Часи, які сьогодні переживаємо, можна без перебільшення назвати добою велетенського самообману у планетарному масштабі. І головним його спричинником та рушієм є сучасні інформаційні технології, а зокрема – інтернет.

Глобальна електронна мережа з моменту її функціонування стала не тільки масштабним смітником інтелектуального непотребу та аморальності, але й гігантською „барахолкою”. З її допомогою все можна купити, продати або обміняти: починаючи з астероїдів у космосі чи ділянки території на Місяці, Марсі тощо, і закінчуючи найбезглуздішими дурницями, до яких може додуматися лише хвороблива людська уява.

Але одна справа, коли мова йде про речі, які мають певний матеріальний вимір, приміром, предмети побутого вжитку, транспорт і нерухомість, і зовсім інша - якщо трапляються пропозиції про продаж... людської душі.

Такі оголошення останнім часом стали масово з’являтися в інтернет-мережі від українців, причому власники не в змозі пояснити, яким чином вони зможуть продати-передати свій «товар».

Отримати за душу «продавці-бізнесмени» хочуть від 5 тисяч до 1 млн. гривень.

Зміст пропозицій не на жарт моторошний:

«Продам душу. Вирішив остаточно. Чекаю дзвінка від зацікавлених. Втомився від безгрошів’я і невдач. Задарма віддавати не хочу», - написав в оголошенні Ігор.

 23-річний Олександр виставив на продаж душу в червні, зазначивши, що хоче за неї $ 200 тис.:

«Мені цього вистачить на переїзд в приватний будинок, хочу жити за містом, - заявив хлопець. - Як буде відбуватися передача душі, не з’ясовував, та й не цікаво. Головне - гроші», - сказав Олександр.

І таких „вигідних умов” продажу душі в інтернеті вже кілька сотень, причому їх кількість динамічно зростає.

На перший погляд, такі оголошення варто сприймати як жарт або прояви психічних недуг їхніх авторів. Справді, як людина може продати душу і яким чином вона її буде передавати „покупцеві”? Зрештою, хто він – той загадковий „покупець”?!

Але у пошуку відповідей на ці питання, власне, викристалізовується глибинна суть порушеної проблеми. Вона полягає у самообмані, який спричиняє інтернет, створюючи для більшості своїх користувачів ілюзію необмежених можливостей та їх миттєвої реалізації без уваги на згубні наслідки. І тому без жодного сумніву можна ствердити, що з цією якраз метою – задля спокушування та погибелі людських душ – глобальну мережу використовує диявол: батько брехні, темряви і хаосу.

Інтернет призводить до ще одного парадоксу. Об’єднуючи у мережі мільярди людей, він робить їх щораз самотнішими, відчуженими і замкнутими у своєрідній віртуальній в’язниці. Для духовного зростання через молитву, читання Євангелія, не кажучи вже про відвідування церкви і освячення душі Святими Тайнами, просто нема часу. Тому людина, особливо молода, зваблена ілюзорною рекламою щасливого життя без проблем (і без Бога), потрапляє у безвихідь, безнадію і розпач, зважуючись врешті продати душу або вчинити самогубство, вважаючи такий фатальний вибір остаточним вирішенням своїх проблем.

Водночас, поява подібного змісту інтернет-оголошень має також соціальні причини.

«Душа безсмертна і ціна велика. Хочу все знати плюс 35 років ще прожити! І все, душа ваша», — пише користувач Павло.

«Продам душу недорого, потрібні гроші на навчання», — зізнається користувач Олексій.

Багато з охочих віддати душу зазначають, що продають її за безбідне існування, звільнення від хвороб, можливість досягти певного статусу в суспільстві тощо. Хтось продає і за гроші, часом й не дуже великі, або віддає безкоштовно. Найстрашніше, що скріплений договір дехто навіть пропонує підписати кров’ю...

Порушена тема тижня вимагає дуже серйозної застанови з боку сім’ї, школи, медицини, соціальних установ, але насамперед – Церкви. При байдужому спогляданні або втечі від вирішення зазначених вище болючих духовних недуг ризикуємо втратити не лише сучасне молоде покоління: перед загрозою морального виродження і зникнення може опинитися все людство.






