думаєш, що Господь Бог такий суворий, що має втіху від твого страждання?" Анна-Марія брала свячену воду, хрестилась і окроплювала високих гостей, які тут же забували про свою достойність та моментально зникали.
І все ж їм вдалося спантеличити Анну-Марію, посіяти сумнів в її серці. Годинами вона плакала, питаючи в самої себе, чи випадково не дала на це згоди. Збільшила свої покаянні вчинки, та потім сповідник її заспокоїв.
Оскільки ця відносно ще спокійна спроба не увінчалась бажаними результатами, то демони наважились на брутальний крок. Вночі вони увірвалися до помешкання з сильним криком, поперевертали меблі, напали на Анну-Марію, декілька разів вдарили в обличчя. Тут же з'явилися апокаліптичні звірі і намагалися її залякати. Демони копали, били, завдавали їй страшного болю. Різними рухами вони намагалися забруднити її чистоту. Цей сатанинський напад відбувся вночі, коли діти спали, а Домінік ще не повернувся із праці.
Демони не раз намагалися вбити її, але завжди в останню мить вища сила зупиняла їхній задум.
Іншим разом, вночі, коли Анна-Марія молилася, прийшов цілий гурт демонів, вчинивши справжнє побоїще: поки один тримав її за горло, інші били, кусали руки, ноги і рвали волосся.
Хтось скаже: це фантазія. Але на це є докази.
Отець Рафаель Наталі жив в тому ж самому домі, що і родина Анни-Марії. Прокинувшись від крику, шуму і гамору, який учинили демони, він узяв єпитрахиль, свячену воду і, тремтячи, зійшов униз. "Анну я знайшов лежачою в крові, на підлозі. Від ударів п'ястуками вона була синя", - згадував отець Наталі. Він окропив кімнату свяченою водою, Анна встала, змила кров і продовжила молитися. Отець Наталі повернувся до своєї кімнати.
Наступного дня, "відвідувачі" знову змінили тактику - показали їй прекрасний сад, повний райських принад. Але Анна-Марія їм наплювала в обличчя і звернулася за допомогою до Матері Божої та архангела Михаїла. Марево щезло. Кардинал Педіціні засвідчив, що Анна-Марія після таких актів брутальності і насилля плакала, мов дитина.
Отець Рафаель Наталі підтвердив, що Анну-Марію такі нічні атаки дуже нищили, бо без особливої Божої допомоги їм би піддався і сильніший дух. "На протязі перших п'яти років, коли я поселився у їхньому домі, крики, гамір та інші вияви злих духів були частими і сильними. І тому я спав одягненим, щоб бути готовим іти на допомогу, окропити кімнату свяченою водою. Признаюся, що я боявся. Якби Господь Бог не дав мені більше сили, то, напевно, я би частіше думав залишити цей дім, хоч мені мій єпископ (благословенний монс. Страмбі) наказав ніколи не покидати цю родину. Коли сутеніло, наближався вечір, а з ним думки про ніч, я відчував страх і неймовірний тягар".
Коли Папі і Римові загрожувала армія імператора Наполеона, завданням Анни-Марії було відвернути або полегшити прихід небезпеки. В той час атаки демонів посилились. Такі сатанинські терзання змушена була терпіти і св. Катерина із Сієни. "Ти проклята! Ти хочеш перешкодити нашим планам і вигнати нас із Риму?! Ми вб'ємо тебе!" А на тілі благословенної Анни-Марії було видно сліди тиранії.
Сатанинські атаки були лише прологом або епілогом великих навернень.
Анна-Марія постійно покутувала за навернення грішників. Особливо вона молилася за священиків, єпископів і Святійшого Отця. Добровільні покаянні вчинки стали складовою частиною її щоденного життя. Софія в одній шухляді випадково знайшла батіг своєї матері. "Вона дуже мене вилаяла і докоряла, що я доторкнулась до її речей без згоди на те. Говорила, що батіг виготовила для того, щоб мене покарати, коли буду неслухняною, щоб таким чином берегти свої руки".
Мало життя якого святого чи святої було задокументоване так, як життя Анни-Марії Таїджі. Отець Рафаель Наталі був лише одним із тридцяти свідків-очевидців, між якими були три кардинали, три єпископи, три маркізи, один англійський лорд, три монахині, дві княжни, а далі - принцеси, родичі, мешканці будинку і сусіди.

