16 червня 2002 р. Б. був проголошений святим італійський монах із францисканського ордену капуцинів падре Піо. Насамперед Він є найбільше знаним з того, що з 1918 р. по 1968 р. носив стигми, тобто рани Христа на своєму тілі.
Подамо невеличкий огляд дослідження цього феномену. Рани на руках і ногах мали понад аніж 2 см, так що можна було вложити в кожну з них два пальці. Рана зі сторони серця мала розмір 7 см довжини і 5 см ширини. Тканина до самого серця була знищена. Феста, доктор медицини, що робив тривалі дослідження цих ран, стверджував, що будь-яка рана з часом або переносить запальний процес, або заживає, однак у падре Піо жодних змін ані щодо першого випадку, ані щодо другого. Людським фактором неможливо пояснити, чому відкрита рана не зазнає жодних змін упродовж такого тривалого періоду. Отець Піо мив руки не дуже якісним милом, надівав шерстяні рукавички, однак попри це жодна інфекція жодного разу не потрапила всередину рани. В 1925 р. отцеві зробили операцію на грудях. Після операції рана успішно зажила, а рани на руках, ногах і в боці кровоточили щоденно. Втрата крові з рани в боці становила приблизно чайну чашечку в день.
Якось одна жінка запитала в отця Піо, чи відчуває він біль з цих стигмів (ран), на що отець відповів: "Ти думаєш, що Господь мені їх дав для краси?"
У світському житті отець носив ім'я Франческо Форджоне. Народився 25 травня 1887 р. в П'єтрельчіне - на той час у дуже бідному селі на півдні Італії в десяти кілометрах від міста Беневенто. Батьки отця Піо було глибоковіруючими людьми. З самого дитинства Бог наділив малого Франческо особливими дарами. Отець Агостини, який був духівником отця, свідчить так: "Ніхто про це не знав, що п'ятирічного хлопчика страшно мучив диявол, в цей же час йому являлась Мати Божа". Коли з часом його запитали, чому він це все так довго приховував, отець скромно відповів, що вважав це звичайним явищем, яке переживає кожна людина. Вже з ранної юності Франческо посвятив своє молоде серце і життя на службу Богові. Коли йому виповнилося 15 років, він, попри своє дуже слабе здоров'я, вступив до ордену капуцинів. 10 травня 1910 р. його рукоположили у сан священика. Деякий час опісля ще служив в армії.
З 20 вересня 1915 року він ніс невидимі стигми, а з 20 вересня 1918 р. видимим способом рани Ісуса Христа на своєму тілі, і носив їх упродовж 50-ти років. Отець сам розказав, як це все відбулося. Коли він, як молодий монах, на самоті відчитував молитви після Служби, Бог дав йому таке велике відчуття його нікчемності, що він подумав, що перебуває при смерті. Однак за те, отримав душевний мир і спокій. Коли підняв очі на розп'яття, то побачив, як з хреста виходять п'ять вогненних променів, які пробили йому руки, ноги і серце. В цю мить він сильно скрикнув від болі, знепритомнів і лежав на підлозі, склавши руки навхрест. Брати, побачивши його на підлозі, віднесли до келії. Так, перед тим, як з'єднати цього молодого монаха зі Своїми відкупительними муками, Христос дав йому на початку глибоке відчуття особистої людської нікчемності. З часом, коли отець Піо відправляв Святу Літургію, кров витікала із цих ран. Донині показують його священичі ризи, просяклі кров'ю людського серця.
З першої години ночі люди приходили до церкви, щоб зранку потрапити на Службу Божу, яку відправляв отець Піо. Коли в 4:30 ранку двері відкривалися, то храм в одну мить наповнявся паломниками. Адже отець Піо не тільки відправляв Службу Божу, але за кожним разом відчував всі терпіння Христа на Голгофті.