Усе, що нас оточує, означуємо словом. Наше спілкування з ближніми проходить більш за все в словах і розмовах з ними.

Слово – провідник, через який в душу вливаються не тільки думки і уява, але й потік відчуттів, переживань, почуттів і побажань. Слово має велику силу, воно може кликати до життя, одухотворювати, дарувати радість, мир, любов і спокій, і навпаки, словом можна ранити і навіть зашкодити, отруїти душу, заперечувати, засуджувати.

Одержавши свободу промовляти, людина отримала і відповідальність за те, що говорить: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений» (Мт. 12, 36-37).

Пусті, лихі, недобрі слова – це слова, які вимовляємо без любові, які входять в нашу душу і проростають бур’яном.

Виявляється, різні слова по-різному заряджені, і так само, як у фізиці, зарядів може бути лише два: позитивний і негативний. Будь-яка лайка має знак «мінус». Якщо уважно розібратись, то в лихих, пустих словах у наших розмовах завжди можна знайти «закваски» пристрастей – гордості, неприязні, осудження ближнього. Дослідження показали, що у людей, які лихословлять, дуже швидко виявляються вікові зміни на клітинному рівні, що ведуть до різних болячок. Лихослів’я сприяє швидкому старінню, в ньому приховується величезна руйнівна сила.  Кожен, хто вживає брутальні, лайливі слова, ображає не тільки Бога, але й образ Божий у собі самому, піддаючи його руйнуванню на всіх рівнях – від здоров’я до долі.

А скільки гарних і добрих слів є в нашій українській мові: будь-ласка, дякую, вибач, люблю, даруйте, перепрошую... Слово «вибач» примирює нас з ближнім, говорить про визнання нашої провини, про відчуття жалю і розкаяння через вчинене. Наше серце є джерелом добрих, привітних і розумних речей, але часто з нього виходять погані слова, брехня, осудження. Таким чином, мова людини вказує на її духовно-моральний стан.

Погані слова, лихослів’я, брутальність є тяжким гріхом. Погані слова роблять людину жорстокою. Ці слова опоганюють не тільки того, хто їх вимовляє, але й впливають на стан оточуючих людей. А будь-яка інформація, як ми знаємо, переробляє, змінює нашу свідомість. Як, запитаєте ви, може змінити нашу свідомість почута лайка? Раз почуте погане слово живе в нас до кінця нашого життя.

Чому людина вживає погані слова? Може, від некультурності чи поганого виховання? Ні. Причина тут глибша. Адже те, про що говорять уста, залежить від стану серця та розуму. Прислів’я говорить: від гнилого серця і гнилі слова. Лихослів’я, злослів’я... Багато з нас і не помічають за собою цього гріха.

Сказали і забули, не помітивши і не надавши значення тому, що когось образили, принизили, нанесли душевну рану. Під незчисленними піщинами цих недобрих слів душа мертвіє.

До мови і мовлення потрібно ставитися відповідально. Це – Божий дар, що таїть в собі силу, якою потрібно обережно й правильно користуватися. Словом твориться молитва, словом розкриваються найпотаємніші глибини душі, передаються найтонші нюанси думок і почуттів.

Прислухаймося до мови нашої молоді на «тусовках», на вулиці, у транспорті та на спортивних майданчиках... Дослідники стверджують, що брутальна мова, сповнена лихослів’ям, завжди була притаманна рабам-невільникам. Вона відображала стан раба: відчай, злість, ненависть. Серед юнацтва побутує думка, що це неодмінна умова самоутвердження в молодіжному середовищі; вона допоможе стати яскравою постаттю, «своїм» серед «своїх». Тому намагаються швидко оволодіти жаргоном, який легкий у вивченні та ще й «крутий» у звучанні. Молода людина стає заручником «модних течій» у сфері спілкування, а відтак узалежненою – «рабом» свого оточення.

