Тисячу років тому, у неділю 24 липня 1015 року, підіслані злочинці таємно вбили одного з претендентів на престол Великих князів Київських – князя Бориса Володимировича. Це мало статися у таборі війська під командуванням Бориса, що стояло над річкою Альтою. Згодом біля цього місця постало місто Бориспіль (тепер Київської області).
Незадовго перед цим, 15 липня 1015 року, помер великий князь Володимир Святославович. Не дійшов до нас його заповіт, а, може, взагалі його й не було. Тому історики можуть лише здогадуватися, кого Володимир хотів би вважати своїм спадкоємцем.
На той час у нього було кілька синів "з праведного ложа": туровський князь Святополк Петро; деревлянський князь Святослав; новгородський князь Ярослав Георгій; тмутараканський князь Мстислав Костянтин; псковський князь Судислав; ростовський князь Борис Роман; муромський князь Гліб Давид. Двоє останніх були народжені від доньки правителя Великої Булгарії (тепер це територія Татарстану). Хоча деякі дослідники припускають, що матір’ю Бориса та Гліба могла бути візантійська принцеса Анна (сестра імператора Василія II Болгароборця), з якою князь Володимир одружився наприкінці 980-х рр.
Більшість істориків вважає, що Володимир найбільше симпатизував саме Борисові. Зокрема дослідник родоводів європейських правителів, львівський професор Леонтій Войтович пише: "Значні проблеми мав Володимир з своїми синами. Виховані різними матерями вони рідко бачили і не любили батька. Розіслані по своїх уділах ще дітьми, вони потрапляли під вплив місцевих кіл і не дуже оглядались на Київ. Святополк під впливом тестя готовий був з польською допомогою виступити проти батька. Ярослав у Новгороді відмовлявся сплачувати данину на Київ. "Требите путь и мосты мостите"– наказав Володимир, але хвороба змусила його відмовитись від походу на Новгород. Зібрані війська з ростовським князем Борисом, якого батько викликав до Києва, були послані проти печенігів.
Можливо, що Володимир відчуваючи близьку смерть, хотів призначити своїм наступником Бориса і сподівався, що той перемогою над печенігами завоює авторитет у дружини" ¹.
Однак, на час смерті Володимира у столиці перебував саме князь Святополк. Він був одружений з донькою польського князя Болеслава І Хороброго. Під час походу на польського війська на Русь у 1013 р. Святополк підтримав свого тестя. Через це Володимир усунув його з княжого престолу в Турові, і навіть посадив на деякий час до в’язниці у Вишгороді біля Києва.
"Cвятополк був людиною дії. Довідавшись про смерть батька, він, не гаючи часу, щоб не здіймати зайвого галасу, вночі таємно перевіз останки батька у Десятинну церкву. Пишні похорони могли привернути увагу суперників і вибити з рук Святополка такий важливий козир, як фактор часу. Домовившись з митрополитом, він оголосив себе великим князем вже 16.07.1015 р., на що мав право як старший з живих синів Володимира Святославича" ¹.
Але він розумів, що брати не погодяться з його зверхністю, тому за літописними відомостями вирішив їх позбутися: "Святополк же сів у Києві після отця свого, і скликав киян, і став майно їм давати. А вони брали, та не було серце їхнє з ним, бо браття їх були з Борисом.
Коли ж Борис вернувся з війни, не знайшовши печенігів, вість прийшла йому: «Отець тобі помер». І плакав він вельми за отцем своїм, бо любив його отець більше од усіх. І став він на [ріці] Альті, прийшовши, [і] сказала йому дружина отцева: «Ось дружина у тебе отцева і вої. Піди сядь у Києві на сто|лі отчому». Але він мовив: «Не буде того, [щоб] мені зняти руки на брата на старшого. Коли отець мій помер, то сей мені буде замість отця». І, це почувши, вої розійшлися од нього, а Борис стояв із отроками своїми.
Святополк же, сповнившись беззаконня [і] Каїнів замір прийнявши, посилав [послів] до Бориса, говорячи: «З тобою, – мовляв, – хочу я любов мати і до отчого [добра] тобі [ще] придам», – [так] він обманював його, щоб якось його погубити.
Святополк тим часом прийшов уночі до Вишгорода, і потай прикликав [боярина] Путшу і вишгородських боярців, і сказав їм: «Чи віддані ви мені всім серцем?» І сказав Путша: «Можемо ми голови свої з вишгородцями положити за тебе». Він тоді мовив їм: «Не говоріть же нікому. Підіть убийте брата мойого Бориса». І вони обіцялися йому скоро вчинити се...
