Кажу вам правду: краще для вас, щоб Я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - то пришлю Його до вас. І коли прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд» (Ів. 16,7-8). Ці слова - відповідь Спасителя нашого Ісуса Христа на  розпачливий стан апостолів, які, втішившись Христовим Воскресінням, змушені знову пережити розлуку з улюбленим Учителем. Пережиту радість від спілкування із Воскреслим треба тепер змінити на очікування  нового Утішителя, для приходу Якого Учитель їх так довго готував: скріплював  у вірі, навчав Божого Слова, зобов’язував до наслідування Його життя, звільняв від страху та утверджував у острасі Божому.

Цю правду, проголошену  Спасителем, вони вже не раз чули. Пам’ятали, що казав їм: «Я не кину вас сиротами, - Я прибуду до вас. Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви Мене бачити будете, бо Я живу – і ви будете жити… Я відходжу, і вернуся до вас» (Ів.14,18-19,28). Жили думкою, що це про щось досить далеке, а тому по-дитячому вдовольнялися живою видимою присутністю Христа. То питали Христа, куди йде, то просили показати їм Отця, то бажали собі слави і хотіли сидіти праворуч і ліворуч у Христовій славі – і так насолоджувалися  цим життям, що на слова про покору і випробовування, про жертву і терпіння  майже не звертали уваги. Дивувалися словам Істини, несли її до народу, та самі до кінця ще не збагнули, що приблизилася пророча пора, про яку говорив Єзекіль: «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро… І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати» (Єз. 36,26-27). 

«Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди…»(Ів. 16,12-13). Такими словами потішив своїх учнів Спаситель. Дав їм надію, що їхнє діло, яке їм поручив, лише згодом відкриється у повному обсязі, і вони будуть свідками Слова Божого і звіщатимуть, як волю Божу чинити, щоб мати вічне життя. «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього і пригадає вам усе, що Я говорив вам» (Ів.14,26), – цими словами наповнив Ісус очікуванням своїх учнів, щоб остаточно збагнули місію, покладену Господом на їхні плечі. «Іван бо водою христив, - ви ж охрещені будете Духом Святим… Приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, в усій Юдеї, та в Самарії, та аж до останнього краю землі»(Дії1,5-6).

Ось і настала довгоочікувана хвилина. Як завжди, у день молитви, а був празник П’ятидесятниці, апостоли, зібрані разом у світлиці, творили молитву прослави Божого Імені. «Нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному сів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і  почали  говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав»(Дії 2,2-4), – так відбулася довгождана хвилина зішестя пророкованого Христом Утішителя. Так збулися і слова Івана Хрестителя: «Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем» (Мт. 3,11). А за таким хрещенням відбулася глибока переміна у свідомості самих апостолів, та й усіх, що були з ними зібрані.Учорашні апостоли, що трепетали перед люттю юдеїв, що старалися оминати їхні нападки,  враз відчули в собі надзвичайну силу і відвагу, певність і переконання нести до людського вуха Христову правду, остаточно перемогли страх і вийшли з проповіддю до народу.

Учорашні раби, сковані страхом гріхопадіння, відчули справжню свободу, ту, якою наділив людину Господь від початку створення людини, сповнені найвищого дару від Господа, поспішили відкрити людям правду: Син Божий прийшов на землю, щоб ми мали життя вічне. Сповнені Божої Премудрості, вияснюють їм, що вічне життя – це те, щоб пізнали Правдивого Бога - Творця та Ісуса Христа, що Його послав Отець (Ів. 17,3). Щоб у Христі і Його науці пізнали правдиву дорогу, що веде до Отчого дому – Царства Божого.

Звідки зачерпнули такої відваги учні Христові, за що удостоїлися такої честі – бути свідками Божої слави? Своїм очікуванням нового Утішителя, життям в ім’я вічного буття, довір’ям до Слова Божого, спрагою перемоги над злом і спокусами світу вони відкрилися на дію Святого Духа і, сповнені сили Божої, життя своє посвятили на прославу Бога у серцях людей. Своїм переконанням і відвагою прийняли Божественну Премудрість та стали вмістилищем і носіями Божої благодаті, свідками Божої любові. Як носії обітниці Отця, зодягнені силою з висоти (Лк. 24,49), апостоли, а відтак і їхні учні, а також  учні їхніх учнів аж по сьогодні проповідують  Дорогу, і Правду, і Життя, запевняючи, що до Отця ніхто не приходить, якщо не через Христа.

*  *  *

«Сповни це дитя сили Святого Духа Твого на з’єднання з Христом Твоїм, щоб не було більше дитиною тіла, але дитиною Твого царства», -  як спадкоємцям апостольської благодаті, читається така молитва при хрещенні нового члена Христової Церкви. Людина, що перемогла своє «я» і прийняла  слова Святого письма –”живу вже не я, а Христос проживає в мені” - за основу свого існування, стала вмістилищем Святого Духа. До неї промовляє апостол Павло: «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих» (1Кор. 6,19).