Однак не тільки молодь вживає ці некультурні слова. Прислухайтеся до старших, сивочолих чоловіків і жінок, які сиплять «багатоповерховими» лайками на усі літери алфавіту. Соромно і гидко слухати, – втікати від таких навіть треба. В сім’ях, де маленькі діти, батьки часто слово за слово використовують, як вставні слова, нецензурну лексику. Своєю «словесною дуеллю» стараються перемогти: хто більше і гостріше. Зважте на те, що вашим дітям неприємно бути у такому брудному і гріховному середовищі. Будьте стриманими і мудрими! Бо ваше ставлення одне до одного у словах і діях бачать ваші діти. Хай перемагає добре слово: ніжне і святе!

Через слово і через мову відображається внутрішній світ людини, віддзеркалюється душа, передаються радість і сум, тривога і захоплення, благословення і прокляття... Беззаперечно, що слова, які промовляє людина, впливають на її особисте життя і на життя майбутніх поколінь.

«Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його» (Еф. 4,29).

Будьмо гідними мудрості пізнавати силу і красу слова, утверджувати в собі рідне, добре слово і в ньому утверджувати себе!

Люди, які вимовляють брутальні слова («матюки»), не мають вже чистої совісті. Бог створив людину за своєю подобою, отже в кожній людині відбитий образ Божий. А погані слова і вчинки цей образ затьмарюють, забруднюють і оскверняють. А значить людина грішить проти Бога. Це є тяжким гріхом! Біймося цього!

Через слово, через мову відображається внутрішнє єство людини, віддзеркалюється душа, стан її розуму, серця. Мова людини вказує на її духовно-моральний стан! Пам’ятаймо: де в серці живе Христос, там жодний гріх не має вступу. Не проганяймо своїми гріхами, провинами від нас Духа Святого. Працюймо над собою, над чистотою своєї душі. Бо вмити обличчя — ще не означає бути чистим.

Отож, любий читачу, хай наші уста дихають любов’ю і добротою, свіжістю і солодкістю, а в серці панує Божий мир і радість. Радісна, мирна, одухотворена душа не вчинить жодного гріха. Таку душу пильнує Господь!

Просімо і молімо Бога бути добрими і чистими, люблячими, ввічливими і милосердними в Його очах! Усміхаймося! І будьмо щасливі, осяяні Божою чистотою і любов’ю! Хай допоможе нам у цьому Бог!






На сторінках „Нової Зорі” хочу розповісти про своє спасіння від гріха пияцтва.

Після служби в армії на Китайському кордоні почав пиячити з колегами по роботі. Не слухав ні маму, ні тата, до церкви не ходив. Мама просила навернутися, одружитися. Та кому потрібен був пияк, що вже лікувався в психлікарні?

Аж тут раптово помер мій товариш – афганець Петро. Він щоночі мені снився і просив допомоги, бо не хотів потрапити в пекло. Це мене дуже непокоїло і я не знав що маю робити. Але уві сні мені явився сивий старець і сказав: „Сину, тобі туди не треба”, і за великими воротами показав мені як мучаться грішники. В ніч на Велику п’ятницю мені уві сні явилася Богородиця і застерегла: „Люди, чому не вірите? Покайтеся, бо буде пізно”. Це стало моїм остаточним наверненням. Через молитву і піст за допомогою Погінської Богородиці я залишив пити назавжди, і наступного року буде 20 років як не вживаю горілки та й іншим не раджу нищити своє здоров’я.

Я почав ходити до церкви, сповідатися, приймати Святе Причастя, ходив пішки на відпусти до Погоні в наміренні за свого померлого товариша Петра, що постійно снився, та за батьків, які жили „на віру”. За душу покійного я молився вервиці, офірував Служби Божі, Григоріянку. Він вже рідше мені снився. Але ще склав офіру на ще одну Службу, яку я, порадившись із священиком, замовив разом з парастасом саме для нього. Відтоді він мене більше не турбує. Це ще один доказ існування чистилища, адже померлий афганець приходив у снах кожної ночі і просив помочі, поки її не отримав, отже терпів страшні муки. Я й тепер молюся за його душу, а також за своїх померлих родичів.

Після того, як я перестав пити, мене покохала вродлива дівчина, з якою ми одружилися. Щасливо живемо в мирі, злагоді, ходимо до церкви, виховуємо трьох діточок. Під час прощ до Погоні та щирих молитов взяли шлюб наші батьки (мої і дружини). Вони від радості плакали, бо сталося, здавалося, неможливе.

