Останнім часом багато наших співвітчизників цікавляться святим Шарбелем, який не проживав на наших теренах, але заробив собі такої великої слави чудотворця, що на його батьківщину з’їжджаються люди зі всього світу. Ця територія знаходиться на Близькому Сході і називається країною Ліван зі столицею – містом Бейрут. Для пересічного українця ці місця є досить незнайомими, невивченими. Ліван є гірською маленькою країною, в якій ростуть відомі ще з біблійний часів, ліванські кедри. Люди живуть там дуже побожні, в основному християни – мароніти (одна з гілок Східної Церкви, назва залишилася від імені засновника – святого Марона). Ще в позаминулому столітті в цій маленькій за територією державі налічувалося до сімдесяти християнських монастирів.
Високо в горах, десь приблизно на висоті тисяча шістсот метрів над рівнем моря і на відстані сто сорока кілометрів від столиці, розташоване селище Бекаа-Каффа. У 1828 році то було звичайне гірське провінційне село в якому народився у сім’ї Маклуфів син Юсуф, майбутній всесвітньо відомий святий Шарбель. Сім’я була відносно заможною, в ній було п’ятеро дітей, серед яких Юсуф був четвертою дитиною. Батька хлопець мало пам’ятав, бо його забрали на війну і він з неї не повернувся. Через деякий час мати знову вийшла заміж, тому вихованням Юсуфа займалися мати і вітчим, який мав на хлопця дуже великий позитивний вплив. Напевно вплив на формування свідомості юнака мали і два його родичі, материні брати, які були монахами-схимниками. Вони часто приїжджали в гості і Юсуф любив слухати їхні розповіді.
В цьому селі Бекаа-Каффа пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього святого. Тут він допомагав сім’ї, випасаючи худобу та обробляючи землю, прислуговував у місцевій Церкві, співав у церковному хорі. Єдине, що відрізняло його від ровесників, то мовчазність. Він не любив гамірливих розваг ровесників, часто шукав усамітнення. Одного разу, недалеко від села, Юсуф знайшов маленьку печеру, зробив у ній престіл, приніс все необхідне до церковної відправи і бавлячись у священика проводив свій час. Інші діти побачили це і прозвали його «святим». Жарт виявився пророчим.
Коли Юсуф Маклуф підріс, то єдиним його бажанням стало залишити світське життя і піти в монастир, щоб повністю віддатися на служіння Господу Богу. Коли йому виповнилося двадцять три роки, він ні з ким не попрощавшись, таємно залишив село і пішов навпростець, через гори, шукаючи монастир Матері Божої Мейфукської, про який чув багато цікавих оповідань у рідному селі. І він знайшов його та попросився стати одним з послушників монастиря. Отець-настоятель схвалив його вибір та прийняв в коло братії. Коли прийшлося вибирати собі духовне ім’я, то Юсуф сказав, що давно вже вибрав для себе ім’я – Шарбель (з арамейської мови: Шар-Цар, Бель-Бог). З того часу почався духовний ріст молодого монаха. Шарбелю доводилося виконувати важку монастирську працю, яку не всі могли витримати, та ще більше часу приділяти навчанню.
Два роки Шарбель перебував у Аннайському та Мейфукському монастирях та п’ять років у монастирі в Кфіфані, де старанно вивчав теологію. Потім повернувся в Аннайський монастир, який і став останнім його притулком. Наставником Шарбеля був отець Харіні, який після смерті був проголошений блаженним. Двадцять три роки святий Шабель провів у самітництві і залишив світ у 1898 році.
В 1950 році за рішенням Патріарха Лівану відкрили труну з тілом Шарбеля і не повірили власним очам: святий виглядав так, ніби щойно помер. У 1965 році у Ватикані на Соборі Шабель був проголошений блаженним, а в 1977 – святим.
Одного разу з майбутнім святим сталася дивна подія, якої не могла зрозуміти вся монастирська братія. Після молитви послушник Шарбель пішов працювати в поле. Якийсь дрібний злодій потрапив у його келію і викрав дві тарілки, якими зазвичай користувався монах. Коли Шарбель повертався з роботи то побачив цікаву сцену: посеред стежки стояв з його тарілками злодій, а спереду і ззаду оточили його дві змії і не дозволяли рушити з місця. На той час почув про крадіжку отець-настоятель і також прибув з іншим монахом на те місце. Найбільше всі переживали, як звільнити злодія від смертельних змій. Шарбель підійшов до них, щось сказав і ті швиденько відповзли в чагарники. Всі були шоковані і не могли нічого пояснити.