АННА-МАРІЯ – РОЗІП’ЯТА ЗАДЛЯ СПАСІННЯ ТА ЗВ’ЯЗОК З ПАПАМИ

Мучеництво тривалістю 48 років... Лише усвідомивши тривалість цього часового періоду, ми зможемо зрозуміти слова Господа: "Твоє страждання, доню моя, є неймовірним. Хочу, щоб воно було записане наперекір тому, що описані й прочитані людьми вони не віддзеркалюватимуть усіх твого душевного і фізичного довготерпіння. Я Сам запишу все золотими літерами, і лише в небі буде відкрита велич твоєї страждальної душі. Аж там ти одержиш свою нагороду. Я обрав тебе і зарахував до мучеників. Твоє життя буде довгим, важким, а терпіння - нестерпним". Тому ця благословенна душа знала, що година покути дорівнює годині спасіння. Часто за все це дякувала Богові, повторюючи: "Дякуємо Богові і Його Пресвятій Матері".
"Згадую, - свідчив Домінік, - її стурбованість, якщо в Римі в цей день запланували проведення страти, а серця засуджених були закам'янілими для спасіння. Анна-Марія була набагато сумнішою, ніж в інші дні".
"Одного дня, - написав о. Наталі, - незважаючи на сильні болі, благословенна Анна-Марія пішла до церкви Делла Пієта, щоб прийняти Святе Причастя. При цій нагоді я попросив її помолитись за трьох засуджених на смерть, страту яких призначили на дев'яту годину ранку. Внутрішній голос інформував Анну про це щогодини. Страту засудженої жінки в останню хвилину відмінили, а двоє чоловіків навіть в останню мить перед смертю не хотіли навернутися. "Тоді хай вмирають, заговорив внутрішній голос, - не через злочин, за який були засуджені, а через безбожні вчинки, які вони зробили щодо своїх батьків".
Анна-Марія запропонувала Богові себе взамін збереження їхніх душ, бажаючи взяти на себе усе їхнє страждання. Її почала так раптово боліти голова, що вона була змушена лягти. Чувся її шепіт: "Господи, що я можу зробити для оцих грішників?" Обидві відрубані голови впали... О шостій годині вечора Анна почула голос Господа: "Ти дала Мені свою волю, із любові до тебе Я навернув обидві душі. Вони спасенні для вічності. Моя справедливість не може нічого іншого зробити, як їхнє терпіння дати тобі".
Покарані були врятовані від заглади завдяки їй. У цьому і полягає вся таємниця спасіння.

Благословенна Анна-Марія і Папи

У 1789 році генерал Наполеон і його брат Йосиф проголосили Римську республіку. Массе вивіз Папу Пія VI до Сієни, а звідси - до Валенсії. Наступного року Папа помер, будучи 82-річним старцем.
Церква залишилась без Архіпастиря, поки 14 травня обрали нового Папу - Пія VII, який дуже поважав Анну-Марію. Він ухвалив її молитву, яка поступово поширювалася в Римі та його околицях. Кілька разів благословенна Анна-Марія мала аудієнцію у Папи. Кардинал Педіціні твердив: "Завжди, коли я відвідував Анну, Папа цікавився її долею. Просив, щоб вона молилася за нього і щоразу довіряв мені передати його благословення для неї".
2 лютого 1808 року Наполеон окупував Рим та одночасно і Квірінал, місце перебування Пія VII. Святійший Отець негайно екскомунікував окупантів, тобто виключив із Церкви. Натомість Наполеон у листах до Мураті, неапольського короля, напише: "Я одержав вістку, що Папа всіх нас екскомунікував... Він нікчемний блазень, якого треба кинути за грати". 1 травня Раде увірвався зі своїм військом у палац: сокирами вони розтрощили двері. Папу відвезли в зачиненій кареті в Турин, звідси до Франції, а пізніше - до Савони.
У ці страшні часи Анна-Марія Таїджі почула, як їй Господь Бог сказав: "Чому Я покликав Наполеона до життя? Щоб, як слуга мого гніву, він покарав несправедливих безбожників, щоб покорив гордих. Один безбожник знищить інших безбожників".
Провидіння пізніше знищило Наполеона. У цьому ж палаці, де був затриманий Папа, Наполеон зачитає грамоту, в якій, крім усього іншого, задекларує: "Імператор Наполеон заявляє, що він і його потомки зрікаються Франції та Італії". Звільнений Пій VII тріумфально повернувся до Риму. а імператора ескортували на острів св. Єлени, де він і помер.
