Перед обличчям смерті загадка людського існування досягає своєї вершини (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes », 18). У певному сенсі тілесна смерть є природною, але для віри вона є «заплатою за гріх» (Рим. 6,23; Пор. Буг. 2, 17). Для тих, що вмирають у Христовій благодаті, смерть є участю у смерті Господа, що дає змогу брати участь у Його Воскресінні (Рим. 6, 3-9; Флп. 3, 10-11). Смерть є кінцем земного життя. Час вимірює наше життя, у часі ми змінюємося, старіємо; як і в усіх живих істот на землі, смерть є нормальним кінцем життя. Цей аспект смерті надає нашому життю певну невідкладність нашої смертності і також нагадує, що час для власної реалізації обмежений: «Пам'ятай про твого Творця у дні твоєї молодості, перше ніж (...) порох повернеться у землю, звідки взявся, а дух відійде до Бога, що його Він дав» (Проп. 12,1. 7).
Смерть - наслідок гріха. Правдивий інтерпретатор учення Святого Письма (Пор. Бут. 2, 17; 3, 3. 19; Муд. 1, 13; Рим. 5, 12; 6, 23.) і Традиції Учительське Служіння Церкви вчить, що смерть увійшла у світ через гріх людини (Пор. Тридентський Собор: DS 1511.). Хоча людина мала смертну природу, Бог призначив її до безсмертя. Отже, смерть суперечить задумам Бога-Творця; вона увійшла "у світ як наслідок гріха (Пор. Муд. 2, 23-24). «Тілесна смерть, якої людина могла б уникнути, якби не згрішила» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 18), стала, таким чином, «останнім ворогом» людини, який повинен бути переможений (Пор. 1 Кор. 15, 26).
Христос перетворив смерть. Ісус - Син Божий - також витерпів смерть, властиву людській природі. Проте, незважаючи на Свій страх перед нею (Пор. Мр. 14, 33-34; Євр. 5, 7-8), Він прийняв її в цілковитому і добровільному підкоренні волі Свого Отця. Послух Ісуса перетворив прокляття смерті у благословення (Пор. Рим. 5, 19-21). Завдяки Христові християнська смерть має позитивне значення. «Для мене бо життя - Христос, а смерть - надбання» (Флп. 1,21). «Вірна наука: коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити» (2 Тим. 2,11).
Суттєва новизна християнської смерті полягає в тому, що через Хрещення християнин уже сакраментальне (через саме таїнство) «помер із Христом», щоб жити новим життям; і коли ми вмираємо у Христовій благодаті, то через фізичну смерть сповнюється це «вмирання з Христом», і так завершується наше приєднання до Нього у Його відкупному акті: «Краще для мене вмерти у Христі Ісусі, аніж панувати над цілою землею. Я шукаю Того, Хто вмер за нас; я прагну Того, Хто воскрес для нас. Моє народження наближається (...). Дозвольте мені прийняти чисте світло; коли я туди прийду, то стану людиною» (Св. Ігнатій Антіохійський, Пос. до Рим., 6, 1-2).
У смерті Бог кличе людину до Себе. Тому-то християнин може відчувати стосовно смерті бажання, подібне до бажання св. Павла: «Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути» (Флп. 1,23); він може перетворити свою власну смерть на акт послуху і любові д о Отця , за прикладом Христа (Пор. Лк. 23, 46.): «Моя любов була розп'ята; (...) у мені є жива вода, яка шепоче і внутрішньо промовляє : «Йди до Отця» ( Св . Ігнатій Антіохійський, Послання до Римлян, 7,2). «Прагну побачити Бога, а щоб Його побачити, треба померти» (Св. Тереза Ісусова, Поезія, 7). «Я не вмираю, я оживаю» (Св. Тереза від Дитятка- Ісуса, Слова). Християнське бачення смерті (Пор. 1 Сол. 4, 13-14) влучно виражене в церковних богослуженнях: «Для всіх тих, що вірують у Тебе, Господи, життя змінюється, а не закінчується; і коли для них завершене їхнє перебування на землі, вони вже мають вічне житло в небі» (Римський Мисал, Префація померлим).
Смерть є кінцем земної подорожі людини, часу благодаті і милосердя, які Бог дарує їй, щоб вона здійснила своє земне життя відповідно до Божого задуму і щоб визначила своє остаточне призначення. Коли завершиться «єдиний біг нашого земного життя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 48), ми не повернемося більше до іншого земного життя. «І призначено людям раз умерти» (Євр. 9,27).
Нема «перевтілення» після смерті. Церква заохочує нас готуватися до години нашої смерті: «Спаси нас, Господи, від смерті наглої і несподіваної» (Стародавня Літанія до Всіх Святих), а також просити Матір Божу заступитися за нас «в годині нашої смерті» (Молитва «Радуйся, Маріє») і довірятися св. Йосифові — покровителеві доброї смерті: «Усіма своїми вчинками, усіма своїми думками ти повинен поводитися так, ніби маєш вмерти сьогодні.
Якщо твоя совість чиста, ти не дуже боятимешся смерті. Краще вберегти себе від гріха, ніж утікати від смерті. Якщо сьогодні ти не готовий, то як будеш готовий завтра?» (Наслідування Христа, 1, 23, 5-8). «Хвала тобі, Господи мій, за сестру нашу, смерть тілесну, якої не може уникнути жодна жива людина. Горе тим, що вмирають у смертних гріхах, щасливі ті, кого смерть віднайде у Твоїй пресвятій волі, бо друга смерть не причинить їм зла» (Св. Франциск із Асижу, Пісня творіння).
Катехизм Католицької Церкви / Голос Живої Вервиці / http://www.livingrosary.org.ua/