Та нас сьогодні цікавить зовсім інше. За ревне служіння Господу Богу святий Шарбель отримав особливий дар творити чудеса. Хочу зауважити, що кількість різних зцілень чи інших подій чудесного характеру можна рахувати тисячами. Особливістю цих чудес є те, що їх можна отримувати при допомозі світлини Святого, або через речі, які побували біля його мощів. Монастир святого Шарбеля відвідало вже близько мільйона людей зі всього світу.
В духовній літературі описано багато прикладів чудесних зцілень за час його земного життя. Ось лише деякі з них.
1. Дружина Антуана Стефана, жителя Лівану, не могла завагітніти. Молода сім’я зверталася до різних лікарів, але допомоги не було. Антуан вже втратив надію стати батьком, але дружина була більше побожною і ще мала надію на Бога та почала щиро просити допомоги у святого чудотворця Шарбеля. Її молитви були почутими і вона завагітніла. Але радість була недовгою бо на шостому місяці вагітності лікарі виявили в неї невиліковну хворобу — рак матки. Тепер потрібно було зробити вибір, або рятувати дитину, або матір. Майбутня матір вирішила подарувати життя дитині та надалі продовжувала молитися до святого Шарбеля. І сталося чудо, народилася здорова дитина та залишилася живою матір, яку лікарі почали інтенсивно лікувати.
Десь на четвертому місяці життя дитини батьки вирішили разом поїхати в монастир святого Шарбеля в Аннайю і там подякувати Святому за його допомогу. Після довгих молитов у Церкві, сім’я вирішила на пам’ять зробити світлини біля пам’ятника святого Шарбеля, який стояв на подвір’ї біля монастиря. Батько почав наближувати дитину до фігури Святого, а дружина робила знімки фотоапаратом. В одну мить якась невідома сила, ніби магнітом, вирвала дитину з рук батька та приклеїла до фігури святого Шарбеля. При цьому було багато свідків на подвір’ї монастиря і залишилися світлини, зроблені матір’ю.
Але найбільше чудо було попереду: після обстеження лікарями, у хворої матері не виявили ніякої пухлини.
2. Житель Лівану Ібрагім Хурі був пацієнтом багатьох лікарів і всі вони не обіцяли йому нічого втішного. У нього з’явилася така хвороба вух, що не підлягала лікуванню, діагноз був один – повна глухота. Та ще не всі можливості були використаними. Один приятель хворого запропонував йому поїхати на відправу Служби Божої у монастир святого Шарбеля в Аннайю, де часто бувають зцілення. Відправи хворий Ібрагім не міг почути бо був глухим, але стояв у храмі та хіба бачив як священик ворушить губами. В половині відправи він сів на лавку і втомлений задрімав. Проснувся, коли проходило Святе Причастя і прислужник дзвонив дзвониками. Дивно, але він той дзвін чув, так само як і те, що говорив з ним приятель. Сталося чудо, якого вже пізніше лікарі ніяк не могли пояснити.
3. Жителька Росії з міста Ростова Лариса Ускова захворіла на катаракту, але операцію очей їй не можна було робити через хворобу серця. Зір почав швидко падати, лікарі нічим не могли допомогти, лише співчували та пророкували повну сліпоту. Лариса не була аж надто побожною жінкою і раніше навіть жартувала про святого Шарбеля, якого дуже поважала її бабуся і мала його світлину. Одного разу, навіть не розуміючи чому, вона взяла цю світлину із зображенням Святого і почала прикладати до своїх очей. Але серйозно Лариса до цього не ставилася і відклавши світлину, забула про святого Шарбеля. Лише через декілька днів вона зауважила, що дуже добре бачить зображення у телевізорі, чого давно вже не було. Пішла зі своєю історією хвороби до лікаря, а він не міг повірити, що в неї були якісь проблеми з зором.
http://www.credo-ua.org
