ВІД РЕДАКЦІЇ. На електронну адресу СБССЙ надійшов дуже цікавий лист. Публікуємо його повністю:
"Слава Ісусу Христу!
У неділю, 1 листопада цього року (тобто 2015. - Прим. Ред.), я була на Службі Божій у храмі Апостолів Петра і Павла, брала участь у процесії на цвинтар і в парастасі, який відправляли священики за померлих. Мої батьки спочивають на цьому цвинтарі. Також придбала духовну літературу у вашому кіоску. Я постійно відвідую богослужіння, вважаю себе віруючою людиною. Мені сподобалося в вашім храмі, тут відправляється по-старому, оскільки це було колись, пам'ятаю зі свого дитинства. Перечитала журнали, газети - не все для мене є зрозумілим, думаю, має пройти певний час. Ходила до свого священика, щоб він мені роз'яснив деякі речі. Краще б я не ходила, бо почула різні напади, а навіть погані слова в вашу сторону, які не хочу повторювати. Мені порадили, щоб я собі дала спокій і викинула все зі своєї голови. Але я хочу знати, де правда. Адже правда одна, її немає багато.
1. Мене вразив чорний фелон, я вже давно не бачила священика на похороні і Службі Божій за померлих у чорних фелонах. Поясніть, чому ви вживаєте чорні фелони, а всі інші церкви червоні?
2. Святе Причастя на колінах, в інших - настоячи. Як має бути правильно?
3 Мене вразив оркестр. Я ніколи не була на Службі Божій, яка б відправлялася з оркестром. Органи розумію, оркестру - ні, поясніть.
4 Фани, процесія на цвинтар - це дуже гарно і побожно. Цей день для мене був дуже насичений, я розказувала всім на роботі, люди сприймали по-різному, не всі навіть вірили, що так моляться.
Дякую за відповідь!
З повагою - Марія Завалій, м. Львів".
* * *
Щоб відповісти на Ваше запитання, мусимо насамперед глибше його розглянути й зрозуміти, що таке колір і його значення в життя кожної людини. Колір у житті людини, родини, міста, регіону, держави має дуже глибоке значення. Через нього ми можемо виявити свій внутрішній стан, настрій; крім того, він є знаком відмінності окремих людей, народів, країн, континентів, а також маніфестацією релігійної й політичної позиції, орієнтації.
Революція, яка відбулася в Україні 2004 року, відбувалася під помаранчевим кольором і мала назву Помаранчевої. Довший час в Україні не любили червоного кольору, він не був популярним. Чому? Тому що коли в Україну прийшли більшовики під червоними прапорами й п'ятикутною зіркою, вони знущалися над народом, вивозили в Сибір, ув'язнювали невинних людей, кидали їх у катівні, винищували цілі села й містечка. Червоний колір викликав тривогу, наводив на людей страх, нагадував про смерть і переслідування. Це настільки глибоко ввійшло в свідомість народу, що він усе перевіряв і в усьому вбачав слід "масонства і комуністів". Пригадаймо медалик Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії який отримала французька монахиня свята Катерина Лябуре. На ньому викарбуваний силует Непорочної Діви Марії в оточенні зірок. Ці медалики виготовляли в Італії, Франції та в інших країнах Європи. Наші люди, беручі до рук ці медалики, дуже пильно приглядалися до форми зірки: п'ятикутна вона чи ні... Люди мали відразу до п'ятикутної зірки, мали недовіру до виробників, які розміщували ту зірку в ореол Богородиці. Мене також вразило, коли вперше у Польщі на Різдвяні свята побачив на вертепах великі п'ятикутні зірки. Для мене це було не дуже приємно. Очевидно, фірма, яка виробляла ці декорації, не врахувала, що мешканцям країн Східної Європи, які перебували під окупацією п'ятикутної зірки, буде боляче й неприємно дивитися на цей символ комуністичного терору.
Якось сестри-монахині з Канади передали мені прекрасну зірку на шопку. Я розумів, що це не є комуністична зірка, але все одно почувався ніяково й запитував себе: "Як це - прикрасити шопку п'ятикутною зіркою?" Минає час, і молоде покоління, яке виховується вже без червоної зірки - символу комунізму, по-іншому сприймає цю символіку, але для тих, які терпіли, зазнали переслідувань під тим символом, він ранить їхнє серце і душу.