Очевидець цих подій, маркіз Бандіні, так розповідав: "Приблизно за рік перед поверненням Пія VII до Рима Анна-Марія сказала мені, що Папа урочисто повернеться до вічного Міста. Вона вказала навіть точну дату: на Зелені свята він буде відправляти понтифікаційну Службу Божу у базиліці святого Петра. Все саме так і відбулося".
6 липня 1823 р. Пій VII зазнав важкої травми, з якої поступово одужував. Через декілька тижнів Анна повідомила кардинала Педіціні, що Понтифіку ліки вже не допомагатимуть, і невдовзі він помре, тому не потрібно зволікати з Єлеопомазання. Її порад послухали. Пій VII помер уранці 20 серпня 1823 р.
Після Пія VII на папський престол прийшов Лев XII. Радником новообраного Папи призначили благословенного Страмбі, завдяки чому відносини між Ватиканом та Анною-Марією ще більше поглибилися. Монс. Страмбі за дорученням Папи відвідував Анну майже щодня, щоб попросити у неї поради для ведення церковних справ. Ми знаємо це зі слів о. Рафаеля Наталі: "Монс. Страмбі щовечора під присягою мовчанки повідомляв мені усі важливі реформи і справи, які торкалися Церкви. Я мав доручення питати в Анни її думки щодо окремих питань. Монс. Страмбі дослівно передавав її відповіді-пропозиції Святійшому Отцю. Я бачив, як в часі недуги до Анни приходив особистий лікар Святійшого Отця, щоб надати їй необхідну допомогу".
Лише декілька тижнів тривав понтифікат Лева XII. Через важку недугу життя Папи висіло на волосинці. Монс. Страмбі запропонував своє життя взамін за збереження життя Святійшого Отця і через о. Рафаеля Наталі просив Анну-Марію помолитись та передати Богові його просьбу. Анна якраз готувала їду, подивилась на сонячний диск і пізнала, що Господь Бог цю пропозицію прийняв: "Ні, ні. Папа не помре. А монс. Страмбі скажіть, щоб він підготувався до смерті". Через кілька днів цей святий прелат справді помер. Від того часу Анна стала ангелом-хоронителем Лева XII, який прожив ще шість років. І під час останньої хвороби Папи Анну про її перебіг докладно інформували. "Встань і молись за Мого намісника, - сказав їй Господь. - Незабаром він буде зводити рахунки перед Моїм судом". Наступного дня Лев XII помер (1829).
Після нього на престол прийшов Пій VIII, який був керманичем Церкви лише декілька тижнів. Ще ніхто не знав навіть дня обрання нового Папи, як Анна пророкувала, що через вісім днів оберуть нового Папу, але його понтифікат буде короткотривалим. Новообраний Папа захворів. Прогнози щодо лікування спочатку були втішними, лікарі не добачали жодної небезпеки. Папа знову почав приймати відвідувачів, але Анна-Марія побачила у своєму сонячному диску катафалк у базиліці, покритий папською тіарою. Через три дні Папа Пій VIII помер.
Під час тримісячного засідання конклаву Папою обрали Григорія XVI. Таємні організації домовились про усунення Папи. Якщо ж вони не зможуть цього зробити, то карабінери пообіцяли, що весь Рим злетить у повітря. Гріх тоді панував всюди, але замість грішників було чути Анну, яка тихо молилася: "Я согрішила Господи, помилуй мене".
Отець Рафаель Наталі згадував про таку незначну подію під час обрання Папи Григорія XVI. "Я був зі Слугинею Божою у церкві святого Павла, коли туди увійшов кардинал. Анна була на місці, призначеному для кардинала, тому, хоч і перебувала в екстазі, я намагався її швидко розбудити, щоб вона звільнила місце. Кардинал, однак, дав мені знак, щоб я її не турбував. Отямившись, Анна дуже пильно дивилася на кардинала. По дорозі додому сказала мені, то не майбутній Папа. Вона бачила його у своєму таємничому сонці: "Це був добрий Папа, хоч не зовсім досконалий". Він, окрім іншого колекціонував картини та антикваріат. Григорій XVI пережив Анну-Марію на дев'ять років, тобто помер у червні 1846 року. Після сорокавосьмигодинного засідання обрали нового Папу.