Що таке Служба Божа? І що таке священик? Служба Божа - це продовження Жертвоприношення Тіла і Крові Ісуса Христа на відпущення наших гріхів. І тому саме під час богослужіння, тоді, коли отець Піо приносив Священні Дари в жертву Богу, він настільки з'єднувався з цим дійством, що з його власних ран також виходила кров. Його останню Службу Божу, яку він приневолено відслужив лицем до людей, знімали на камеру. А в ночі отець помер!
Смерть визволила отця від служіння нової, модерної Служби Божої, котра тепер розуміється здебільшого як зібрання віруючих для трапези. Священик нині більше схожий на голову зібрання, аніж на того, хто приносить наймилішу жертву Богові. Святий отець Піо не тільки відправляв Службу Божу, але й глибоко переживав Її і жив Нею. Без жертвенності праця священика буде безплідною в духовному значенні. Чим більше жертвенності і самовідречення, тим більше плодів дає священиче служіння.
Кожна людина знає: щоб бути в житті відповідальним, потрібно бути жертвенним. Де нам знайти силу для цього, як не в Жертвоприношенні Служби Божої? Хто бере участь у Службі Божій, той повинен сам відчувати чималу жертвенність у своєму житті. Особливо священик, який кожного дня споживає з чаші Найдорожчу Кров Ісуса Христа. Справді, від католицького священика вимагається більшої жертви: відмова від сімейного щастя. Але Бог йому встократ більше поверне - священик може кормити цілу церкву Тілом Христовим, може спасти тайною сповіді тисячі й тисячі безсмертних душ, може відновлювати Жертву гори Голгофти на відпущення людських гріхів. Кому Бог більше дає, від того й більше буде вимагати.
Нам відома фраза отця Піо: "Світ скоріше буде існувати без сонця, аніж без Служби Божої". Без сонця біологічне життя на землі неможливе, так само як і без Служби Божої неможливим є духовне життя. Якщо б священики у світі перестали приносити Безкровну Жертву Служби Божої, то світ би загинув. Нерідко можна почути слова: "О, часто ті, що ходять до церкви, є більшими грішниками, аніж ті, хто не ходить взагалі..." Справді, так деколи буває, однак, коли б вони взагалі не ходили, то були б іще гіршими. Якщо б більше розумних, достойних молодих людей посвятили своє життя на службу Богові і ступили на дорогу священства, то лице світу різко б змінилося на краще.
Один старший парафіянин із віденської каплиці Братства Св. Пія Х, який ще живе, хоч уже перебуває в похилому віці, одного разу згадував війну і розказав таке. Тривалий час їх полк не міг відвідати жоден священик і не було ніяких богослужень. Але ось капітан об'явив, що один військовий капелан, нарешті, приїхав і буде служити Св. Літургію, тож кожен, хто бажає, може взяти в ній участь. З усього полку на Службу Божу прийшло тільки двоє. Без сумніву, війна досить сильно відбилася на людях. Але цей чоловік твердо знав, що без Бога нічого не можна отримати, хоч у нього, як і у всіх, було багато поважних причин пропустити богослужіння. Але все-таки він пішов. Під час Служби пролунав сильний вибух, так налякавши його, що він майже пережив сердечний напад. Але він зібрав всю свою мужність і залишився до кінця Служби Божої, тому що для нього Бог був на першому місці. Після закінчення богослужіння, повернувшись у полк, він побачив усіх своїх товаришів мертвими. Вони вже предстали перед Тим, Ким щойно погордили. І тоді молодий чоловік поклявся, що ніколи більше не пропустить Св. Літургії. Саме тому він не прийняв у майбутньому і модернізму. Коли у віденській каплиці відсутній прислуговуючий міністрант, то цей дідусь із першої лавки дає замість нього потрібні відповіді на слова священика, дякуючи Господу за всі Його дари і згадуючи, як йому було збережено життя.
"Світ скоріше буде існувати без сонця, аніж без Служби Божої". Св. отче Піо, молися за нами, щоб ми все більше переконувалися в цій духовній реальності.
http://www.saintjosaphat.org