Колір є також знаком відмінності на прапорах різних держав, гербах, монаших спільнот, різних організацій, товариств, релігійних і світських спільнот, він є виявом нашої радості, смутку; у народі навіть залишився такий вислів: "королівський колір".
Наведу деякі цитати із книги о. професора Андрія Зволінського "Таємні немочі. Сучасні поневолення душ". - Львів, 2014. У статті "Кольорові вири" автор пише: "Гете сказав, що "кольори є радістю і стражданням світла", а згодом Й. Кеплер правду про світло висловив так: "Колір є чимось, що могло би бути світлом, але світлом, ув'язненим у прозорій матерії". Саме слово "колір" (лат. Couleur, colour, colore і т.д.) походить від латинського "сelare", що означає "ховати, приховувати". Дослідження навели фізиків на твердження, що колір для ока є тим самим, що звук для вуха - обидва джерела є коливанням космосу. Як хвилі, їх можна відобразити, дифракціювати, інтерференціювати і рефракціювати. Варто звернути увагу на факт, що незрячі люди або ті, в кого поганий зір, найчастіше у музиці відшукують джерело тієї радості, якої позбавлені через трагізм ночі, що їх оточує.
Світло й кольори впливають на людей, створюють настрій, підтримують ті чи інші їхні переживання. Похмурі осінні дні, коли небо затягують хмари, приховують у собі багато смутку. Тоді легко впасти в депресію. Люди зі слабкою нервовою системою можуть навіть зазнавати нервових зривів через пригнічений "стан світу". Брак кольорів і сірість землі викликають видіння смерті й могили. Інакше налаштовують сонячні дні, весняні та літні, коли зацвітає багато квітів та домінують яскраві різноманітні кольори. Дуже легко тоді приходять піднесені думки й почуття. Світло має величезний вплив на життя рослин. Рослина, залишена в темряві, виділяє все менше кисню й повільно в'яне, "засинає".
Дуже сильно реагують на кольори тварини. Знаною є дія червоного кольору на індиків чи на лісових тварин, які навіть перед загрозою смерті не переступлять червоної мотузки або червоних клаптиків матерій, розвішаних навколо їхнього сховища. Ця деталь відіграє дуже важливу роль під час різних полювань. Іспанська корида, бій биків, вказує на те, що можна сильно роздратувати тварин пурпурними хустками. Про дію світла на комах свідчить "упертість", з якою вони прямують до його джерела, і найчастіше згоряють у ньому.
Доктор Понза та відомий фізик о. Секкі твердили, що для лікування багатьох нервових хвороб можна застосовувати вплив барвистого кольорового світла. Вони прогнозували величезний успіх фіолетового кольору. Дослідники проводили досвід, який виявив, що тварини, освітлені цим кольором, ростуть надзвичайно швидко, - те ж саме стосується і рослин. Як доводили інші вчені, червоний колір лікує віспу й усякі шкірні висипи, блакитний - слабкі нерви й затяжне безсоння, зелений - зміцнює нерви й пом'якшує настрій, фіалковий - має знеболюючий вплив, жовтий - лікує сонливість, лінивість і млявість. Вони твердили, що в лікуванні не можна брати до уваги чорного кольору. Бо він найбільше "егоїстичний", "жадібний". Фізика пояснила, що він "пожирає" усі промені, не віддаючи жодного. Кольори "помирають" у чорному кольорі. Може, тому він є кольором смерті?..
Відкриття істориків свідчать, що ще стародавні лікарі рекомендували для меланхоліків червоні кімнати, для навіжених - блакитні, а для епілептиків - пурпурові з перевагою фіолетового. Гіппократ, автор лікарської присяги, яку визнають і сьогодні, твердив, що колір шкіри пацієнта дає змогу точно діагностувати його стан: зарум'янена або почервоніла шкіра вказує на хворобу кровообігу, пожовкла - на клопіт зі шлунком або печінкою, а голубувата або чорна - на стан, який не дає майже жодної надії. Народна медицина віддавна знала спосіб пом'якшення перебігу кору - на вікна вішали червоні штори, а рожу лікували спалюванням льону на червоних хустках, якими огортали хворі місця.
