Біля підніжжя хреста, на вершині болю “так”, що його сказала Марія, знайшло своє повне звершення, і саме там Вона стала Матір’ю Церкви. Прийнявши Йоана з рук Ісуса, вона прийняла нас всіх. Вона, що не зазнала болю пологів під час народження Ісуса, у болях народжує Церкву.
“При хресті Ісуса стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив Марію і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: “Жено, ось син твій.” Потім каже до учня: “Ось мати твоя”. І від цієї хвилини учень взяв Її до себе. По тому Ісус, знаючи, що все свершилось, щоб збулося Писання, мовив: “Жажду” (Йо. 17, 25-28)
Знаменно, що після того, як Ісус довірив Йоана Марії, а Марію Йоанові, Він каже: “Совершилось” – немов щоб позначити, що материнство Марії було в плані Божому для спасіння людства і що Ісус може повернутися до Отця тільки після того, як побачить, що все стало на свої місця. І місце Марії є основним, бо Вона є останнім дарунком, що його Бог зробив нам, – так, як голова сім’ї перед тим, як від’їхати в подорож, збирає своїх дітей, щоб сказати їм: “За моєї відсутності слухайте мами. Робіть все, що вона вам скаже”.
Так само, як творення було завершене через сотворення жінки, через дар жінки чоловікові Богом Отцем, так само і звершення спасіння здійснюється через дар жінки Людині, тобто людству, Богом Сином. Дочка Отця на початку, вона дається як дружина, наприкінці вона дається як мати. Через материнство Марії Бог довіряє людство кожній жінці.
Якщо Марія змогла встояти біля підніжжя хреста в той час, як Вона переживала біль і помирала разом зі своїм сином, це тому, що Вона перенесла в повноті чесноти Віри, Надії і Милосердної Любови. Перед лицем жахливої поразки свого Сина Вона вірила у Воскресіння, не мала сумнівів щодо всемогутності Бога, Його перемоги над злом і смертю. У протилежному разі Вона б зомліла, не могла б витримати того, що витримати неможливо. Ось чому в найгірших ситуаціях той, хто довіряє себе Марії, ніколи не втрачає надії, бо Вона є тут, щоб свідчити, що Ісус справді воскрес, що Він переміг смерть і що Він завжди є переможцем у всіх наших бідах.
Наслідувати Марію і Марію-Магдалину – це також роль жінки, бути першою серед тих, хто повірив у воскресіння, продовжувати вірити, що все можливе в Господа Бога навіть тоді, коли все видається втраченим. У найболісніших, найбезнадійніших, найбезвихідніших ситуаціях вона має проголошувати перемогу Всемогутнього і встояти, щоб передати мужність і надію всім, очікуючи втручання Того, хто тримає все в своїх руках.
І коли любов видається мертвою, якщо жінка капітулює, то залишається мало шансів, щоб вона знову розквітла, – але, якщо вона зберігає довіру, якщо продовжує безкорисливо любити, вірити й сподіватися, що любов є Божим даром і що вона не може вмерти, тоді все залишається можливим. Бо любов сильніша за смерть. І коли вона перейшла випробування, то стає від цього ще гарнішою, глибшою, здатною протистояти всім нападам ворогів.
Неможливо говорити про жінку, не кажучи про жінку з великої літери - Марію.
Кожна жінка передчуває в глибині свого єства те, чим вона може бути, але водночас вона почуває себе цілком нездатною вповні відповісти на цей внутрішній поклик, і це справді так, якщо вона розраховує на свої власні сили. Якби вона повчилась у Марії, поглянула на Неї, роздумала над її життям, пригорнулася до Неї у своєму серці й дозволила себе змінити! Адже Пресвята Мати любить нас, вона знає нас, вона бажає, щоб ми стали тим, чим ми є в Божому серці, провадячи нас до Серця Ісусового.
Марія носила Ісуса у своєму лоні. У ньому Він сформувався, і туди ми мусимо повернутися, щоб дати себе сформувати і щоб Христос зростав у нас.
“Коли хто не родиться з вище, не побачить Царства Божого. Никодим сказав йому: “Як може чоловік родитись. Коли вже старий? Чи може він увійти знову в утробу матері своєї й народитись?” (Йо. 3, 3-4).
Ми можемо повернутись в лоно нашої Матері, щоб Вона заново народила нас і щоб Ісус зміг все в нас поставити на властиве місце, аж поки ми переживемо цю реальність, про яку говорив св. Павло: “Живу вже не я, а живе в мені Христос” (Гал. 2, 20).
Якщо Пресвята Діва під час своїх об’явлень просить молитися на вервиці та роздумувати над нею, – це тому, щоб через роздумування над Таємницями св. Вервиці, а ними є Тайни життя Марії, ми змогли наблизитися до Неї. Треба жити так, немовби ми побачили невидиме. Таким є життя у вірі. Наблизьмося до Пресвятої Родини, наблизьмося до Ісуса, Марії, св. Йосифа. Живімо з Небом. Чинімо так, щоб зійшло на нас Царство Боже, бо “царство небесне здобувається силою, і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11, 12).
Ми навчимося бути дочками, дружинами й матерями, споглядаючи, як Марія була Дочкою, Дружиною та Матір’ю.
http://www.saintjosaphat.org