Висловлюю щиру подяку Господеві та Матері Божій Погінській за спасіння моєї родини, за здоров’я і щасливе сімейне життя. „Не за гріхами нашими учинив він із нами і не за провинами нашими відплатив він нам. Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться” (Пс. 103).






ПИТАННЯ: Чому Бог ніколи не чує мої молитви і не відповідає на них?

ВІДПОВІДЬ: Причини, чому наші молитви здаються нам непочутими, бувають різні. Молитва не потрібна для того, щоб давати Богові вказівки. Молитва служить для нашого повчання. Коли на наші молитви немає відповіді, ми повинні задатися питанням: що не так у моєму житті і що в ньому повинно змінитися?

Іноді нам здається, що ми просимо про щось хороше, позитивне, але насправді те, про що просимо, не служить нашому спасінню. Саме в такій ситуації опинився святий апостол Павло, який писав: «І щоб я через численні об’явлення не запишався, то дано мені жало у тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, аби я не величався. За нього я тричі благав Господа, аби відступився від мене. І сказав мені: Досить тобі моєї ласки, бо [моя] сила в немочі виявляється. Тож краще радо похвалюся своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христові» (2 Кор. 12,7-9).

У будь-якому випадку не треба забувати про те, що Господь вчив нас говорити в молитві «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі». Господь краще знає в чому полягає наше добро. Ми повинні тільки схилитися перед Ним і перед Його волею, яка завжди далекоглядніша, ніж наша.

Прохальна молитва дуже важлива, тому що наші потреби неосяжні, і настільки ж неосяжні наші межі. Прохальна молитва — це і важливе повчання у вірі. Христос дав нам урочисту обітницю: «Все, чого ви в молитві попросите з вірою, одержите» (Мт. 21,22). Ісус дав нам Своє слово: молитва прохання тісно пов’язана з вірою. Якщо ми маємо віру, то завжди чуємо відповідь Бога.

Найбільша трудність, що виникає під час молитви прохання, — це проблема мовчання Бога. Ми повинні прийняти це мовчання. Можна сказати, що молитва — це мірило нашої віри. Мовчання Бога нерідко стає випробуванням для нашої віри і любові. Але чи логічно очікувати, що Бог відразу ж відповість на наші прохання? Бог вільний — Він може відповісти в потрібний момент. Самі ми надто мало знаємо про наші потреби і про те, яким повинен бути результат наших прохань: тільки Він знає, коли настане той сприятливий момент, в який повинна прозвучати Його відповідь на наше запитання ... Ми схильні шукати легких способів вирішення проблем. Він же знає, яке найкраще, душекорисне рішення.

Якби Бог відразу ж, як за помахом чарівної палички, відповідав на всі наші прохання, скільки цінностей прийшло б у занепад! І часто ми розуміємо це тільки тоді, коли сама проблема вже позаду... Ні, Бог не може сприяти нашій ліні і нашій легковажності.

Що б ми подумали про матір, яка, щойно дитина попросить допомогти розв’язати домашнє завдання, відразу сама його розв’язує? Навряд чи дитині це буде корисно. Мудра ж мати, почувши прохання дитини, спонукає її розв’язати завдання самостійно, допомагає їй зробити все самій, не дає готових рішень.

Щоб зрозуміти мовчання Бога у відповідь на наші прохання, потрібно докласти зусиль, замислитися.

Мовчання Бога завжди виховує в нас молитовний дух. Ми слабкі, непостійні; звертаючись до Бога з наполегливими проханнями, з вірою, ми дорослішаємо у вірі і відповідальності, очищаємося. Мовчання Бога готує ґрунт для ще більших ласк: у терпінні очікувати, в боротьбі ми ще глибше пізнаємо задуми Божі. Наша воля зміцнюється, наше почуття відповідальності зростає, і Бог може діяти там, де Йому завгодно, - Він скрізь знайде ґрунт, готовий для прийняття Його дарів.

Бог обов’язково відповість на наше прохання, якщо ми самі зуміємо виконати свій обов’язок — але ми повинні поважати час Божий. Його «запізнення» завжди продиктовані любов’ю.

novazorya.if.ua