Хто ж Він, той Дух Святий, де перебуває, як упізнати Його присутність?

«Ідіть і навчіть усі народи. Христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповідав» (Мт. 28,19-20). У цьому слові Божому криється суть  Пресвятої Трійці, яку сповідуємо вченням Христової Церкви. Відрзняючись за своєю діяльністю і походженням,  Дух святий, як третя особа Божа, рівний Отцеві і Синові, є правдивим Богом. Про це наголошує  апостол Петро, коли  звертається до Ананії: «Ананіє, чому  сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа… ти обманув не людей, а Бога» (Дії 5, 3-4). Він життєдайний, про що свідчить  воплочення Божого Слова (Лк.1,35); Джерело правдивої  радості (Лк.1,41); набирає видимого знаку для кращого контакту зі своїм творінням (Лк. 3,22). Та найкраще виражена Його природа словами пророка Ісаї:« І спочине на Нім  Дух Господній - дух мудрості і розуму, дух ради і кріпості, дух знання і остраху Господнього» (Іс. 11,2). Ті, що прагнуть Святого Духа, свідомі, що зі сторони Господа нашого, Ісуса Христа, все зроблено для такого співжиття, бо: «З’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей, жили помірковано, праведно і побожно в теперішнім віці…»(Тит.2, 11-12). Усією душею вони відкриті на Божу благодать, приймаючи її так, як і перші християни, перебуваючи  « в науці апостольській, у спільноті братерській, у ламанні хліба, у молитвах» (Дії 2,42).

Ось чому у тайні Миропомазання, прикликаючи Благодать святого Духа, просимо, щоб новопросвіченій людині подалась Божественна сила на перемогу і знищення всіх супротивних диявольських підступів і нападів, що надходять чи то від світу, чи від тіла, щоб пришестям святого Духа людина ця стала хороброю, твердою, непохитною у вірі, надії і любові, щоб зростала у всіх чеснотах, щоб   дозріла   на  людину   досконалу.   Хто   згодився на такі умови нашого Спасителя, постійно оживляється словами апостола Павла і добре береже передання за допомогою Святого Духа, який живе в нас (11Тим. 1,14).

Так хочеться, щоб  Духом Святим  вів нас  лабіринтами сьогодення і захистив від найрізноманітніших упадків. А ще більше хочеться пізнати, наскільки ми близькі до взаємин з Утішителем.  Щоб не блукати манівцями,  апостол Павло і тут поспішає нам назустріч зі словом правди: «А плід Дух - любов, радість, мир, довготерпеливість, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5,22-23). Якщо наше життя прикрашене такими духовними плодами, то Дух Божий  веде нас. 

*   *   *

Щоб ми могли сповна оцінити потребу дії Духа Святого на дух людини, прислухаймося до слів євангелістів: «Коли хто слово…скаже проти святого Духа, - не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!» (Мт.12,32). « Хто богозневажить Духа Святого, - повіки йому не відпуститься, але гріхові вічному він підпадає» (Мр. 3,29). Дуже серйозна заувага, до якої нам варто прислухатися, а відтак сформувати своє ставлення  до Утішителя.      

Великий тягар падає на плечі людини, що, не слідкуючи за своїми діями, побажаннями і словами, чинить зневагу Святому Духові. Такій людині, за словами євангеліста Матея, "навіть закрита дорога покаяння, бо гріхові вічному підпадає”(Мр.3,29). Уникнути такої участі вона може лише тоді, коли всеціло віддасться на волю Божу  і на дію Святого Духа. Такій людині Всемилостивий Господь дарує можливість  мати відкритий розум на усвідомлення Святого Писання (Лк.24,45), а звідси -  віддатися всеціло на дію Його благодаті, щоб завжди Бога прославляти у всьому. 

Ніколи не наразиться на гріх богозневаги та людина, яка живе молитовним життям.  Не йде мова про постійне стояння на колінах, чи про приписні молитви ввечері і вранці, чи про особливі молитви за певних ситуацій, - вони лише сходження до цього молитовного життя. Коли ж людина дбає про постійний зв'язок із Господом,  - усі свої наміри, дії і обставини поручає Богові, не приймає без Господа рішення, а  просить ради і  очікує Його благословення, такій людині відкривається дія Святого Духа миром і спокоєм, а найголовніше , - спрагою до бесіди з Богом.

Велика справа – довіра. Та за нею завжди поспішає зрада, обман, підступність і заздрість. Тому частенько людина мусить приховувати свої почуття чи обставини від оточення. Але є Той, кому можна себе довірити, відкритися Йому, бо Він і так нас знає і бачить. І не тільки бачить, але готовий поспішати на поміч і розв’язувати труднощі сьогодення. Та самої довіри трохи замало, щоб користати з Божої допомоги. «Якщо око твоє буде чисте, все тіло твоє буде світле» (Мт.6,22), – ця євангельська істина зобов’язує людину пам’ятати, що діалогу з Господом може досягнути людина  з чистим серцем. Про свою чистоту нічим іншим не може вона посвідчити, як лише власним довір’ям Божому слову. Хто ж довіряє Отцеві, то знає, що Господь вимагає від своїх дітей послуху. Повна довіри і послуху Богові, людина слухає Сина Божого і чинить, як Він велить: « Ваше світло хай світить перед людьми , щоб вони бачили ваші добрі діла,та прославляли Отця вашого, що на небі»(Мт.5,16). 

