Хто ж з нас, людей, не грішить язиком?
"Язик - це меч, що лежить посередині. Тому Бог загородив його подвійною стіною - рядом зубів і загородою уст, щоб він не говорив непристойних слів скоро і неуважно. Тримай його за ними, а коли не стримується, то усмиряй його зубами", - каже св. Йоан Золотоустий. І далі цей Святий продовжує: "Язик - це царський кінь. Якщо ти накладеш на нього вуздечку і навчиш його ходити прямо, то цар спокійно сидітиме на ньому. Коли ж пустиш його, щоб бігав і скакав без вуздечки, то на ньому їхатиме диявол".
Язик понад усе згубний для людей. Цілий світ можна поділити на два великі табори, один з яких калічить ближніх словами, а в другому - покалічені лікуються від язикових ран. У Св. Письмі читаємо, що "життя і смерть є у владі язика" (Прип.18,2). Поганські мудреці мали щодо цього таке ж переконання. Коли одного з них запитали:
- Що є найкраще на світі?
- Язик, - відповів старець.
- А що найгірше?
- Язик.
Він є пестливий, а заразом і лукавий, та всюди прослизне, немов маленька голка. Язик, коли лестить - то гладить, коли обмовляє - то кусає, коли кидає наклепи то - спалює, немов отруєна стріла, а летить так швидко, що, прошиваючи серце, вбиває душу.
Св. Франциск Салезій каже.- "Зухвалий суд родить неспокій серця, погорду ближнього, винесення себе понад інших, уподобання в собі самому і сто інших дуже шкідливих наслідків, серед яких обмова стоїть у першому ряду, як справжня ганьба й отруєне повітря людського суспільства. О, чому ж я не маю хоч би одного розжареного вуглика зі святого престолу, щоб міг ним дотикатися людських уст, аби випалити беззаконня з їх уст і щоб очистити від гріха їхні душі на взір Серафима, який освятив уста Ісаї?! Хто зміг би звільнити світ від обмови, той наполовину зменшив би людські гріхи і беззаконня".
"Хто не грішить у слові, той досконала людина", - каже Св. Яків. А в іншому місці він закликає.- "Не обмовляйте, брати, один одного" (Як. 4, 11). Отже, що таке обмова?
Обмовляти це означає в загальному недобре про когось говорити, розповідати про ближнього некорисні речі або виголошувати думки, які завдають шкоди добрій славі і честі даної особи. Св. Василій Великий каже: "На мою думку, є два випадки, коли можна про когось говорити лихе: щоб порадитися з досвідченим, як грішника направити, і щоб перестерегти перед злим, якщо б хтось без застороги мав якусь справу зі злим, наче з добрим. Хто поза цими двома випадками лихословить на іншого, щоб його зненавидіти або висміяти - той обмовник, хоч би й правдою було те, що він каже".
Обмова також є різновидом вбивства. "Бо ми маємо три життя, - каже Св. Франциск Салезій, - духовне, живучи в душі, тілесне й товариське, яке живе в добрій славі. Гріх убиває в нас перше життя, смерть друге, а обмова третє. А обмовник одним ударом свого язика зазвичай допускається трьох убивств: убиває свою душу, душу того, хто слухає, духовним вбивством, а також відбирає суспільне життя тому, кого обмовляє". "Бо, - як каже св. Вернард, - і той, хто обмовляє, і той, хто слухає обмову, обидва мають у собі диявола, але один має на язиці, а другий - у своєму вусі".
Давид, говорячи про обмови, сказав: "Поострили свої язики, як змії". Бо, як змій, за Аристотелем, має язик вилястий з двома жалами, так само й язик обмовника, оскільки одним ударом проколює і загострює вухо того, хто слухає, і добру славу того, кого обмовляє. Треба дуже вважати, аби ні в чому не перейти меж справедливості і ані на йоту не збільшити події чи вини. "Якщо б це був лише слабкий позір, - пише Св. Франциск Салезій, - нічого іншого понад це не скажу; якщо виявиться тільки звичайною нерозважністю, більше над це не промовлю; якщо нема ані не розваги, ані справжнього приводу до зла, а тільки злосливий язик міг би в цьому знайти нагоду до обмови, то змовчу або опишу стан речей у властивому їх вигляді".
"Коли я говорю про ближнього, - каже в іншому місці цей святий, - то мій язик є в моїх устах тим самим, що скальпель у руках хірурга, який обережно робить розтин між нервами і м'язами. Треба, отже, щоб розтин моїм язиком також був дуже обережним, щоб я не сказав ані не забагато, ані не замало, але тільки те, що насправді треба сказати, аби я лише в саму правду вдарив. Врешті, треба бути уважним і пам'ятати про те, аби, осуджуючи злочин, щадити особу, яка його допустилася. Це правда, що про безсоромних і явно грішників можна вільно та вголос говорити, але робити це в дусі любові і милосердя, вистерігаючись погорди, зарозумілості й глузування, а тим більше кари гідної радості з упадку ближнього, бо це останнє було б ознакою злого і підлого серця. А щодо завзятих ворогів Бога і Церкви, якими є секти єретиків, схизматиків та їх проводирів, то таких треба якнайголоснішє окричати, бо любов наказує остерігати все і всюди, з метою забезпечення овець перед вбивчими зубами вовка".
