Жалоба - слово, яке практично зникає з нашого життя. Колись, тому ще  років з двадцять, можна було чути такі вислови в народі: не можу іти  танцювати, на гостину, весілля, в театр, тому що ношу жалобу за батьком,  мамою, сестрою, братом, дідусем чи бабцею. Життя людини дуже цінувалося.  Втрата рідної і близької особи була справді трагічною подією, про яку  пам'ятали. За дорогими померлими сумували, за їхні душі молилися, давали  на Святу Літургію, Григоріянку. В помешканні, де проживав покійний,  старалися стриматися від оглядання телебачення, слухання музики, уникали  справляти різного роду імпрези, ювілеї, день уродин чи іменин, а більше  приділяли увагу молитві за усопшого. Діти пам'ятали про своїх батьків,  які їх привели на світ, дали їм життя, виховували їх, залишили для них  матеріальні статки. Як важливо показати своїм дітям, онукам і близькій  родині, як потрібно поважати, любити, шанувати своїх батьків не тільки,  коли вони живі, а також і після смерті. Жінка має дати добрий приклад  своїм дітям, які перебувають у супружому стані, як треба пам'ятати про  їхнього батька, про людину, з якою разом будували родинне гніздо, з якою  їх поєднала шлюбна присяга. Чи в наших родинах ще дотримуються жалоби за  усопшими? Зі своєї духовної практики мушу сказати, що, на жаль, ні.

У деяких місцевостях родини в час жалоби не прикрашали на Різдвяні свята  своїх помешкань ялинками чи іншими прикрасами. Навіть колядники не йшли з  колядою туди, де була жалоба. Пам'ять за померлими глибоко жила в серці і  душі. Недаремно кожне богослужіння за нашими усопшими закінчується співом  "Вічная пам'ять". Тут ми маємо на увазі насамперед вічну молитовну  пам'ять за душі, від віку почивших із роду, а також пам'ять і молитву за  тих, з якими разом жили і провадили своє життя на цій долині сліз.

Ось така гарна духовна традиція - пам'ять про усопших - практично на наших очах "помирає", і ми з  вами її самі хоронимо. Як довго має тривати жалоба за нашими рідними? В  різних місцевостях є різні звичаї, наприклад: за батька і матір - один рік, за дітей - один рік, за чоловіка і дружину - один рік,  за діда і бабцю - півроку, за брата і сестру - один рік, в інших місцевостях -  чотири місяці. Чи здатна сучасна людина в модерному світі на подібні  жертви, коли навколо стільки чудового і цікавого?.. На це питання  відповідь дати може тільки виховання в наших родинах, яке ми даємо своїм  дітям і онукам, а також наш особистий приклад: як ми самі живемо і  дотримуємося приписів Святої Матері-Церкви та передання наших минулих  поколінь.

У більшості народів, навіть тих, які не мають християнських коренів, у  світовій культурі споконвіків був прийнятий колір жалоби - чорний. Нині  існують різні погляди щодо трактування кольору жалоби. Наприклад, у  спілкуванні з одним римо-католицьким священиком довелося почути таке  міркування з приводу літургічних барв фелону: немає потреби сьогодні  вживати кольору чорного, а навіть фіолетового, лише світлий, який має  символізувати Христове Воскресіння. Більшість греко-католицьких  священиків нині вживає ризи червоного або малинового, рідше фіолетового  кольору, а ще рідше - чорного. А як тоді бути вірним - яку вони мають  носити жалобу за своїми померлими? Невже мають покинути споконвічний  чорний колір і наслідувати своїх священиків? Духовна література в цій  справі дає таке пояснення: чорний колір - це звичаї латинські і  православні, а малиновий чи червоний колір вживали в богослужіннях, коли  випадали свята мучеників, також і козаки вживали малиновий колір. На мою  думку, такий підхід до цієї теми не є достатньо переконливим і  обґрунтованим.

У Слові Божому читаємо про царя, що справляв своєму синові весілля, але  гості знехтували запрошенням - кожен займався своїми справами. Цар  розправився з тими, які злегковажили його любов і приязнь. Тоді наказав,  щоб слуги розійшлися по різних околицях і кого лише зустрінуть - хай  запрошують на святковий обід. Світлиця наповнилася різним народом, цар  хотів побачити всіх присутніх і, ввійшовши до весільної світлиці :  "...побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, і сказав до  нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той  мовчав. Тоді цар промовив до слуг: Зв'яжіть йому ноги й руки та й киньте  геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо  покликаних, але вибраних мало" (Мт. 22, 11-14).

Царство Небесне представлене, як весільна світлиця. Місце, в якому багато  світла, різні прикраси, наготовлені столи з різними напоями і їжею, там  людина почуває себе затишно і комфортно. Особа, яка не мала весільної  одежі, не могла брати участь у весільному бенкеті, тому цар наказав  зв'язати її і вкинути до темниці, в темряву.