Сучасна наука не підтверджує, що колір можна використовувати як нові "ліки", лише згоджується з твердженням, що колір "певним чином впливає на психіку людини".
Колір був присутній у поганській релігій і мав своє значення. Так, у віруваннях вавилонян: чорний колір - планета Сатурн; темно-червоний - Юпітер; світло-червоний - Марс; золотий - Сонце; світло-жовтий - Венера; голубий - Меркурій; сріблистий - Місяць.
У Старому Завіті читаємо, як ізраїльський народ отримав такі розпорядження щодо будови святині: "Храмину спорудиш із десятьох килимів; з тонкої льняної тканини, з блакиту й порфіри та карамзину з херувимами, - майстерного гаптаря роботи, - зробиш їх" (Вих. 26, 1).
Також Господь Бог дає Мойсеєві розпорядження щодо священичих риз: "Нехай приступлять до тебе Арон, брат твій, і сини його, з-поміж синів Ізраїля, щоб служити мені священиками: Арон, Надав і Авігу, Єлеазар та Ітамар, сини Аронові...Ось які ризи нехай справлять: нагрудник і ефод; та верхню ризу - хитон мережаний, митру й пояс. Зроблять вони священні ризи Аронові, братові твоєму й синам його, щоб був священиком мені. Вони, візьмуть на те золото й блакиту, порфіри й карамзину та тонкого полотна" (Вих. 28, 1-5).
Йосиф Флавій у своєму дослідженні "Юдейські старожитності" (ІІІ 7, 7) підкреслює символічне значення чотирьох кольорів, пов'язаних з чотирма стихіями: вісон (тонке біле полотно) символізує землю, тому що на ній росте льон, з якого роблять полотно; пурпурний колір представляє море, воду, тому що в морі живуть молюски, з яких робили пурпурову фарбу; голубий, блакитний колір символізує небозвід, повітря, а червоний означає вогонь.
З цією інтерпретацією Йосифа Флавія згідний св. Єронім ("Листи", ^XГV, 18): він пояснював це тим, що первосвященик ізраїльського народу мав молитися не тільки за юдеїв, які мали правдиве Боже об'явлення, а й за цілий світ, що складається з землі, повітря, води і вогню, бо ці чотири елементи є основою всього.
Святий Тома з Аквіну в своїй Сумі Теології ("Summa theologica" 1-2, q. 102, a. 4 ad 4) згадує про символічні кольори священичого облечення в ізраїльтян, про які говорить Йосиф Флавій, і переносить їх значення в моральну площину, як це описував раніше Оріген. Порівняння кольорів зі старозавітної жертви він переносить у літургічне розуміння Нового Завіту: білий колір стає символом моральної чистоти, пурпурний - символом терпіння, страждання мучеників, світло-червоний - символ любові, голубий - символ неба.
На початку християнства не було одностайності з приводу того, в яких ризах відправляти Богослужіння. Перші три століття - це час переслідування Віри Христової в Римській імперії. Не було святинь, Богослужіння відправлялися в приватних помешканнях християн, не було духовних навчальних закладів і монастирів у такому розумінні, як це бачимо сьогодні. В наш час ми часто вживаємо словосполучення "живемо, щоб вижити". Цей вислів означає, що часи, в які ми з вами живемо, досить важкі - брак матеріального, медичного, соціального забезпечення для більшої групи населення держави. Також і в часи перших християн, часи жахливих переслідувань і цькувань з боку імператора і його свити, найважливіше було вижити, зберегти віру й передати її майбутнім поколінням. У часи підпілля священики здебільшого відправляли Божественну Святу Літургію в єпитрахилі, щоб у разі небезпеки з боку КДБ не видати себе й родину, в якій відправлялося Богослужіння.
