Єронім Стридонський (бл.345-420), один із чотирьох Великих Учителів Західної Церкви, знавець Святого Письма і покровитель біблеїстів та екзегетів, зробив так багато для багатьох, а помер на самоті.
Втім, навряд чи він був цим засмучений, бо така самотність під кінець життя не була полишеністю: його життя не закінчилося гіркотою, що «я для вас усе, а ви мене кинули». Він зробив те, що вважав за потрібне, а потім провів тихі, «присмеркові» останні роки, готуючись до зустрічі зі смертю – але більше до зустрічі з Богом. Прожив їх у невеликому гроті неподалік Гроту Різдва. Навряд чи можна комусь побажати кращої долі.
Гідний підсумок свідчить про добре життя. А отже, Єронім народився у Стридоні, це нинішні Балкани, Хорватія; батьки його були католики, на навчання відправили сина в Рим, де він прийняв хрещення з рук папи Ліберія. На побажання батьків, повернувся з навчання, аби у столиці обійняти важливу посаду, але зрештою все полишив і, ставши монахом бл.373 р. подався до Єрусалима, далі вивчати богослов’я. В той само час його сестра також пішла в монастир, так що, вочевидь, сім’я була побожна і розумна, батьки перепон не чинили.
Не доїхавши до Єрусалима через хворобу, Єронім затримався в Антіохії, де 377 року став священиком, вивчив грецьку і єврейську, і постановив, що сенсом його священицького життя буде вивчення Біблії. Не йшлося тільки про те, що розумна-освічена людина логічно присвятить своє життя вивченню Святого Письма. За спогадами, Єронім, маючи прекрасну освіту і прекрасні можливості, якоїсь миті став перед усвідомленням того, що він більше здатен говорити про Бога, аніж жити Ним. Певною мірою це питання формулювалося так: хто я – учень Цицерона чи учень Христа??
Деякий час (379-382) Єронім перебував у Константинополі, не тільки вивчаючи місто й культуру, а й поглиблюючи свої духовні знання: саме в той час Патріархом Константинополя був св.Григорій Назіанзин, і Єронім пильно слухав його проповіді.
382 року взяв участь у римському синоді, на якому папа Дамасій доручив йому виправити старий переклад книг Нового Завіту і псалмів. Зроблені раніше переклади мали багато відхилень і розбіжностей у текстах, вони поставали потайки і похапцем, у часи переслідувань, а тепер уже варто було заопікуватися такими «знаками часу», як потреба усталених текстів. На два роки Єронім став радником папи. По його смерті подався до Єгипту, аби там пошукати додаткових писемних джерел для своїх перекладів, звідти – до Палестини, щоби вивчати «географію Біблії» самому. Оселившись у Вифлеємі, вже не полишав його.
Єронім працював багато й наполегливо. У Вифлеємі він завершив переклад текстів Старого Завіту з грецької мови, і взявся до перекладу з оригіналу – з єврейської. За 24 роки (382-406) переклав латиною ціле Святе Письмо. То саме він створив Вульгату (лат. «загальноприйнята»), яку Тридентський Собор прийняв як основний текст Біблії. Писав коментарі до біблійних текстів, записував передання давньої Церкви, перекладав твори Отців Церкви. Боровся з єресями своїх часів, писав твори проти помилок Оригена, Пелагія, Йовіана і Вігілянтія.
Зображається найчастіше як покутник – оголений, у пов’язці на стегнах, висхлий і зморений; навіть якщо образ представляє його за написанням книги, то все одно він оголений, бо так представляли пустельників-покутників. Його атрибути: череп, голуб, каміння, клепсидра, книга, лев або левеня, перо або стилос із табличкою, модель церкви, верблюд (символ витривалості в праці), труба (образ архангельської труби Страшного Суду)
http://www.credo-ua.org
