Блаженний Карл Австрійський - імператор Карл I Франц Йосип, останній монарх з династії Габсбургів. Карл Австрійський був беатифікований Папою Іваном Павлом II в 2004 році.
Карл Франц Йосип народився 17 серпня 1887 року в Персенбойзі поблизу Відня. Син ерцгерцога Отто і ерцгерцогині Марії Йозеф, дочки Саксонського короля, сам він носив титул ерцгерцога Австрійського. Освіту майбутній імператор отримав у Відні й Празі, потім вибрав шлях військової кар'єри, що було звичайною справою для юнака з імператорської родини.
У 1911 році Франц Йосип одружився на Зіті Бурбон-Пармській. Це було воістину християнське подружжя. Першою думкою ерцгерцога при укладенні шлюбу було бажання довірити цю єдність небесному заступництву Діви Марії. У перші дні після весілля майбутній імператор відправився разом з молодою дружиною в паломництво в Маріацелль. Граф П'єтро Ревертера, який займав посаду камерленго при принцесі Зіті, так описував стосунки між подружжям: «За моїми особистими спостереженнями, стосунки між ними були надзвичайно глибокими, повними ніжності і м'якості. Свідком цієї ніжності я і сам інколи ставав, коли, наприклад, Слуга Божий Карл I виступав з промовою на офіційних прийомах - а вони його зовсім не приваблювали. Я сам бачив, як Її Величність перед цим ласкаво підбадьорювала його, щоб він виконав свій обов'язок, який був йому настільки неприємним. А в кінці, з тією ж ласкою, вона завжди знаходила слова радості та схвалення». Сам Карл перед весіллям в листі своєму колишньому наставникові зізнавався: «Я - найщасливіший з заручених, адже я заручений з найкращою дівчиною на світі». Зіта (до речі, їй пощастило свідчити на процесі беатифікації чоловіка) згадувала, що під час заручин Карл не раз говорив їй: «Тепер ми повинні допомогти один одному потрапити в рай!». «Для нього, - пише Зіта, - ця мета була абсолютно серйозною». Карл I Австрійський надихався словами молитви Господньої: «Хай буде воля Твоя». Шукати волі Божої і намагатися виконувати її найкращим чином: це і стало секретом святості монарха.
У щасливому, міцному шлюбі у подружжя народилося вісім дітей.
У 1916 році, у віці 29 років, Карл став імператором Австрії і був коронований на престол Угорщини. Ті, хто був тоді з ним поруч, свідчать про високе почуття відповідальності, з яким він зійшов на трон і здійснював правління. Причому відповідальність ця була не тільки рисою його характеру, але і плодом релігійних переконань. Він завжди пам'ятав, що влада дана Богом.
Момент коронації Карл I сприйняв як «священну гідність»: йому були довірені самим Богом і Церквою народи, за які він несе відповідальність перед Богом. Карл був переконаний, що в цій місії він повинен за них «страждати, молитися, померти». Тому імператорство стало для нього шляхом до глибшого єднання з Богом, у Якого він просив врятувати ввірені йому душі. Саме на троні Карл I, імператор Австрійський, наділений одночасно титулом Карла IV, апостольського короля Угорщини, проявив свою любов до Господа і прихильність Його вченню. Своєю ціллю він ставив духовне і матеріальне благо підданих, в конфліктах виявляв велику терпеливість. Але яким же чином імператор-офіцер може досягати святості?
Християнські переконання, з якими Карл I керував імперією, не покидали його і на полі битви. Про це свідчить його неприйняття газової зброї, а також використання підводних човнів для атаки на ворожі міста, що виходили на Адріатичне море, в першу чергу Венецію. Карл вважав, що цивільне населення повинне бути абсолютно недоторканним.