У перших віках християнства, як пише у своїй праці "Пастирське Богословіє" Кир Юліан Пелеш (друга частина "Літургіка": Відень-1885), переважав світлий, білий колір - ознака чистого серця й жертвенної любові священиків, які у важких умовах проповідували Слово Боже. Духовні й світські люди мусили в ті часи мати сильну віру й тверді християнські переконання, щоб не боятися наражати себе і свої родини на переслідування й смерть за сповідування християнського віровчення.
Отже, у перші віки християнства, навіть на початку раннього середньовіччя, не існувало виразних приписів щодо барви церковних риз. З VI ст. Церква починає використовувати різні кольори церковних риз. Канон щодо використання різних кольорів літургічних риз склався більш-менш в останній чверті ХІІ ст. На той час Церква керувалася відповідною традицією, яка склалася впродовж віків, а також щодо празників і церковного літургічного періоду.
Правила, які визначали, в яких ризах має відправлятися Богослужіння, ввів Папа Інокентій ІІІ (1198-1216); він ввів у Літургію основні кольори богослужбових риз: білий - використовується в радісні свята; в червоний облекаються священики в день святих мучеників і в римо-католиків - у день Зіслання Святого Духа. Тут існують відмінності між Східною й Західною традицією. Римо-Католицька Церква наголошує на тому, що Святий Дух сходить на апостолів у вигляді вогненних язиків, Східна Церква звертає увагу на те, що самі свята в Старому й Новому Завіті називають Зеленими святами; храми Господні й свої оселі вірні прикрашають зеленню й квітами, і тому священик облекається в зелені ризи. Чорний колір використовували у Великий піст, а також у Різдвяний піст, пізніше в час посту стали використовувати фіолетовий колір, а чорний - на похороні і в жалобних Богослужіннях. Зелений колір у римо-католиків використовується у звичайні дні, які не є ані святковими, ані покаянними. У Східній традиції зелений колір, як ми вже згадували, використовують у день П'ятидесятниці, а також у квітну неділю. Уніфікацію богослужбових риз для всієї Церкви провів Папа св. Пій V (1566-1572): під час його понтифікату був визначений порядок, в який час, в який літургічний період і які мають вживатися ризи.
Значення кольорів.
Білий колір.
У Старому Завіті білий вважається одним з головних сакральних кольорів. Він символізує досконалість, а також духовну чистоту й очищення від гріхів. Білий колір співвідноситься з самим Господом Богом і мешканцями Царства Небесного. Пророк Даниїл так описує Божий престіл: "Дививсь я - аж доки не були поставлені престоли, і не засів Ветхий деньми. Одіж на ньому, немов сніг, була біла; волосся на голові у нього, немов чиста вовна; престол його, як полум'я вогненне; колеса його, як вогонь палаючий" (Дан.7, 9). Пророк Ісая закликає ізраїльський народ перестати приносити Господу Богові жертви, коли на їхній душі лежить важкий гріх. Така жертва й молитва немила в очах Господніх, і Він її не приймає: "Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоружним для мене. Нових місяців, субот і скликання сходин я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням. Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається душа моя. Вони для мене стали тягарем, вони мені незносні. Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Руки ваші повні крови. Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчіться добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були як багряниця, вони стануть білими як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна" (Іс.1, 13-18). Псалмоспівець Давид у покаянному псалмі так молиться: "Окропи мене іссопом, і я буду чистий, обмий мене, і я над сніг буду біліший" (Пс.50, 9).
У Новому завіті читаємо, коли Христос взяв Петра, Якова та Йоана на гору Тавор: "І переобразився перед ними: одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би" (Мр.9, 2-3). Коли невісти рано-раненько прийшли до Божого гробу, вони побачили ангела, який сидів на відкоченому камені: "Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг біла" (Мт.28, 3). У день Вознесіння нашого Спасителя Ісуса Христа з гори Оливної на небеса апостоли "дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: "Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо" (Ді.1,10-11). В Одкровенні Йоан Богослов так пише про Царство Боже: "А храму не бачив я у ньому, бо Господь, Бог Вседержитель, є храм його, і - Агнець. Місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб вони світили йому: бо слава Божа освітила його, і світильник його - Агнець. Ходитимуть народи в світлі його, і царі землі принесуть славу і честь свою до нього. Брами його не замикатимуться вдень, ночі ж там не буде. І принесуть славу і честь народів до нього. Не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу; але тільки ті, що записані в книзі життя в Агнця" (Од. 21, 22-27).
