Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з
м'яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі:
справедливість, милосердя і віру ( Мт 23, 23).Ісус Христос нічого нового в Законі для фарисеїв і книжників не
відкриває, бо про те, що справедливість, милосердя і віра є суттю
закону, говорили ще пророки Старого Завіту (див. Міх 6,8; Ос 6,6; Єр 22,
15-16; 1 Сам 15, 22). Тому справедливо Ісус називає їх: «Сліпі
проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда» (Мт 23, 24), бо
вони не бачать найважливішого в Законі.
Ісус засуджує формалізм у виконанні релігійних обов’язків: «Горе
вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а
всередині вони повні здирства та нездержливости. Сліпий фарисею! Очисть
но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті»(Мт 23,
25-26). Для Бога більш важливим є те, що в душі, в серці людини, що не
видно назовні. Зовнішню сторону обряду бачать люди, а серце людини, де
складається правдива жертва Богові, бачить лише Бог. І якщо моє серце не
чисте, то якими б прекрасними не були богослужіння, які я відправляю,
як би гарно я не співав і не складав руки, воно невгодне Богові. Наш
егоїзм, гординя, особистий гріх і вади – це те, що занечищує наше серце і
чинить його нездібним до складання жертви, угодної Богові. Очистити
своє тіло від бруду можна за допомогою води, але наше серце очищується
лише покаянням перед Богом, завдяки Божій благодаті. Покаяння – це
передусім звертання душі до Божого милосердя. Господь справді не хоче
наших надзвичайних покут, Він хоче всім уділити своєї милості (пор. Ос
6,6), але не зможе цього вчинити, поки ми будемо сліпими на власний
гріх.
Фарисеї формально виконували Закон для того, щоб похвалитися чи перед
іншими людьми, чи перед Богом, при цьому одночасно засуджуючи тих, які
не виконують Закону (див. Лк 18, 11). Така поведінка засудження і
хвалькуватості робить людину сліпою на власний гріх. Дуже ясно це
побачив той, який називав себе «фарисеєм за законом» (Фил 3, 5), апостол
Павло, який після навернення, всіляко утікав від того, щоб хвалитися
своїми вчинками: «Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись» (2 Кор 11, 30), адже якщо ми визнаємо свою немічність перед Богом, то тим самим ми просимо Його про свою милість до нас.
www.livingrosary.org.ua