Є кілька способів, або точніше сказати, видів обмови, але всі вони мають одну загальну назву - обмова. Отже, ми поповнюємо гріх обмови, коли виявляємо недобрі прикмети або погані вчинки ближнього, коли їх перебільшуємо або змінюємо їх рід, коли приписуємо людським вчинкам злий намір або коли відмовляємо цим особам доброго бажання чи волі, коли применшуємо значення або величину похвал, даних ближньому чи призначених йому заслуг, через піддання їх сумнівові чи через замовчування в той час, коли треба сказати.
Св. Франциск Салезій каже: "О, як би я хотів, щоб на моїх устах були ще попришивані гудзики з петельками! Тоді я мусив би їх за кожним разом при бесіді розстібати і таким чином мав би більше часу, щоб перед тим, як говорити, подумати й замислитись".
Врешті, обмову можна вчинити не тільки мовою, але також у листах, творах, книжках і в різного роду таких поширених нині газетних статтях. "Гріхи, які ми поповнюємо мовою, - каже Св. Тома з Аквіну, - різняться відповідно до того, що ми ними хочемо осягнути, наприклад образами - нападаємо на честь і авторитет, обмовою й наклепами - шкодимо на славі, фальшивим донесенням бажаємо стратити противника або розділити приятелів, висміюванням - маємо на меті засоромити ближнього".
Отож, ми заслуговуємо собі ім'я обмовника, який шарпає славу ближнього не тому, що просто говорить неправду, а тому, що шкодить прямо чи посередньо добрій славі або честі людей. Шкодимо прямо, коли фальшиво приписуємо людям недобрі вчинки, бажання чи наміри, коли перебільшуємо провину, коли виявляємо незнані і тайні речі, а посередньо тоді, коли заперечуємо те, що в них є доброго, або оминаємо справжню заслугу чи добру рису характеру ближнього.
"Благаю тебе, о люба Фільотейо, - каже Св. Франциск Салезій, - не обмовляй ніколи ані прямо, ані непрямо. Стережися накидати фальшиво гріхи і злочини на свого ближнього і стережися виявляти ті, що є тайні, або побільшувати ті, що вже відомі, або на зле тлумачити якесь добре діло, або вимовляти добро, яке про когось знаєш, або його злосливо замовчувати, або зменшувати славу, бо кожним із цих способів ти б дуже образила Господа Бога, але найбільше, фальшиво звинувачуючи і заперечуючи правду на шкоду ближнього. Бо це подвійний гріх - наклеп на когось і кривда ближньому". Св. Августин був великим противником пліток і обмов, спрямованих проти неприсутніх. Він ніколи не дозволяв на обмову ближнього у своїй присутності, а особливо при столі. З цією метою під час споживання денної їжі він рекомендував читання, а на стінах своєї їдальні наказав написати такі рядки: "Хто хоче неприсутньому відняти слави, хай знає, що цей стіл не дасть йому страви".
Коли хтось з його гостей на мить забував про це правило, святий Єпископ, який був дуже лагідним і поміркованим, відразу показував пальцем на напис на стіні, кажучи: "Зітрімо ці слова або перестаньмо обмовляти, бо інакше я вийду з-за стола".
Судячи інших, людина даремно трудиться, дуже часто помиляється і легко впадає в гріх, а коли судить і переглядає свої вчинки, тоді завжди з користю працює.
Євгенові було дев'ять років, і навчався він у третьому класі. Вчитися хлопець любив. Вечорами, повернувшись додому, завжди багато розповідав мамі про школу і про оцінки, які отримав. Іноді він розповідав про те, що роблять інші діти в його класі. Одного разу Євген, тількино прибігши додому, з запалом став розповідати:
- Мамо, я ніколи не думав, що Андрій Яремко так міг вчитися! Уяви собі, я чув, що він...
- Зачекай, синку, зачекай, - перервала його мати. - Ти вже просіяв усе, що чув, через наші три сита, перш ніж почав мені розповідати?
- Ні, - відповів повільно Євген, - а хіба це завжди треба?
- Так, завжди потрібно пропускати слова через три сита. Перше сито - це правда. Чи точно правда усе, що ти мені хочеш розповісти про Андрія?
- Я не знаю, але Юрко мені говорив, що Олег йому так передав...
- То, можливо, діло й не так було? Дуже схоже, що не так. Тепер друге сито - любов. Чи буде це приємно тій людині, про яку ти хочеш говорити? Якщо й про тебе так само почнуть говорити, тобі це сподобається?
- Ні-ні, - відповів хлопчик.
- Тоді, мені здається, ти не повинен це розповідати іншим. Але є ще і третє сито - необхідність. Іноді доводиться розповідати іншим щось неприємне, щоб виправити справу. А чи є в цьому випадку потреба, синку, щоб про нього розповідати іншим людям?
- Ні, мамо, ніякої особливої потреби немає, - спокійно відповів матері Євген.
- Добре. Якщо говорити про цю справу немає потреби, якщо це буде не з любові та до того ж, можливо, і неправда, то просто забудьмо все це. Краще розкажи мені що-небудь добре про Андрія. Це буде набагато приємніше нам обом.
Мама і Євген сіли на дивані, і Євген розповів, що Андрій старанно вчиться, уважний до своєї сестрички і що йому доводиться багато працювати, розносячи газети, аби допомогти батькові утримувати сім'ю.
Мати й син вирішили: усе, що вони будуть чути про людей, завжди пропускатимуть через три сита й передаватимуть іншим тільки те, що правда, що корисно і що з любов'ю.
Підготували Традиційні сестри-монахині ЧСВВ Провінції Божого Милосердя
Греко-Католицька Традиція №4(188), квітень 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