З історії раннього християнства знаємо, що вірні приймали Таїнство Святого Хрещення у Навечер'я Богоявлення Господнього, у Велику Святу Суботу перед Пасхою і в день П'ятидесятниці. Неофіти, які приймали Таїнство Хрещення на Великдень, одягалися в білий одяг і носили його цілий тиждень до Томиної неділі, тому цей тиждень ми називаємо Світлим. Після хрещення немовляти священнослужитель облекає дитину в крижму - біле полотно, яке символізує змиття гріха первородного і ту благодать Божу освячуючу, яка зійшла на душу дитини. Також діти, які приступають до Першого Святого Причастя, одягнені в білий одяг. Хоча останнім часом набирає поширення звичай одягати дітей в національний одяг - вишиванку.
Білий колір церковних риз використовується на: Різдво Христове, Богоявлення, Стрітення, Преображення, Вознесіння Господнє, а також при Таїнствах Хрещення, Вінчання і при облеченні новопоставленого в священичий стан.
Золотистий колір.
Золотистий, жовтий колір - найяскравіший колір, колір сонця, світлий і сяючий. Про це свідчить видіння пророка Даниїла: "Двадцять четвертого дня першого місяця, коли я був на березі великої ріки, тобто Тигру, підвів я очі й дивлюся, аж ось - якийсь чоловік, одягнений в льняну одежу, і стан його підперезаний золотом з Уфазу" (Дан.10, 4-5). А цар Давид, задумавши побудувати святиню для Всемогутнього Бога, в якій мав зберігався кивот завіту, промовив до свого сина Соломона: "Сину мій! У мене було на думці самому збудувати храм для імені Господа, Бога мого, але надійшло до мене таке слово Господнє: Ти пролив багато крови й вів великі війни; ти не збудуєш храм моєму імені, бо ти пролив силу крови на землю перед моїм обличчям. Ось народиться у тебе син; він буде людина тиха; і я дам йому спокій від усіх його ворогів навкруги, тому Соломон буде його ім 'я, і я дам Ізраїлеві мир та спокій за його часів. Він збудує дім моєму імені; він буде мені сином, а я буду його батьком і зміцню престол його царства над Ізраїлем повіки" (І Хр.22, 6-10). Друга книга Хронік так описує оздоблення святині, яку збудував для Господа Бога цар Соломон: "Потім обклав дім дорогоцінним камінням для прикраси; а золото було парваїмське золото. І обклав дім золотом: сволоки, пороги, стіни й двері; і вирізьбив на стінах херувимів... Зробив також у Святім святих двох херувимів різьбарської роботи й покрив їх золотом" (ІІ Хр. 3, 6, 7,10). Окрім позолоти самої святині, "Соломон приніс присвячене Давидом, його батьком, срібло, золото й усякий посуд і передав у скарбівницю Божого дому" (ІІ Хр. 5, 1).
Коли три волхви з далекого Сходу "Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро" (Мт.2, 11). Також в Апокаліпсисі Йоана Богослова про новий Єрусалим читаємо, що місто мало "дванадцять брам - дванадцять перлин: по кожній одній з брам було з однієї перлини; а вулиці міста - золото чисте, мов скло прозорчасте" (Од.21, 21). Це небесний Єрусалим, місто вічного щастя й радості: "Не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу; але тільки ті, що записані в книзі життя в Агнця" (Од.21, 27). Золотистий колір - колір вічності, Царства Божого.
Золотистий колір пасує у дні пам'яті пророків, апостолів, святителів, рівноапостольних, благовірних царів, князів. Його можна використовувати на празник Христа-Царя, Пресвятої Євхаристії, Найсвятішого Серця Христового. Золотисті ризи також використовують на недільних Богослужіннях і в більшості днів церковного року, якщо в них не випадають інші свята.
Червоний (багряний) колір.
