95 років тому з-під пера Блаженного Священномученика Григорія Хомишина з’явилася на світ книга «Набоженьство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа». Вона відразу стала надзвичайно популярною, витримала кілька перевидань і була більше відомою за назвою «Червона книжка» - за кольором палітурок. Цей більш як 500-сторінковий фоліант став справжньою скарбницею віри, своєрідною енциклопедією благодатей Пресв. Серця Христового. Багато розділів «Червоної книжки» і досі зберігають актуальність, незважаючи на докорінні цивілізаційні зміни у світі. Пропонуємо увазі наших читачів витяги з розділу «Серце Христове і хворе людство». Наука, викладена в ньому, немовби безпосередньо стосується нашого буремного сьогодення, що свідчить про справді пророчі візії цього великого Святця, а також про те, що Блаж. Єпископ-Мученик Григорій Хомишин був справжнім Учителем нашої Церкви і народу, а духовна нива, засіяна ним, і досі приносить щедрі плоди, незважаючи на всі лихоліття ХХ-го віку.
Людство є хворе і то тяжко хворе. Всі се признають, навіть сини світу сього, хоча у поставленні діагнозу сеї хвороби і в поданні ліку на її оздоровлення вони є сліпі й безрадні. Вони також відчувають лихо, але в його відверненні є безсильні. Яка однак се хвороба і який лік є проти неї і її страшних наслідків, — на се вказує Дух Святий через впровадження набоженьства до Серця Христового в Католицькій Церкві. Бо се певна правда, що Дух Святий, впроваджуючи в Католицькій Церкві якесь набоженьство в даному часі, не чинить це без слушної причини і основної ціли.
Дух Святий отже, впроваджуючи в Католицькій Церкві у останніх віках набоженьство до Серця Христового, тим самим вказав, що нещастям нинішнього часу є хвороба серця людського – в значенні не фізичному, але духовному, — а крім сего, Дух Святий дав до пізнання, що лік на сю хворобу можна осягнути лишень у Серцю Христовім.
Пригляньмося тепер до хворобливих напрямів життя людського в нинішніх часах, які є наслідками самолюбства серця людського. У всіх майже областях життя видно відчуження від Христа, від Його Церкви і від усього, що представляє Його авторитет. Се відчуження не спочиває, але змагається й перетворюється у формальну ненависть проти Бога й релігії.
Життя родинне зневажене через зухвалий непослух і самоволю зле вихованих дітей, а також через марнотратне і змислове життя родичів. Все розбігається тут на боки, а вогнище родинне — зимне і спустошене. Послух і признання слушного авторитету, почавши від дітей, слуг і робітників, а скінчивши на високих достойниках державних, підкопаний і злегковажений. Брудна література і преса, немов зібрана ріка, заливає всі доми і всі верстви людського життя. В області соціяльно-політичній - неустанний неспокій і бажання освободження себе від усякого слушного права у формі комунізму, соціялізму, а найчастіше — під маскою згубного лібералізму. В міжнародніх відносинах, у дипломатії і політиці взяло верх крутійство, віроломність і взаємне ошукування. В житті людства закипіла ненависть расова, а шовінізм національний усунув любов Бога і ближнього. Система ж правління держав земних не зносить коло себе ніякого іншого права, але концентрує в собі всяке право, а всякий спротив, навіть найслушніший, ломить і топче владою й силою сильнішого. А понад те все взноситься панування масонерії, котра своїми тайними організаціями, ліберальною пресою опанувала цілий світ, закинула свої згубні сіті на всі інституції людські, позискала або стероризувала людей, що стоять на найбільш впливових становищах суспільних, а вкінці, виповівши війну Христу і Його Церкві, поставила культ сатани і свій власний.