Душі усопших, які не можуть оглядати ясності Божого обличчя, бо ще не  мають весільного одягу, терплять у чистилищі, у в'язниці, де панує сама  темрява і немає світла. Вони можуть стати учасниками весільного бенкету  тільки тоді, коли отримають весільну одежу. Рідко яка душа відразу  потрапляє до Царства Небесного, вона насамперед мусить очиститися в  чистилищі. Тому ми вживаємо на похоронах і Божественних Святих Літургіях  за душі померлих чорні ризи, які вказують на місце темряви, де перебуває  душа після смерті в очікуванні нашої молитви і жертви Служби Божої, які  допоможуть їй визволитися з тієї темряви.

Ще інша версія, яку доводилося чути: не треба, мовляв, лякати людей  чорним   кольором   риз.   Сьогоднішню людину пригнічує цей колір, вона і  так зранена втратою своїх ближніх, а ми цим ще більше додаємо їй болю.  Ні, дорогі мої, навпаки - потрібно показати людям реальність такою, якою  вона є, заохотити їх до молитви, жертви, покути за душі рідних, які  виглядають і очікують наших молитов, переносячи великі терпіння мук  чистилища. А ми часто обмежуємося всього лиш чемними поверховими  проявами співчуття, засвідчуємо свою солідарність і готовність до  підтримки, про які скоро забуваємо, а померлі залишаються з порожніми  руками.

"Страшно попасти в руки Бога Живого", Справедливого Судді, який за добре  нагороджує, а за зле карає, але Він дав нам можливість допомагати одні  одним. Тому говорімо людям правду про душі померлих, а не відправляймо  відразу всіх до неба, як це зазвичай робить багато священиків на  проповідях під час похорону, запевняючи родину, що душа їхнього близького  померлого вже в небі, їй там краще, будьте спокійні, Бог Милостивий. Так,  мусимо потішити родину, не треба залишати її в розпачі чи зневірі, але  насамперед заохочуймо її до щоденної молитви за душі батьків, дітей,  рідних, знайомих. Бо якщо душа усопшого вже в небі - який тоді сенс  молитися за неї і жертвувати Святі Літургії? Християнська релігійна  практика і наука Церкви навчає нас іншого. Ми не можемо нехтувати цією  наукою, мусимо нею жити і допомагати нашим усопшим, які терплять у  чистилищі, щоб вони якнайшвидше були звільнені з вогню чистилища через  наші релігійні практики, до яких заохочувало християн багато святих і  містиків Церкви Христової. Тож не будьмо байдужі і легковажні, але  різними способами стараймося нести потіху тим, які страждають і плачуть,  очікуючи нашої молитви і жертви.

Що стосується кольору похоронних риз, варто звернути увагу на ще одну  важливу річ, а саме - братство, яке супроводжує померлого з хати до  храму Божого і на цвинтар. В народі закріпилося неправильне розуміння про  колір церковних риз. Вважають, якщо померла молода особа, то їй треба  давати світле братство. В якому випадку дається світле братство і що воно  символізує? Коли помирає дитина, яка ще не поповнила в своєму житті  тяжкого гріха, їй дають біле, світле братство, і священик вбирає світлі  ризи, які символізують невинність дитячої душі. Потрібно бути свідомим  того, що старшим дітям слід давати вже звичайне братство. Особливо в  нинішніх часах, коли статистика свідчить про жахливий моральний занепад  молоді (наркотики в шкільному віці, різного роду аморальні фільми,  програми, дискотеки тощо). Тому, коли така дитина відходить у вічність,  жодним чином не можна давати біле братство, бо її духовний стан не був ні  ангельський, ні безневинний. Тим паче не можна давати світле братство  молодому чоловікові чи юнакові, знаючи, що на його рахунку багато злих  вчинків.
Такі звичаї є недобрі і з духовної точки зору невиправдані. Світлі ризи і  братство символізують не вік особи, а її невинне ангельське життя.

Щоправда, є один виняток, коли беруться світлі ризи і братство для всіх,  незважаючи на вік померлого, - це світлий пасхальний тиждень. У нашій  галицькій традиції від Воскресіння да Вознесіння не співають "Вічная  пам'ять", а "Христос Воскрес", і в деяких місцевостях священик не вживає  чорних риз (у світлий тиждень - білі чи золотисті, а по Провідній неділі  - інші барви). На Сході України священики співають "Вічная пам'ять" вже  після Провідної неділі і вживають темні ризи. У Галичині також у Страсну  Велику П'ятницю, Велику Суботу, а також перший день Великодніх свят і на  саме Різдво Божого Сина небіжчиків не заносять до храму Божого.

о. Василь Ковпак, СБССЙ
Молитовник "Со святими упокой"