Послані ж прийшли на Альту вночі, і, підступивши ближче, чули вони блаженного Бориса, що співав заутреню... Так на заутрені він помолився, дивлячись на ікону, на образ владики, [і] говорячи: «Господи Ісусе Христе! Як ти сим образом явився на землі спасіння ради нашого, і дав своєю волею пригвоздити руки свої на хресті, і прийняв страждання заради гріхів наших, так і мене сподоби прийняти страждання. Се ж не од ворогів я приймаю [його], а од брата свойого, і не постав ти йому, господи, се за гріх». А коли помолився, він ліг на постелю свою.
І тут напали на нього вони, як ті звірі дикії, з усіх сторін шатра, і простромили його списами, і пронизали Бориса. І слугу його, що [князя прикрив], упавши на нього, пронизали [разом] із ним. Був же сей улюбленцем Бориса, а родом отрок сей був угрин, на ім'я Георгій, і його сильно любив Борис, навіть возложив був на нього гривну велику золоту. В ній він і служив йому. Побили вони також отроків багатьох Борисових. У Георгія ж не могли вони швидко зняти гривни з шиї. І відрубали вони голову його, і так зняли гривну ту, голову одкинувши геть. Через те й не знайшли опісля тіла його серед трупів.
Бориса ж, убивши, окаянні завернули в шатро, і поклали його на воза, і повезли, а він іще дихав. І коли довідався про це окаянний Святополк, що він іще дихає, то послав двох варягів, [Еймунда і Рагнара], прикінчити його. А коли ті обидва прийшли і побачили, що він іще живий є, то один із них, вийнявши меча, вдарив його в серце.
І так скончався блаженний Борис, діставши з праведниками вінець [життя вічного] од Христа бога. Він прилучився до пророків і до апостолів, із сонмом мучеників пробуваючи, на лоні Авраама почиваючи, бачачи невимовну радість, співаючи з ангелами і веселячись із сонмом святих. І положили тіло його, принісши його потай до Вишгорода, в церкві святого Василія [Великого].
Окаяннії ж убивці прийшли до Святополка, ніби славу маючи, беззаконники. Імена ж цих законопереступників є: Путша, Талець Єлович, Ляшко. Отець же їх – сатана...
Святополк же сей окаянний, лихий, убив [також брата] Святослава, пославши [убивць] до гори Угорської, коли він утікав в Угри.
І став він помишляти: «Переб'ю всіх братів своїх і візьму землю Руськую один»" ².
Князь деревлянський Святослав був одружений з донькою князя Боржави – останнього нащадка володарів Білої Хорватії. Від не претендував на княжий престол у Києві, тому вирішив перечекати міжусобицю за Карпатами (Угорськими горами). Але не встиг, погоня наздогнала його біля злиття річок Опір і Орява. Тома відбулася битва у якій князь загинув. Зараз це урочище між містом Сколе та селом Гребенів називається Святослав.
15 вересня 1015 року біля Смоленська був убитий Гліб – номінальний князь Мурома. Він був посланий у 1013 році Володимиром на княжіння до Мурома, але за два роки так і не зміг заволодіти столицею свого князівства, яку зайняли місцеві фінські племена.
Існують інші версії щодо вбивства Бориса та Гліба й узурпації влади в Києві після смерті великого князя Володимира Святославовича. Як пише історик О.Головко в І томі "Енциклопедії історії України", яку видав Інститут історії України НАНУ, "німецька хроніка Тітмара Мерзебурзького та сканд. «Сага про Еймунда» дають ін. виклад версії подій 1015–17, ніж давньорус. пам’ятки, складені підданими нащадків Ярослава Мудрого. Це дало підставу деяким дослідникам висловити сумнів у достовірності відомостей давньорус. джерел щодо Бориса і Гліба та ролі, яку відіграв у цих подіях Ярослав Мудрий" ³.
Власне новгородський князь Ярослав, прозваний пізніше Мудрим, вирушив на Київ і розбив у 1016 році військо Святополка, який мусив втікати до Польщі. Через два роки Святополк повернувся з військом свого тестя Болеслава Хороброго. Їх військо розбило 22 липня 1018 року дружину Ярослава на ріці Буг (Західний). Після того Ярослав ледве втік до Новгорода і хотів уже відплисти до Швеції. Але його намісник у Новгороді Костянтин Добринич силою стримав князя та допоміг йому зібрати нове військо, посилене варягами.