Щоденною потребою для земного життя дух неправди звів людину на манівці. Запровадив у глухі гріховні тенета настільки, що вона зовсім забула слова Спасителя: «Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, маючи завжди в усьому всілякий  достаток, збагачувалися усяким добрим вчинком»(II Кор.9,8). Відсторонивши від себе довіру Богові, людина перейняла на себе всі тягарі нинішнього дня. За своїм недовір’ям до ближнього стала ненаситною у своїх домаганнях щодо оточення. Своєю скупістю і захланністю, ненаситністю і бажанням перевищити всіх досягла  краю духової прірви, про що говорить Мудрець: « Ми наповнилися беззаконням на стежках погибелі і ходили непрхідними пустелями.  Доріг же Господніх ми не впізнали. Чим корисною була для нас гордість? Або багатство з величанням, що воно нам віддало? Усе те минуло, як тінь… що пробігає…в нашій злобі будемо вигублені. Бо надія безбожних,  як порох, несений вітром... як полова» (Мудр.5,7-10,14). 

Гріхом проти Святого Духа є безнадійність на Боже милосердя. Заражену таким гріхом людину не турбує крадіж, грабіж, шахрування, затримання платні, утиск бідних,  порушення права і правди взагалі. Така людина завжди повна заздрості, коли бачить успіх ближнього, вона  залишається закаменілою в гріхах, не приймаючи до уваги напімнення ближніх. Про таких людей апостол Яків каже так: «Кожний випробовується власною пожадливістю, що затягує і вловлює. Пожадливість дає зачаток і породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Як.1,14-15). Хто не витримав спокуси пожадливості, для нього так просто звільнитися від конкуренції чоловіковбивством, без найменшої грижі сумління такий суб’єкт легко покривдить навіть вдову чи сироту. Засліпленому своєю жадібністю і ненаситністю, йому байдуже , що нерозкаяність аж до смерті – гріх проти Святого Духа.

Надмірна надія на Боже милосердя також є гріховним станом людської душі. Спокусник частенько провокує людину далекоглядними планами, спокушає на збагачення не сумлінною працею, а крутійством і легким здобутком чи  різноманітними  виграшами. А людина ж, будучи наївною, саме з такими просьбами апелює до Господа, не усвідомлюючи, що спокушена захланністю сильними цього світу. У відповідь на спокуси злого духа краще нам озброїтись знову ж таки словами Господа: «Не завидуй злим людям, не бажай бути з ними, бо їхнє серце говорить про здирство, а їхні уста мовлять про зло»(Пр.24, 1-2).

У двадцятому столітті ожила нова тенденція в християнстві – встигати за світом і йому преподобитись, йти в ногу з новітньою історією і набувати нових ознак, серед яких лідерство. Різні християнські угруповання, центри, інститути, захоплені ідеєю лідерства, спокушаються ним, щоб відшукати, на їхню думку, «правдивих» осіб, що допоможуть пережити духовну кризу в Церкві. Мало того, стараються ідею лідерства приписати самому Ісусові Христові, дарма, що за тим також гріх проти Святого Духа. Це гріх, бо за лідерством обов’язково тягнеться гріх гордині. 

Христос бажає, щоб повсякчасно ми пам’ятали  Його слова: « Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем..»(Мт. 11,29). «Хто найменший поміж усіма вами, той – великий»(Лк. 9,48). «Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений»(Мт. 23,12). «Золоту проба – вогонь,а бездоганному – горно пониження»(Сир. 2,5).

Світ занадто спотворив ідею лідерства, щоб ми сьогодні своє ставлення до Бога вимірювали такими критеріями. Він перетворив цю ідею у змагання за перші місця і домінування серед інших. Відкрив через цю ідею дорогу гріху підступності та лукавства, підлабузництва і підкупу, панування та інших пороків душі. Забуті і знецінені природні здібності людини, її працелюбність і відповідальність, повага і настирливість. Такому лідерству  альтернативою є Господня покора: « Христос, існуючи в Божій природі, не вважав посяганням бути рівним Богові, а применшив Себе Самого, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини. Подобою явився як Людина, Він принизив Себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної» (Фил. 2,6-8).  

«Вистерігайтесь нерозумних змагань, і родоводів, і спорів,і суперечок про Закон,  бо вони не корисні й марні. Людини-єретика, по першім і другім наставленні, вирікайся, знаючи, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив» (Тит.3,9-11), – цими словами остерігаймося марних розмов, щоб не грішити і не спокушати Святого Духа.

"Голос Живої Вервиці" № 20 (2010)
о. Ярослав Чухній
www.livingrosary.org.ua