Біблійне підґрунтя західного набожества до Ісусового Серця охоплює різні тексти Писання, що висвітлюють Божу любов до людей:
ряд старозавітніх тверджень про внутрішнє життя Месії, які використовуються в Новому Завіті; біблійне розуміння «серця» і ключові йоанівські уривки про ріки води живої (Ів. 7:34-41) та проколений бік Христа на Голготі (Ів. 19:34).
Широкий огляд біблійного послання про Божу любов зроблено в першій частині цієї статті при поясненні «філантропії» Отця і Сина.
Старозавітні уривки показують внутрішні почуття обіцяного Відкупителя, що віддзеркалюють діяльність «серця». Кожен з цих уривків так чи інакше відображений в Новому Завіті:
готовність до самопожертви (Пс. 40:7-9 – Євр. 10:5-7); охоплення тугою, терпеливість у стражданні (Пс. 22 – розповідь про страсті); надія на остаточну перемогу (Пс. 16:10 – Ді. 2:25-26) тощо.
Біблійне розуміння серця
В Писанні «серце» охоплює увесь внутрішній світ людини: почуття, пам’ять, думки, міркування, наміри. Сам Христос вживає це слово у такому широкому значенні. Вказуючи на зародки добра і зла в особі, говорить, що вони походять «з нутра, з серця людини» (Мк. 7:20-23).
Таким чином, Він не заперечує старозавітного розуміння, як, зрештою, і розуміння серця в більшості культурних парадигм. В такому аспекті Біблія містить стільки посилань, що треба кілька сторінок у «Симфонії», аби їх лише перелічити.
Гуго Ранер робить такий висновок: «У мові Об’явлення священне слово «серце» і його синоніми (єврейські «лев», «левав», «бетен», «ме(й)ім», «керев»; грецькі «кардіа», «койліа», «спланхна»; латинські «кор», «вентер», «вісцера») мають те саме первісне значення, що й у загальнолюдській мові… «Серце» є , отже, ключовим словом для вираження новизни й відкупительного послання Нового Завіту.
В серці, в нутрі праведника, наскрізь охопленого любов’ю Бога, відбувається зустріч Відкуплення і віри, благодаті й відповіді на благодать.
Якщо в Біблії та й у повсякденному житті так говоримо про серце людини взагалі, то тим паче можемо сказати це про серце Досконалої Людини, Ісуса Христа, нашого Господа й Відкупителя.
Найкращим способом розуміти значення «серця», «рік води живої», та проколеного на Голготі боку Христа є дослідження святоотцівських писань.
Отці Церкви про серце
Будь-яке тлумачення терміну «серце» без врахування святоотцівської спадщини для Сходу буде цілком незрозумілим. Отці Церкви – це письменники постбіблійної доби, знані своєю правовірністю й святістю, які пояснювали й захищали віру.
(Їхнє вчення в сукупності називають патристичним богослов’ям.) Патристичний період починається відразу після написання останньої з книг Біблії і триває до смерті св. Григорія Великого (604) на Заході та св. Івана Дамаскина (750) на Сході.
Отці про біблійне значення «серця»
На початок зазначимо, що жоден з Отців не виділяв Серця Агнця Божого як специфічного об’єкту почитання. Оскільки письменники патристичної доби часто мусіли обороняти віру проти єресей, то відповідно багато писали про досконалу людську природу Христа.
Доречно нагадати часто цитовану думку св. Івана Дамаскина: «Він увесь прийняв мене всього; Увесь поєднався з усім, щоб усе спасти. Бо що не було прийняте, не може бути зціленим».
Отже, непереконливо було б думати про повноту людської природи Христа, не враховуючи також повноти людського серця як складової цієї природи (Пор. Мт. 15:32; Мк. 6:34).
Отці про серце як центр внутрішнього життя
Багато Отців розвивають біблійну концепцію серця як центру внутрішнього життя особи. Навряд чи могло б бути по-іншому, адже йдеться про власне біблійне розуміння цього слова.
Гарно в цьому контексті виглядає цитата св. Єфрема Сирійця: «Незбагненний для жодного розуму, він входить до серця й там замешкує; найбільш сокровенне знаходимо в серці. Земля не може витримати його ніг, а чисте серце вміщає Його в собі».
Прегарні вислови Отців про «серце» знаходимо в їхніх коментарях на Пісню Пісень.
Позаяк Христос сам називає себе «женихом» (Мк. 2:19), Пісню Пісень здебільшого застосовують як прообраз Його. На Сході, наприклад, так писали св. Григорій Ніський, Теодорет, Прокопій Газький, на Заході – св. Григорій Великий, Беда Преподобний та інші.
Цікаво відзначити, як деякі містики раннього європейського Середньовіччя доходили до споглядання Христового Серця, роздумуючи над цими писаннями Отців.
Різні автори намагалися поєднати кардіоцентричне розуміння людини з писаннями грецьких Отців, які часто розглядають людину троїсто (як поєднання духу – «нус», душі – «псюхе», і тіла – «сома») чи двоїсто (складену з тіла й душі).
В Посланні до Євреїв (4:12) відображено всі три ідеї: «Бо слово (Боже) – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця».
В двоскладовій схемі автори ототожнюють дух з раціональною душею, з серцем, виходячи з єдності дух – душа. У трискладовій концепції різні автори виробили велике розмаїття трактувань.
За вченням Климента Александрійського, викладеним у «Строматах», Бог створив людину на образ і подобу Логоса, свого Сина, який мав прийти у світ. Людські тіло й душа – це Його образ чи обрамлення (frame, гр. «плазма»), проте від початку в Божий задум входить ще щось більше, що доповнює, – дух.
Оскільки Досконала Людина, Ісус Христос, мав бути сповнений Святим Духом, то й людина взагалі має бути доповнена духом в Дусі (благодаттю Божого життя). В людині, отже, образом є тіло й душа, а подобою – дух, чи благодать (Боже життя в людині).
Позаяк благодать, чи дух, сповнює усю людину, постає бажання якось сфокусувати її свідомість, чи внутрішнє життя, у стосунках з собою, Богом, ближніми та світом. Що ж є тим «центром», «місцем»: розум чи серце?
Як бачимо, Писання часом таким «місцем» називає серце. Подібно й Отці. Серце, яке асоціюється з духом і душею, контролює цілу людську особу, є «центром», де Бог спілкується з особою, благословляє її, а врешті буде судити.
Таким чином, існують шляхи поєднання ідей деяких грецьких Отців з кардіоцентричним розумінням.
В будь-якому разі, бачимо, як богослови й містики обґрунтовують на основі Писання й святоотцівської спадщини ідеї серця як центру внутрішнього життя людини і застосовують їх до Досконалої Людини, Ісуса Христа.
Вальтер КЕРН / Переклав о. Віктор КВАСНІЙ, ЧСВВ / http://www.misionar.info