Тим часом Святополк посварився зі своїм тестем і поляки відійшли з Києва. Болеслав приєднав до Польщі Червенську, Белзьку, Перемишльську землі – майже всю Галичину. Власних сил було замало, Ярослав розбив 1019 року військо Святополка на річці Альті. Переможений князь втік до печенігів, а потім до Польщі, де й помер. Так описана міжусобна боротьба за спадщину великого князя Володимира у руських літописах, які були укладені та відредаговані за часів нащадків Ярослава Мудрого.
Дещо інші факти знаходимо у хроніці німецького єпископа Тітмара з Мерзебурґа, написаній у 1012–1018 роках. За його відомостями Святополк сидів у 1015–1017 роках у в’язниці, тому не міг організувати вбивства своїх братів. А боротьба за київський трон велася між Ярославом та Борисом.
Цю боротьбу описує також у скандинавська "Сага про Еймунда" складена у ХІ ст. і записана у ХІІІ ст. Її головний герой варязький (норвезький) конунг Еймунд був реальною особою, який воював на боці Ярослава зі своїм загоном найманців. Він брав участь у битві під Любечем, але не проти Святополка, а проти Бориса (Бурислейфа), з яким Ярослав воював за Київ. Цього разу Ярослав зайняв столицю, але війна не закінчилася.
"Отож навесні чи влітку 1017 р. Борис знов іде на Київ. Навряд чи вистоїть місто, обложене величезним військом. І тоді Еймунд радить Ярославу вдатися до політичного вбивства суперника: «Адже не буде ніколи кінця цим бучам, поки ви обоє живете!» Ярослав лицемірно відповідає на це: «Ні намовляти нікого не буду до битви з конунгом Бурислейфом, ні засуджувати будь-кого, якщо він буде вбитий». Еймунд все зрозумів: Ярославу його порада припала до душі.
Незабаром поширилася чутка, що Борис уже недалеко від Києва «з силою дикого люду». В місті зростало збентеження: чому перед лицем страшної небезпеки ніхто не готується до війни? На що сподівається Ярослав?
Коли військо Бориса було в одному дні переходу до Києва й зупинилося на ночівлю на Альті, настав вирішальний момент драми. Еймунд з товаришами пробрався до стану Бориса і глибокої ночі вбив князя та його сторожу. Вигляд закривавленої голови брата, принесеної Еймундом Ярославу, викликав в останнього сильне хвилювання. Кров кидається йому в обличчя й замість очікуваної подяки Еймунд чує незрозумілі слова. Князь каже, що вони, варяги, надто хутко зробили справу, яка стосується особисто його. І знов Ярослав вдається до облуди...
Тим часом військо Бориса охопила паніка; позбавлене вождя, воно розійшлося по домівках. Варяги за дорученням Ярослава повернулися у спустілий табір Бориса, взяли його тіло, приклали до нього голову й одвезли до Вишгорода, де таємно поховали на загальному цвинтарі біля ветхої церкви св. Василя. Так закінчив своє життя законний спадкоємець Володимира, коронований цар Русі Борис", – так переказують зміст саги Надія та Мар’яна Нікітенко ⁴.
Вину за вбивство Бориса Ярослав переклав на Святополка, якого й прозвали Окаянним (від Каїна). Переможців не судять... Ярослав Мудрий посів перше місце за результатами відкритого телефонного голосування в телепроекті каналу «Інтер» «Великі українці», що проводилося у 2007–2008 рр. – де-факто під патронатом Дмитра Табачника
Ще за князя Ярослава Бориса і Гліба урочисто поховали у Вишгороді в дерев’яному храмі-усипальниці. Син Ярослава Мудрого київський князь Ізяслав побудував 1072 року у Вишгороді нову церкву, щоби помістити в ній мощі братів. Того року Борис і Гліб були урочисто прославлені в лику святих. Друге перенесення відбулося 15 травня 1115 року. Відтак вони стали першими святими України-Руси. Їх пам’ять відзначають за юліанським календарем 6 серпня.
ПРИМІТКИ
¹ Войтович Л. Княжа доба: Портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 243.
² Літопис руський / Переклад Л.Махновця. – Київ, 1989. – С. 77.
³ Енциклопедія історії України. – Київ, 2003. – Т. І. – С. 343.
⁴ Людина і світ. – 1998. – №8. – С. 16-21.