Карл I відчував великий вплив енцикліки Папи Лева XIII Rerum Novarum. Він був першим главою держави - в Європі і в світі, - який створив міністерство соціальної допомоги і охорони здоров'я, а також задумав аграрну реформу. Імператор ввів контроль за цінами, щоб забезпечити захист робітників, і заснував почесні посади для багатих, які бажали служити імператору. Карл збільшив зарплати і ввів пенсії, а також заснував «народні кухні» - їдальні. Під час війни чимало кроків було ним зроблено для боротьби з корупцією і зловживаннями військового часу, він створив фонд з роздачі харчування і тим самим допоміг п'яти мільйонам бідних. Він сам, разом з членами своєї сім'ї, у воєнний час харчувався тими ж пайками, що і солдати. Одного разу хтось із його оточення заперечив йому: бідняки звикли до свого становища і не потребують такої турботи, - на що Карл відповів: «Це такі ж люди, як і я сам, і вони відчувають голод, спрагу так само, як і я». Під час війни він роздавав їжу людям, які залишилися без даху над головою, не роблячи при цьому відмінностей між «своїми» і «ворогами», але керуючись одним лише християнським милосердям.
Миротворчі спроби імператора Карла I не увінчалися успіхом. Він повинен був терпіти наклепи, багато хто засуджував його за слабкість і називав зрадником німецького союзника.
Після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 р. імператор оголосив, що «відсторонюється від управління державою», проте не зрікся престолу. Читаємо свідчення сучасників: «Під час розпаду монархії Слуга Божий повів себе чудово, як і у всіх інших випадках. Він не зрікся престолу, оскільки, відповідно до його поглядів, царство було довірено йому благодаттю Божою, і він не міг відректися від цього обов’язку. Він лише відмовився від тимчасових повноважень, приймаючи як волю Божу все, що йому довелося вистраждати. Єдиним бажанням Слуги Божого було те, щоб в цій ситуації не відбувалося жодного кровопролиття. Він глибоко слідував християнським принципам любові до ближнього, діючи так, а не інакше».
Після двох невдалих спроб повернути угорський престол в 1921 році він був доставлений на острів Мадейра, визначений йому як місце заслання. Імператриця Зіта описала негаразди, які довелося терпіти подружжю під час морської подорожі. Вона пише, що Карл I найбільше страждав через неможливість брати участь у Службі Божій і приймати Причастя. Імператор помер всього лише через п'ять місяців після вигнання. Він відчував наближення смерті, але віра в усьому підтримувала його. Жодного разу з його вуст не прозвучала скарга або звинувачення гонителям, але єдиною його турботою було зберегти любов до Бога. Свої страждання, які він змушений був терпіти у віці всього лише 35 років, він сприймав як хресну жертву за благо свого народу. Серед інших, про це залишилися свідоцтва капелана, який провів з ним два місяці у вигнанні: «Мене вражала його віра, - пише отець Антоніо Хоменеї де Гувейя, - віра надзвичайна, практична, що підкоряє всі вчинки Божественній волі, з найбільшою покорою терпить усі негаразди і суперечності, та, яка не промовляє жодного слова невдоволення на адресу ворогів. Навпаки, він говорив, що вони служили знаряддям Божественного провидіння. Ночі здебільшого він проводив перед Пресвятими Дарами».
Захворівши на запалення легенів, імператор терпляче переносив біль, думаючи насамперед про інших. Покоївка імператриці, свідок останніх днів Карла I, передає його слова, якими він звертав сам до себе: «Аби не втратити терпець, не втратити терпець». Під час смертельної хвороби монарх невпинно молився, в тому числі й вголос, незважаючи на тривалі та важкі напади кашлю. Він постійно бажав з'єднатися з Христом у Святих Тайнах. Неминучу смерть він вважав тимчасовою розлукою з рідними, повторюючи: «Всі ми знову знайдемо один одного в обіймах Спасителя».
Перед смертю Карл I висповідався і соборувався. Ці Таїнства йому уділив угорський священик Паоло Шамбокі. Ось його свідчення: «Він не відривав палаючого погляду від дароносиці, і тому я продовжував стояти так, щоб він міг дивитися на Пресвяті Дари».
Імператор помер через чотири дні, в які його дружина майже не відходила від нього за його бажанням, і останнім словом монарха перед смертю було ім'я Господнє.
Яку духовну спадщину залишив нам блаженний Карл I, від якого нас відділяє ціле століття? Перш за все, це повна сумісність ідеалу християнської святості з політичною діяльністю. Хоча контекст, в якому жив Карл I, був абсолютно своєрідним, його прихильність до християнських цінностей в суспільному житті актуальна в будь-який історичний момент.
http://catholicnews.org.ua