Се є в головних рисах представлені заблудження й нещастя останніх часів, як наслідки самолюбства. Всі вони є нічим іншим, як тільки випливом хворобливого і самолюбством зіпсутого серця людського. Всі вони носять на собі п’ятно самолюбства під тим самим кличем, котрим уже в Раю звів диявол перших наших родичів: „будете як боги» (Бут. 3:5). І тому, на се серце людське, як на джерело тих усіх нещасть, вказує сам Христос Спаситель словами: „із серця бо виходять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства» (Мт. 15:19). Такі отже, а не інші, є плоди серця людського, затруєнного самолюбством. Бо самолюбство, поживою котрого є сі три головні похоті людські, само в собі не є нічим иншим, як тільки гниллю моральною, розкладом і знищенням всякого порядку етичного. Воно нічого не може видати із себе, як тільки проступок, нещастя й руїну. Коли ж в серцю людськім є правдива любов, тоді воно й саме є щасливим і спокійним, а також навколо себе розсіває щастя й спокій. Коли однак загніздиться в серцю любов до самого себе, тоді воно стає джерелом нещастя для себе і для других. Тоді чоловік, зійшовши з простої дороги життя, йде манівцями і в неспокої крутиться, немов колесо, котре злетіло зі своєї осі.
І се все — то наслідок хворого серця людського, затруєного самолюбством. Чоловік стоїть понижений і засоромлений, бо не має благородного серця, бо зірвав зносини з Христом, бо відкинув Його любов.
Річ отже ясна, якою хворобою вражене людство і яким є спосіб порятунку. Рятування се полягає в радикальному лікуванні серця людського з гангрени самолюбства. І тут потрібна школа серця. А ся школа серця і ся інституція лікування - то школа й інституція Серця Христового. Ся школа й інституція є для всіх відкритою через впровадження набоженьства до Серця Христового в Католицькій Церкві. Се набоженьство розпоряджує всякими середниками, щоби серця людські зцілити й ущасливити.
Набоженьство до Серця Христового має головне завдання, щоби людину облагородити й ощасливити, і то через внутрішню реформу його серця, його любови. Предмет сего набоженьства, ціль і способи його виконування до того якраз спрямовані, щоби відновити чоловіка в цілому його єстві. І справді, якщо хто перейметься щирим духом сього набоженьства, то неможливо, щоби він не перейнявся також бажанням наслідування сеї найкращої любови Спасителя, щоби не старався позбутися самолюбства, а натомість впровадити правдиву й здорову любов до свого серця. Хто перейметься сим набоженьством, той зрозуміє слова св. Апостола Павла, сказані про чисту і безкорисливу любов Спасителя: „Бо й Христос не собі догоджав” (Рим. 15:3).
Почитання Божественного Серця принесло би більше правдивої культури й цивілізації, добрих звичаїв, щастя і добробуту для людства, чим всі високі школи й інституції, національні герої і генії, але без Ісуса. Бо всі вони самі від себе не можуть не тільки усунути, але навіть зменшити цілої суми нещасть, зіпсуття звичаїв і проступків. Вони до сего є неспосібні. Навпаки, вони, якщо й не підсичують хвороби серця людського, то в кожному разі припиняють її уздоровлення. Зцілити, уздоровити й ущасливити може лишень один Христос Спаситель, Воплочений Син Божий, бо лишень Він є „дорога, істина, і життя» (Ів. 14:6), бо тільки від Нього – всяка благодать і правда: „благодать же та істина прийшла через Ісуса Христа» (Йо. 1:17).
Нещасний людський рід! Чорні хмари довго громадилися над ним, блискавиці й громи гніву Божого вже віддавна давалися чути. Серце Христове змагалося, щоби бурю відвернути. Однак люди стали глухими й твердими. Міра гріхів переповнилася і прийшла страшна хмара й ураган, котрий знищенням, вогнем, слізьми і кров’ю людською наповнив землю... Та коли б хоч тепер люди опам’яталися!... Боже спасіння є так близько до нас! Посеред нас — Добрий Пастир! Посеред нас стоїть Спаситель зі своїм Серцем, повним любови і могучости, і до всіх кличе: „Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візміть моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, і найдете полегшу душам вашим» (Мт. 11:28-29).
Григорій ХОМИШИН, Єпископ Станиславівський http://novazorya.if.ua