Колір вогню, сонця в час його сходу і заходу, це найяскравіший з кольорів, він одразу кидається в очі. У Стародавньому Римі червоний колір був символом любові - молодята на весіллі були одягнені в червоний одяг. У давнину погани вважали, що червоний колір захищає від поранення, оберігає від небезпек, віддаляє ворожу кулю. В багатьох народів, воїни одягали червоний одяг. На жаль, цієї прикмети чимало людей дотримується й сьогодні. Нерідко доводиться зустрічати батьків, які прогулюються зі своїми маленькими діточками, а на зап'ясті ручки дитини можна побачити червону нитку, яка нібито захищає від всякого лихого людського ока і різних небезпек. "Сильна" ж віра в таких батьків, якщо захистом для їхнього маляти є не молитва, хрестик, який надягнув священик у день Святого Хрещення, чи медалик Богородиці, а якась червона нитка...
У поганському світі червоний, багряний колір був також символом сили й молодості, це колір вогню, що переходив у символ кохання, з якого випливали людські похоті, пристрасті, ненависть, жорстокість, сексуальність і розпуста. Жінки легкої поведінки одягали в старовину червоний одяг: "Іти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, - та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть" (Єр.4, 30). А ще червоний колір на сторінках Біблії символізує людину, яка перебуває в стані гріха. .
У Старому Завіті багряний колір був символом царського достоїнства. Вояки, які насміхалися над ув'язненим Ісусом Христом, "сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю і, підступаючи до нього, казали: "Радуйся, царю юдейський!" І били його в обличчя" (Йо.19, 2-3).
У Східній і Західній християнській традиції існує відмінність щодо вживання червоних літургічних риз. У римо-католиків червоний колір акцентується як символ безмежної любові Господа Бога, який є джерелом Сотвореня і Відкуплення всього людського роду. Червоний колір у житті Церкви символізує Святого Духа. Святий Дух у день П'ятидесятниці сходить на апостолів у вигляді вогненних язиків. Він запалює в серцях вірних вогонь любові до Господа Бога. В давнину, коли відправляли дев'ятницю до Святого Духа, а також у день самої П'ятидесятниці й тиждень після неї та в свято Пресвятої Тройці, неділю після Зіслання Святого Духа, священики вбиралися в червоні літургічні ризи. Використання червоних риз вказує нам на Святого Духа, якого взиває Церква, щоб Він зійшов і запалив вогонь любові в серцях віруючих до Господа Бога і ближніх.
У Східній Традиції червоний, темно-червоний, багряний, бордовий колір використовуються у день пам'яті мучеників, які віддали своє життя за віру Христову: у день Проісхожденія (Винесення) Чесного й Животворящого Хреста Господнього, Святих мучеників сімох братів Макавейських, у день Усікновення Чесної Глави святого славного Пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Йоана, у празник, у Хрестопоклонну неділю, Воздвиження Чесного і Животворящого Христа.
Зелений колір.
Зелений колір - це колір природи, колір ялинки, хвоя якої не облітає в будь-яку пору року, вона завжди зелена, "жива", це листя і трава, колір молодих паростків, які починають жити. Зелений колір - символ життя і надії, тому його ми часто бачимо на ризах Отця Небесного, який вічно живий, молодий і незмінний. Зелений колір також часто використовують у християнському мистецтві. В Єрусалимі і його околицях молода одягалася в зелене плаття - знак надії, радості й плодовитості.
У Східній літургічній Традицій в зелені ризи священнослужителі облекаються: у Вербну неділю, у день П'ятидесятниці, а також у дні віддання празника Зіслання Святого Духа. Зелений колір використовують у Різдвяний період (ялинки, різні прикраси і оздоблення у храмах та християнських родинах), на Зіслання Святого Духа зелень стелять на підлоги в святинях і домівках, прикрашають гілками дерев святині, будинки, автомобілі, священики благословляють у храмах лісове та польове зілля, а в деяких місцевостях квітами прикрашають свої помешкання на Різдво Йоана Хрестителя.
далі буде....
о. Василь КОВПАК, СБССЙ / http://www.saintjosaphat.org
